Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2973)
З потоку життя (6161)
Душі криниця (3396)
Українці мої... (1450)
Резонанс (1470)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1656)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРИЙДЕ СВЯТИЙ МИКОЛАЙ...
У н╕ч на 19 грудня до слухняних д╕точок нав╕ду╓ться Святий Отець Миколай ╕ потайки кладе п╕д...


КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК БЕК╤Р АБЛА╢В ПРЕЗЕНТУВАВ КНИГУ «ТРИВОЖН╤ ЧАСИ»
А В╤ДТОЧУВАВ СВ╤Й Л╤ТЕРАТУРНИЙ ХИСТ ЩЕ У НАШОМУ «ДЖЕРЕЛЬЦ╤»!


СОБОР УПЦ КП ВИЗНАЧИВСЯ З КАНДИДАТОМ НА ПОСАДУ ОЧ╤ЛЬНИКА ПОМ╤СНО╥ ЦЕРКВИ
Один з╕ сп╕врозмовник╕в розпов╕в журнал╕стам, що процедура голосування була в╕дкритою. На собор╕...


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ
Сьогодн╕ Поетична Св╕тлиця представля╓ сво╓му шановному читачев╕ доб╕рку прекрасних, напо╓них...


ЧИ ПОТР╤БНА ДИТЯЧА ПРЕСА УКРА╥Н╤?
Дитяча преса потр╕бна вс╕м – ╕ юним читачам, ╕ батькам, ╕ осв╕тянам.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 07.12.2018 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#49 за 07.12.2018
СВ╤ТЛИЧН╤ В╤ТАННЯ КРИМСЬКОМУ ╤НЖИРУ

От ╕ завершився конкурс. Чудове починання! «Кримська св╕тлиця» щиро в╕та╓ натхненник╕в, орган╕затор╕в ╕ спонсор╕в «Кримського ╕нжиру» з прекрасним, вартим насл╕дування задумом популяризац╕╖ кримськотатарсько╖ л╕тератури серед найширших к╕л укра╖нського сусп╕льства, донесення кращих твор╕в укра╖нсько╖ л╕тератури на р╕дн╕й мов╕ кримц╕в. Нема╓ жодного сумн╕ву в актуальност╕ под╕бного майданчика, який ╕ в подальшому, спод╕ваймось, сприятиме обоп╕льному ╕нтересу як укра╖нського, так ╕ кримського читача до кращих надбань наших л╕тератур, до твор╕в сучасних письменник╕в. Наск╕льки це актуально, можемо судити по тому, що за останн╕ роки з кримсько╖ на укра╖нську було перекладено лише п’ять книжок. П’ять, панове! Це катастроф╕чно мало. Може тому й дос╕ ма╓мо у св╕домост╕ перес╕чного обивателя ст╕йк╕ забобони щодо кримц╕в, насаджен╕ ще ╕деологами «Краткого курса ВКП(б)». Може тому так легко п╕дда╓ться в╕н закликам бездумних, безв╕дпов╕дальних попул╕ст╕в зректися «неукра╖нського» Криму. Може тому деяк╕ ура-патр╕оти у ВР з великою пересторогою ставляться до надання Криму статусу нац╕онально╖ автоном╕╖ кримц╕в.
Дуже показово, що до участ╕ в конкурс╕ долучилося велике число письменник╕в. Так, за даними орган╕затор╕в, 135 письменник╕в подали на розгляд жур╕ 244 твори. ╤, зв╕сно ж, серед них було багато кримчан. Нам дуже при╓мно в╕дзначити, що переможницею в ном╕нац╕╖ «поетичний переклад з кримськотатарсько╖ на укра╖нську» стала наша землячка, в╕дома укра╖нська поетеса Галина Литовченко. «Кримська св╕тлиця» щиро в╕та╓ пан╕ Галю з перемогою! Зичили ╖й того. Не мали щонайменшого сумн╕ву в ╖╖ усп╕ху. Разом з нею в╕та╓мо ф╕нал╕ст╕в «Кримського ╕нжиру», переможц╕в у вс╕х його ном╕нац╕ях: Серг╕я Аркушу, Уляну Федоренко, Мустафу Аметова, В’ячеслава Гука, Майю Сафет, ╢вген╕ю Св╕точ, Сеяре Кокче та Та╖ра Хал╕лова. Натхнення ╕ нових творчих злет╕в вам!
Щиро рад╕╓мо, що на в╕дм╕ну в╕д двадцятил╕тнього л╕тературного конкурсу «Ми - д╕ти тво╖, Укра╖но!» ╕мен╕ Данила Кононенка, який його орган╕затори, перебуваючи в окупац╕╖, вивели на всеукра╖нський р╕вень без найменшо╖ уваги з боку держави, без залучення жодно╖ бюджетно╖ коп╕йки – виключно за п╕дтримки небайдужих укра╖нц╕в, «Кримський ╕нжир» т╕шиться, натом╕сть, ╕ увагою влади, ╕ належною п╕дтримкою. Так ма╓ бути. Адже нема╓ жодного сенсу будувати державу, яка прим╕тив╕зу╓ культуру власного народу, не розум╕╓ важливост╕ сприяння розвитку нац╕онально╖ л╕тератури.
Ще раз в╕та╓мо «Кримський ╕нжир» з дебютом, бажа╓мо йому творчого довгол╕ття, бажа╓мо, щоб з кожним наступним роком в╕н збирав щоразу б╕льше талант╕в!
Насамк╕нець, автор цього в╕ншувального допису ма╓ визнати, що й в╕н спробував було долучитися до «Кримського ╕нжиру» з двома сво╖ми в╕ршиками, але сп╕ймав облизня. Чи то в╕ршики т╕ були заг╕ркими, не╕нжирними, чи хтось з нашо╖ кримсько-ки╖всько╖ д╕аспори сприйняв ╖х за образу, чи то не дотягли вони в художньому, естетичному чи в якомусь ╕ншому сенс╕, але п╕дозр╕ло поц╕кавившись, чи то таки мо╖ власн╕ твори, орган╕затори замовкли з к╕нцями. Щоправда, разом з тими двома в╕ршами, зазначеними, як такими, що подаю на конкурс, я послав ще й схвалений авторкою св╕й переклад в╕домого в╕рша чудово╖ кримсько╖ поетеси Л╕л╕ Буджурово╖ «Когда мы вернемся», ╕ ще дек╕лька давн╕х сво╖х в╕ршик╕в на кримський темат. Певно ж, того не треба було робити. Бо хоч ╕ зазначив, що вони вже публ╕кувались, а отже, не в╕дпов╕дають умовам конкурсу, як не в╕дпов╕да╓ його умовам ╕ перекладений на укра╖нську мову в╕рш пан╕ Буджурово╖ (перекладав з московсько╖, а не з кримськотатарсько╖), та орган╕затори чомусь звернули увагу саме на них, завваживши, що раз вже публ╕кувались, то допустити мо╖ в╕рш╕ до конкурсу н╕як не можуть. Але то таке. Зате, не обтяжений забороною публ╕кувати ╖х де╕нде ще до публ╕кац╕╖ в ╤нжирному альманаху, пропоную ╖х до уваги нашого тертого св╕тличного читача прямо зараз.

КРИМ НАШ. ОС╤НЬ 2018

Знов вересень. Чубатий Трамонтан
Герлигою жене по небу хмари.
╥х с╕р╕, розколошкан╕ отари
Ма╓статично сунуть за курган
╤ дал╕ - ген за пасмо Тарханкуту.
Через обжитий греками ще Понт,
В далекий Ир╕й, десь за горизонт,
В край, де чекають мр╕╖ незабут╕.
Колись полинуть мр╕ялося всл╕д:
П╕днять в╕трило ╕ - гайда за море! -
Через Босфор, повз гордий ╤станбул,
Що, певно, бачив пращура в╕трила.
Та доля тче ╖й знану лиш габу.
Н╕хто ╖╖ приречень не поборе.
Забудь про мр╕╖. Мр╕яти не сл╕д.
Найпаче ж коли скр╓п╕в зла рука
В часи совка нас повернула знову,
Де моветон моя вкра╖нська мова,
Де кримц╕ ждуть щоноч╕ воронка,
Де непок╕рних зникло вже чимало,
Де обшуки ╕ вдень, ╕ уноч╕,
Де знов в ц╕н╕ ╕уди й стукач╕,
╤ суд, де право ╕ не ночувало.
- Як╕ вже мр╕╖… просто покорись,
Кнутом не перебити топорища, -
В обидва вуха вкладують тоб╕.
А може й справд╕, агнцем смирення
Вписатись в стан потомственних раб╕в,
Принишкнути, допоки буря свище -
Вона ж не в╕чна, вщухне хоч колись?
Чи й вщухне, як прищулимося вс╕,
Покинем Крим св╕й ╕ гайнем на Ки╖в,
На санкц╕╖ поклавши вс╕ над╕╖ -
Га, мудр╕ п╕скар╕ ╕ карас╕?
Життя п╕д чоботом чужинським - не меди,
╤ в╕дчай часом так холодить душу,
Але, скажи, х╕ба то личить мужу
Лишати ворогу сво╖х у час б╕ди?
Немов цикута, випита до дна,
Пече мен╕ накинута неслава
На Укра╖ну племенем нездар -
Временшик╕в, лакуз, пройдох, канал╕й,
Як╕ здали ╕ нас, ╕ киримлар,
╤ честь, ╕ репутац╕ю держави…
В╕тчизно, ти чи сонна, чи хм╕льна?
Допоки ж ти терп╕тимеш ╕уд,
Як╕ гендлюють з ворогом в╕дкрито,
Яким в╕йна не горе, а корито -
Можлив╕сть знову й знов обдерти люд?
Мо', досить прикидатись, що в╕йну
Ми виграть можем маршем в вишиванках,
Чи чублячись у Мереж╕ до ранку?
Бо воля зна╓ лиш одну ц╕ну.
Життя ц╕на ╖й. То не та╖на.
╥╖ не сплатиш, як нема дов╕ри
Один одному - не лише до влад.
Чи ма╓ шанс хоч би й найкраще в╕йсько,
Коли командувач саха╓ться посад*,
Як арсенали зносить в чорн╕ д╕ри,
Коли в╕йна ╕ дал╕ "не в╕йна"?
За сп╕нений, свинцевий Ярилгач
Жене свою сльозливую отару
Старий в╕трисько. Я би з ним, на пару,
Гайнув за море, щоб не чуть той плач,
Щоби й соб╕ горючими сл╕зьми
Не зрошувати ц╕ прав╕чн╕ скел╕,
Та не п╕ду, шановн╕ мудрагел╕,
Бо Крим - в╕н наш, допоки ╓ в н╕м ми.

*На час, коли писано цього в╕рша, не запроваджуючи во╓нний стан, Президент уникав тим самим прийняття на себе обов’язк╕в Верховного головнокомандувача.

ДО СЕРЦЯ

Чого ти, дурне мо╓ серце, терниною колеш? Не плач.
Ну, що тоб╕ Крим той аж так вже задався, ╖й-бо?
Не час ще для горя, сльозлива моя т╕нь-журбо.
Ще лиш почина╓ брать ноти апокал╕птичний сурмач.

Не плач-бо. Не треба. За ним ╕ без тебе пролито тих сл╕з…
Н╕ сум, н╕ журба аж н╕як не поможуть, пов╕р,
Тод╕ як ╕з л╕гва свого знову виповз той зв╕р,
Що мав би дов╕ку десь спати в краю б╕локорих бер╕з.

Що можеш ти в час╕, як дуж╕ байдуж╕, як г╕дн╕сть ще спить?
Як до застережень тво╖х гречкос╕╖, як перше, глух╕?
Х╕ба що ╕ дал╕ вергати слова ц╕ сух╕,
╤ в╕рити в те, що вони наближають пробудження мить.

“- Коли ж бо та мить вже настане?” - шепоче суха ковила.
“-Курли…” - ╖й в╕длунням в ос╕нньому неб╕ лелеки.
- П╕д сп╕ви про “все йде путьом” пробудитись нелегко,
Нелегко, а надто ж як лжа, наче н╕ч, все навкруг сповила.

Байдуж╕сть, знев╕ра, п╕дступн╕сть, готовн╕сть вклонятися злу,
Готовн╕сть бездумно служити пророкам олж╕ –
Ось де апокал╕псис! Душ╕ в шкарлуп╕ ╕рж╕…
╥х вилущить дуже непросто, якщо не розв╕яти млу.

Та мить та доконче настане. Розв╕ються чари ╕мли,
Приб╕й позмива╓ смердюче гниляччя з╕ скель,
В╕д Ярилгачу, Тарханкуту по сам Коктебель,
╤ з╕йде над Кримом св╕тання – лиш в╕р аркадаш киримли!

Тож год╕, дурне мо╓ серце, не плач. Гартуй краще риму,
Бо г╕дн╕сть збудити ми ма╓мо ще до труб серафим╕в.

ТРАМОНТАН

Коли в╕три облудно╖ весни,
Зд╕йнявши куряву над╕й в слабеньких м╕зках
на те, що вже халява дуже близько,
заплуталися в кримськ╕ полини,
Як об╕цянок курява вляглась
╤ всохла на губах тягуча слина
В останнього на╖вного кретина,
Чия чекалка краю вже сягла –
Аж отод╕ з запалених очей
Сповзати стала скр╓пная полуда,
╤ нав╕ть найзапекл╕шим ╕удам
Щось там, де у людей душа, пече.
А може й н╕. На те вони й ╕уди,
╥х сов╕сть куплено за тридцять ср╕бняк╕в,
Тож ск╕льки б весен не минуло чи в╕к╕в,
Вони все т╕ ж, бо, що ╖м т╕╖ люди…
Що ╖м той тлум лукавих хитрун╕в,
Який лиш за об╕цяну морквину
Св╕й зрадив св╕т, продав в соб╕ людину –
Що ╖м все те! Хай не болить мен╕
Кротяча сл╕пота совкових дурн╕в,
Але шкода зашкварених отих,
Кого здали мов в╕вц╕в, чий лиш гр╕х –
╥х крайньохата ялова бездумн╕сть.
Але найб╕льше — до кривавих сл╕з,
До спазм╕в в горл╕, до надриву серця
Пече недоля тих, кого без герцю,
Наклепом, п╕дло, взято до зал╕з.
Сьогодн╕ ос╕нь. Кажуть, що рахують
По н╕й курчат. ╤ то напевно так.
Та повесн╕, шукаючи п’ятак,
Спалив хтось свою клуню золотую.
Спалили св╕т св╕й. А в чуж╕м – чуж╕,
Бо ж лиш в сво╓му своя правда й воля.
╤ нав╕ть не поскаржитесь на долю,
Бо в час випробувань не вс╕ були муж╕…
Моя над╕я — батько Трамонтан,
Що розганя нав╕ян╕ тумани,
Вив╕трю╓ з гол╕в пуст╕ дурмани,
Нагаду╓, що й з вимушених плавань
Вертають корабл╕ у р╕дну гавань,
Знайшовся б лиш порядний кап╕тан…

СТЕПИ КАРАДЕН╤ЗУ

О степе кримський: запах тво╖х трав -
Волошок, льону, чабрецю, полину
Я не забуду, де б не був, до згину.
Ти посвистом левантових октав
Приходиш часто у мо╓ безсоння,
Шепочеш щось на мов╕ ковили,
╤ квилить чайка, ╕ гримлять вали -
На ранок бризки тих вал╕в солоних
Сл╕ди лишають на мо╖х щоках,
А крик шул╕ки, наче поклик вол╕ -
Все кличе й кличе кр╕зь роки недол╕,
В╕длуню╓ невпинно у думках.
Чи чу╓ крик той сонмище почвар?
А чуючи, чи розум╕╓ присуд?
М╕й Крим, мо╖ степи Караден╕зу
Чекають сходу сонця Qirimlar.

КРИМСЬКА СВ╤ТЛИЦЯ. НОВ╤ ЧАСИ

Що за часи, панове, де мораль?
Здр╕бн╕в народ, зм╕нявши честь на гречку.
Мовчать пок╕рно, наче т╕ овечки,
Хоч шкуру з них деруть. Не жаль! Не жаль!
Бо з ╖х пок╕рност╕ й зросла оця б╕да,
Бо ╖х байдуж╕сть придушила г╕дн╕сть -
"Забрали Крим? - Яка в н╕м необх╕дн╕сть?
Он, п╕д Одесою, така сама вода.
А заберуть Одесу - то й нехай -
Там пам'ятник т╕й шльондр╕ Катерин╕.
Ми й на Канарах славно в╕дпочинем,
Тож ти Св╕тлицею отут нам не махай.
Незрозум╕ло ж, як ви там жили,
Чого вас ФСБ не пов'язало.
Наш Крим у Ки╖в╕. А вас там прив'язали
Кацапськ╕ пенс╕╖, що вищ╕ н╕ж в хохл╕в".
Не встигло ФСБ незворотке
П╕дтяти нас, бо випередив Ки╖в.
Насп╕ли патр╕отки, ще й поми╖в
Цебро на голови нам вилили гидке.
Воно, звичайно, дурн╕в вистача╓
Будь-де, та дурнями керують
От╕, що на ╖х дурост╕ жирують.
Про що тут мовлю, друже, прим╕ча╓ш?

КОЛИ МИ ВЕРНЕМСЯ
Л╕ля Буджурова
(переклад з московсько╖)

Коли ми вернемся дом╕в вс╕м народом,
Згадать доведеться вам, зв╕дки ми родом,
Згадать доведеться, зв╕дк╕ль ви сам╕
Незваними тут об’явились г╕стьми.
Як стане несила нашийник носити,
Ми ваш╕ подачки припиним просити.
Згада╓мо горд╕сть свою в╕кову,
В╕д ск╕ф╕в ╕ тавр╕в донин╕ живу.
Коли ми вернемся – а ми вс╕ вернемся! –
В степу, а чи в горах тод╕ ми зберемся,
Щоб справити тризну веселу, в танках
По ваших указах, по ваших кийках,
По казочках ваших про дружбу народ╕в,
В той час, коли в нас в╕дбирали свободу,
В╕тчизну, Над╕ю, паплюжили Бога,
В той час, як з мечетей мостили дороги!
По ваш╕й зручн╕й ╕ поступлив╕й правд╕,
Пайками оплачен╕й певност╕ ради.
По в╕р╕, що ваш╕ паскудять онуки,
Мов, можна народи карать для науки.
Коли вернемося, ми вклонимся в пояс
Тому, хто не втратив н╕ пам’ять, н╕ сов╕сть,
Хто нашим тиранам не тяг “ал╕луйя”,
Ми руку, мов старшому, ╖м поц╕лу╓м.
З того ж, хто цьку╓ нас п╕дленько донин╕,
Ми маску народних ревнител╕в зн╕мем,
Нехай вони глянуть в лице нам в╕дкрито,
Не криючись знов за привладне корито!
Коли ми вернемось, прозр╕ють незряч╕,
╤ той, хто нас топче, хай з горя заплаче,
Як плакали наш╕ батьки й горювали,
Коли матер╕в в чужу землю ховали.
Коли вернемося, земля наша скрикне
╤ дух╕в сво╖х по м╕жг╕р’ях окликне,
Поверне джерела до спраглих поток╕в
╤ поп╕л батьк╕в ╖х поверне потомкам.
Ми сльози ╖м витрем ╕ в прощення тиш╕
Ми слово дамо, що пов╕к не полишим
По вол╕ сво╖й чи, як перш, – лиход╕╖в,
Бо в н╕й наша пам’ять ╕ наша над╕я.
До не╖ любов ми пронесли кр╕зь терна!
Комусь не п╕д силу став шлях той нестерпний,
Та, нав╕ть як падав хтось – знав: ми вернемось,
Вс╕ разом п╕д небом В╕тчизни зберемось!
Валентин БУТ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 07.12.2018 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20643

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков