"Кримська Свiтлиця" > #41 за 12.10.2018 > Тема "Душі криниця"
#41 за 12.10.2018
«ЯК ДАЛ╤ ЛОВИТИМЕШ ГАВИ - НЕ БУДЕ У ТЕБЕ ДЕРЖАВИ!»
Поетична Св╕тлиця
Над╕я Павл╕вна Таршин (Галайко) народилася 20 травня 1949 р. на Р╕вненщин╕ у сел╕ Сморж╕в. Зак╕нчила Клеванську середню школу №1, Укра╖нський ╕нститут ╕нженер╕в водного господарства у м. Р╕вне. П╕сля зак╕нчення ╕нституту отримала направлення на роботу в трест «Дн╕проводбуд», що у Дн╕пропетровську. Майже вся трудова д╕яльн╕сть пройшла на буд╕вництв╕ г╕дротехн╕чних, цив╕льних ╕ промислових споруд. Працювала на р╕зних ╕нженерних посадах. Окр╕м всього ╓ автором шести поетичних книжок: «Дзвони» (1999 р.), «Шеп╕т земл╕» (2002 р.), «Гом╕н» (2009 р.), «В╕длуння» (2012 р.), «Ключ в╕д неба» (2014 р.), «Л╕н╕я Розмежування» (2017 р.) а також сп╕вавтором ряду колективних зб╕рок. В╕рш╕ почала писати у зр╕лому в╕ц╕. Нин╕ прожива╓ у сел. Слобожанське Дн╕провського району. Громадський д╕яч, волонтер. *** Над╕я ТАРШИН Доб╕рка в╕рш╕в про нашу визвольну боротьбу. Моя родина у т╕ часи боролася за в╕льну Укра╖ну, гинула за не╖, хто у бою, а когось закатували. А ще були: Сиб╕р, табори, л╕соповал… Наше покол╕ння на цих знущаннях повинно поставити крапку. Щоб н╕коли ╕ н╕кому не хот╕лося б╕льше заз╕хати на нас.
НАД╤Я Кр╕зь грати видно небо син╓, Промен╕ сонця золот╕ На лиця падають безвинн╕ - Сумн╕, красив╕, молод╕. А прийде н╕ч – знов катування, Знущання ╕ накази: - Бий! ╤ бачу може я востанн╓ Цей клаптик неба голубий. Страшна для них - повстанська сила - Тому, мов зв╕р╕ т╕, ричать, Яка то мати ╖х носила, Коли катують так д╕вчат? Сичить в╕д лют╕, мов гадюка, Енкеведистське барахло: «Ну, что молчишь, бандерська сука, Тебе со мной не повезло». ╤ знову пальц╕ у одв╕рок – В╕д болю б╕лий св╕т погас. «Не зраджу друз╕в, лютий зв╕ре, Ус╕х не винищите нас. Бо ця земля моя одв╕чно, На н╕й жили мо╖ д╕ди, Чому ти, нелюде поганий, Прийшов топтать ╖╖ сюди?» Д╕вча худеньке впало дол╕, Не в╕дчувало вже чоб╕т, Якими убивали волю. А юнц╕ т╕льки двадцять л╕т… ╥й би п╕д вербами стояти У пар╕ з милим ц╕лу н╕ч, Натом╕сть хиж╕ оч╕ ката, Знов руки тягнуться до пл╕ч. Зривають одяг ╕ шматують, ╤ б’ють, допоки не впаде, ╤ враз ста╓ криваво-чорним Д╕воче т╕ло молоде. А мати плаче, тужить мати, Зачувши зойки нелюдськ╕. Блага╓ небо - покарати Чужинц╕в, нелюд╕в, кат╕в. Взяли найменших – Таню й Надю - У каземати повели, Як не благала, не молила, Д╕вчаток ╖й не в╕ддали. Тепер знущаються щоноч╕, Не спить налякане село, В╕дкрий же, Праведний ти, оч╕ ╤ зупини криваве зло. На кам’ян╕й, сир╕й п╕длоз╕ – Маленьке т╕ло, ледь живе, ╤ зграйка подруг на сторож╕ – Для них усе це не нове. Ус╕ знеможен╕, побит╕ – Та щоб отак, ще не було, Сп╕шили рани ╖й прикрити, Мостили, що в кого було. Почули шеп╕т невиразний, ╤ зойк, що душ╕ холодив: «Володю, орлику м╕й ясний, Врятуй мене, прилинь сюди, А може, н╕, не треба, милий, Воюй, коханий, ╕ за нас Благатиму у Бога сили, А ще молитимусь за вас. Я все стерплю: знущання, бол╕, Тебе побачити б ще раз, А ще, щоб св╕тлий вогник вол╕ Для Укра╖ни не погас». Цей в╕рш присвячую сво╖м р╕дним: батьков╕й сестр╕ Галайко Над╕╖ та маминому брату Перцову Володимиру. Вони були у Повстанськ╕й Арм╕╖, як ╕ багато молодих людей з нашого села. Кохали один одного ╕ обо╓ загинули. Коли я народилась, бабуся попросила мого батька, щоб назвав мене ╕м’ям його закатовано╖ сестри. (2005 р.)
ЧЕРЕШН╤ НА МЕЖ╤ Умина╓ за дв╕ щ╕чки Онучок м╕й полунички, ╤ черешню, ╕ малинку, ╤ духмяну зр╕лу сливку. Ну, а я дивлюсь на нього - Дн╕ дитинства бачу свОго: На прич╕лку суха вишня, П╕д в╕кном г╕лля бузку – От ╕ весь садок тод╕шн╕й - По усенькому кутку. В Мефод╕я росла груша, В баби Ганни на меж╕ Залишилися черешн╕, Бо були, немов чуж╕. Не мо╖, - зреклася Ганна,- ╥х Макар колись садив Для дружини Дун╕, д╕ток, Дуже ╖х Макар любив. Та його давно убили, Дуню з д╕тками - в Сиб╕р, ╤ черешн╕ поза тином На увесь порожн╕й дв╕р… Дозр╕вали нам на вт╕ху Дв╕ черешн╕ н╕чи╖, В огорож╕ - б╕ля церкви - Липи ╕ каштан цв╕ли. Яблунев╕ ╕ вишнев╕ - Вс╕ сади п╕д зруб п╕шли, Бо на кожну деревину ╤ податок довели. А з чого його платити, Як в колгосп╕ трудодн╕, Молоко ╕ яйця здати, А ще шкуру ╕з свин╕? У Сиб╕р харч╕ послати, Бо р╕дня у засланн╕,- Б╕дний батько, б╕дна мати Виживали, як могли. Ми, мал╕, не розум╕ли ╥х трагед╕ю душ╕, Нам би лиш дозр╕ли груш╕ ╤ черешн╕ на меж╕. 2012 р.
Я КОЛИСКОВИХ МАМИНИХ НЕ ПАМ'ЯТАЮ... Я колискових маминих не пам’ятаю, Тод╕ ╖й не до них було: Налякане, замучене до краю, Ледь виживало в т╕ роки село. Одну бабусю у Сиб╕р заслали, А друга в╕д розправи утекла - Щоб не знущалися з д╕тей вандали, ╥х вивезла ╕з нашого села. Зустр╕ла ╖х п╕дбита в╕тром хата (Колись ╕з не╖ п╕д в╕нець ╕шла), Бо за УПА була б ╕ ╖й розплата, Ще й по етапу б у Сиб╕р п╕шла. А мама, моя мудра й гарна мама, Заморський обчищала кок-сагиз*, Приходила з розпухлими руками ╤ гр╕ла д╕м, розпалюючи хмиз. ╤ батька не було н╕коли в хат╕ – В колгосп╕ дн╕ ╕ ноч╕ пропадав – Чоб╕т не мав, в подертому бушлат╕, Як ╕ ус╕ тод╕ – кр╕пакував. А у коротк╕ мит╕ в╕дпочинку - Хто вижив, то збирались за столом: Рад╕ли ╕ капуст╕. - Сало, шинку Ми бачили х╕ба що на Р╕здво. Тод╕ сп╕вали так, що лампа гасла – Все п╕снею насичене було: Про д╕вчину, що в луз╕ коня пасла, ╤ ту, в яко╖ дол╕ не було. А пот╕м тихо, щоб у дв╕р не чути, – Т╕, що на серце болем залягли: Про в╕тер степовий ╕ про калину, Геро╖в, що за волю полягли. ╤ плакали, ╕ в╕кна затуляли – Сп╕вали про повстанц╕в - не одну… ╤ голови в зажур╕ нахиляли, Згадавши про розтерзану р╕дню. Весь б╕ль душ╕ ╕ знищен╕ над╕╖ Батьки тод╕ в п╕сн╕ т╕ виливали. Чому, коли сп╕вають, плачуть, Маленькими, ми ще не знали. * кок-сагиз - сировина для виробництва каучуку. Завезений на наш╕ поля п╕сля в╕йни з П╕вденно╖ Америки. Кор╕нц╕ маленьк╕ ╕ збирались п╕зно восени. 24.07.2013 р.
КРА╥НА, Н╤БИ ╤ПОДРОМ Сумн╕шають мо╖ над╕╖, Знев╕ра в серце заповза╓, Понев╕рянням нашим, Боже, Не видно н╕ к╕нця, н╕ краю.
Кра╖на, н╕би ╕подром, А рисак╕в на н╕м нема╓. Без грунту ставки... а ростуть... На кого ставити - не зна╓м.
Кожен виборю╓ поки що Маленьке щастячко для себе, До нас нема н╕кому д╕ла – ╥м т╕льки голос наш ╕ треба.
Торги пройдуть - к╕нц╕ у воду... А там - трава хоч не рости. ╤знов набридлому народу Будуть прописан╕ пости.
На к╕н поставлено усе – Земля, ╕ мова, ╕ людина. Як соромно тоб╕ за нас, Моя над╕╓, Укра╖но.
Душ╕ тривожна порожнеча... У кут безвих╕дь заганя╓... ╤з зачарованого кола Поки що виходу нема╓… 19.10.2012 р.
ЯК ДАЛ╤ ЛОВИТИМЕШ ГАВИ - НЕ БУДЕ У ТЕБЕ ДЕРЖАВИ В╕ками над нею знущаються, Розтоптують ╕ не каються Недоумки, блазн╕, чужинц╕... Ми терпимо - ми укра╖нц╕. Та год╕ терп╕ти, м╕й брате, Встань мову свою захищати, Як дал╕ ловитимем гави – Не буде у тебе держави! Очуняйся, витри очиц╕, Свято╖ напийся водиц╕, Бо той, хто тебе спокуша╓, Поваги до тебе не ма╓. ╥м треба, щоб жив у дурман╕, Навкруг щоб дурн╕ були, п’ян╕… Затьмарений розум ╕ воля... Потр╕бна тоб╕ така доля? Бо мова - це лише початок. В╕йну проти нас розпочато! Як╕ ми тод╕ укра╖нц╕?! На р╕дн╕й земл╕ ми чужинц╕. ╤стор╕ю нам набрехали ╤мперськ╕ кати ╕ вандали - ╤ дос╕ тримають у путах, Братерська любов, як отрута. Все згаду╓м "рай" ми химерний, А "рай" той був дутий, фанерний, Нако╖в багато нам лиха, Тому ╕ розпався в╕н тихо... Я дуже прошу, любий брате, Не дай знов себе загнуздати. Хот╕ли ми ╕ншу державу, Яка б мала сов╕сть ╕ славу, Як╕й ╕ до нас було б д╕ло, Керовану мудро ╕ вм╕ло. У тих, хто дорвався до влади, Не варто просити пощади. Народ для них мотлох, тупа б╕омаса, До всяких спокус ста╓ дуже ласа, Зацькований б╕дн╕стю, п╕дл╕стю влади, Году╓ ус╕ корупц╕йн╕ посади. Яка йому мова – на шлунок голодний? Тому у нас нин╕ «язик» знову модний. Не ма╓мо права так жити, Державу потр╕бно творити! 28.08.2012 р.
ТИ П╤ДНЯЛА НА КОГО РУКУ... Ну що ти, «матушка Рос╕я», Цин╕чно брешеш всьому св╕ту… Загарбник ти, а не мес╕я, ╤ прагнеш св╕т перед╕лити.
Тоб╕ все мало – ненаситн╕й, Знов хижо пельку розтулила. Фашизм викоху╓ш нов╕тн╕й, Таку «сестру» - терп╕ть несила.
Ти п╕дняла на кого руку, Кого ти хочеш залякати? Та ми тебе, брехливу суку, - ╤шли у в╕йнах визволяти.
Собою затуляли Кремль ╤ на фронтах вершили славу, Ми тво╖ земл╕ берегли… Ти вдерлась в Ялту, Балаклаву….
Мабуть, ск╕нчилися ресурси На п╕дняття земель сиб╕рських? Нема╓ наших пол╕тв’язн╕в Вс╕х мученик╕в укра╖нських?
╤ надра викачала наш╕, А за сво╖ здира╓ш плату – Таку, що темно у очах – Усе, во╕стину, як брату.
Ти на сво╖й земл╕ дай лад, Не сунь до нас поганий лапоть. Здавай, «род╕мая», назад, Бо будеш ╕з ганьбою драпать! 09.03.2014 р.
У ЧАС ЛИХОЛ╤ТТЯ, ВО╢ННУ ГОДИНУ... У час лихол╕ття, во╓нну годину Мол╕мося з вами за нашу кра╖ну. Благаймо у неба ╖й г╕дно╖ дол╕, Бо лиха вона напилася довол╕.
У думах сво╖х, мимох╕ть, випадково, Не зроним на не╖ лихе, чорне слово. Воно дода╓ б╕ль великий ╕ муки Боротися важко ╕ слабшають руки.
Ми серцем кра╖ну п╕дносьмо до Бога, ╤ згинуть нав╕ки - в╕йна ╕ тривога. ╥╖, найдорожчу, нес╕мо до Сонця, ╤ миром засяють щаслив╕ в╕конця. 29.09.2014 р.
ГИДКО СИЧИТЬ КОНТРРЕВОЛЮЦ╤Я... Гидко сичить контрреволюц╕я: - Що вам дала ця революц╕я? Сид╕ли б тихцем, не ╕шли проти влади, Були ╕ зарплати, були ╕ посади. А вам подавай Укра╖ну ╕ волю, Майдан п╕дняли за омр╕яну долю. ╤ що тепер ма╓те, дурн╕ на╖вн╕, Не виграти вам, бо сили нер╕вн╕.
У кого з нас сила – не вам рахувати. Ми вас, як непотр╕б, м╕тлою ╕з хати, Бо, видно, пройти цей шлях ус╕м треба, Щоб з нами був св╕т ╕ праведне небо. ╤ ми подола╓мо вс╕х душогуб╕в, Що радо тягнули кра╖ну до згуби. Ще тр╕шки, ще зовс╕м, брати, небагато, ╤ прийде на страдницьку вулицю свято! 15.01. 2015 р.
ТЕБЕ ЗДОЛАТИ ╥М НЕСИЛА... Не зможуть ц╕ шакали лют╕ Тебе порвати на шматки Ти житимеш, моя кра╖но, Сво╖м героям завдяки.
Хто був ╕ ╓ на пол╕ бран╕ ╤ затулив тебе собою, Бо хто до нас зал╕з незваний, Нав╕к укри╓ться ганьбою.
Потвори хай не шк╕рять зуби, З ус╕х бок╕в не нападають, Не тягнуть у безодню згуби – Меч╕ народн╕ покарають.
В╕ками нищать, а ми ╓, Земля д╕д╕в, як резервац╕я, ╤ знову на мораль плю╓ Дос╕ небачена формац╕я.
Тебе здолати ╖м несила, Бо на усе Господня воля. Здобути вол╕ м╕цн╕ крила, Благословля╓ нин╕ доля.
Ця н╕ч ╕з мороком не в╕чна Зася╓ ранок сонцеликий, ╤ п╕сля мук стол╕ть траг╕чних В╕дродиться народ великий!!! 29.03.2016 р.
*** Ц╕ ганебн╕ вихиляси, Пол╕тична кон’юнктура… - На зацькован╕м народ╕ Не витриму╓ вже й шкура. ╤ тр╕щить, ╕ кровоточить, У рубцях, як в╕д прокази… - Захлина╓мось сьогодн╕ В╕д ганьби та в╕д образи. ╤ до болю тисне в грудях, ╤ кулак, як судний молот, Нашим гн╕вом упаде На отих, хто с╕╓ голод. Все було уже не раз, Але нас ╖м не здолати, Як непотр╕б ╕ см╕ття, Ми ╖х викинемо з хати. 14.05. 2016 р.
╤ ПРАВНУКИ В╤ЙНУ ЦЮ НЕ ЗАБУДУТЬ Не буде усм╕шок, рукостискань, ╤ правнуки в╕йну цю не забудуть… ╤ помста наша буде без вагань, ╤ Божого за це не буде суду.
Забути як - скал╕чених нав╕к? ╤ тих, що полягли на пол╕ бою? Фрагменти т╕л, а був же чолов╕к, В╕н перший затулив ус╕х собою.
А як забути руку юнака, Що в╕дтяли за «Слава Укра╖н╕!» ╤ зраду ╤ловайського котла, Що вип╕ка╓ болем груди нин╕.
Останню п╕сню к╕борг╕в забути За мить, як в╕д╕йшли вони у в╕чн╕сть??? Щомит╕ там повторювались Крути, ╤ в╕ра в диво, не в к╕нець траг╕чний.
Тож усм╕шок примирення не буде. Прийдеться за усе в╕дпов╕дати. Нехай ╖х пересл╕дують усюди Сир╕тськ╕ оч╕ ╕ зчорн╕ла мати. 10.06.2016 р.
ВОРОГИ, Я НЕ ПРОБАЧУ В╕дчай сходить з╕ сльозами - Я ще плачу… Слава Богу. В╕д розмови з ворогами Затуманило й дорогу.
Рясно скапують сльозинки, Мою душу омивають. Щось в мен╕ ще ╓ в╕д ж╕нки, Коли сльози не вщухають.
Не слабка ╕ не плаксива, Та, бува╓, пробива╓. Бо душа в╕д болю сива ╤ сльозин╕ ц╕ну зна╓.
Як дитина, ревно плачу, Кулаками утираю… Вороги, я не пробачу, Ми н╕коли не програ╓м!
Зата╖лися в чеканн╕, Вас, лукав╕, наскр╕зь бачу. Ви не перш╕ й не останн╕, Б╕йтеся, коли я плачу. 23.01.2017 р.
*** А В╕н загинув ╕ за тебе, Щоб ти спок╕йно жив, кохав… Тримав В╕н над тобою небо, Як ти у л╕жку м╕цно спав.
Купа╓шся у тепл╕м мор╕, В розк╕шний ходиш ресторан, Милу╓шся з в╕кна на зор╕, Прил╕гши на м’який диван.
А В╕н, як ти, хот╕в же жити, Рад╕ти сонцю ╕ весн╕, За руку д╕точок водити – Не пропадати на в╕йн╕.
Та В╕н п╕шов, не м╕г сид╕ти – Крок у безсмертя нав╕ки! Не народились його д╕ти… Тоб╕ ╕ дос╕ невтямки,
Що за життя тво╓ розк╕шне Велика сплачена ц╕на. Бо горе матер╕ невт╕шне, Криниця сл╕з нема╓ дна.
Дв╕ паралел╕, два св╕ти, ╥м не судилось перетнутись. Як╕ ви р╕зн╕ - В╕н ╕ ти - Тоб╕ Його не осягнути. 10.03.2017 р.
ВСТАВАЙТЕ, ДИВАНН╤ Лякають в╕йною, б╕дою, зимою... Знайом╕ нам виклики враж╕ оц╕. Ганебн╕ше жити п╕д злою ордою, Тримаючи в╕чно синицю в руц╕.
Не см╕ймо пускати у душу знев╕ру, Вона заважа╓ ╕ти до мети. Ми втратимо все, як загубимо в╕ру, ╤ будемо дал╕ ярмо це тягти.
Вставайте, диванн╕, лежач╕, сидяч╕, Ус╕, хто чека╓ на манну з небес… Земл╕ наш╕й важко, вона нин╕ плаче, Потр╕бно, щоб дух ╖╖ знову воскрес. 28.09.2016 р.
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 12.10.2018 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20462
|