Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4464)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4142)
Українці мої... (1669)
Резонанс (2145)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1083)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (242)
Бути чи не бути? (341)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (214)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВО╢ННИЙ РОМАН НЕ ПРО В╤ЙНУ
Книга грунту╓ться на реальних под╕ях, учасником яких був автор…


ЗЕЛЕНЕ╢ ЖИТО, ЗЕЛЕНЕ…
Наш╕ традиц╕╖


ОСОТ ╤ ЛОБОДА…
Наш╕ традиц╕╖


ДОЛЯ ╢ВРОПЕЙСЬКО╥ СПАДЩИНИ ДОНЕЧЧИНИ ТА ЛУГАНЩИНИ
П╕д удари рос╕йських окупант╕в щодня потрапля╓ ╕ ╓вропейська спадщина…


ПОЕТЕСА З УКРА╥НИ
Так, поетеса Тетяна Шаповал з Укра╖ни. ╤ Укра╖на озива╓ться поез╕╓ю в ╖╖ душ╕…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #42 за 19.10.2018 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#42 за 19.10.2018
АДЕЛЬ СТАН╤СЛАВСЬКА: Я ТА, ЩО ТРИМА╢ СВ╤Т

Сьогодн╕ господинею Поетично╖ Св╕тлиц╕ ╓ Адель Стан╕славська. Справжн╓ ╕м'я – Олександра Федор╕в. Народилася поетеса 12 с╕чня 1976 року в сел╕ Марк╕вцях, Тисменицького району, ╤вано-Франк╕всько╖ област╕. Батько родом ╕з Полтавщини, мати ╕з Франк╕вщини, тож справедливо вважа╓, що ма╓ у р╕вних долях сум╕ш полтавсько╖ ╕ прикарпатсько╖ кров╕. Мешка╓ ╕ працю╓ в ╤вано-Франк╕вську. Авторка двох зб╕рок поез╕й “Во ╕м’я любов╕”, видавництво “╤рМа”, 2010р., “Мереживо душ╕”, видавництво “Л╕лея-НВ”, 2012 р. та зб╕рки прози “Правда ╕ кривда”, видавництво “Укра╖нський пр╕оритет”, 2016 р. Книжка прози “Правда ╕ кривда” в╕дзначена м╕жнародною прем╕╓ю ╕м. Пантелеймона Кул╕ша.


BСЬОГО ЛИШЕ
Я хот╕ла би бути тихою,
геть без норову ╕ пок╕рною,
заглядаючи в оч╕ лихов╕,
стати дол╕ зрадлив╕й в╕рною.

Я вол╕ла би буть безмовною,
╕з ум╕нням схиляти голову...
П╕д важким тягарем - невтомною,
╕ вз╕рцевим смиренням кволому.

Я хот╕ла б не мати розуму,
н╕ чуття, ан╕ думки власно╖,
щоб не сив╕ти в довгих роздумах
╕ сльозою св╕ч╕ не гаснути.

Я хот╕ла б ум╕ти плакати,
щоб серцями черств╕ пом’якшали,
щоби темн╕ душевн╕ закути
у жив╕м сп╕вчутт╕ ╕накшали.

Я хот╕ла би зошит списаний
розпочати новою стор╕нкою...
Та з людською душею ╕ рисами
зостаюся всього лише ж╕нкою.
2012

ГУСТИМ ТУМАНОМ РОЗТОПИЛАСЬ Н╤Ч
Густим туманом розтопилась н╕ч
╕ гусне ос╕нь у серпнев╕м ранку...
З╕йшла душа ╕з шальок протир╕ч
╕ вс╕лася на втишеному ╜анку.

Загострен╕ до в╕дчаю чуття
усеньку н╕ч бороли сн╕в утому,
будили нерозумне маяття,
тривогу безп╕дставну незникому…

Чому ж вона сполохана така?
То ж т╕льки вкотре промина╓ л╕то.
То т╕льки сум б╕л╕ший молока
у т╕м серпанку ран╕шн╕м розлитий…
2012

НЕ Б╤ЙСЯ
Не б╕йся говорити про любов…
Не б╕йся правди, що життям напита.
╤ серед б╕лобарви хоругов
не б╕йся др╕бку кольору пролити.
То все наука… Не усякий хист
да╓ться легко, р╕вно, без натуги,
ба нав╕ть в╕тер обрива╓ лист
лише, як люта викрешеться хуга.
╤ нав╕ть р╕чка добру перегать
лама╓ т╕льки, як натужить води.
А рани серцю зовс╕м не болять,
як серед сонця губиться негода…
Не б╕йся нав╕ть чорних кольор╕в,
вони не здатн╕ св╕тле погубити,
╕ що б там розум серцю не вел╕в -
в╕дважся душу щир╕стю налити.
2012

ПОСТУКАЛА
Постукала. У в╕дпов╕дь - н╕ звуку...
Окрикнула - озвалася луна.
До милост╕ протягувала руку -
у пригорщ╕ вливалася вина.
Др╕бним нас╕нням падала у дол╕.
Зрадливо роздобр╕ла глухота
сонливо колисалася повол╕,
навощувала скуп╕стю вуста,
зац╕плювала серце очман╕ле...

А Янгол плакав зорями у сни
за тим добром, що в душах в╕дбол╕ло
чи й може вмерло, Боже, борони...
Постукала. Озвалась т╕льки тиша.
2013

ЧЕРЕЗ ПР╤РВУ ШАЛЕНИХ Л╤Т
Ми дивились одна на одну...
Через пр╕рву шалених л╕т,
через в╕дстан╕ даль холодну
визирали св╕й юний св╕т...
Оч╕ в оч╕... Т╕ сам╕ оч╕ -
ледь пом╕тним серпанком сум.
Н╕жне личко, ще геть д╕воче
вже захмарене плином дум.
Тихий голос. Звикаю знову -
поза часом в╕н став чужим...
Ловить вухо неквапну мову,
око - рухи, а поза тим
серце стислось - уже суму╓...
Як то живо* кроку╓ час!
Та журитися не пасу╓,
що не стало колишн╕х нас...
2013
*Живо (швидко д╕ал.)

ЛЮБОВ НЕПЕРЕМОЖНА
Корилася, терп╕ла ╕ не щоку,
усеньке т╕ло п╕д бат╕г дала,
в н╕мому рабств╕ спину гнула, поки
д╕йшла меж╕. См╕явся безм╕р зла,
випалюючи в╕ру, душу, т╕ло...
Молилася - та застив небо дим.
З╕п'ялася з кол╕н ╕ осм╕л╕ла -
п╕шла просити правди... Лютий гр╕м
╕з того диму чорного ударив
╕ попелом задушливим повис,
╕ чорн╕ круки - чорних душ примари -
до крови спрагл╕ кинулися вниз.
╤ шматували, хижо розпинали,
╕ лжу по св╕ту р╕ками лили,
на кривд╕ паслись ╕ було ╖м мало -
любов бо подолати не могли...
Вбивали... Не скорилась! Воскрес╕ння
гряде святе оп╕сля вс╕х тривог,
бо сходить сонце правди в Укра╖н╕ -
Любов непереможна. З нами Бог!
2014

НЕБЕСНИМ ЯНГОЛАМ
Все б╕льша╓ наших Янгол╕в...
Все небо укрите крилами,
а б╕ль, що бол╕в - не вибол╕в,
на т╕л╕ земл╕ - могилами…
Тут кв╕ти, хрести... горбочками
притулок син╕в п╕д фамами.
Зарубочками, ст╕бочками
рубцю╓ться серце Мамине...
Терпи, моя Нене, Ненечко!
Нещасна твоя година ╓…
До раю стезя вузенечка...
Ще й громом над нами грима╓,
╕ блиска╓ нам, ╕ хмариться,
не видко просв╕ту Божого…
Бор╕мся - впадуть примари ц╕
розпл╕дника зла ворожого!
М╕ж зорями сотн╕ Янгол╕в,
що нас затуляють крилами.
Ще б╕ль нам за них не вибол╕в,
ще тужить над ╖х могилами…
2014

БУДЬ ЖИВИМ!
Живим, солдате...
Чу╓ш?.. Будь живим!
Хай обмине тебе ворожа куля!
До серця в╕ру Вишньому притулюй,
як зброю до грудей…
Хай чорний дим,
що так тебе жалобно об╕йма,
розс╕╓ться!
Молюся, прагну, в╕рю -
здола╓ш ти ненависного зв╕ра
╕ зацв╕те просв╕тлена весна…
Шануй себе,
соколику ясний!
Тримайся за життя так ч╕пко й вперто,
як т╕льки зможеш….
Не давайся смерт╕ -
нехай бо ╖й в╕ддасться ворог тв╕й!
Ти зможеш!
Б╕ля тебе Серафим
мечем вогненним тем╕нь розс╕ка╓!
З чола твого
кривавий п╕т ст╕ка╓…
Та ти не здайся, чу╓ш?..
Будь живим!
Солдате, чу╓ш?
Ти потр╕бен тут,
де сонце на осонн╕ б╕ля хати.
Тебе вимолю╓ сестра, кохана, мати,
╕ в╕рить в тебе весь вкра╖нський люд...
2014

СОЛДАТИКУ, ЧИ СПИШ?
Солдатику, чи спиш?
Зросили небо зор╕…
╤ мерехтять соб╕
у темн╕й далин╕.
Сьогодн╕ через них
з тобою поговорим:
я тут коло в╕кна,
а ти - десь на в╕йн╕…

Тут все, як ти лишив.
Ос╕нн╕й звичний клоп╕т,
лоскоче н╕здр╕ дим,
картопл╕ повен в╕з…
У тебе теж вогонь,
та ╕нший з нього поп╕л…
╤ дим його чудний
пекучий аж до сл╕з…

Тут знов цв╕те каштан,
так дивно, уявля╓ш?
Яка ж бо в н╕м жага
нестримна до життя!..
У тебе також ╓ -
грудьми бо затуля╓ш
цей св╕т такий хиткий
в╕д кроку в небуття…

У нас пройшла гроза…
ос╕ння ╕ без грому,
лиш блискавки стр╕мк╕
шугали вдалин╕...
Солдатику, скор╕ш
живим вертай додому…
А поки… тиха н╕ч
хай горне в мирн╕м сн╕.
2014

ТЕБЕ ПРИТУЛЯ╢ НЕБО...
У мене ╓ дах ╕ ст╕ни...
У тебе - земля, окопи,
вогонь, рубеж╕, ру╖ни…
А дощ восени наскоком,
╕ в╕тер, сльота ╕ зимно,
╕ ноч╕ важк╕ пов╕ки...
Свинцево десь вибух гримне -
не сплять вороги-шул╕ки.

У мене об╕д, вечеря...
У тебе - скупий окра╓ць…
Й розчинен╕ навст╕ж двер╕
душ╕ - сам-один, як палець
п╕д Богом й перед в╕йною,
╕з в╕рою в побратима...
Стиска╓ш судомно зброю
стежиною п╕л╕грима…

У мене су╓тна тиша.
У тебе - громи ╕ “гради”...
╤стор╕ю час нам пише
про жертви, любов ╕ зраду,
╕ кроки до Укра╖ни,
а може самих до себе…
Мене не рятують ст╕ни.
Тебе - притуля╓ Небо...
2014

ЛЮЛ╤-ЛЮ...
Я в╕зьму сво╓ чуле серце
вколишу, як малу дитину,
зачинивши в св╕дом╕сть дверц╕
на колодку… Замкну причинне...
Зараз вкуп╕ яка ╖м користь?
Хай побудуть соб╕ окремо.
Як усне ся сердечна хвор╕сть,
мо’ в╕д╕йдуть кудись проблеми?..
Може вистигне жар пекучий,
може страх вже не йме колоти.
Люл╕-люл╕, засни… Рипучо
колиха╓ душа гризоти…
Люл╕-лю… П╕дкрадеться втома,
огортатиме роз╕мл╕ло...
Спи-засни… В╕дпуска судома,
м’якшить сон запалене т╕ло.
Тане в╕ск, догора╓ св╕чка,
л╕чить н╕ч цок╕тк╕ хвилини,
вже й св╕танку вузенька стр╕чка
зазира╓ через гардини.
Люл╕-люл╕… Затихло наче...
Пром╕нь сонця краде тривогу,
бол╕ сплять ╕ уже не плачуть,
лиш з-п╕д в╕й мерехка волога...
2015

Ж╤НКА
Я та, що трима╓ св╕т
у стерплих тремких долонях,
що губить щоденний крок
м╕ж гуку ╕ су╓ти,
життям - навмання убр╕д
╕ аж до зими на скронях,
впл╕та╓ лел╕йн╕сть мр╕й
у ╕нш╕ жив╕ св╕ти.

Я та, що не зна╓ сну
п╕д склепом пов╕к утоми,
що завше чату╓ час
у плин╕ земних скорбот,
гапту╓ життя канву
любов’ю... ╕ до оскоми,
до кров╕ ╕з мозол╕в
байдужост╕ жне осот...

Я та, що живе, мов птах,
з удосв╕тк╕в ╕ до смерку
серпанком подоби крил
сп╕шить об╕йняти день,
сто╖ть на семи в╕трах,
в небес загляда люстерко
╕, молячись, силу п’╓
з його благодатних жмень.

Я проклята ╕ свята
слугиня чужо╖ вол╕,
╕ кара, ╕ Божий дар,
╕ гострий Митця р╕зець.
Я мати ╕ сирота,
жадана й чужа до болю...
Я та, що голубить св╕т.
Твор╕ння його в╕нець...
2015

Н╤, НЕ ЯНГОЛ ТИ...
Н╕, не янгол ти...
Ан╕ фея, не доброд╕йка, не свята...
╤ розтрощеного не скле╖ш,
н╕ продовжиш комусь л╕та,
╕ хреста не в╕зьмеш чужого -
мати б тривк╕сть нести свого...
Не в╕дмолиш н╕чого в Бога -
вже в╕дм╕ряв тоб╕ всього.
Ти - п╕щинка...
Чого ж уперто розпаля╓ш у серц╕ трем,
коли суджено всьому вмерти
пом╕ж в╕чним життя дощем?..

Може й зродишся св╕жим болем
через сотню чи другу л╕т,
аби знову брести сим полем
"рятувати пропащий св╕т"...
2015

КОЛИСКОВА
Люл╕ дитинко, р╕дне пташатко,
ось коло тебе ╕ мама, ╕ татко.
Спи, мо╓ серденько, люл╕, кохане.
Завтра нам знову сонечко встане,
може… а, може, хмарка заступить...
Ген бо на сход╕ “градами” лупить...
Ген бо на заход╕, мов на негоду,
сонце спливало червоно досподу…

Люл╕ дитино, спи м╕й синочку,
хай в╕дпочинуть натомлен╕ очка.
Ось янголята тв╕й сон в╕дшукали
та б╕ля вушка на пoдушку вклали:
гарний, ╕ сонячний, ╕ веселковий...
Спи моя з╕ронько, спи моя доле.
Спи, поки спиться... ╕ поки ╓ хатка...
╢ коло тебе ╕ мама, ╕ татко,

поки у д╕м нам б╕да не гукнула
чорно в╕йною... де в╕чно поснули,
т╕, хто хот╕в й не хот╕в воювати,
й чuясь матуся, синочок ╕ тато...
Там вже лелека не сяде на стр╕ху,
там ще догриму╓ скривджене лихо,
довг╕ л╕тa не рахують зозул╕...
Пустка лише виколису╓ “люл╕”...
2015

УСМ╤ХАЙСЯ
Усм╕хайся, коли болить
Усм╕хайся, хоч як нестерпно...
Може, врешт╕ настане мить -
Перетл╕╓, перегорить
╤ невиказане затерпне...

Загруб╕╓, застигне враз,
Перетворить себе на кам╕нь.
╤ на порох з╕треться час,
Проминувши собою нас
В небуття без╕менн╕й брам╕...

Усм╕хайся... Люби... Болить?..
Ти живеш ╕ бува нестерпно.
Врешт╕, може, настане мить -
Перетл╕╓, перегорить
╤ невиказане - затерпне.
2016

УСЕ ПРОМИНА╢.
Бува зупиня╓ться час
в╕д погляду, подиху, руху...
Усе, що ╕сну╓ - це мить
в застигл╕м у н╕й почутт╕.
╤ ск╕льки б шум╕ла гроза -
на серц╕ шалена посуха...
╤ ск╕льки б не крапало дн╕в -
╥х дзбани - д╕ряво-пуст╕...

Усе промина╓. Мине.
З╕треться на порох чекання.
Цв╕стимуть весняно сади.
Змма не одна промайне...
Знайом╕сть зустр╕чних очей
Сплететься уперше й востанн╓,
Залишивши пам’ятний знак -
вселенсько╖ туги сл╕ди.
2016

ЩЕ КРОК
Сяга╓ втома позначки червоно╖...
Ще трохи-трохи вибухом скипить.
А мариться - п╕р’╖нно-невагомою
загусла тиш╕ безрозм╕рна мить...
Так хочеться... Так спрагло пахне споко╓м.
Н╕рваною... О, що ж воно таке?..
Захмарно ╕ незм╕ряно високою
свободоптахою п╕рнути б у п╕ке
╕... геть здур╕ти в╕д солодков╕льного
свав╕льного польоту до з╕рок...
Запала н╕ч... Засни... А завтра сильною
зроби ще крок...
Зроби наступний крок.
2016

МЕН╤ УСМ╤ХНУВСЯ БЕЗХАТЬКО
Мен╕ усм╕хнувся безхатько.
Прив╕тно махнув рукою.
Старий сивочолий дядько...
Лишилась сама собою -
всм╕хнулась йому навза╓м
╕ дивна майнула думка:
"В╕ддав найц╕нн╕ше, що ма╓... "
╤ гр╕ло тепло подарунка.
2016

РОСАМИ БОСОН╤Ж
Босою по рос╕
пом╕ж густ╕ тумани,
поки ще сонця диск
горнеться у вуаль
б╕ло╖ пелени...
поки дзвенить ще ранок -
Думка сп╕шить у рай
юно╖ давнини...

Хороше там було.
Серце рад╕ло днин╕.
Ясна пог╕дн╕сть дня
Кол╕р м╕нила в╕ч:
М’ятно-зелений вз╕р
Раптом ставався син╕м,
Доки св╕чадо неба
не об╕ймала н╕ч.

Щастя завжди таке...
Тепле, дзв╕нке ╕ юне...
Росами босон╕ж
полем у мак╕в цв╕т,
У волошков╕ сни,
там де тумани врунять
╤ колисають м╕й
юний безгр╕шний св╕т.
2016

ТИ НА В╤ЙН╤
Тоб╕ не до розмов -
ти на в╕йн╕
Мовчиш зц╕пивши зуби - справжн╕й во╖н.
╤ поки скрапують чи╖сь буденн╕ дн╕
Тво╖ - гаряч╕ стр╕лян╕ набо╖.
Тоб╕ не до розмов.
Та й що ╕з них?
Х╕ба слова напоять спраглу душу,
Як в н╕й вогонь на видих ╕ на вдих
Випалю╓ давно пустельну сушу...
Ти б╕льш мовчиш.
Та це не головне.
╤ще пустеля явить дням оазу,
Нехай ╕ не тепер, ╕ не одразу
Минеться це. ╤ ця в╕йна мине...
2016

***
Лане тремка, не б╕йся...
Тихо спада╓ лист...
Котиться вогко л╕сом
П╕нний густий батист
Здимленого туману.
Лячно тоб╕ одн╕й...
Сиза густа омана
Липне до б╕лих в╕й...
Ока твого меткого
Заполоня╓ вз╕р.
Чей же учула злого?..

...Диха ледь чутно зв╕р
Сторожко ╕ чутливо -
Ось вже й стрибок завис...
С╕╓ться зимне мливо
Пом╕ж густих бер╕з,
Понад черлен╕ трави
Суне у глупу н╕ч...
Б╕йся, тремтлива лане,
Вкритих туманом стр╕ч!
Б╕йся, вт╕кай невинна,
Прудко б╕жи, стр╕мка!..
Поки чужа неспинна
Тремом зайшлась рука...
2016

ПЛ╤Ч-О-ПЛ╤Ч
Йшли пл╕ч-о-пл╕ч удвох,
опирались на зламан╕ крила -
був недовгим пол╕т...
Догорали позаду мости...
В╕н уперше л╕тав,
а вона в п╕днебесс╕ ловила
п╕д над╕йним крилом
ще не бачен╕ дос╕ св╕ти.

...Почуж╕ла земля,
почуж╕ли близьк╕ ╕ далек╕ -
щастя в╕к не трива...
То лиш спалахи митей святих...
Чи повернуться ще,
як вертають додому лелеки?..
...Н╕, нема╓ життя,
де лиш згарища дн╕в молодих.

Будували гн╕здо...
╤ др╕бних лелечат дозирали,
Сив╕в змучений св╕т,
усм╕халися оч╕ сл╕зьми:
в╕дпускали в пол╕т...
а ╕з кожним - себе в╕дпускали,
Спл╕вшись ф╕брами душ,
що колись слугували крильми...
2016

НАДВОР╤ ЗИМА...
- ... А що там у тебе? - У мене… Надвор╕ зима…
На серц╕ посуха, а оч╕ – на мокрому м╕сц╕.
Так хочу вернутись туди, де колишусь в колисц╕…
Де сн╕гу замети й нев╕дання благ╕сть сама.

Де все ще попереду… Де безтурботност╕ сни.
╤ щоки рум’яними яблучками на мороз╕.
Туди де стою зачаровано – сн╕г на пороз╕!
Й торкаючись зимна рад╕ю – Не хочу весни!

╤ л╕та не хочу! Пощо мен╕?.. – Вт╕хою час.
…Родина з╕бралась велика ╕ знов коляду╓ –
за в╕кнами с╕чень… Я плачу мала, вередую,
бо вуйко вже ╖де далеко кудись на Донбас…

Чекають у сани запряжен╕ кон╕… Не сплю,
хоч п╕зня вже н╕ч… Вуйко лаг╕дно гладить гол╕вку,
шепоче: не плач, як лише повернусь до дом╕вки,
я зна╓ш яку тоб╕ ляльку велику куплю?

╤ вже мен╕ вт╕шно, ╕ усм╕х кр╕зь сльози з’ясн╕в…
Солодке дитинство… Якби ж ╕ тепер так ум╕ти -
що нав╕ть морозу до серця дотулю╓ш кв╕ти
й вони не печуть, а розгойдують радост╕ сп╕в.

… Сн╕жинки л╕тають, як пух… лине п╕сня сумна.
На серц╕ посуха ╕ оч╕ – на мокрому м╕сц╕…
Назад не вернутися… Спомин гойдаю в колисц╕,
а Янгол шепоче – не плач, це всього лиш зима…
2016

МУСИШ ЙТИ
Цього не вчать у жодн╕й школ╕...
Могти - талан. Цьому не вчать...
Бо у юдол╕ мимовол╕
чоло тавру╓ нам печать
судьби
незрима, нев╕дома,
що в╕до св╕тла й темноти...
Терпиш ╕ти...
Дола╓ втома.
А мусиш йти.
2017

╤ ╢ ЛЮБОВ
нема╓ вчора сьогодн╕ завтра
╓ т╕льки мить що трива╓ в╕чн╕сть
╓ т╕льки в╕ри чутт╓ва мантра
хвилинн╕сть плинн╕сть пер╕одичн╕сть

нема╓ часу в╕дтинку в╕дстан╕
буття плететься ср╕блясто ниткою
╕ нев╕доме - ста╓ уп╕знане
нев╕дворотн╕сть - ста╓ молитвою

╕ ╓ любов що трива╓ в простор╕
вона пульсу╓ живе утриму╓
м╕ж серцеболю незримо гострого
веде до брами нового вим╕ру
2017

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #42 за 19.10.2018 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20481

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков