"Кримська Свiтлиця" > #22 за 28.05.2004 > Тема "Душі криниця"
#22 за 28.05.2004
"ПРОЛІТАЙТЕ ВИ, ДНІ, ЗОЛОТИМИ ВОГНЯМИ..."
Марія ЗОБЕНКО.
ВРАЖЕННЯ
Пошта принесла три видання, про котрі хочеться розказати. Зворотна адреса: Запорізький державний університет, кафедра загального і слов'янського мовознавства. Виявляється, тут віднедавна функціонує Осередок вивчення української діаспори, і ось його "первісток" - друкований "Вісник". Голова Управи ЗОВУДу й відповідальний редактор "Вісника" професор Віктор Чабаненко в передмові повідомляє: "Ідея створення цього осередку належить вихованцеві нашого університету (до 1984 року педагогічного інституту), нині відомому вченому й поетові Ярові Славутичу, який мешкає в Канаді. А Фонд же його імені, що також знаходиться в Канаді, зголосився фінансово підтримувати дослідницьку й видавничу діяльність запорізьких ентузіастів". Прекрасне починання і цілком у дусі незалежницько-го часу, бо продиктоване духовною, науковою необхідністю зближення і взаємодоповнення материкового й діаспорного українознавства. У "Віснику", як бачимо з його першого випуску, цьому сприятимуть розділи "Літературознавство", "Мовознавство", "Публіцистика, журналістика", "Постаті", "Ювілеї, відгуки, хроніка". В чепурній блакитній книжечці привертають увагу серйозні дослідження науковців - Миколи Васьківа "Коли ж прийде Месія?" (роман Л. Мосендза "Останній пророк"), Тамари Хом'як, Аліни Сєчіної "Рецепція образу Нестора Махна в однойменній баладі Яра Славутича і в прозі Миколи Хвильового", Людмили Чернявської "Національна ідея в українській жіночій еміграційній ліриці 30 - 40-х років XX ст.", Валентини Семиряк "Особливості української мови діаспори в США та Канаді", Наталі Журавльової "Мовний етикет волинян (за романами Уласа Самчука "Волинь" і "Марія") та інші статті, есеї, а також "Програма спецкурсу (факультативу) "Історія українського мовознавства в діаспорі", розроблена доктором філологічних наук, професором В. А. Чабаненком. Одне сказати, що ця ґрунтовна праця (програма) містить посилання на майже сотню славетних імен вчених, хто започатковував і розвивав українознавчі студії в країнах Центральної, Східної і Західної Європи, Північної Америки, в Австралії тощо. Безперечно, як потверджує і Віктор Антонович, життя діаспорних українців у всьому його різноманітті являє собою "історичний феномен", і теперішній студент-словесник в етнічній Україні матиме неповні фахові знання без ознайомлення з досягненнями мовознавчої думки в країнах розсіяння. Професор Чабаненко згадує, як у перші роки хрущовської "відлиги" їм, студентам-філологам Запорізького педінституту, викладачі обережно почали називати "одіозні" імена "ворогів народу", "буржуазних націоналістів" та "апологетів фашизму": Пантелеймона Куліша, Миколи Костомарова, Миколи Вороного, Олександра Олеся, Володимира Винниченка, Михайла Грушевського, Миколи Хвильового та інших. "Боже, що тоді творилося в наших юнацьких душах! Ми відкривали цілі материки рідної духовності, затоплені брудом тоталітарної, брехливо-чорної олжі". І як одна викладачка не витримала, озирнулася й пошепки якось повідомила збентеженим юнакам: "Зі мною в нашому Запорізькому педінституті вчився Гриць Жученко. Тепер живе десь у Канаді та в Сполучених Штатах... Потрапив за кордон після війни. Письменник, друкується під псевдонімом Яр Славутич. Тільки ж ви дивіться, будьте обережні: його згадувати не можна..." "Відтоді це ім'я ніколи не виходило з моєї пам'яті. Намагався уявити його, загадкового носія, бунтаря, поета, який, можливо, сидів колись за тією ж студентською партою, що і я". Так, доля Яра Славутича - легендарна. Перед його вірністю Україні впродовж усього півстоліття вигнання на чужину маємо схилити голови. Уже в незалежній Україні Яр Славутич видав понад 20 книжок, прочитав десятки лекцій в багатьох університетах. Вшановуючи 85-річчя патріарха, редакційна колегія "Вісника" ЗОВУДу помістила на обкладинці зображення його родового герба (Яр Славутич зі старовинного козацького роду Жученків). А також до ювілею мецената у видавництві "Хортиця" вийшла його книжка "Місцями запорозькими". Влітку 1939 року студент Гриць Жученко вирушив у мандри місцями запорозькими, і ті нариси та спогади і через шість десятиліть не потьмяніли, бо в них яскраво та із синівською відда-ністю переповідається про традиції славних пращурів. П'яте запорізьке видання книги, щедро ілюстроване чудовими історичними малюнками, адресоване нині сучасним школярам і студентам. Якби кожен юний українець у нас та почав свою дорогу із таких мандрів! ...Знайомишся з цими книжними новинками, а з думки не сходить поетичний афоризм: "Пролітайте ви, дні, Золотими вогнями. Як умру молодим, - Опадіть пелюстками..." - кредо життя зачинателя білоруської літератури Максима Богдановича, чиї твори, як і інших улюблених митців, майстерно переклав Віктор Чабаненко, - як узнаємо, поет, член Національної Спілки письменників України. Третя книга в моїй весняній пошті зветься "Суголосся". Це високоестетичні переклади з білоруської, болгарської, німецької, польської, російської, сербської і словенської мов. Видання здійснене коштом Товариства української мови "ТУМ - Чикаго" (голова Віра Боднарук). Головна тема відібраних для перекладу творів - нескореність людського духу в боротьбі зі злом. Витончені поетичні образи, свіжість почуттів, емоційна відкритість ліричних героїв, а над усе - їхня пристрасна віра у вище призначення Людини - все це не може не підкорити, коли читаєш Максима Танка і Янку Купалу, Христо Ботева і Генріха Гейне, Леопольда Стаффа і Десанку Максимович та інших видатних поетів зарубіжжя. А відкривається "Суголосся" великою добіркою творів Максима Богдановича, що становлять чи не третину усіх перекладів. Знаємо, що цей поет залишив велику творчу спадщину, він - новатор віршування (тріолет, сонет), мав тісні творчі зв'язки з Україною, перекладав, пропагував і досліджував творчість наших світочів Тараса Шевченка, Івана Франка, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської та багатьох інших. Встиг багато, хоч через нещасливі обставини рано пішов із життя, та є вічним прикладом для плеяди молодих звитяжців, бо наповнював свої дні "золотими вогнями". Помер Максим Богданович 12 (25) травня 1917 року в Ялті в 25-річному віці. І, мабуть, цей вірш, що хочу процитувати, написаний ним на Чорноморському узбережжі... В нинішні травневі сонячно-золоті дні він звучить так сучасно, на могутній ноті молодого завзяття, що обирає героїчну стезю, зневажаючи пристосуванство і фальш. Бий, громовице, знов і знову! Дми, вітре дужий, заодно! Хай вихор рознесе полову І враз очиститься зерно. Удар по морю, вдар, циклоне! Цілуй глибоке в саме дно! Нехай вирує, не холоне Й дарує перли нам воно.
Запоріжжя - Січеслав.
"Кримська Свiтлиця" > #22 за 28.05.2004 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2050
|