"Кримська Свiтлиця" > #2 за 11.01.2019 > Тема "Душі криниця"
#2 за 11.01.2019
МАНДРИ Л╤РИЧНОГО ГЕРОЯ
Нова зб╕рка в╕рш╕в «З╕бран╕ розсипи» кримчанки Галини Литовченко, члена Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, авторки 13 книг поез╕й ╕ прози, характерна тим, що в н╕й л╕ричний герой мандру╓ просторами В╕тчизни, як мовиться, в час╕ та простор╕. З усього видно, в╕н залюблений у р╕дний край. Кожен в╕рш - не просто поетична замальовка, в ньому в╕дбит╕ глибинн╕ почуття ╕ переживання. Кожну деталь, що трапля╓ться на оч╕, пода╓ так, н╕бито, зда╓ться, простягни руку - ╕ в╕дчу╓ш, ╕ почу╓ш, як «шепоче листя молитви у га╖», а «ранок в шибку сонцем ц╕лить, будить тишу голубами», «гра╓ в╕тер на арфах пром╕ння ╕ злив», «в високост╕ шикуються хмари сумн╕, як до лав молод╕ новобранц╕», «замело, засипало землю хуртовинами, намолола борошна н╕чка ╕з з╕рок», «оточив мене дощ увагою – живить т╕ло ╕ мр╕╖ наснагою», «завис на хмар╕ м╕сяць бумерангом», «я березнева, ╕ ос╕нь в душ╕ м╕сця даремно шука╓»… А як майстерно передана с╕льська буденн╕сть у переддень свята у в╕рш╕ «Вже недалеко зовс╕м до Р╕здва»:
«Зимовий день. З морозом, як годиться. В в╕др╕ на ганку кварта б’╓ться в л╕д. Пару╓ в небо з вулиц╕ криниця, В замет╕ стежку порпа╓ сус╕д. Насупилася з-п╕д остр╕шку клуня, Ступають кури з оглядом на сн╕г. Прикраса двору – сн╕гова бабуня – Трима╓ м╕цно в╕ник-обер╕г. Ялинка ловить лапами сн╕жинки, Зубами пес ляка╓ б╕лих мух. Заждався д╕дух свята ще з обжинку, Стр╕пнувся враз, аж захопило дух. С╕льсько╖ церкви мак╕вку ╕ плеч╕ Зима пухнастим хутром накрива. Колядки вже розсп╕ву╓ малеча. Бо ж недалеко зовс╕м до Р╕здва».
Под╕бних поетичних знах╕док у зб╕рц╕ безл╕ч. ╤ вс╕ вони св╕дчать, що перед нами поетеса з ориг╕нальним баченням св╕ту, закохана в життя, бачить красу у всьому – у природ╕, в стосунках людей. Тепло ╕ св╕тло пронизують кожен рядок, нав╕ть коли вона в╕добража╓ траг╕чн╕ моменти. У книз╕ представлен╕ твори, написан╕ в пер╕од в╕д 2015 року до наших дн╕в. Як сказано в анотац╕╖, то сво╓р╕дн╕ розсипи дат ╕ под╕й, думок ╕ мр╕й. В н╕й «╕ буремний Донбас, ╕ розгублений п╕востр╕в, людськ╕ в╕дчуття ╕ почуття, укра╖нськ╕ пейзаж╕ в╕д Криму до Карпат – все, що запало в душу та око, викликало сльозу та посм╕шку». Тобто тематика ╖╖ поез╕й така ж багата, як ╕ пал╕тра образ╕в. Подекуди вони нагадують молитви. Як, прим╕ром, у в╕рш╕ «Дочц╕ Олександр╕»:
«Щодня молюся, як кожна мат╕р: Спини, Всевишн╕й, страшний вертеп. Щоб грав музика й на пол╕ рат╕ Розкв╕тнув маком донецький степ». А у в╕рш╕ «Вожаков╕» вона ╕ просить, ╕ перекону╓: «Не розслабляйсь, козаче, Шаблю тримай наголо, Доки матус╕ плачуть, Доки живуче зло. Вартий к╕лькох небитих, Не загуби голови. Ти залишився жити, Смерт╕ на зло живи».
Деяк╕ автори б’ють себе в груди, прямол╕н╕йно з╕знаючись у любов╕ до Батьк╕вщини. Це ╖хн╓ право. Галина Литовченко показу╓ вс╕ ╖╖ красоти через художн╕ детал╕, як╕ вона, зда╓ться, в╕дтворю╓ в душ╕. Це особливо ч╕тко видно в описах ╖╖ р╕дного села – Рудого Села на Ки╖вщин╕. Схоже, саме воно надихнуло ╖╖ на написання безл╕ч╕ поез╕й. Вона нав╕ть створила п╕сню «Мо╓ дв╕ч╕ село», а в н╕й так╕ рядки:
«Родюча й лаг╕дна моя земля, Полита потом земляк╕в ╕ кров’ю. Вертаю знов ╕ знов додому я, Люблю село подв╕йною любов’ю».
Одначе то не просто батьк╕вщина, де народилась ╕ виросла, а частина держави Укра╖ни з ╖╖ величчю та красотами, з ╖╖ радощами ╕ печалями, спод╕ванками ╕ мр╕ями. Саме цьому в╕ков╕чному по╓днанню – села ╕ кра╖ни в ц╕лому – поетеса присвятила св╕й в╕рш «Цв╕ти пов╕к»:
«Моя Вкра╖на – то найперше хата В сел╕ над Россю в шепот╕ га╖в. ╤ поле на чорноземи багате, ╤ сад вишневий – царство солов’╖в. Моя Вкра╖на – то сп╕вуче слово, ╤ на черен╕ спечен╕ хл╕би, ╤ соняхи – у небо волошкове, ╤ запор╕зьк╕ велетн╕-дуби. А ще дзв╕нкова у яру криниця, Що хл╕бороб╕в здавна напува, Мо╖х сельчан прив╕тн╕ св╕тл╕ лиця, Рукам робочим – слава в╕кова. Цв╕ти, цв╕ти, моя Вкра╖но мила! Тебе в╕ддавна в╕д чужих навал В бою сини в╕дважно боронили, Лихих заброд вгамовуючи шал. Бо вс╕ ми тут козацько╖ породи – Стол╕ттям нашим не згубився л╕к. Один рушник в╕д Заходу до Сходу Тво╖ народи пов’язав нав╕к».
Як бачимо, у зб╕рц╕ «З╕бран╕ розсипи» л╕ричний герой переконливо ╕ задушевно розпов╕да╓ про коштовност╕, якими в╕н збагатився, перем╕щуючись у час╕ просторами В╕тчизни. ╤ в основ╕ всього – його любов до укра╖нсько╖ земл╕ та ╖╖ народу.
В╕ктор СТУС, письменник, заслужений журнал╕ст Укра╖ни, заслужений журнал╕ст АР Крим
На фото: поетеси, члени НСПУ Галина Литовченко (праворуч) ╕ ╢ва Пономаренко у «Кримськ╕й св╕тлиц╕», С╕мферополь, грудень 2018 р. Фото В. Качули
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 11.01.2019 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20750
|