"Кримська Свiтлиця" > #36 за 07.09.2018 > Тема "Українці мої..."
#36 за 07.09.2018
МОЛИТВА ЗА УЧИТЕЛЯ
- Береж╕ть р╕дне укра╖нське слово! - нав╕ть у часи тотально╖ русиф╕кац╕╖ настирливо повторювала Мирослава ╤ван╕вна Козак, вчитель укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури з Червонограда, яка 45 рок╕в пропрацювала на педагог╕чн╕й нив╕. А за ц╕╓ю фразою — гучний п╕дтекст: “Люб╕ть Укра╖ну, як сонце люб╕ть!..” ╕з забороненого тод╕ в╕рша Володимира Сосюри. Вона бездоганно знала напам'ять “Кобзаря”. Над╕йним учням у важк╕ ш╕стдесят╕ (це - з╕ спогад╕в ╖╖ учн╕в) давала читати заборонен╕ радянською цензурою твори Тараса Шевченка, як от “Розрита могила”. 2 вересня ╖й виповнилося б 83 роки (народилася 1935 р., хоча у паспорт╕ подана дата — 1934 р.). Та не дожила до цього дня 4 м╕сяц╕. Померла 9 травня 2018 р. Веч╕р пам'ят╕ Учителя, одного з ╕н╕ц╕атор╕в створення м╕ського осередку Товариства укра╖нсько╖ мови ╕м. Тараса Шевченка, який орган╕зувало Незалежне ж╕ноче товариство «Прозерок», дочка пок╕йно╖ Галина Мирослава, колеги невтомного талановитого педагога, активного громадського д╕яча, в╕дбувся у Народному дом╕ Червонограда, у музе╖-св╕тлиц╕ писанкарства ╕м. Тараса Городецького. В╕дкрила зах╕д членкиня «Прозерку» Над╕я Пащук. Присутн╕ вшанували св╕тлу пам'ять Мирослави Козак хвилиною мовчання. А дал╕ на екран╕ з'являються фотослайди ╕з с╕мейного альбому. П╕д час виступ╕в промовц╕в - тих, хто знав Мирославу ╤ван╕вну, приятелював з нею - фото регулярно зм╕нюються, плине р╕ка житт╓пису. К╕лька штрих╕в з б╕ограф╕╖. Мирослава Козак народилася у с. Низи (тепер Радех╕вського району). Батько походив з родини Осипа Турянського, знаного укра╖нського письменника. ╢ тут щось пророче! Любов до л╕тератури, нац╕онально╖ культури, рел╕г╕йна духовн╕сть пост╕йно панували у с╕м'╖. Тож змалку Мирослава виховувалася в ц╕й атмосфер╕. Вже згодом любов до р╕дного слова, потяг до творчост╕ передала сво╖й дочц╕ Галин╕ Мирослав╕, поетес╕, яка прожива╓ у Львов╕. До реч╕, на зустр╕ч╕ звучали ╖╖ в╕рш╕, авторськ╕ п╕сн╕. А перед тим Мирослава Козак зак╕нчила Лопатинську десятир╕чку, вступила на заочне в╕дд╕лення ф╕лолог╕чного факультету Льв╕вського педагог╕чного ╕нституту. Вчорашн╕й школярц╕, а нин╕ студентц╕-першокурсниц╕ дов╕рили вчителювати у с╕льських школах Радех╕вщини. Справд╕, село в╕дчувало брак педагог╕чних кадр╕в, однак, погодьтесь, дов╕ряли не вс╕м. З 1957 року до виходу на заслужений в╕дпочинок працювала у школах Червонограда - №№1, 10, 11. Про не╖, ╖╖ педагог╕чну майстерн╕сть, творч╕ напрацювання, зд╕бност╕ педагога-орган╕затора, впровадження нових метод╕в навчання не раз писала м╕сцева й республ╕канська преса, сама дописувала до газет. Гр╕х не сказати, що свого часу ╖й пропонували навчання в асп╕рантур╕, але в╕дмовилася заради учн╕в, яких безмежно любила. Неабияк╕ емоц╕╖, зворушлив╕сть викликав «живий голос» (прижитт╓ве рад╕о╕нтерв'ю) Мирослави Козак. ╥╖, зд╕бного педагога, змусили вступити у компарт╕ю. Не раз органи держбезпеки, м╕л╕ц╕я викликали Мирославу ╤ван╕вну на «червоний килим», мовляв, пода╓ учням укра╖нський буржуазний нац╕онал╕зм, пересл╕дували, допитували за публ╕чн╕ лекц╕╖ про ╤вана Франка, Лесю Укра╖нку, з якими виступала перед громадськ╕стю м╕ста. Багато довелося натерп╕тися. Але вона жила насамперед школою, учнями, що додавало натхнення, твердост╕ духу. А з друзями, колегами, зв╕сно, з р╕днею святкувала ╕ Р╕здво, ╕ Великдень... Рад╕сно ставало на душ╕, коли приходили колядувати школяр╕, чи вранц╕ на Старий Новий р╕к переступав пор╕г хати хлопчик-пос╕вальник. Як т╕льки Укра╖на стала незалежною, вийшла з п╕дп╕лля УГКЦ, Мирослава Козак вступила в Апостольство Молитви при церкв╕ Св. Юра Кристиноп╕льського монастиря отц╕в-васил╕ян. Про не╖, як практикуючу християнку, людину, сповнену любов╕ до Бога ╕ ближнього, говорили ревнител╕ Апостольства Мар╕я Дюмен ╕ Богдан Сметана. Мирослава Козак ожила у св╕тлих спогадах сво╖х колег, друз╕в, учн╕в, сус╕д╕в - Галини Гораль, Над╕╖ Киричук, Мар╕╖ Тусар, Феофан╕╖ Заманегре, Мирослави та Ярослава Яреми... К╕лька фрагмент╕в ╕ промовистих факт╕в. Вона н╕коли не дистанц╕ювала в╕д молодих педагог╕в, не цуралася, переймалася ╖хн╕ми проблемами, п╕дказувала, учила, радила (за що ╕ тепер вони дякують), але й вимагала в╕дпов╕дальност╕, сумл╕нност╕ у прац╕. Уроки завжди проводила нестандартно, виходила за строг╕ рамки шк╕льно╖ навчально╖ програми, а учн╕ (любила ╖х понад усе!), завдяки ╕нновац╕ям талановитого педагога, здобували блискуч╕ знання. На кожного письменника у не╖ була своя тека ╕з з╕браними ц╕кавими «позашк╕льними» матер╕алами, як╕ могли глибше донести до учня сутн╕сть творчост╕ того чи ╕ншого автора, його новаторство у л╕тератур╕. Адже, погодьтесь, шк╕льн╕ п╕дручники подавали довол╕ скупу ╕нформац╕ю. Як педагог-орган╕затор, самост╕йно готувала сценар╕╖ до р╕зноман╕тних свят, не хот╕ла користуватися стандартними методичними розробками та ╕нструкц╕ями, вказ╕вками. Можемо таке назвати л╕тературною творч╕стю. На завершення зустр╕ч╕ згадувала про свою маму Галина Мирослава. Останн╕ слова Мирослави Козак: «Боже, забери в╕д людей б╕ль!». ╤ мова не лише про нестерпний ф╕зичний б╕ль, а й б╕ль духовний, б╕ль нашо╖ Укра╖ни. Цей зах╕д-рекв╕╓м вилився у сп╕льну молитву присутн╕х за Мирославу Козак - маму, бабусю, друга, колегу, учителя, патр╕ота, ревну християнку.
Тарас ЛЕХМАН, журнал╕ст На фото: Галина Мирослава д╕литься спогадами про мат╕р - Мирославу Козак
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 07.09.2018 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20344
|