Версiя для друку Обговорити в форумi

Поетична Світлиця

Остання в минаючому році Поетична Світлиця пропонує нашим шановним читачам добірку вишуканих, образних, чуттєвих віршів чудової української поетеси Наталі Пасічник. Попри те, що вона вже публікувалася в нашому тижневику, нагадаємо, що народилася поетеса 1984 року в місті Теребовля Тернопільської області.
За освітою – філолог-германіст. Закінчила бакалаврат Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка (2006), магістратуру Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича (2007), аспірантуру Львівського національного університету ім. Івана Франка (2010). Кандидат філологічних наук (2013).
Автор поетичних збірок «Елегія печалі» (2002), «Портрети доби Ренесансу» (2006), «Гра в три руки» (2009), «Пастух бджіл» (2012), «Зимові канікули» (2014), «Кирилиця» (2016), а також повісті для дітей «Терезка з Медової Печери» (2014) та збірки есеїстики «Артиклі» (2015, 2018).
Нагороджена преміями конкурсу «Поетичні Майстерні» (2003), конкурсу видавництва «Смолоскип» (2005, 2008, 2009), конкурсу ім. Б - І Антонича «Привітання життя» (2005), літерфесту «Неосфера» (2007), міжнародного конкурсу «Гранослов» (2008), часопису «Захід-Схід» (2008), часопису «Мистецька сторінка» (2008), фестивалю «Просто так» (2009), конкурсу «Рукомесло» (2009), журналу «Дніпро» (2009), конкурсу «Витоки» (2009), порталу «Буквоїд» за «Найкращу поетичну збірку» (2009), конкурсу оповідань «Прекрасне поруч» (2009, 2010), конкурсу «Коронація слова» (2011), конкурсу ім. святого Альфонса де Лігуорі (2011), всеукраїнського фестивалю поезії «Ватерлінія» (2012), конкурсу «Урба-перехрестя» (2013), премією «Благовіст» (2013), премією ім. Богдана Лепкого (2013), Міжнародною поетичною слов’янською премією (2014, 2015).
Стипендіат Міжнародного дому письменника і перекладача «Ventspilshouse» (2012).
Член Національної спілки письменників України (з 2009). Член Національної спілки журналістів України (з 2011).
Викладач кафедри теорії і практики перекладу Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка.
Засновник видавництва «Слон».
«Ну а зараз дивись – не марнуй ні хвилинки -
як міняється дата на календарі
як останні народжені в грудні сніжинки
не знайшовши опори зникають вгорі» - насолоджуймось магією її Слова:

Наталя ПАСІЧНИК

«АЕРОСВІТ»
тільки і кинеш коротке «привіт»
тільки і зможу кивнути -
синіми буквами - «аеросвіт»
чорним - розводи мазуту

тихо за нами валізи повзуть
шлях до утечі відкрито
це наша перша й фінальна мабуть
спроба усіх надурити

зняти табу і накласти табу
вермуту випити натще
і задобрити хоча б на добу
долю подвійно пропащу

шумних моторів повільні витки
наші обличчя в дзеркалах -
тільки би ти пригадав де квитки
тільки би я не злякалась

вітер штовхає тебе і мене
наші місця ті що скраю
знаєм - востаннє у небо нічне
боїнг злітає

CASANOVA’S LIST
я стіл накрию у вітальні гостям
я витягну свою найкращу сукню
і о годині так приблизно шостій
виделкою об пляшку дзвінко стукну

біліє цівка сивої горілки
на тріснутому блюді - смужка клею
а скільки їх запрошено а скільки -
полічимо на пальцях однієї

я вибрала для кожного з них місце
критерій взявши лиш хронологічний
- заходьте - не баріться - лютий-місяць
тут холодно і дме зі шпарок вічно -

згорілі дрова чорне попелище
вони також одягнуті у чорне -
і той що біля мене сів найближче
і той з яким не склалося повторно

і ті обоє з пухом над губою
що одночасно кажуть «вечір в хату»
але не зачиняють за собою
бо ще за ними сніг іде лапатий

я позсуваю аж перед світанком
стільці примерзлі мертво до підлоги -
порожні тарілки порожня склянка
і протяг наче не було нікого

MARINE
берега обітований край
човен надувний стоїть близенько
курячих богів і мушель жменька
бежеві рожеві - вибирай

невідома жінка тут сидить
дивиться собі на скель уламки
на обабіч кинуті в’єтнамки
ті що в море відпливуть за мить

то немає вітру то вже є
і здіймає вгору мов знамено
цю її спідницю як у мене
це її волосся як моє

чорно від засохлих кураїв
чорно в небі та незрозуміло
чи вона півсонця затінила
чи воно затьмарило її

***
тепла весняна багнюка
світлі легкі небеса
довга лоза мов гадюка
над головою звиса

сонно ворушиться сапка
і випадає з руки -
можна нарешті без шапки
мертві копати грядки

грабати листя суворо
те що зігнило уже
вила підносити вгору
скіпетр ніби чи жезл

голосно крикну - нікого
хилиться долу паркан -
хутір у чорта на рогах
галицька тмутаракань

і вороння безіменне
чорний ковтаючи глід
дивиться пильно на мене
рівно дві тисячі літ

***
білими - а значить я повинна
хай там що зробити перший крок
на кону - три дольки апельсина
і неповна пачка цигарок

для відваги вип’єш трохи пуншу
корок відлетить в чужі світи -
я не буду - я сьогодні мушу
врешті-решт тебе перемогти

а не вийде - гратимемо знову
аж на дошці витруться дірки
і побліднуть до першооснови
всі твої смугляві пішаки

сутінки - нема від них відбою
сіється із шибок темнота
і ферзі неначе ми з тобою
ходять від кута і до кута

UNI
назвати б зараз хоч яку
першооснову
але в моєму словнику -
уже ні слова

відчинить протяг всі сімсот
аудиторій
а ти таки спізнився - от
сиди й повторюй

про «married woman» в множині
і сродну працю
і що тобі – бреши чи ні -
лише сімнадцять

і що не вивчити ніяк
найлегших правил
коли на тебе навіть я
не маю права

а завтра п’ять інспекторів
пройдуться рейдом
та не знайдуть нічого крім
шматочка крейди

***
за те що він такий хороший
і що не вивчить цей урок
візьму - на всі що маю гроші -
йому вина і цигарок

і з ним піду а вищі сили
хай постараються тепер
щоб двері все ж не зачинили
і не прокинувся вахтер

і пахнуть димом наші пальта
і тане царство снігове
лиш чорний острівець асфальту
з-під ніг пливе кудись пливе

TRIANGLE
стіл на трьох - на трьох єдина склянка
ні про що сповзла кудись розмова
і з усіх кутів безперестанку
віє-віє холодом зимовим

я й сама не знаю хто з них кращий -
меншенький чи той що п’є багато –
кинуть все одно напризволяще
і мене і цю розбиту хату

а з дірявих вікон мухи білі
а вино замерзло на третину
і весь вечір пальці задубілі
мимовільно гладять скатертину

і в давно запалому мовчанні
лиш свіча потріскує сердито
бо вони її то гасять - п’яні -
то ніяк не можуть запалити

***
жовтий блиск прожектора далекого
грубка то палає то холоне
два дзвінки короткі – твій і декого –
хилитають кабель телефону

верхню лампу – а вона й не світиться -
лівим безіменним вимкну рвучко -
ти чи хто мені пояснить звідки ця
друга позолочена обручка

до рання трястися тут від холоду
і так темно стало за порогом
щоби ви обоє в сни приходили
тільки я не виберу нікого

***
злива з учора не вщухла та це і на краще
ми у машині на розі пустого узвозу
довго не ловиться згублена в радіохащах
хвиля fm із єдино правдивим прогнозом

протяг загасить цигарку як тільки запалиш –
ось нам і знак що тепліше напевно не буде
нишкнуть у дзеркалі вилиті з гіпсу й металу
білі колони уже нежилої споруди

асталавіста – попереду ранок імлистий
не оживити завмерле «а може додому?»
лиш двірники обважнілі від мокрого листя
безперестанку метаються по лобовому

***
треба мені сьогодні буде зібратись духом
і обійти з поклоном наші святі місця -
он вона зимна хата двір у якім розруха
і зі старого даху крапає без кінця

знаю – сезон закрито і не знайти на цвяшку
ключик що відмикає двері оті й оці
лиш годівницю вітер перевертає важко -
ту що ми змайстрували разом для горобців

а в попільничці мідній сохне соснова голка
а від порога стежка прямо веде в садок
де на тоненькій шворці біла твоя футболка
з літа висить між вишень яблунь чи то грушок
 
вийду в жовтневе поле – хтозна уже для чого -
і мов міраж пустельний вирине вдалині
синій сільський автобус що загубив дорогу
і дотепер петляє по золотій стерні

***
пуста опівнічна церква слизька наче лід підлога
і паморозь що покрила обличчя німих святих -
тут завжди бувало людно а зараз нема нікого
і свічі горять - не гаснуть а з ними не гаснеш ти

це буде таке вінчання – без свідків і без обручок -
ти скажеш мені три слова і я прошепочу три
поранить христове серце тернова суха колючка
і тепла краплина крові між нас упаде згори

а схрещені досі руки здається вже сині-сині
година чи дві і дзвони розбудять довкола всіх
і тільки водій знадвору кунятиме у машині -
йому ще везти нас нині крізь перший ранковий сніг

***
звук неначе на кухні не вимкнули воду
тарілок і виделок то шепіт то сміх
не зважай - хай вони там самі хороводять -
в тебе інше завдання – чекати на сніг

струм застрягне в дротах – лусне кулька на хвої
і коли нас по вінця заллє темнота
ти відчуєш – це світло тече під рукою
притуливши її до мого живота

через рік все повториться – пляшка кагору
і сухі колючки і уламки прикрас
лиш дитина лежатиме в ліжечку поруч -
ні на кого не схожа і схожа на нас

ну а зараз дивись – не марнуй ні хвилинки -
як міняється дата на календарі
як останні народжені в грудні сніжинки
не знайшовши опори зникають вгорі

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 28.12.2018 > Тема "Душі криниця"