Версiя для друку Обговорити в форумi

ДОЛЯ

У всякого своя доля
і свій шлях широкий...
Т. Г. Шевченко

Я вибрала Долю собі сама
І шо зі мною не станеться –
У мене жодних претензій нема
До Долі - моєї обраниці.
Ліна Костенко
 
Мабуть, у кожної людини колись настає мить, коли вона задумується над своєю долею. Найчастіше це трапляється напередодні свого дня народження. Але не тоді, коли готуєшся відзначати якось це свято зі своїми рідними і близькими, коли всі думки про те, що і як краще підготувати (і святковий стіл, і програму вечора).
 Тоді не до думок про долю. Ось і в мене. Я просто згадала напередодні, що вже кілька місяців не вчу щось напам’ять (маю таке хоббі).
 В кінці лютого і на початку березня тягне до Шевченкової поезії, а тут взяла в руки книжечку Ліни Костенко, видану в Кіровограді в 1999 році і подаровану мені директором української школи №20 в Приморському в сумні перші дні окупації Криму нашими споконвічними “братами”. Знаючи вдачу цих братів, вона розуміла, що не довго цій книжечці жити в шкільній бібліотеці, що потрібно рятувати її від “із’ятія” чи навіть публічного спалення на кострі інквізиції, а мені вона вкрай потрібна.
 Купити ж хоч якусь українську книгу в Криму в часи правління кримінального авторитета - “проффесора” було неможливо, не кажучи вже про книги Ліни Костенко.
 Не знаю, чи “із’яли” Ліну Костенко, а що жодної книги про голодомори на українських землях в бібліотеках Криму не знайдете, то це правда...
 Я вже зверталась до поезії Ліни Костенко, прочитала роман-історію України про Марусю Чурай, всі відомі пісні якої співаю з раннього дитинства. Дві поезії - ”Світлий сонет” і “Шипшина важко віддає плоди...” вивчила вже давно, і часто розповідаю знайомим і зовсім незнайомим людям.
 Почала шукати щось до душі, і відразу натрапила на “Долю”.
 Слова, які я зробила епіграфом, заставили задуматись над своєю долею.
 Якою вона була? Не легкою, але якою цікавою, насиченою різними подіями, пізнанням чогось нового!
 Кажуть: “хочеш бути щасливим, будь!!!” І це дійсно так.
 Можна зациклюватись на якихось неминучих труднощах, вважати себе нещасною, бо часу на все не вистачає, що й “вгору глянути нема коли”.
 А можна з цього радіти, жити весело, привчити себе знаходити в усьому позитив.
 Можна жити на березі моря і не радіти цьому, не використовувати цілющі його властивості, не любуватись чудовими барвами неба над Кара-Дагом, коли сонце ховається за гору.
 Якось їхала я маршруткою з Феодосії додому, в Орджонікідзе. Наближався вечір. Автобус піднімався вгору, а сонечко то з’являлось, то щезало, то за горою, то за будинками. Я сиділа біля вікна і мені здавалось, що сонечко грається зі мною, то ховаючись, то знову показуючи своє личко. Я аж засміялась, і пошкодувала, що нема з ким поділитись радістю гри з сонечком в хованку.
 Ми піднімались вже на вершину біля Виноградного, коли воно зовсім щезло. Настали сутінки... І раптом яскраве сонячне світло залило все довкола. Це було якось несподівано, воно ніби вирвалось на волю з сірості, і так радісно, весело! А ми просто піднялись на найвищу точку... Я ще тоді подумала, що можна б написати малесеньке оповіданнячко для маленьких діток, і їдучи з ними цією дорогою, розповісти, як сонечко зі мною гралось.
 На військовій “точці” ПВО, яку ми називали Чауда, хоч і до Чауди було далеко, і до міста 40 км, і до школи дітям - 30, серед степу широкого одного разу я чомусь лягла на спину і побачила над собою не просто небо, ні, я побачила купол, саме високий купол неба, і мене це просто вразило.
 Який прекрасний світ!
 30 жовтня мені виповнилось 83. За святковим столом ми чесно відзначили мої 83, бо такий вік вже не потрібно ховати, ним можна пишатися.
 Правда, важко знайти якусь таку роботу, щоб не байдикувати, щоб показати самій собі, що ти ще людина, що ти мислиш.
 Що ще можеш позмагатися з нинішніми випускниками середньої школи, розв'язуючи ЗНО з математики. Що можеш заставити себе щодня цілих два місяці ходити до моря, і не просто купатися, а виконувати призначену самій собі норму - 600-800 гребків, а це - метрів 150 плавання (хоч вийти з води на берег сама не можеш, але світ не без добрих людей...)
 Я вивчила “Долю” Ліни Костенко, і готова повторити і підтвердити кожне з її слів, які поставила епіграфом цього есе. Зараз я вся просякнута поезією Ліни Костенко! Я підібрала поезії, які буду вчити і дарувати людям.
Дякую, дорога наша!
Як нам пощастило, що ти у нас є!!!

Ліна КОСТЕНКО
 
ДОЛЯ
 
Наснився мені чудернацький базар:
Під небом, у чистому полі,
Для різних людей,
Для щедрих і скнар,
Продавалися різні долі.

Одні були царівен не гірш,
А другі - як бідні Міньйони.
Хто купляв собі Долю за гріш,
А хто - і за мільйони.

Дехто щастям своїм платив,
Дехто платив сумлінням.
Дехто - золотом золотим,
А дехто - вельми сумнівним.

Долі-ворожки, тасуючи дні,
До покупців горнулись.
Долі самі набивались мені,
І тільки одна відвернулась.

Я глянула їй в обличчя смутне,
Душею покликала очі.
- Ти все одно не візьмеш мене, -
Сказала вона неохоче.

- А, може, візьму?
- Ти собі затям, -
Сказала вона суворо, -
За мене треба платити життям,
А я принесу тобі горе.

- То хто ж ти така?
Як твоє імя?
Чи варта такої плати?
- Поезія - рідна сестра моя,
Правда людська - наша мати.

І я її прийняла, як закон.
І диво велике сталось:
Минула ніч. І скінчився сон,
А Доля мені зосталась.

Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться -
У мене жодних претензій нема
До Долі - моєї обраниці.

* * *
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем,
І за волошку в житі золотому.

За твій світанок, і за твій зеніт,
І за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
За те, що вчора встигло оддзвеніти.

За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
Котрі нічим не осквернили душу.

За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
За цю потребу слова, як молитви.

***
Дуже подобається мені і цей шедевр:

Покремсали життя моє на частки,
На тьмяну січку слів і суєти.
А серце виривається із пастки -
У нетрі дум, під небо самоти.
У мовчазливу готику тополі,
В труда одухотворену грозу.
Я трохи звір. Я не люблю неволі.
Я вирвуся, хоч лапу відгризу.

А чи не про нинішніх привладних “борців з корупцією” оці рядочки:

Отак воно і йдеться до руїни.
Отак ми й загрузаємо в убозтво.
Є боротьба за долю України.
Все інше - то велике мискоборство.
Ліна Костенко ”Берестечко”

Читаю, перечитую поезії Ліни Костенко - талановитої нашої сучасниці, і так боляче, що в нашому-ненашому Криму, в ті часи, коли він був українським, за всі роки Незалежності так і не з’явились на поличках книжкових магазинів ні Ліна Костенко, ні відомі вже світові, але не нам, твори Андруховича, Іздрика, Любка Дереша і багатьох інших. Та найбільше болить душа за Ліну Костенко, бо вона - душа нашої землі української, нашого народу багатостраждального...
Алла ОСАДЧА
м. Феодосія

***
«Світлиця» і «світличани» сердечно здоровлять шановну Аллу Миколаївну з недавнім святом! Здоров'я, натхнення і «світличності» – на многії-многії літа!!!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #45 за 09.11.2018 > Тема "Українці мої..."