Версiя для друку Обговорити в форумi

Анатолій КАЧАН

ОСТРІВ МАМАЯ
Нащадкам козаків Буго-Ґардівської паланки Війська Запорозького
 1
До нас у дні квітучих трав
Козак з легенди завітав.
 Настроїв кобзу голосну
 І знов торкнув дзвінку струну.
 А кінь стояв біля вікна
 І слухав, як бринить струна.
 
Козак-кобзар нам бив чолом,
А кінь – копитом під вікном.
 Козак-кобзар на кобзі грав,
 А кінь іржав і гарцював.

– Хто ж цей козак? – А пригадай…
Звичайно, це козак Мамай,
 Якого куля не бере,
 А як заграє – серце мре…
 . . .
Він народився у степах.
 Там на порогах і навкруг
 Реве в гранітних берегах
 І точить скелі річка Буг.

Та ні бурхлива течія,
 Ані безжалісні роки
 Не стерли острів Мамая
 В долині Божої ріки.

На тому острові Мамай
 Співав під дубом віковим
 Пісні про Січ і про Дунай,
 Де він гуляв конем своїм.

В Купальську ніч за джерелом
 Знайшов він папороті цвіт –
 І став Мамай чарівником,
 Якого ще не бачив світ.

З тих пір він ясно розумів
 Без допомоги тлумача
 Шум яворів і комишів,
 Знав мову вовка і сича.

Під час навали ворогів
 Він замість кобзи шаблю брав,
 А кулі на льоту ловив
 Або ж назад їх завертав.

 Про Мамая-чарівника,
 Про славу тих козацьких днів
 Вдень і вночі шумить ріка
 Поміж гранітних берегів.

 2
– А як же звуть його коня,
Коня, що зайця обганя
 І креше іскри з-під копит,
 Немов кресалом об граніт?
 
– Коли цей коник під вікном
Ще не дружив із козаком,
 А був лошатком-стригунцем,
 Його назвали Воронцем.
 Тепер це блискавка і грім,
 А козакові – побратим…
 . . .
Із вороним конем Мамай
Перепливав Дніпро й Дунай
 І боронив від ворогів
 Прекрасну землю козаків –
 Від чорноморських берегів
 До гір карпатських і лісів.

Там, де Говерла* на плечах
Тримає неба синій дах,
 Він разом з Довбушем гуляв,
 Чортів, перевертнів ганяв.
 А Піп Іван благословив
 Країну вільних козаків.

Мамай відвідав серед гір
 І полонину Драгобрат,
 І синьоокий Синевир**–
 Недремне око гір Карпат.

Та звідусюди з Воронцем
 Вони верталися завжди
 В козацький Ґард із острівцем
 Серед бурхливої води.
 
 Там і сьогодні течія
 Шумить про славу Мамая.
 
* Говерла, Піп Іван або Чорна Гора –
 вершини українських Карпат.
** Синевир – озеро на Закарпатті,
 яке ще називають Морським оком.

УКРАЇНСЬКА ЛЕГЕНДА
Серед наших національних легенд, вкорінених у прадавню історію, Мамай має особливий статус: кобзаря, відважного воїна-характерника, а понад усе захисника народу. Недарма ще якихось сто років тому чи не в кожній селянській хаті поблизу ікон поглядав на її господарів вусатий козак з кобзою в руках, шаблею напохваті та вірним конем на задньому плані. І хоч чимало істориків походження Мамая пов’язують із безслідно зниклими половцями, саме українці зберегли в душі його неповторний образ.
Мамай назавжди прописався і в нашому фольклорі та писаній літературі. Свого часу не оминув козака-характерника і я, написавши віршований роман «Мамай». І добре, що один із провідних сучасних поетів Анатолій Качан зробив спробу переселити Мамая на терени літератури для юних читачів. Невелика балада «Острів Мамая» з її співучою образною мовою – тому свідчення. А те, що поет «прописав» легендарного козака-характерника до рідного степового Причорномор’я, де знаходилася найвпливовіша Буго-Гардівська паланка Війська Запорозького, а на річці й нині є острів Мамая, так зробити це і сам Бог велів. Бо ті краї були колискою запорозького козацтва, що безсумнівно мало своїх характерників Мамаїв.
Добре було б авторові розширити цю тему, бо вона завжди актуальна, оскільки Україна вічно залишається на протягах ворожих вітрів.
Леонід ГОРЛАЧ, лауреат Шевченківської премії

ГАЗЕТА "РІДНЕ ПРИБУЖЖЯ" - ФАБРИКОВІЙ Т. М. (28.08.2018)
Шановна Тетяно Миколаївно!
У Вашій газеті від 28 червня ц. р. прочитав злободенну статтю археолога Миколи Товкайла про загрозу затоплення Ґардового острова та інших козацьких пам'яток Буго-Ґардівської паланки Війська Запорозького.
Привернути увагу до славного минулого козацького Ґарду є мотивом написання мого вірша-легенди "Острів Мамая" – див. Додаток.
Можливо, цей твір зацікавить "РП" як своєрідний відгук на статтю М. Товкайла. Адже із виступів на Миколаївщині переконався як мало знають про козацький Ґард, зокрема в школах області.
З повагою – Анатолій Качан
***
Див. статтю М. Товкайла «Під загрозою затоплення опинилися останні історичні ландшафти Запорозької Січі» в газеті «Рідне Прибужжя» від 16.08.2018:
http://rp.mk.ua/wp-content/uploads/2018/08/2018-08-16.pdf
***
Нижнє Побужжя… Скіфи, кіммерійці, сармати, стародавні греки, римляни, татари, турки залишили тут свої сліди. Про ці місця згадують Гомер, Геродот, літописці Нестор та Самійло Величко. Ця територія тісно пов’язана з історією останнього в Європі світського лицарського Ордену Війська Запорізького Низового та його держави – славного Запоріжжя зі столицею Січ. Тут, над Бугом, знаходилось укріплення Гард – адміністративний центр Буго-Гардової паланки. Там, де Південний Буг, пробиває дорогу серед залишків прадавніх архейських гір Українського кристалічного щита, на півночі Миколаївської області розташувалась земля на ймення Гранітно-степове Побужжя…
***
Збираючи легенди рідного краю в селі Мигія (поблизу Первомайська), дослідники трохи з подивом з’ясували, що один з чисельних островів на р. П. Буг називають Мамаєвим або островом Мамая. Цей факт викликав безліч питань і роздумів…
***
Осердя козацтва складали воїни-химородники, так звані козаки над козаками – характерники, вищим щаблем в ієрархії яких є співці-кобзарі. Яскравим втіленням такого воїна-характерника, а відтак єдності двох заглавних верств тогочасного суспільства: військової та духовної, якраз і є козак із титулом-йменням «Мамай»…
Мамай: Легенди. Пошуки. Версії
http://h.ua/story/188128/#ixzz42Ds6NcXG (Автор – Анатолій Авдєєв)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #40 за 05.10.2018 > Тема "Душі криниця"