Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3033)
З потоку життя (6242)
Душі криниця (3437)
Українці мої... (1453)
Резонанс (1479)
Урок української (987)
"Білі плями" історії (1659)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
БАЧИТИ ЗА ГОРИЗОНТ
Чи не продовжу╓мо ми й дал╕ ту сумну традиц╕ю ╕ сьогодн╕, вкотре бездумно п╕дпираючи як не...


ДВА Р╤ЗДВА, ДВА НОВИХ РОКИ ╤ ЧОТИРИДЕННИЙ РОБОЧИЙ ТИЖДЕНЬ
Пишу ц╕ прописн╕ реч╕ роками, от лиш мало хто те чита╓. Ще менше роблять висновки. Може тому, що...


СПРОБА В╤ДМИВАННЯ ВЛАДИ В╤Д БРУДУ
оч╕льник ДП НГЖВ пан Щекун видав в 2016 роц╕ суворий наказ власкору «Кримсько╖...


СМАК ДЖЕРЕЛА Г╤ДНОСТ╤
Верблюда можна привести до води, але змусити його напитися неможливо.


ПРЕЗИДЕНТСЬК╤ ВИБОРИ. ПОГЛЯД З КРИМУ
П’ять дн╕в тому, в останн╕й день 2018 року оф╕ц╕йно стартувала передвиборча кампан╕я з...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 25.01.2019 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#4 за 25.01.2019
В ОЧ╤КУВАНН╤ НОВОГО БОГДАНА

Богдан З╕нов╕й Хмельницький, що б там не казали, особа неперес╕чна, видатна. Про нього незручно нав╕ть писати в минулому час╕, бо ж вплив його на укра╖нську ╕стор╕ю, без жодного переб╕льшення, сяга╓ й наших дн╕в. Власне, не лише на укра╖нську ╕стор╕ю. Його ╕м’я не вицв╕ло з╕ стор╕нок польських л╕топис╕в, ще б╕льше згадуване нашим сх╕дним сус╕дом. Ставлення до його особи, щоправда, дуже неоднозначне. Для поляк╕в в╕н одне, а от для московит╕в зовс╕м ╕нше. Власне, нав╕ть в Укра╖н╕ ╕сторичний спадок, залишений ним, ╕ дос╕ виклика╓ чимало дискус╕й. Особливо ж останн╕ми роками, коли сусп╕льство хоч ╕ пов╕льно, та все ж приходячи до тями, п╕дда╓ переоц╕нц╕ ще недавно, здавалось, непорушн╕ ╕стини. ╤ та переоц╕нка ╓ одн╕╓ю з причин, чому не згадують його б╕льше на державному р╕вн╕. Нав╕ть в Переяслав╕, нав╕ть в Ки╖в╕. Не приходять б╕льше на Соф╕йський майдан сповнен╕ см╕ховинно╖ бундючност╕ номенклатурн╕ небожител╕ в сво╖х наглухо застебнутих чорних пальтах, не збираються рознаряджен╕* ними натовпи потомственних малорос╕в ╕ в╕вцюватих хохл╕в, не рябить в очах в╕д розцяцькованих жупан╕в та барвистих шальвар╕в незм╕нного флешмобу записних статист╕в, не встилають живими кв╕тами п╕дн╕жжя пам’ятника гарцюючому на баскому кон╕ гетьману зграйки бальзак╕вського в╕ку д╕вчат у в╕нках з╕ стр╕чками, не звучать на тисячол╕тньому майдан╕ екзальтован╕ панег╕рики в╕чному братерству укра╖нського та рос╕йського народ╕в. Та й то сказати, п╕сля в╕двертих прояв╕в того «братерства» в Криму та на Донбас╕ такий промовець мав би нин╕ клоп╕т нав╕ть з випадковим слухачем.
А проте ж не скр╕зь забули про Богдана. От, скаж╕мо, в С╕мферопол╕ ╕ цьогор╕ч, власне, як ╕ в попередн╕ роки, славного гетьмана згадували вельми прихильно. Точн╕ше б сказати, згадували не так його самого, як одне з вельми неоднозначних його д╕янь. Мова, зв╕сно ж, про чергову, вже триста ш╕стдесят п’яту, р╕чницю Переяславсько╖ ради. Ось тут вам був ╕ м╕тинг, ╕ представницький оф╕ц╕оз, ╕ мас╕вка, ╕ в╕дпов╕дного тону промови. Посм╕ха╓тесь? А даремно. М╕тинг не оминули сво╓ю присутн╕стю особи найпершого л╕н╕╖ кримського пол╕тичного бомонду: т. зв. Голова Державно╖ Ради РК Володимир Константинов, член Ради Федерац╕╖ Федеральних Збор╕в РФ Серг╕й Цеков, депутат Держдуми РФ Андр╕й Козенко, члени Презид╕╖ та депутати кримського парламенту. Б╕льше того, неперес╕чну под╕ю вшанували сво╓ю присутн╕стю представники дружн╕х «кра╖н»: оч╕льник «Донецько╖ Народно╖ Республ╕ки» Денис Пушил╕н та «м╕н╕стр закордонних справ» «Лугансько╖ народно╖ Республ╕ки» Владислав Дейнего.
Промова пана Константинова зводилася до того, що з роками ц╕нн╕сть Переяславсько╖ Ради лише зроста╓, адже пам’ять про не╖, мовляв, вселя╓ над╕ю на те, що жодн╕ випробування не здатн╕ порушити русько-укра╖нсько╖ ╓дност╕*. В╕н особливо звернув увагу присутн╕х на те, що р╕шенням Переяславсько╖ ради та ╓дн╕сть була лише в╕дновлена, бо ж корен╕ ╖╖ в стародавн╕й Рус╕, роз’╓днан╕й свого часу «ординським та польсько-литовським ╕гом, внутр╕шн╕ми чварами та усобицями». А ще в╕н запевнив, що не дозволить «витравити пам’ять про Переяславську раду, дезавуювати* ╖╖ насл╕дки»
В тому ж тон╕ була й промова пана Цекова. Без т╕н╕ сумн╕ву в╕н заявив, що саме п╕сля Переяславсько╖ ради Рос╕я зм╕цнила свою могутн╕сть ╕ «вийшла на сво╖ нин╕шн╕ п╕вденн╕ рубеж╕». Б╕льше того, пан сенатор припустив, що «…можливо, без цього р╕шення Крим не був би нин╕ у склад╕ Рос╕йсько╖ Федерац╕╖», запевнив в╕дтак, що будуть «…не лише збер╕гати все, що створювалося предками, а й примножувати ╖х велик╕ справи». Насамк╕нець, в╕н висловив впевнен╕сть в тому, що «… на Укра╖н╕ з'явиться новий Богдан Хмельницький, який поверне кра╖ну в об╕йми русскава м╕ра». Ось так, панове.
Нащо пишу про це? - Аби ще ╕ ще раз привернути увагу мислячого читача до того як пересмикуючи факти, переставляючи наголоси, пол╕тичн╕ наперсточники викривляють реальн╕сть, п╕дм╕няють ╖╖ виг╕дною ╖м п╕вправдопод╕бною, а то й в╕двертою облудою. А дал╕, на т╕м дурно пахнуч╕м, глевк╕м субстрат╕ будують нов╕, вже ц╕лком облудн╕ реал╕╖. Найсумн╕ше тут те, що сусп╕льство – з р╕зних причин – легко сприйма╓ т╕ перекручен╕ реал╕╖. ╤ не зупиня╓ те ан╕ суц╕льна грамотн╕сть, ан╕ доступн╕сть ╕нформац╕╖, н╕ повсюдне поширення всесв╕тньо╖ Мереж╕.
Особа Богдана Хмельницького тут ╓ дуже показовою. Геро╖зац╕я образу виключа╓ наявн╕сть вад, притаманних будь-якому смертному. Саме тому, з одного боку, категорично неприйнятними ╓ згадування, скаж╕мо, про дуже вже неясн╕ обставини залишення гетьманом поля бою над Берестечком, чи б╕льш н╕ж неординарну участь у Боровицьк╕й зрад╕*, в результат╕ яко╖ козацьке в╕йсько було ганебно в╕ддане на мил╕сть поскромнювача Укра╖ни Миколая Потоцького, видано ╕ в подальшому страчено Павла Бута – першого укра╖нського гетьмана, який спробував в╕дновити державн╕сть, страчено його попередника гетьмана Василя Томиленка, сотн╕ ╕нших козак╕в, а з ╕ншого, мало кому ц╕каво д╕знатися, що насправд╕ Переяславська рада схвалювала зовс╕м не входження в Москов╕ю на правах п╕дданця, а скор╕ш в╕йскову сп╕лку з нею. Змушений до то╖ сп╕лки у сво╖й лют╕й безвиход╕, х╕ба ж м╕г тод╕ Хмельницький нав╕ть припустити, що його побратими загублять його справу, а здр╕бн╕л╕ нащадки перевернуть його у запроданця Укра╖ни!
Власне, нашарування олж╕, облуди так╕ потужн╕, що роздивитися за тим лайном правду часом дуже непросто. Особливо ж коли для в╕днайдення ╕стини треба прикласти, бодай, як╕сь зусилля, а л╕нива байдуж╕сть, б╕льш притаманна лукавому рабов╕, ан╕ж в╕льн╕й людин╕, зг╕дно задовольня╓ться звичною жуйкою. Тож чи дивно, що ╕ сьогодн╕ на кожному кроц╕ зустр╕ча╓мо тих, хто нав╕ть в бекрайньому океан╕ ╤нтернету зам╕сть бадьорого в╕тру перем╕н, зам╕сть осв╕жаючо╖ б╕рюзи його прозорих хвиль пом╕чають лише загиджене просмерд╕ле болото, зам╕сть бистрокрилих чайок та блакитних марлин╕в одних лише потворних жаб? Такими легко ман╕пулювати, бо ж не роздумуючи, передбачувано ╕ безв╕дмовно реагують на приживлен╕ штампи, маркери, символи.
Ось ╕ на згаданому м╕тингу у промовах кримських урядовц╕в раз-по-раз можна було чути згадування про «русско-украинское единство», про «русский мир», про зм╕цнену в результат╕ Переяславсько╖ ради «Россию», про новочасного Богдана, який поверне Укра╖ну «в объятия русского мира» ╕ нам малюються ц╕лком певн╕, давно ╕ над╕йно запрограмован╕ образи. Наст╕льки над╕йно, що з’являються ╕сторичн╕ досл╕дження, схвален╕ не якоюсь др╕бною кузькою – членом-кореспондентом АН Укра╖ни – де без жодних застережень мовиться про «роль Рос╕╖ XVI стор╕ччя».
Стол╕ття перебування у склад╕ ╕нших держав, яке не могло не позначитися на певних елементах нашо╖ само╕дентиф╕кац╕╖, спричинивши певну плутанину з назвою свого краю, з одного боку та нечувана нахабн╕сть з якою Москов╕я свого часу запозичила наше ╕сторичне ╕м’я, з ╕ншого – ось початок проблеми, вир╕шити яку нин╕ н╕хто нав╕ть не намага╓ться, але ╖╖ невир╕шення безальтернативно провокуватиме Кремль до поширення сво╓╖ влади на нашу землю, що означатиме для нас втрату незалежност╕, власне, державност╕. Проблема, п╕дкреслю, не в ╕мен╕ того чи ╕ншого хазя╖на Кремля, нав╕ть не в тому, що природн╕ нащадки русич╕в, звуться нин╕ укра╖нцями, а нащадки народ╕в ╕ племен Москов╕╖ руськими та рос╕янами. Проблема в тому, що поцупивши наше ╕сторичне ╕м’я, Москов╕я, яка в╕д Петра Романова стала плекати амб╕ц╕╖ зватися европейською кра╖ною, «успадкувала» ще й на нашу ╕стор╕ю. А це вже далеко не безневинн╕ запозичення. За чотириста рок╕в, що минули з того часу, принаймн╕ десять покол╕нь московит╕в жили й помирали з певн╕стю, що ╖х витоки в давн╕й Рус╕. Упродовж тих же чотирьох стол╕ть сус╕дн╕ народи звикалися з тою ж думкою. Як зм╕нити т╕ напластування вельми небезпечно╖ олж╕? А що вона небезпечна, не може бути й сумн╕ву. Окупац╕я Криму, в╕йна на Донбас╕, плани «русскойв╓сни-новоросс╕╕» – очевидн╕ докази того. Неодноразов╕ заяви нин╕шнього хазя╖на Кремля про несправжн╕сть нашо╖ держави, про штучн╕сть мови, попри ╖х явну од╕озн╕сть, зовс╕м не схож╕ на маячню. Скор╕ше вже на нав╕ювання, зомбування. Св╕т ма╓ звикнути до тако╖ думки. Звикнувши, не бачитиме н╕чого особливого в тому, що Рос╕я (Russia) рано чи п╕зно поверне соб╕ сво╖ витоки. Не варто й казати, наск╕льки потужним ╓ те нав╕ювання всередин╕ сьогодн╕шньо╖ Москов╕╖. Воно – хай не в кров╕ – але м╕цно вмонтоване в ╕мперську пам’ять, в традиц╕╖, воно в назв╕ кра╖ни, в ╖╖ писан╕й ╕стор╕╖, в бойових кораблях, названих на честь наших княз╕в, в «правильному» трактуванн╕ рол╕ Богдана Хмельницького, врешт╕-решт. ╤ це надзвичайно серйозно, панове, адже означа╓ лише одне: Москов╕я, доки зватиметься Рос╕╓ю, н╕коли не в╕дмовиться в╕д сво╖х заз╕хань на нас.
Висновок невт╕шний, але не можемо легковажити ним. Ма╓мо усв╕домити всю серйозн╕сть проблеми ╕ шукати шляхи ╖╖ вир╕шення. В чому вони? В широкому розголос╕, найперше. Св╕т, в найширшому розум╕нн╕ цього слова, ма╓, принаймн╕ знати ╕стинний стан речей, розум╕ти всю складн╕сть ситуац╕╖, в як╕й знаходиться Укра╖на. Але для того найпершою абсолютно необх╕дною умовою ╓ усв╕домлення ц╕╓╖ проблеми нами самими, нашою ел╕тою, нашим пол╕тикумом, який мав би з б╕льшою увагою приглядатися до того, з якою непоступлив╕стю Грец╕я в╕дстою╓ автентичн╕сть назви одн╕╓╖ лише сво╓╖ пров╕нц╕╖. Приглядатися ╕ робити висновки. Практичн╕.
Здибивши баского коня, завмер посеред Соф╕йського майдану самотн╕й вершник, промовисто вказуючи булавою – н╕-н╕, не в б╕к сх╕дного сус╕да! – кудись в б╕к варязьких фьорд╕в. Вихованець ╓зу╖т╕в, хоробрий вояк, видатний полководець, розважливий державець: його спадок – козацька держава, яка хоч ╕ про╕снувала недовго, та залишила по соб╕ над╕ю, з яко╖ виросла зрештою сучасна укра╖нська держава. Чи м╕г в╕н «вол╕ти п╕д царя сх╕дного, православного»? Чи його, справжнього, невигаданого, мав на уваз╕ пан Цеков, оч╕куючи того, хто повернув би Край в ч╕пк╕ об╕йми «русского мира»?
Думайте, укра╖нц╕!

• Рознаряджен╕ – т╕, що приходять за рознарядженням;
• Свят╕ слова, бо Русь-Укра╖на – то одне й те саме;
• Пан Константинов тут, схоже, щось переплутав, бо дезавуювання (фр. desavouer — незгода) — заява, акт уряду або ╕ншого компетентного органу держави про незгоду з д╕ями сво╓╖ дов╕рено╖ особи, або про те, що ця особа не мала належного доручення чи повноваження зд╕йснювати т╕ або ╕нш╕ д╕╖;
• Здача ре╓стровою старшиною козацького в╕йська та його гетьмана полякам п╕д Боровицею 21 грудня 1637 р.

Валентин БУТ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 25.01.2019 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20785

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков