"Кримська Свiтлиця" > #39 за 28.09.2018 > Тема "Резонанс"
#39 за 28.09.2018
ЕРОСТАМ╤Н ╤ ПЕРСПЕКТИВИ УКРА╥НСЬКО╥ ЗАЛ╤ЗНИЦ╤
Останн╕м часом все част╕ше натрапля╓мо на пов╕домлення про скоре завершення буд╕вництва швидк╕сно╖ зал╕зниц╕, що сполучить столицю з найб╕льшим аеропортом кра╖ни. Швидк╕сна зал╕зниця! Як вона потр╕бна в наш стр╕мкий час! Кажуть, ц╕╓ю г╕лкою потяги будуть мчати з╕ швидк╕стю 120 к╕лометр╕в на годину, тож дорога в╕д аеропорту до вокзалу забере трохи б╕льше п╕вгодини. А що ж з рештою зал╕зниць? На жаль, через низьку як╕сть зал╕зничного полотна, швидк╕сть руху потяг╕в зал╕зними шляхами кра╖ни залиша╓ бажати кращого. Лише на к╕лькох напрямках курсують по╖зди Intercity, але ╕ ╖х швидк╕сть не перевищу╓ 140 к╕лометр╕в на годину. Не надто вражаюче для XXI стол╕ття, чи не так? ╢ над чим замислитися. Тим б╕льше, якщо взяти до уваги, що якраз вчора минуло р╕вно 83 роки в╕д дня, як з лондонського вокзалу К╕нгз Кросс вийшов в св╕й перший рейс локомотив Ср╕бний Юв╕лей. Спроектований сером Найджелом Грезли, в╕н був як╕сно новим кроком у розвитку не лише тод╕шн╕х паротяг╕в, не лише транспортно╖ ╕нфраструктупи на загал, але й мислення ц╕лого сусп╕льства. Це був час, коли п╕дхльоснута гарячим б╕гом зал╕зних коней, що раптом з клусу з╕рвалися в кар'╓р, ц╕на хвилини, як╕й б╕льш╕сть людства до того не надавала серйозного значення, зросла незм╕римо. Але що ж прикметного було в тому локомотив╕? В той час, як в Н╕меччин╕ в тридцятих роках вже почали будувати дизельн╕ локомотиви (один з яких в якост╕ рейкового автобуса курсував м╕ж Берл╕ном ╕ Гамбургом), в╕рна традиц╕ям Британ╕я ще м╕цно трималася за паротяги. Власне, не лише трималася — вдосконалювала ╕снуюч╕, створювала нов╕ ╖х класи. Створений талантом зал╕зничного ╕нженера Найджела Грезли паротяг Ср╕бний Юв╕лей був головним в новому клас╕ А4. Його вих╕д на сталев╕ маг╕страл╕ був справжн╕м проривом. Новий локомотив — трицил╕ндровий, але лише з двома клапанними коробками, що значно здешевлювало як сам паротяг, так ╕ його експлуатац╕ю, був досконалим не лише з техн╕чного погляду. Не менш важливим було те, що твор╕ння пана Грезли було довершеним ╕ в естетичному сенс╕. Чи не вперше, модель паротяга було продуто в аеродинам╕чн╕й труб╕. Згладжен╕, зализан╕ форми нового локомотива, окр╕м того, що були надзвичайно ефективними, створюючи непор╕вняно менший спротив пов╕тряному потоку, ан╕ж у будь-якого з тогочасних локомотив╕в — а отже, сутт╓во зменшуючи експлуатац╕йн╕ витрати, найперше, економлячи паливо — ще й незм╕нно притягували захоплен╕ погляди сучасник╕в, оск╕льки надавали потужному механ╕зму вигляду справжнього прибульця з майбутнього. Вже п╕д час першого ж виходу, на л╕н╕╖ Лондон — Ньюкасл, Ср╕бний Юв╕лей вив╕в св╕й потяг на швидк╕сть 112 миль на годину (180 км/год). А весь маршрут було подолано за чотири години з середньою швидк╕стю 67 миль на годину. Але то був лише початок. Конкуренц╕я двох зал╕зничних компан╕й LNER та LMS сприяла не лише встановленню рекорд╕в (збудований в 1938 роц╕ локомотив Меллард досяг нечувано╖ на той час швидкост╕ транспортування потягу — 126 миль на годину (203 км/год), але й до зростання середньо╖ швидкост╕. Адже, аби витримувати розклад, нов╕ паротяги зазвичай виходили за меж╕ встановленого на той час л╕м╕ту швидкост╕ 90 миль на годину. Для прикладу, Летючий Шотландець курсував з середньою швидк╕стю 80 миль на годину (https://www.youtube.com/watch?v=kQgl9SLpRD8) - До чого ц╕ згадки з╕тл╕ло╖, та ще й не нашо╖ минувщини? - спита╓ м╕й читач. - Невже автор натяка╓ на те, що нам варто повертатися до паротяг╕в? Невже не зна╓ ще з шк╕льного курсу ф╕зики, що коеф╕ц╕ент корисно╖ д╕╖ парово╖ машини м╕зерний? Справд╕: ╕ минувщина не наша, ╕ ефективн╕сть парово╖ машини не до пор╕вняння з тим, що створено в╕дтод╕. Але минувщина зовс╕м не зотл╕ла. Ма╓ найбезпосередн╕ший стосунок до сьогодення. Варто лише робити висновки. А вони на поверхн╕. Чи робимо — залежить в╕д нас. Навряд чи треба казати, що паротяга-рекордиста Мелларда встановлено в Нац╕ональному зал╕зничному музе╖ Йорка (National Railway Museum in York) не просто так. Не лише для того, аби й сьогодн╕ вражати в╕дв╕дувач╕в довершен╕стю його форм. В╕н, як ╕ вся велика експозиц╕я музею, ╓ нагадуванням про те, що досягнення сьогодення не впали нам з неба, що вони - частина великих зусиль, упродовж в╕к╕в докладуваних попередн╕ми покол╕ннями. Характерною особлив╕стю британського характеру ╓ не лише вс╕м в╕дома прихильн╕сть до акуратност╕ (згадаймо полотно, яке ще в 1935 роц╕ уможливлювало швидкост╕, недоступн╕ нашим по╖здам ╕ сьогодн╕), до традиц╕й, але й неймов╕рна горд╕сть за досягнення сво╖х предк╕в. Саме вона ╓ одним з потужних стимул╕в залишатися на стрижн╕ прогресу, бути якщо не першими, то одними з перших в науц╕, техн╕ц╕, технолог╕ях. Нац╕ональний зал╕зничний музей в Йорку з╕ всесв╕тньо в╕домим Меллардом, Гр╕нв╕цький музей з Катт╕ Сарк, Музей корабл╕в в╕к╕нг╕в у Роск╕льде, Дан╕я (Vikingeskibsmuseet), в якому не лише любовно збер╕гають справжн╕ дракари, а й будують ╖х репл╕ки, подорожують на них морями й океанами. Чи те все потр╕бно в нашому бурхливому сьогоденн╕? Хтось в цьому переконаний, як ось пан╕ Т╕нна Дамгард Соренсен, на той час директор Музею корабл╕в в╕к╕нг╕в: https://www.youtube.com/watch?v=dpNE4IDmf8Y З давн╕х давен в╕дома ╕стина каже про те, що н╕що не виника╓ з н╕чого, а раз створене не зника╓ безсл╕дно. Ми часто забува╓мо, що вся наша цив╕л╕зац╕я сто╖ть на плечах попередн╕х покол╕нь, користу╓ться плодами ╖х в╕дкритт╕в, досягнень ╕ надбань. Не виключення ╕ мо╓ покол╕ння. Народившись за Зал╕зною зав╕сою, маючи батьк╕в, д╕д╕в, виморюваних голодом, безжально нищених, мордованих за ╖х природне небажання переплавлятися на безлику масу сов╓цьких людей, нам аж н╕як не варто було в╕дхрещуватись геть в╕д усього, чого досягли за час╕в перебування в Московськ╕й, а пот╕м в Сов╓цьк╕й ╕мпер╕╖. Тим б╕льше, що досягнення т╕, часто справд╕ визначн╕, створювалися ╕ нашою думкою, ╕ нашими руками. ╤ досягнення т╕ не лише в л╕тератур╕, музиц╕ чи образотворчому мистецтв╕. ╤мена ╤вана Пулюя, Володимира Вернадського, Платона Симиренка, Михайла Грушевського, ╤горя С╕корського, Бориса Патона промовляють сам╕ за себе. Ав╕ац╕я, кораблебудування, досл╕дження космосу. Н╕хто ж не забув, що Чорноморський флот будувався на корабельнях Микола╖ва руками м╕сцевих роб╕тник╕в, що свого першого п╕дводного човна Степан Джевецький збудував в Одес╕ на завод╕ Гули Бланшара, що найб╕льш╕ л╕таки свого часу — Руський Витязь та ╤лля Муромець були спроектован╕ киянином ╤горем С╕корським — тим самим, якому св╕т завдячу╓ створенням сучасного функц╕онального гел╕коптера? Не забули, що найб╕льшим транспортним л╕таком св╕ту ╕ сьогодн╕ ╓ наша Мр╕я? Ряд видатних досягнень як╕ були зроблен╕ на укра╖нськ╕й земл╕ завдяки ген╕ю, подвижництву ╕ працьовитост╕ укра╖нц╕в, можна продовжувати ╕ продовжувати, попри те, що комусь дуже хот╕лося б звести ╕нтереси укра╖нства виключно до ляльок-мотанок, шаровар╕в-вишиванок та п╕сень про Галю. Чи випадково вже в роки Незалежност╕ захланному сус╕дов╕ в╕дступили в╕йськовий флот, довели до банкрутства, пустили з молотка, в╕ддали за борги, пром╕няли на заморськ╕ в╕лли, на блискуч╕ позашляховики найусп╕шн╕ше в Есересер╕ Одеське морське пароплавство? Чи випадково, зам╕сть осучаснення, пускали п╕д н╕ж заводи — часом ун╕кальн╕? Де там нин╕ Сумський завод електронних м╕кроскоп╕в? Що там залишилося в╕д П╕вденмашу? Як виживають сьогодн╕ Хартрон, Турбоатом, Зоря-Машпроект? Питання зовс╕м не пустопорожн╕, адже брудн╕ ╕гри продовжуються. В час╕ в╕йни, маючи величезну потребу у в╕йськовому флот╕, н╕як не наважимося запустити його буд╕вництво. ╤ справа не лише в браку кошт╕в. Кошти в св╕т╕ можна було б знайти. Але брак порядност╕ у нашо╖ привладно╖ “ел╕ти”, брак дов╕ри до не╖ з боку тих, хто м╕г би стати над╕йним партнером в т╕й непрост╕й справ╕, ╕ дос╕ унеможливлю╓ ╖╖. Я вже не кажу про брак державного мислення, через який Микола╖вськ╕ корабельн╕ значною м╕рою понищен╕, фах╕вц╕ розб╕глися по св╕тах, будують корабл╕ ╕ншим державам, а те, що лишилося, перебува╓ в сфер╕ ╕нтерес╕в, власне, п╕д рукою привладних картошк╕них з мисленням щура (https://antikor.com.ua/articles/253866-gospredprijatie_zorja_reshilo_potorgovatj_s_okkupantami) Для таких вся та старовина з ╖╖ шиплячим паром, з важкими льняними в╕трилами, з грубими просмоленими канатами, як╕ напрочуд легко, до м'яса, здирають шк╕ру з долонь, зайва ╕ непотр╕бна. Наче в╕д якогось непотребу наш╕ щур╕ позбулися заслуженого барка Товариш — переможця багатьох м╕жнародних регат, окраси Херсону ╕ десятк╕в порт╕в, в яких в╕н побував, школи, яка дала в╕тчизняному флоту тисяч╕ високопрофес╕йних моряк╕в, сотн╕ знаних на весь св╕т кап╕тан╕в. Але де той флот? На кого працюють сьогодн╕ наш╕ моряки, чи╖ корабл╕ водять наш╕ кап╕тани? Не менш сумною виявилась доля нових, побудованих у Польщ╕ незадовго перед розвалом Союзу великих в╕трильник╕в Херсонес та Дружба. Перший останн╕ми роками гнив у рибальському ковш╕ Керч╕, був зданий разом з Кримом, другий, переобладнаний з навчального корабля на посудину для вигулу турист╕в, роками сто╖ть без руху б╕ля ст╕нки Одеського порту. Кра╖н╕ не потр╕бн╕ моряки? Проситимемо, як колись, варяг╕в? Власне, мова ж не лише про моряк╕в, не лише про нереал╕зован╕ можливост╕ укра╖нсько╖ зал╕зниц╕. Мова про те, як╕ горизонти побачить наступне покол╕ння укра╖нц╕в, спинаючись на загрузл╕ по саму шию в болот╕ плеч╕ тих, хто зам╕сть с╕яти, вдягнувши балаклаву та прихопивши “калаша”, приходив лиш збирати, зам╕сть будувати - руйнував, а як не руйнував, то тихенько в╕дмовчувався в над╕╖, що якось воно там буде. Мо', пора вибиратися з то╖ багнюки, доки ще зовс╕м не п╕зно? Вибиратися та вказати нашим щурам ╖х належне м╕сце — подал╕ в╕д нашого дому. Бо ж якими Меллардами, якими Летючими Шотландцями похвалимося перед нащадками, якщо й дал╕ будемо слухати ╖х солодк╕ п╕льгово-субсид╕йн╕ п╕сн╕ з незм╕нним присп╕вом про чудод╕йн╕ властивост╕ еростам╕ну?
Валентин БУТ
"Кримська Свiтлиця" > #39 за 28.09.2018 > Тема "Резонанс"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20412
|