Версiя для друку Обговорити в форумi

У столиці Латвії в кінці минулого тижня відбулася чергова Ризька конференція з безпеки (The Riga Conference – RC), яка проводиться тут з 2006 року. На форумі традиційно обговорюються питання зовнішньої політики і оборони, проблеми, що зачіпають трансатлантичне співтовариство. На цей раз, на честь столітнього ювілею Латвійської державності, акцент RC-2018 був зроблений на уроках минулого та визначенні завдань на майбутнє. Зокрема, камертоном цієї Ризької конференції стали дві перші дискусії «1918-2018 – сторіччя стратегічних уроків», «Чи можемо ми розраховувати на НАТО наступні сто років».
У другій дискусійної панелі брав участь міністр оборони Латвії Раймонд Бергманіс. І він же наступного дня зробив останню ремарку після останньої дискусії дводенної конференції «Випробування на міцність – наскільки сильні демократії в захисті західних цінностей».
Міністр оборони Латвії люб'язно погодився відповісти на запитання «Укрінформу».

«ДЕШЕВО – ГОВОРИТИ, АЛЕ ДОРОГО – ДІЯТИ І ЗАХИЩАТИ СВОБОДУ»
- Ви брали участь в одній з найважливіших панельних дискусій The Riga Conference. Які виступи, тези, що змальовують нинішню ситуацію з безпекою, євроатлантичною солідарністю, вам найбільш запам'яталися?
- Минула Ризька конференція виявилася надзвичайно корисною. У мене були дуже хороші співрозмовники: виступали на одній панелі зі мною Ліндлі-Френч (відомий британський експерт, професор – ред.), генерал Бен Ходжес (колишній командувач силами США в Європі, – ред.), мій друг Раймундас Каробліс (міністр оборони Литви, – ред.). У нас багато спільного в поглядах. Спілкування з такими людьми, фахівцями, уточнення поточної позиції завжди корисно. Також мені дуже запам'яталися слова, сказані на першій панелі – про стратегічні уроки минулого століття: якщо жити виключно в реальному світі з прагматичними настановами, то є високий ризик все програти. Важливо мати мрії, сподівання, ідеали, в які люди вірять, до яких вони прямують. Ті, хто мають таку позицію, в стратегічному плані перемагають. Цей фактор важливий і сильний не менш, ніж наявність надійної армії. Ці слова лягли мені на серце, оскільки вони актуальні для Латвії. Ми зараз оцінюємо і переоцінюємо те, як тут, зараз живемо. Так, важливо дбати про те, як розвивається економіка, соціальна сфера – хочеться жити краще і краще. Але не можна забувати про ті цінності, що є у нас. І їх потрібно захищати! Якщо не усвідомлювати цього, то можна прийти до сумного фіналу.
- Чи не розмивається ця сама євроатлантична солідарність наразі?
- Я молода людина в політиці, особливо якщо порівнювати зі 100-річчям нашої держави та 70-річчям НАТО (відзначатиметься наступного 2019 року, – ред.), але можу сказати, що приємно здивований швидкістю адаптації НАТО до нових обставин, що складаються у Європі. Дивіться, в 2014 році в Уельсі прийняли рішення, що потрібно змінюватися в плані оборонної політики, вкладати більше ресурсів. І перший етап цих змін був пройдений за кілька років. Але як справедливо сказав Бен Ходжес на конференції, досягнутий рівень не є останнім рубежем і треба йти далі. Свої збройні сили постійно потрібно розвивати, вкладати в них ресурси. Тут вже пошлюся на іншого спікера нашої панелі: «Дуже дешево – говорити, але дорого – діяти і захищати свободу...».
Рішення, прийняте пізніше, вже у 2016 році у Варшаві про додатковий захист союзників НАТО на східних рубежах, дуже допомогло нам, і було надзвичайно важливим для всього Балтійського регіону. Воно, це рішення, показало, як змінився НАТО, і як діє на практиці трансатлантична солідарність. Військові групи, розміщені в Балтії, зокрема в Латвії – ідеальний приклад союзницьких відносин. Тут представлені Канада (здійснює керівництво батальйоном НАТО в Латвії, – ред.); країни з Півдня Європи – Іспанія, Італія; балканські країни – Словенія, Албанія; країни Центральної Європи – Словаччина і Польща. До речі, в самій Польщі також розташовані додаткові частини НАТО, наші союзні сили. І це – нагальна необхідність.
НАПРОТИ КОРДОНІВ ЛАТВІЇ БАЗУЄТЬСЯ НАЙБІЛЬШ БОЄЗДАТНА ЧАСТИНА РОСІЇ
- Які небезпеки можуть загрожувати Латвії?
- Ми дивимося на те, що відбувається у наших східних кордонів. Ми бачимо, які масштаби навчань, як розвивається військова інфраструктура. Так вже нам «пощастило» з розташуванням, але найбільш боєздатна військова частина РФ, 76-а десантна дивізія, базується в Пскові – напроти наших кордонів. Та сама, підрозділи якої брали участь у всіх останніх воєнних конфліктах Росії – Чечня, Грузія, Україна, Сирія... Скрізь! У безпосередній близькості від наших кордонів, за 27 кілометрах, розташована вертолітна база під Островом (місто Псковської області, аеродром Верета. – ред.). При цьому ми постійно чуємо від керівництва збройних сил Росії, починаючи з міністра, що вони в Західному військовому окрузі розмістять ще більше солдатів, літаків, іншої військової техніки. Дуже турбують також раптові військові навчання, про яких нас взагалі не попереджають і в яких бере участь велика кількість солдатів і озброєнь...
Між двома «холодними війнами» був період, коли ми, облітаючи наші кордони, не бачили російських стратегічних бомбардувальників. А зараз їх бачать не тільки в Балтії, але навіть біля португальських кордонів. Ми бачимо, що на своїх навчаннях Росія відпрацьовує процедури, які необхідні у разі застосування ядерної зброї. Тому природно, що НАТО постійно ставить перед Російською Федерацією питання про транспарентніть. Щоб розуміти ситуацію, нам потрібна інформація. З нашого боку все чітко прописано: які будуть навчання, де, скільки людей у них братимуть участь: приїжджайте, дивіться. Так само працює наш Договір щодо відкритого неба. Російські інспектори приїжджають, ми їм все показуємо.
- Чи є така ж відкритість з іншого боку?
- На жаль, немає. Але ми сподіваємося, що з часом нам все ж надаватимуть більш повну і точну інформацію, щоб у нас не було надмірної стурбованості. Взагалі наші східні сусіди люблять багато говорити про підрозділи союзників, розташованих у нас. Але при цьому лукавлять, замовчуючи, які частини і в якій кількості при цьому розміщені на їхньому боці.
Повертаючись до теми ядерної зброї... Була цікава ситуація, коли голова Ради Федерації Росії Валентина Матвієнко їздила на святкування 70-річчя Північної Кореї (8 вересня. – ред.). Після параду вона сказала: «Ну, ось бачите, вони не представили балістичні ракети з ядерними боєголовками. Отже, у них лише оборонні цілі». У такому разі дивно, чому завжди на парадах на Красній площі ми бачимо балістичні ракети з ядерними боєголовками. Що це значить, за логікою Матвієнко, що у них є якісь інші завдання, крім оборонних?.. В цілому, ситуація зараз непроста. Ми бачимо, що країни балтійського регіону, які не входять в НАТО – такі, як Швеція, Фінляндія – нині теж намагаються зміцнити свою обороноздатність. Швеція повертає військові частини на острів Готланд, в країні відновлено строкову службу, ухвалюються конкретні плани щодо розвитку збройних сил, переозброєння. Діє і фінська сторона – разом зі Швецією вони підписали стратегічний договір зі Сполученими Штатами на випадок кризової ситуації. Є і такі грані партнерства. Тож воно за всіма напрямами стає більш інтенсивним.
СПІВПРАЦЯ З УКРАЇНОЮ І ДРУЖБА З ВІРАСТЮКОМ
- Розкажіть, будь ласка, про співпрацю з Україною.
- Ми інтенсивно працюємо з українською стороною. Мені запам'яталося, як я перший раз був в Україні разом з колегами з Литви, Естонії та Польщі. Ми тоді поїхали на велику базу для навчання під Львовом (Яворівський військовий полігон. – ред.). Перша думка, яка в мене тоді з'явилася: чого ми можемо навчити країну, людей, які зараз проходять через реальні бойові дії?.. Але нам сказали в Україні: «Ні-ні. Ми хочемо будувати нові збройні сили за стандартами НАТО. І нам дуже важлива ваша допомога, ваша система навчання, допомагайте нам це впроваджувати». Я був здивований такою наполегливістю і одночасно радий, що ми можемо в чомусь допомогти Україні.
Наступний пункт – це допомога вашим військовослужбовцям, які були поранені і зараз відновлюють своє здоров'я тут, в Латвії, в нашому спеціалізованому реабілітаційному центрі.
Також я радий, що вже другий рік є можливість запросити до нас українських дітей, у яких є загиблі в сім'ях. Я сам торік брав участь у цьому заході – це дуже емоційна подія...
Ми ділимося досвідом в організації служби капеланів і системи психологічної підтримки – це дуже важлива робота, що приносить конкретний результат. Головний капелан національних збройних сил Елмарс (Плявіньш. – ред.) відправив 11 конвоїв гуманітарної допомоги. Ну і, звичайно ж, ви правильно зазначили, що, в свою чергу, ми маємо змогу вчитися у вас конкретного досвіду в умовах воєнних дій. Скажімо, робота військових медиків – це дуже дорогий, безцінний досвід, оплачений кров'ю. Впевнений, що наша співпраця і надалі буде такою же всебічною, обопільно продуктивною.
- Чи є у вас якісь особливі контакти, друзі в Україні?
- Звичайно, склалися якісь особисті взаємини з колегами, людьми, з якими я спілкуюся з професійних потреб – міністр оборони (Степан Полторак. – ред.), керівник Національної гвардії України (Юрій Аллеров. – ред.). Взагалі у мене є багато знайомих в Україні, але, на жаль, останнім часом я не маю можливості бачитися з ними так само регулярно, як раніше. Наприклад, Василь Вірастюк – у нас з ним добрі спільні спогади, великий спільний шлях пройдено (знаменитий український спортсмен, як і Бергманіс, багато років займався силовим спортом. – ред.). Мої друзі, коли я опиняюся в Києві, завжди раді допомогти. Той же Вася в одній складній ситуації з моїм здоров'ям дуже допоміг. Я дуже ціную такі відносини і завжди про них пам'ятаю...
А коли побував минулого року на святкуванні Дня незалежності України, я подумав – і це були мої особисті відчуття – що Росія (у 2014 році. – ред.) зробила найбільшу стратегічну помилку у своїй історії.
Олег КУДРІН

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #40 за 05.10.2018 > Тема "З перших уст"