Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2973)
З потоку життя (6161)
Душі криниця (3396)
Українці мої... (1450)
Резонанс (1470)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1656)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРИЙДЕ СВЯТИЙ МИКОЛАЙ...
У н╕ч на 19 грудня до слухняних д╕точок нав╕ду╓ться Святий Отець Миколай ╕ потайки кладе п╕д...


КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК БЕК╤Р АБЛА╢В ПРЕЗЕНТУВАВ КНИГУ «ТРИВОЖН╤ ЧАСИ»
А В╤ДТОЧУВАВ СВ╤Й Л╤ТЕРАТУРНИЙ ХИСТ ЩЕ У НАШОМУ «ДЖЕРЕЛЬЦ╤»!


СОБОР УПЦ КП ВИЗНАЧИВСЯ З КАНДИДАТОМ НА ПОСАДУ ОЧ╤ЛЬНИКА ПОМ╤СНО╥ ЦЕРКВИ
Один з╕ сп╕врозмовник╕в розпов╕в журнал╕стам, що процедура голосування була в╕дкритою. На собор╕...


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ
Сьогодн╕ Поетична Св╕тлиця представля╓ сво╓му шановному читачев╕ доб╕рку прекрасних, напо╓них...


ЧИ ПОТР╤БНА ДИТЯЧА ПРЕСА УКРА╥Н╤?
Дитяча преса потр╕бна вс╕м – ╕ юним читачам, ╕ батькам, ╕ осв╕тянам.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 23.11.2018 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#47 за 23.11.2018
Я, В╤РА…

Серг╕й СУРМАЧ

У сел╕ Олександр╕вка Красногвард╕йського району живе чудова людина, талановитий поет, м╕й земляк родом з Лубен Полтавсько╖ област╕ – Серг╕й ╤ванович Сурмач.
Вражений смертю В╕ри Серг╕╖вни Ро╖к, в╕н через к╕лька м╕сяц╕в п╕сля ц╕╓╖ печально╖ новини написав в╕нок сонет╕в п╕д назвою «Я, В╕ра…».
Сонет – це ╕тал╕йське слово, в переклад╕ означа╓ «дзв╕нка, звучна п╕сня». В╕н ма╓ строгу поетичну форму. Класичний сонет склада╓ться з 14 строф. А ось в╕нок сонет╕в – це вже особлива форма поеми з 15 сонет╕в, останн╕й з яких склада╓ться з перших строф кожного з попередн╕х 14 сонет╕в.
Серг╕й Сурмач написав не зовс╕м класичний вар╕ант в╕нка сонет╕в. Спочатку в╕н був опубл╕кований у газет╕ «Кримська св╕тлиця» (С╕мферополь) укра╖нською мовою, а пот╕м в гарному переклад╕ рос╕йською мовою, зробленому Миколою Готовчиковим – журнал╕стом, поетом, письменником, засновником музею в с. Восход Красногвард╕йського району, в «Л╕тературн╕й газет╕ – кур’╓р культури» (Севастополь).
У кв╕тн╕ 2012 року в видавництв╕ «Доля» (С╕мферополь) цей «В╕нок сонет╕в» побачив св╕т. Невеличка книжечка була з любов’ю оформлена та щедро про╕люстрована фотограф╕ями вишивок В╕ри Серг╕╖вни.
У Криму ╕ областях Укра╖ни з великим усп╕хом пройшли презентац╕╖ ц╕╓╖ поетично╖ зб╕рки. Проте на цьому ╕стор╕я в╕нка сонет╕в «Я, В╕ра…» не зак╕нчу╓ться.
Через 3,5 роки п╕сля видання зб╕рки я отримав листа в╕д Серг╕я Сурмача з╕ зм╕неним, доведеним до класичного, текстом в╕нка сонет╕в. Ось що написав автор: «Це – дороблений остаточний вар╕ант в╕нка сонет╕в, де я ╖х «звив» за вс╕ма канонами поетичного мистецтва. Звичайно, десь текст щось втратив, але (мен╕ зда╓ться) десь щось ╕ виграв. У всякому випадку, зараз це повноц╕нний класичний в╕нок».
Мен╕ дуже подобались в╕рш╕ з в╕нка сонет╕в, рядки з ц╕╓╖ зб╕рки нав╕чно розташувались на могильн╕й плит╕ пам’ятника В╕р╕ Ро╖к, як еп╕таф╕я.
Отримавши допрацьований текст, я поб╕жно його переглянув ╕ в╕дклав, але не забув про нього. Мабуть, зараз прийшов його час. Уважно перечитавши тепер вже класичний вар╕ант в╕нка сонет╕в, я вир╕шив, що його треба опубл╕кувати, для початку - в наш╕й «Кримськ╕й св╕тлиц╕». Дуже хот╕лося б знати думку читач╕в газети про цей дороблений, класичний вар╕ант. Тож разом з автором Серг╕╓м Сурмачем чека╓мо на ваш╕ в╕дгуки.
Вадим Ро╖к

Я, В╤РА…
(в╕нок сонет╕в)

1.
Дв╕ пташки рук над полем полотна
Дороги нитка з голкою ра╖ни
Хтось шив-поров,
  а я така чудна
Натхненно просп╕вала Укра╖ну

╤ в мул╕не вдихалася ясна
Молитва р╕вноянгольна людини
Возвисивши лиштву – до знамена
Розшитого на славу Батьк╕вщини

Любов зайшла як пром╕нь до темниць
Вона з╕йшла як посм╕шка ╕з лиць
В похмурий св╕т в часи несамовит╕

А починалось диво це – з Лубн╕в
З тепл╕нь-стежок в мережц╕ спориш╕в,
З бабусино╖ казки в сив╕й свит╕

2.
З бабусино╖ казки в сив╕й свит╕,
╤з мамино╖ п╕сн╕ край в╕кна,
╤з барв барв╕нку степу-сонцесв╕ту
Кр╕зь серце голки вишилась весна

Про це Сула шепталася блакит╕
Глиб╕ла небом юност╕ вона
╤ в стор╕нки життя мого розкрит╕
Лягли червон╕ й чорн╕ письмена

Д╕вча посульське зростом з колосок
╤ще такий несм╕лий голосок
Ще я живу замр╕яна щомит╕

Та юних рук летюч╕ ласт╕вки
За ст╕бом ст╕б мережать пелюстки
З любов’ю що трима╓ св╕т на св╕т╕

3.
З любов’ю що трима╓ св╕т на св╕т╕
╤з п╕сн╕ в луз╕, з верб у сивин╕
З╕брати барви ╕ шиттям пролити
За що не знаю суджено мен╕

Я ще мала, ще вчитися ╕ вчити
Та хтось сто╖ть незримо день при дн╕
╤ направля мо╖ кваплив╕ нит╕,
Дару╓ серцю мит╕ чар╕вн╕

Ст╕бки лягають то улад то криво,
А голос за пл╕чми розправив крила
Велить мен╕ розкритися сповна

Маг╕чн╕й сил╕ древньо╖ роботи
Хай кр╕зь ус╕ г╕ркоти ╕ гризоти
Мо╓ кохання кв╕тне як весна

4.
Мо╓ кохання кв╕тне як весна
Воно завзяте рв╕йне ╕ крилате
Лишень боюся як би не збрехати
При б╕лосн╕жн╕м пол╕ полотна

Я змалку розум╕ла – це вина,
Як не по правд╕ жить ╕ вишивати
Так вчили мудр╕, так вел╕ла мати
Зав╕т цей в╕чно в пам’ят╕ зрина

Бо правда – хл╕б який не для бравади
Бо будеш ти сама соб╕ не рада,
Якщо ковзне нога з╕ стремена

╤ я взялась напруживши з╕ниц╕
Це ж нит╕ дол╕ – не нитки з крамниц╕
На в╕стр╕ голки вм╕щен╕ сповна

5.
На в╕стр╕ голки вм╕щен╕ сповна
Св╕т б╕лий з чорним на одн╕й орб╕т╕
Мен╕ болять ус╕х мережок нит╕
╤ кожен ст╕б душ╕ не омина

Бува вповзе знев╕ра нав╕сна –
Покинь це все в╕зьмись за справи сит╕
Та п╕д рукою ворухнуться кв╕ти
╤ сам Господь загляне до в╕кна

Ще й треба через терн╕╖ тривог
Плекати в╕ру що дару╓ Бог
Рукою зан╕м╕лою тремт╕ти

Явивши верховинну св╕тлот╕нь
╤ рушники – дн╕провських хвиль шир╕нь
Шляхи народу страдницьк╕ ╕ бит╕

6.
Шляхи народу страдницьк╕ ╕ бит╕
Його стол╕ть кривава далина
╤ сльози вд╕в у п╕сню перелит╕
Жили в мен╕ як скарб ╕ та╖на

Народ м╕й через мене ждав блакит╕
Роки безхл╕б’я, проклята в╕йна
Та мов блавати в спаленому жит╕
Почерез мене пам’ять вирина

Усе це збер╕гала диво-нить
Я заполоч╕ кланялася ниць
Всьому причетна ╕ за все в одв╕т╕

Тож не питайте чом проста канва
У мене п╕д рукою ожива
Як птах який сп╕ва╓ лиш без кл╕т╕

7.
Як птах який сп╕ва╓ лиш без кл╕т╕
Манила серце праця осяйна
Знайшла на чорноморському овид╕
Нову дом╕вку
мама ╕ жона

Там в╕зерунки шила по самшиту
Голками кипарис╕в тишина
╤ синовим теплом л╕та з╕гр╕т╕
Як дол╕ дар й щоденна дивина

В шумк╕ шовки полтавсько╖ левади
Я загорнула кримських г╕р смарагди
Аж ╕з долин озвалася луна

Спекотний край м╕ф╕чно╖ Тавриди
Мен╕ нову наснагу дав творити
Я вишила вкра╖нськ╕ письмена

8.
Я вишила вкра╖нськ╕ письмена
Тернову тугу нашо╖ голгофи
Вкра╖ноньку окрадену до дна
В плачах ╕ думках гнано╖ голоти

Я вижила в нелюдськ╕ времена
Во╓нно╖ ге╓нно╖ скорботи
Я вишила таку як ╓ вона
Епоху не схитнувшись н╕ на йоту

Розчахнутий навп╕л двадцятий в╕к
З в╕йни вернувся сивим чолов╕к
╤ я – п╕д бомбопадами бувальця

Та ц╕лу н╕ч в н╕м╕ючих руках
Шиття кровить немов п╕дранок-птах
Я ╕ щораз як на розп’ятт╕ п’яльц╕в

9.
Я ╕ щораз як на розп’ятт╕ п’яльц╕в,
Мов шила корогви чи прапори,
Неначе кров ╕з вколотого пальця
Я виливала душу в кольори

Немов маяк знедоленим блукальцям
Кв╕тчала гладь узорами згори
Я жар св╕й дарувала
╕ не жаль
Це ╕скра Божа – до к╕нця згорить

Як крайку л╕т в╕д╕тне хтось мечем
Я в р╕дний край вертатиму дощем
Який зшива╓ землю з небом вранц╕

Як неп╕двладну часов╕ красу
Я кв╕т╕в даруватиму ясу
До спину серця, до в╕дмови пальц╕в

10.
До спину серця, до в╕дмови пальц╕в
Сама себе урозхрист нахромлю
На палю голки,
ск╕льки було паль цих,
Яким я в╕ддавалась без жалю

Бо щиру душу не сховати в панцир
Легко╖ нош╕ в Бога не молю
Я роз╕рву тенета вс╕ ╕ ланц╕
Летючому под╕бна кораблю

Над заполоччю мушу чаклувати
Аби розкв╕тли рушники ╕ шати
Не задля слави падч╕рки в╕к╕в

Не задля того щоб прийшли з╕ваки
╤ мацали тво╖ червон╕ маки
Не задля похвали ╕ ср╕бняк╕в

11.
Не задля похвали ╕ ср╕бняк╕в
Я вишивала кров густу калини
За вс╕х хто не д╕йшов, не догор╕в,
╤ хто не дочекався Укра╖ни

Як мало св╕тла на земл╕ батьк╕в
Голодомори, в╕йни, лют╕ зм╕ни,
Якщо не я, то хто б ╕ще зум╕в
Кра╖ну сонця вистраждать з темнини

Земляцтво наймиту╓ по св╕тах
╤ злидн╕ сухар╕ гризуть в кутках
╤ на просв╕ток марн╕ спод╕вання

Та я в╕зьму навсуп╕р полотно
╤ вишию небачене панно
Я вишивала завше як востанн╓

12.
Я вишивала завше як востанн╓
Якщо не я, то хто в так╕ в╕ки
Я спаленими зап╕вн╕ч вустами
Зц╕ловувала вишит╕ ст╕бки

╤ мов сл╕па стр╕чала я св╕тання
Себе спаливши раз ╕ на в╕ки
Щоби жар-птиц╕ з трепетним з╕тханням
П╕дпалювали крилами крайки

Оце м╕й хрест ╕ найстрашн╕ша з кар,
Коли д╕ставши богор╕вний дар
Не можеш в╕двернуть свого згорання

Це не люстерком б╕лий св╕т в╕дбить
Не шить щоб жить, а жити щоби шить,
Щоб св╕ту ствердить право на кохання

13.
Щоб св╕ту ствердить право на кохання,
Бо що в╕н вартий без любов╕ св╕т
Я вишивала з вечора до рання
Немов тримав невидимий магн╕т

Бувало д╕йдеш в прац╕ до сп╕ткання,
Як сяде сонце за г╕рський гран╕т
Та все до чого серця поривання
Н╕коли на важкий не схоже гн╕т

Коли ж п╕дхопить Лета теч╕╓ю
Й Святий Петро спита – «Я ╓смь чи╓ю»
Нехай за мене скажуть сто майстр╕в,

Яких навчила творчого причастя
Бо я ж хот╕ла дати людям щастя
╤ п╕сн╕ дати крила рушник╕в

14.
╤ п╕сн╕ дати крила рушник╕в
Обслон╕ ноч╕ дати шанс на ранок
Я зроду не вкладала в прац╕ п╕в-
Душ╕ пучки стираючи до ранок

Оце й ус╕ нетл╕ннощ╕ скарб╕в
Каталог килимк╕в ╕ вишиванок
На рушниках – п╕вн╕в червоний сп╕в
Ви ними дзеркала вдягн╕ть в серпанок

Я залишаю вам свою скарбницю
Калин корали, золото живиц╕
╤ в╕ру у в╕тчизну що одна

Я вже п╕ду за темний берег р╕чки
Нехай спочинуть п╕д сльозою св╕чки
Дв╕ пташки рук над полем полотна

15.
Дв╕ пташки рук над полем полотна
З бабусино╖ казки в сив╕й свит╕
З любов’ю, що трима╓ св╕т на св╕т╕
Мо╓ кохання кв╕тне як весна

На в╕стр╕ голки вм╕щен╕ сповна
Шляхи народу страдницьк╕ ╕ бит╕
Як птах, який сп╕ва╓ лиш без кл╕т╕
Я вишила вкра╖нськ╕ письмена

╤ я щораз як на розп’ятт╕ п’яльц╕в
До спину серця, до в╕дмови пальц╕в
Не задля похвали ╕ ср╕бняк╕в

Я вишивала завше як востанн╓
Щоб св╕ту ствердить право на кохання
╤ п╕сн╕ дати крила рушник╕в

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 23.11.2018 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20601

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков