Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2943)
З потоку життя (6133)
Душі криниця (3379)
Українці мої... (1445)
Резонанс (1466)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1649)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
Василь ╤льницький, ╕сторик, досл╕дник ОУН-УПА: НА ПУБЛ╤ЧНУ СТРАТУ УКРА╥НСЬКИХ П╤ДП╤ЛЬНИК╤В РАДЯНСЬК╤ СИЛОВИКИ ЗГАНЯЛИ СТАРШОКЛАСНИК╤В
знайомтесь: ╕нтел╕гентна, легка в сп╕лкуванн╕, симпатична ╕ розумна молода людина, яка глибоко...


ГЕРБ УКРА╥НИ: ДЕЩО З ╤СТОР╤╥
У листопад╕ 1917 року Центральна Рада проголосила Укра╖нську Народну Республ╕ку. Питання про...


«╤ ОЖИВУ, ╤ ДУШУ В╤ЛЬНУ НА ВОЛЮ ╤З ДОМОВИНИ ВОЗЗОВУ»
Б╕льшост╕ народ╕в властивий - в т╕й чи ╕нш╕й форм╕ - культ предк╕в як основа пам'ят╕ роду й...


ВИЗВОЛЕННЯ ДОНБАСУ ╤ КРИМУ СТО РОК╤В ТОМУ
Нещодавно в Ки╓в╕ вийшла друком книга ╕сторика Серг╕я Коваленка «Пох╕д запорожц╕в на Донбас...


П╤ДЗЕМНИЙ БАТУРИН: МАЗЕПИНСЬК╤ ВАЛИ ТА СХОДИ В ТА╢МНИЦЮ
Археологи досл╕джують «глибинну» ╕стор╕ю Гетьмансько╖ столиц╕




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 10.08.2018 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#32 за 10.08.2018
СВ╤Т ПРОКИНУВСЯ: ГОЛОВНИЙ П╤ДСУМОК ГРУЗИНО-РОС╤ЙСЬКО╥ В╤ЙНИ

Рос╕йсько-грузинська в╕йна серпня 2008 року, н╕би, була нещодавно, але ми вже змушен╕ в╕дзначати перший нерад╕сний ╖╖ «юв╕лей». Головне питання – чи в╕рно оц╕нив св╕т те, що тод╕ трапилося, та чи не була в╕дкрита саме тод╕ «скринька Пандори», що зм╕нила систему м╕жнародних координат та спровокувала ╕нш╕, бол╕сн╕, вже для Укра╖ни, втрати? ╤ чи ╓ у всьому цьому позитив на майбутн╓?

Як це було
Коротко нагада╓мо хронолог╕ю: з к╕нця липня 2008 року у Цх╕нвальському рег╕он╕ Груз╕╖ (П╕вденн╕й Осет╕╖) нагн╕талася напруга м╕ж грузинськими прикордонниками та бойовиками сепаратистських угруповань П╕вденно╖ Осет╕╖. Сказати, хто тод╕ почав першим – встановити м╕жнародн╕й ком╕с╕╖ ╢С вже оп╕сля зак╕нчення в╕йни не вдалося. Але причини оцього наростання напруги зараз стають б╕льш-менш зрозум╕лими: ескалац╕я була виг╕дна, перш за все, «президентов╕» П╕вденно╖ Осет╕╖ Едуарду Кокойти. Як писали опозиц╕йн╕ рос╕йськ╕ ЗМ╤ над ним збиралися хмари невдоволення з Москви щодо його оборудок з ф╕нансовою та гуман╕тарною допомогою. Щоб уникнути усунення з посади, пан Кокойти й вир╕шив, що кращим приводом в╕двернути увагу в╕д власно╖ особи та свого оточення ╓ саме це – маленька в╕йна, яка «усе спише». Вт╕м, не будемо забувати ╕ про реакц╕ю тод╕шнього кер╕вництва Груз╕╖. Як говорить те саме розсл╕дування ком╕с╕╖ ╢С, президент М╕хе╖л Саакашв╕л╕ на провокац╕╖ вир╕шив в╕дпов╕сти операц╕╓ю з «в╕дновлення конституц╕йного ладу у Цх╕нвальському рег╕он╕», що ╕ було використано Кремлем, як прив╕д для початку в╕йни. Головна атака грузинських ЗС була спрямована на столицю П╕вденно╖ Осет╕╖, власне, ╓диний стратег╕чний населений пункт рег╕ону – Цх╕нвал. ╤ тут Груз╕я фатально п╕дставилася: п╕д обстр╕л, зокрема, попали казарми рос╕йських миротворчих сил, що були розташован╕ там за угодами ще 1992 року. Були загибл╕, що ╕ дало Рос╕╖ прив╕д почати так звану операц╕ю ╕з «примусу до миру». ╥╖ насл╕дки – окупац╕я Рос╕╓ю П╕вденно╖ Осет╕╖, нав’язування Груз╕╖ так званого «плану Саркоз╕», а пот╕м – 26 серпня 2008 року односторонн╓ визнання незалежност╕ двох автономних утворень Груз╕╖  - П╕вденно╖ Осет╕╖ ╕ Абхаз╕╖ - Рос╕╓ю.

Хто ╕ що «проспав»?
Спробу╓мо оц╕нити кожну частину ц╕╓╖ трагед╕╖, тому що диявол, як ╕ завжди кри╓ться в деталях. На що розраховував президент Саакашв╕л╕, коли розпочав масштабну операц╕ю? Усе ж могло ск╕нчитися т╕льки звичним прикордонним загостренням... Зда╓ться, в╕н переоц╕нив сво╖ добр╕ стосунки ╕з Адм╕н╕страц╕╓ю США час╕в президента Джорджа Буша, в╕н був упевнений у р╕шуч╕й п╕дтримц╕ Штатами сво╖х д╕й ╕з в╕дновлення територ╕ально╖ ц╕л╕сност╕ Груз╕╖. А з Вашингтона прийшло т╕льки засудження д╕й сепаратист╕в на словах, а от реальних крок╕в зроблено не було. Чому? Скор╕ш за все, тому, що в╕йськова пол╕тика президента Буша-молодшого наприк╕нц╕ другого терм╕ну повноважень не користувалася п╕дтримкою всередин╕ американського сусп╕льства. Вже були Афган╕стан та ╤рак, результати вторгнення до яких викликали чимало запитань у громадян, а на нос╕ президентськ╕ вибори – ╕ кандидату в╕д республ╕канц╕в, хоч ним був й Джон МакКейн, нова в╕йна могла т╕льки нашкодити. От ╕ вир╕шили – напряму втручатися не будемо. Ба б╕льше: не т╕льки США, а й ╓вропейськ╕ колеги Саакашв╕л╕ теж - виявили, без переб╕льшення, байдуж╕сть до конфл╕кту. А президент Франц╕╖ Н╕коля Саркоз╕ нав╕ть став тим, хто фактично змусив Груз╕ю прийняти документ, що в╕дкрив дорогу до окупац╕╖ ╖╖ територ╕й.
Тут була перейдена грань, яку вкрай важливо заф╕ксувати. Якщо до 10-11 серпня 2008 року в╕дбувався в╕йськовий конфл╕кт власне навколо П╕вденно╖ Осет╕╖, в якому загинули миротворц╕ РФ (зрозум╕ло, що вони грали роль головно╖ опори сепаратист╕в та були «троянським конем», але ╖х статус був оф╕ц╕йним, влада Груз╕я визнавала ╖х мандат, хоч й бажала зм╕нити ╖х на миротворц╕в ООН), то Рос╕я все ж таки мала право реагувати. П╕сля п╕дписання ус╕ма сторонами «плану Саркоз╕» (12 серпня), ситуац╕я мала б вичерпатися сама собою – вс╕ мали в╕двести в╕йська, ╕ перейти до перемовин. Але…
Фактом ╓ те, що вже 10 серпня грузинськ╕ в╕йська почали в╕дступ в╕д Цх╕нвала та з територ╕╖ П╕вденно╖ Осет╕╖. А саме з 12 серпня почалося просування рос╕йських в╕йськ на територ╕ю Груз╕╖, причому – з боку Абхаз╕╖ також. До 17 серпня були окупован╕ м╕ста Пот╕, Гор╕ та Сенак╕, фактично були перер╕зан╕ сполучення м╕ж сходом та заходом кра╖ни, рос╕яни в╕дверто сунули на Тб╕л╕с╕. Але – у п╕дсумку було прийнято р╕шення про виведення рос╕йських в╕йськ, п╕сля чого РФ й визнала Абхаз╕ю та П╕вденну Осет╕ю «незалежними», а Саркоз╕ був змушений освятити це д╕йство з боку м╕жнародного сп╕втовариства, хоч й сказав ритуальну мантру про «невизнання».
Отже, як квал╕ф╕кувати д╕╖ Рос╕╖ у Груз╕╖ з 12 по 17 серпня? Це – в╕дверта агрес╕я, тобто – в╕йськовий злочин. Нав╕що на нього п╕шли? Якщо почитати ╕нтерв’ю ╕ Саакашв╕л╕, ╕ решти учасник╕в под╕й – наприклад, президент╕в Укра╖ни та Польщ╕ В╕ктора Ющенка та Леха Качинського (як╕ при╖хали до Тб╕л╕с╕ особисто задля п╕дтримки Груз╕╖), а також звернути увагу, що рос╕йськ╕ загарбники йшли на Тб╕л╕с╕, то мета ста╓ зрозум╕лою. Треба було спровокувати Саакашв╕л╕ на втечу ╕з Тб╕л╕с╕, яка обернулася б анарх╕╓ю та встановленням вже на вс╕й територ╕╖ Груз╕╖ мар╕онеткового режиму кремл╕вських попл╕чник╕в. Не вдалося: Саакашв╕л╕ все ж таки виявився «м╕цним гор╕шком», а рос╕яни тод╕ ще хоч якось звертали увагу на м╕жнародну сп╕льноту та власний ╕м╕дж.
Але правда ╕ те, що саме тод╕ Зах╕д пол╕тично «проспав» очевидн╕ висновки, не зм╕г розглед╕ти подальшо╖ загрози.

«Дракон»-одинак ла╓, а караван йде
Десять рок╕в потому треба визнати г╕рку ╕стину: саме тод╕ Рос╕я вир╕шила, що у не╖  розв’язан╕ руки на пострадянському простор╕. Тандем «Пут╕н-М╓дв╓д╓в» ╕з КДБшним «причтом» вважали його «╕сконно нашим», а утворен╕ п╕сля розпаду СРСР незалежн╕ держави – штучними та дратуючими утвореннями. Як╕ ще держави, чого ми ма╓мо з ними панькатися? – саме так дос╕ ставляться в Кремл╕ ╕ до Груз╕╖, ╕ до Укра╖ни, ╕ до Б╕лорус╕ з Казахстаном, просто черга останн╕х отримати порц╕ю «братньо╖ навали» ще не д╕йшла.
Проте, ця в╕дверта помилка Заходу сьогодн╕ оберта╓ться дуже ц╕кавим результатом: так, саме мовчання ╢вропи та США «народило», а точн╕ше «в╕дродило» агресивного «дракона» св╕тового масштабу, апетит якого т╕льки зростав. Наступною в 2014-му стала Укра╖на: окупац╕я Криму, та в╕йна на Донбас╕. ╤ була принципова метаморфоза: демократичний св╕т мовчати не став, а однозначно п╕дтримав Укра╖ну, на кра╖ну-агресора накладен╕ санкц╕╖, а розрахунок на бл╕ц-криг та «Новорос╕ю» у рос╕ян провалився.
Але найголовн╕ше: ще з нульових рок╕в Груз╕я та Укра╖на були приводом для роздратування рос╕йсько╖ влади саме з пол╕тично╖ причини – обидв╕ кра╖ни в╕дверто заявили про бажання ╕нтегруватися – економ╕чно та пол╕тично - в ╢вропу. А це для Кремля одразу означа╓ психоз щодо розширення НАТО та «загрози розчленування Рос╕╖ св╕товим урядом». За це бажання бути самост╕йними у визначенн╕ свого майбутнього Рос╕я ╕ карала як Груз╕ю, так ╕ Укра╖ну – спочатку економ╕чно, пол╕тично, а тепер – в╕дверто в╕йськовим шляхом.
Але кожна д╕я спонука╓ протид╕ю. Незважаючи н╕ на що, але ╕ в Ки╓в╕, ╕ в Тб╕л╕с╕ – збер╕га╓ться про╓вропейський, а тепер ╕ ╓вроатлантичний курс, н╕хто ╕з зах╕дних партнер╕в не зм╕нив сво╓╖ позиц╕╖ ан╕ щодо бажання наших кра╖н стати членами ╢С (╕ для цього якраз треба багато ще зробити), ан╕ щодо членства в НАТО (╕ чим б╕льше Москва брязка╓ збро╓ю – тим б╕льш лояльною ста╓ риторика Альянсу щодо потенц╕йних нових член╕в). ╤ що ж у п╕дсумку? А те, що кр╕зь реальн╕ випробування, тимчасов╕ втрати та реальний н╕ж у спину в╕д н╕бито «дружньо╖» кра╖ни, Груз╕я та Укра╖на з╕ свого стратег╕чного шляху не звернули. Так, складно. Так, бува╓, що опускаються руки, але гасло «геть в╕д Москви» з порядку денного не зн╕ма╓ться за жодних обставин.
А Рос╕я – залишилася наодинц╕, пос╕явши страх ╕ сумн╕ви нав╕ть найближчих союзник╕в. Б╕лорусь, В╕рмен╕я, Казахстан чи Киргизстан, не визнали ан╕ Абхаз╕╖ з П╕вденною Осет╕╓ю, ан╕ анекс╕╖ Криму. Рос╕ю вони не п╕дтримали. Сама ж Рос╕я ╕з ман╕акальною посл╕довн╕стю вважа╓, що ма╓ бути т╕льки «по-нашему», продовжуючи нав’язувати свою волю нав╕ть ╕ без того повн╕стю п╕дконтрольним Абхаз╕╖ та П╕вденн╕й Осет╕╖. Обидв╕ ц╕ «кра╖ни» вже пережили сво╖ «Майдани», й там, й там були неузгоджен╕ ╕з Москвою «президенти» (Серг╕й Багапш, Олександр Анкваб у Абхаз╕╖, Леон╕д Т╕б╕лов в П╕вденн╕й Осет╕╖), для усунення яких робили усе можливе. Зате просунули мар╕онеток – Рауля Хаджимбу (в╕н трич╕ намагався стати «президентом» ще з 2004 року, а став ╖м т╕льки у 2016-му) та Анатол╕я Б╕б╕лова (та сама аналог╕я з 2011-го та 2017 року у реальност╕). От така ж в╕сляча вперт╕сть рос╕ян тепер простежу╓ться в пол╕тичному сенс╕ й щодо Груз╕╖ з Укра╖ною, де Москва не прихову╓ сво╖х «фаворит╕в-ветеран╕в» без рейтингу, але з блюзн╕рською в╕ддан╕стю Кремлю – це та сама Н╕но Бурджанадзе ╕ той самий В╕ктор Медведчук. Враховуючи, що вибори, то теж ╕нструмент впливу, ц╕ «геро╖» дуже скоро знову стануть розпов╕дати електорату про «д╕алог ╕з Рос╕╓ю як запоруку економ╕чно╖ стаб╕льност╕ та миру».
Але ц╕ зусилля – ц╕лком марн╕. Десять рок╕в – для ╕стор╕╖ мить, а от для розум╕ння хто у сучасному св╕т╕ друг, а хто – агресор та ворог – ц╕лком достатньо. Це ╕ ╓ наш головний п╕дсумок.
В╕ктор Чопа
https://www.ukrinform.ua

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 10.08.2018 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20247

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков