Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2841)
З потоку життя (5993)
Душі криниця (3337)
Українці мої... (1437)
Резонанс (1450)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1640)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НА – НАСТУПНА?
Рос╕я розпочала в Груз╕╖ в╕йну за встановлення нового св╕тового порядку. Груз╕я – це перший...


СВ╤Т ПРОКИНУВСЯ: ГОЛОВНИЙ П╤ДСУМОК ГРУЗИНО-РОС╤ЙСЬКО╥ В╤ЙНИ
Головне питання – чи в╕рно оц╕нив св╕т те, що тод╕ трапилося, та чи не була в╕дкрита саме...


В УКРА╥Н╤ ВШАНОВАЛИ ПАМ’ЯТЬ ЖЕРТВ ВЕЛИКОГО ТЕРОРУ
У Ки╓в╕ пройшли поминально-церемон╕альн╕ заходи за жертвами трагед╕╖ 1937-38 рок╕в.


НА ЯКУ РОЗВ╤ДКУ ПРАЦЮВАЛИ УКРА╥НСЬК╤ РАДЯНСЬК╤ ПИСЬМЕННИКИ?
Нин╕ нер╕дко критикують укра╖нських радянських письменник╕в. Адже вони сп╕вали диф╕рамби кату...


ПАТР╤АРХ, ПИСЬМЕННИК ╤ ПОЛ╤ТИК ПРО УКРА╥НУ
12 липня в столичн╕й книгарн╕ «╢» в╕дбулася презентац╕я книги «Три розмови про...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 27.07.2018 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#30 за 27.07.2018
АРХ╤ВИ К╫Б: АКАДЕМ╤К БАЖАН ОЧИМА ДОНОЩИК╤В

«Укр╕нформ» ознайомився з арх╕вами КДБ, як╕ нин╕ збер╕гаються в арх╕в╕ СБУ…

Документи колишньо╖ радянсько╖ спецслужби – ЧК-НКВД-К╫Б збер╕гаються у фондах Галузевого державного арх╕ву Служби безпеки Укра╖ни. Нин╕ там майже 180 тисяч одиниць збер╕гання (том╕в), створених у радянський пер╕од. Загалом в арх╕вах Укра╖ни збер╕га╓ться понад два м╕льйони справ радянських репресивних орган╕в. У 2015 роц╕, зг╕дно з законами про декомун╕зац╕ю, зокрема закону «Про доступ до арх╕в╕в репресивних орган╕в комун╕стичного тотал╕тарного режиму 1917-1991 рок╕в», арх╕ви вс╕х радянських каральних орган╕в було розсекречено. Плану╓ться, що до 2020 року вс╕ арх╕вн╕ документи, як╕ знаходяться нин╕ у в╕дом╕ силових структур, будуть передан╕ до ╓диного Галузевого державного арх╕ву ╤нституту нац╕онально╖ пам’ят╕.
Арх╕ви КДБ – це величезний арх╕пелаг пам’ят╕ – як ╕ндив╕дуально╖, адже кожна справа, кожен окремий том – це ╕стор╕я окремо╖ людини, так ╕ пам’ят╕ нац╕онально╖. Арх╕ви КДБ – це фактичн╕ речдокази у довгограюч╕й справ╕ посл╕довного нищення Москвою Укра╖ни. Нищення, яке тривало впродовж усього ХХ стол╕ття, починаючи з╕ встановлення радянсько╖ влади в березн╕ 1919-го ╕ зак╕нчуючи л╕беральною горбачовською перебудовою. Перш╕ масов╕ репрес╕╖ почалися ще наприк╕нц╕ 20-х, п╕к припав на 30-т╕, але вони тривали ╕ в 40-х, 50-х, 60-х, 70-х, 80-х роках. Останн╕й укра╖нський пол╕тв’язень Богдан Климчак залишив територ╕ю ГУЛАГу 11 листопада 1990 року – менше н╕ж за р╕к до проголошення укра╖нсько╖ незалежност╕. «Диявольський водев╕ль» за висловом в╕домого укра╖нського дисидента, правозахисника Леон╕да Плюща тривав майже стол╕ття. Але, в той самий час, арх╕ви КДБ – це св╕дчення нашого опору, непокори тривал╕стю теж у стол╕ття.  Опору на заход╕ ╕ на сход╕, п╕вноч╕ та п╕вдн╕ нашо╖ кра╖ни. Опору укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖ «Розстр╕ляного в╕дродження» ╕ священик╕в заборонено╖ владою Укра╖нсько╖ греко-католицько╖ церкви; затятого опору УПА й опору селянства п╕д час примусово╖ колектив╕зац╕╖. Св╕домого опору дисидент╕в-ш╕стдесятник╕в за право бути особист╕стю, «людиною з властивостями» у наскр╕зь фальшивому псевдокомун╕стичному соц╕ум╕ ╕, можливо не надто св╕домого, але опору представник╕в молод╕жно╖ контркультури, як╕ не хот╕ли слухати виключно Кобзона чи оркестр Александрова, натом╕сть шукаючи порятунку в╕д макабрично╖ радянсько╖ д╕йсност╕ в сонячн╕й музиц╕ регг╕ чи безтурботному рок-н-рол╕. ╤сну╓ й ще один довол╕ ц╕кавий аспект важливост╕ арх╕в╕в КДБ – вс╕ ц╕ справи наочно демонструють методи, якими не гребували в досягненн╕ сво╖х ц╕лей служител╕ од╕озного в╕домства: шантаж, залякування, терор, доноси, п╕дкуп, фальсиф╕кац╕я, вбивства ╕ безмежний цин╕зм. Все це дозволя╓ л╕пше розум╕ти злов╕сну природу нин╕шнього кремл╕вського режиму, який плоть в╕д плот╕ ╓ продовженням в╕домства Фел╕кса Дзержинського – Ягоди – ╢жова – Бер╕╖ – Андропова, щоправда, сутт╓во вдосконалений нов╕тн╕ми технолог╕ями. До реч╕, арх╕ви КДБ рос╕йська ФСБ засекретила до 2044 року. 

Доноси, як складова репресивного механ╕зму
«…Нам дозволялось т╕льки скрекотати, мов демони чи карлики.
А чист╕ й г╕дн╕ слова були п╕д забороною
Суворою наст╕льки, що той, хто вимовити см╕в бодай
Одне-╓дине з них,
Вже сам себе погубленим вважав.»
Чеслав М╕лош («Завдання», 1970)
Величезну, можна сказати фундаментальну роль у справах обвинувачення в╕д╕гравали доноси. В СРСР доносили сус╕ди на сус╕д╕в, колеги по робот╕, доносили у школах ╕ вишах, на заводах ╕ фабриках, у селах ╕ м╕стах, доносили нав╕ть у с╕м’╖. Нин╕, завдяки розсекреченим арх╕вам КДБ достеменно в╕домо, що дружини Довженка ╕ Сосюри – Юл╕я Солнцева ╕ Мар╕я Данилова були завербованими агентками КДБ. Це, так би мовити, з в╕домих особистостей, про перес╕чних громадян год╕ й говорити… Доноси в тотал╕тарному сусп╕льств╕ вс╕ляко заохочувались. Недарма, одним ╕з яскравих «плакатних» радянських пропагандистських образ╕в був Павл╕к Морозов – радянський герой-п╕онер № 1, котрий дон╕с в ДПУ на батька. Ман╕акальна п╕дозр╕л╕сть, так звана пол╕тична пильн╕сть, готовн╕сть вив╕дати й розказати про свого ближнього все, що ти зна╓ш, або про що лише здогаду╓шся – в╕талася. По-перше, цим ти засв╕дчував в╕ддан╕сть влад╕, режиму, утверджуючи св╕й статус Homo Sovieticus, буд╕вника «св╕тлого комун╕стичного майбутнього», а з ╕ншого – при╓мно наближало, по╓днувало, хоча й на в╕ддал╕, до т╕╓╖ ж таки влади.  Людина, яка донесла вперше, раз, здеб╕льшого ставала профес╕йним осв╕домлювачем, агентом спецслужб – просто так ╖╖ вже не в╕дпускали, вона мусила сп╕впрацювати з режимом. Такою вже ╓ специф╕ка влади, особливо влади тотал╕тарно╖ чи авторитарно╖. У грудн╕ 1937 року газета «Правда» писала: «Каждый честный гражданин нашей страны считает своим долгом активно помогать органам НКВД в их работе…» Зв╕сно, найб╕льше доносили на людей в╕домих. Зазвичай на них заводилася справа-формуляр – справа оперативного обл╕ку, що заводилася на окрему особу в зв’язку ╕з виявленими щодо не╖ в╕домостями, як╕ давали п╕дставу п╕дозрювати ╖╖ в проведенн╕ п╕дривно╖ д╕яльност╕ проти СРСР (у 1954 роц╕ терм╕н було скасовано й под╕бн╕ справи називалися «справами оперативно╖ перев╕рки»). Чим б╕льшою була соц╕альна група в як╕й перебував той, хто знаходився «п╕д ковпаком» ДПУ-КДБ, тим б╕льшою була ймов╕рн╕сть, що навколо нього крутиться дек╕лька та╓мних агент╕в. Зсередини виявити ╖х було не так ╕ просто. ╤нод╕ це був хтось ╕з кола друз╕в, ╕нколи – хтось ╕з родич╕в, сус╕д╕в, колег. Об’╓кт донос╕в нав╕ть ╕ не здогадувався, що людина, з якою в╕н (вона) знаходиться у товариських приязних стосунках, пише на нього доноси. Надзвичайно показовою в цьому план╕ ╓ справа-формуляр на Миколу Бажана.
Микола Бажан – класик укра╖нсько╖ л╕тератури, академ╕к, орденоносець, державний ╕ громадський д╕яч. Автор чимало╖ к╕лькост╕ панег╕рик╕в на честь тогочасного правлячого режиму та його вожд╕в, зокрема, в╕н одним ╕з перших написав оду Стал╕ну. Щоправда, ╕сну╓ й ╕нший Бажан – людина енциклопедичних знань, ╕нтелектуал, перекладач, автор складних, герметично-барокових, надзвичайно експрес╕он╕стичних в╕рш╕в – його поетичний словник беззаперечно один ╕з найбагатших серед ус╕х тогочасних письменник╕в.
Бажан прожив без року 80 л╕т, з яких 23 роки знаходився п╕д пильним оком радянських каральних орган╕в.  Справу завели ще при ДПУ (Державне Пол╕тичне Управл╕ння) в серпн╕ 1929 року, коли Микол╕ Платоновичу було лише 25, а закрили вже при МДБ (М╕н╕стерство Державно╖ Безпеки), 2 жовтня 1952 року. На ту пору Бажан – дворазовий лауреат Стал╕нсько╖ прем╕╖, нагороджений дек╕лькома орденами, член презид╕╖ Сп╕лки Радянських Письменник╕в. Але б╕льш-менш в╕льно з╕тхнути в╕н м╕г лише п╕сля смерт╕ Стал╕на, в часи хрущовсько╖ «в╕длиги».
Навколо Бажана впродовж цих 23-ох рок╕в крутилося майже 30 агент╕в: «Арсеналець», «Алта╓в», «Карий», «Валентина», «Павлов», «Майський», «Мер╕», «Шах╕ст», «Степанов», «Х╕м╕к», «Южний», «Стр╕ла», «Журнал╕ст» тощо. Письменника п╕дозрювали у зв’язках з «украинскими националистами», «фашистских устремлениях», участ╕ в Укра╖нськ╕й нац╕онал-соц╕ал╕стичн╕й парт╕╖. Бажан насправд╕ був т╕сно пов’язаний з Фальк╕вським, П╕дмогильним, Тенетою, Антоненко-Давидовичем, Плужником, Хвильовим, Кул╕шем – письменниками, перекладачами, л╕тературними критиками, що належали до р╕зних л╕тературних угруповань. Мабуть не було жодного з представник╕в «Розстр╕ляного в╕дродження», кого б Бажан не знав, ╕ з ким не сп╕лкувався. Певною м╕рою в╕н ╕ сам був «розстр╕ляним» – недарма Юр╕й Лавр╕ненко включив Бажана (так само як Рильського, Тичину ╕ Сосюру) до сво╓╖ антолог╕╖.

Початок справи
Справа-формуляр на Миколу Платоновича Бажана в╕дкрива╓ться Постановою в╕д 14 серпня 1929 року, в як╕й ╕деться, що «последний по агентурным данным, связан с украинскими писателями…, антисоветским себя не признает, а посему – постановили завести на Бажана дело-формуляр, взяв его на учет украинской активной общественности по категории пассив…». Один ╕з перших донос╕в у справ╕ Бажана – в╕д агента «Лебед╓во╖» – Бажаново╖ нев╕стки, дружини молодшого брата Валентина. Ж╕нка пише: «Мне известно о том, что граждане Коваленко Вера, Бажан Мыкола, Коваленко Гаина и Косынка являются шовинистами и контрреволюционно настроены… Прошу в качестве свидетеля меня не вызывать, так как я связана родственными отношениями и мне неудобно». Коваленко Га╖на про яку йдеться в донос╕ – перша дружина Миколи Бажана, В╕ра – ╖╖ сестра, а Косинка – це Григор╕й Косинка, учасник ки╖вського л╕тературного об’╓днання «Ланка», приятель Бажана, який загине в лабетах НКВС в 1935 роц╕.
А ось, прим╕ром, донос агента «Александрова» 1930 року, з якого можна д╕знатися, що Бажан у 1914-1915 роках був одним ╕з л╕дер╕в ╕ орган╕затор╕в укра╖нського скаутства. Агент характеризу╓ його як «св╕домого укра╖нця» ╕ принаг╕дно згаду╓, що мати Бажана теж «св╕дома укра╖нка», арештовувалась ЧК. «Национальные настроения в отряде были такого сорта, что власть пусть будет какая угодно, лучше УНР или боротьбистов, чем русская».
27 грудня 1930 року все той же «Александров» доносить: «Имел разговор с ним 26/Х╤╤. Он говорит: «Сейчас тяжело жить. Денег нет. Живу плохо. Работаю на кино-фабрике, редактирую журнал «Життя ╕ революц╕я». На фабрике последнее время тяжело работать, хочу уходить. Создается тяжелая напряженная атмосфера, в которой трудно работать». Бажан на ту пору працював на ВУФКУ (Всеукра╖нське фоток╕ноуправл╕ння). Ця легендарна орган╕зац╕я, заснована у 1922 роц╕, стояла б╕ля виток╕в нового укра╖нського к╕но. На н╕й розпочинали д╕яльн╕сть Довженко, Кавалер╕дзе, Дзи╜а Вертов. Сценар╕╖ писали Юр╕й Яновський, Микола Вороний. Але наприк╕нц╕ 20-их рок╕в, як будь-яка ╕нша орган╕зац╕я проукра╖нсько╖ ор╕╓нтац╕╖, була по сут╕ розгромлена радянськими репресивними органами.

Страх арешту
Наприк╕нц╕ с╕чня 1931 року агент ф╕ксу╓ висловлення приятеля Бажана поета ╕ перекладача Бориса Антоненка-Давидовича: «Бажан буквально терроризирован. Бедному парню все время мерещится, что его вот-вот придут и схватят». В 1935 роц╕ самого Антоненка-Давидовича арештують й засудять до страти, яку зам╕нять 10 роками табор╕в. Того ж 1935 року в ОДПУ була заведена крим╕нальна справа № 1377 ╕ на Бажана – його звинуватять в членств╕ п╕дп╕льно╖ «Укра╖нсько╖ в╕йськово╖ орган╕зац╕╖» (серед «член╕в орган╕зац╕╖» також ф╕гурували Юр╕й Яновський ╕ Максим Рильський). У серпн╕ того ж року в справ╕ з’явився запис про те, що «встановлено належн╕сть М.П.Бажана до терористично╖ орган╕зац╕╖», тобто, з’явилася формальна п╕дстава для арешту Бажана. ╤ в╕н не витримав: у березн╕ 1936 року письменник «з╕знався» в ус╕х смертних гр╕хах ╕ погодився на сп╕впрацю з ДПУ. «Последние годы окончательно убедили нас в мудрой, неуклонной прозорливости партии. Партия дала нам возможность не только яснее видеть свой прошлый путь, но и учит смотреть в будущее…», - це теж Бажан. Тод╕ ж письменник був завербований ╕ проходив п╕д псевдо «Петро Уманський». Щоправда, велико╖ корист╕ з Миколи Платоновича не було – з органами Бажан сп╕впрацював неохоче, а в 1941 роц╕ зв’язок по сут╕ було втрачено.
Арешту Бажан пан╕чно боявся з к╕нця 20-их рок╕в ╕ до початку 50-их. В╕н чудово пам’ятав часи, коли наприк╕нц╕ 20-их рок╕в укра╖нських митц╕в час в╕д часу викликали «на розмову» в ДПУ. Там з прац╕вниками культурного фронту не панькались: на них кричали, погрожували, тупали ногою, грюкали кулаком по столу, могли й замахнутися. Це було шокуюче приниження, що мало на мет╕ залякування потенц╕йно╖ жертви. В одному з донос╕в 1930 року йдеться, що письменник Ярошенко в приватн╕й розмов╕ зауважив: мовляв, якщо на Бажана, в╕домого поета, «орали, как на мальчишку» ╕ «едва ли не замахивались», то як тод╕ розправляються з «простими смертними»? Косинка пор╕внював ц╕ методи з роботою ЧК, коли без суду ╕ сл╕дства могли розстр╕ляти т╕льки за те, що ти носиш капелюх. (25.Х╤╤.1930). З кожним роком Бажан ставав все б╕льш мовчазним ╕ замкненим, боючись сказати щось зайве. ╤ це теж не пройшло повз увагу чек╕ст╕в.

Бажан ╕ кавказьк╕ письменники
На початку нового, 1931 року до Ки╓ва при╖хав в╕домий грузинський письменник Костянтин Гамсахурд╕я (батько першого президента Груз╕╖ Зв╕ада Гамсахурд╕я) – ╕нтелектуал, знавець мов, ╓вропейсько╖ ф╕лософ╕╖ та культури, слухач ун╕верситет╕в Сорбони, Берл╕нського, Цюрихського ун╕верситет╕в. До 1921 року Гамсахурд╕я перебував за кордоном, пот╕м повернувся на батьк╕вщину. Прих╕д б╕льшовик╕в спочатку сприйняв довол╕ нейтрально, але пот╕м, побачивши абсурд ╕ беззаконня, розпочав антиб╕льшовицьку д╕яльн╕сть. У 1926 роц╕ його арештували й засудили до 10 рок╕в концтабор╕в. Але на Соловках в╕н пров╕в лише р╕к – його достроково зв╕льнили. На початку 30-их письменник потрапив п╕д покровительство першого секретаря ЦК КП Груз╕╖ Лаврент╕я Бер╕╖. Згодом роль Гамсахуд╕╖ в соц╕ал╕стичн╕й Груз╕╖ буде приблизно такою ж самою, як ╕ Бажана в Укра╖н╕: академ╕к, перекладач, знана людина, яку влада примусила замовчати в обм╕н на життя. Тод╕, в 1931, митц╕ одразу знайшли сп╕льну мову, адже були людьми високоосв╕ченими, до того ж Бажан в╕дкрито висловлював захоплення р╕внем знань та ╕нтелекту Гамсахурд╕╖. А для чек╕ст╕в та заздр╕сних колег по цеху в╕н був лише «ярым грузинским националистом». Тому за кожним його кроком ╕ словом пильнували. Агент «Журнал╕ст» доносить, що в приватн╕й розмов╕ Гамсахурд╕я говорив, що «в Грузии тоже издеваются над порядочными людьми».
Бажан ╕ Рильський упродовж усього життя п╕дтримували дружн╕ стосунки з закавказькими митцями. Неодноразово ╖здили в Груз╕ю ╕ В╕рмен╕ю з в╕зитами (з 1922 по 1936 р╕к Закавказзя було об’╓днане в Закавказьку федерац╕ю). Зокрема, товаришували не т╕льки з Гамсахурд╕╓ю, але й з Чаренцем ╕ Лордк╕пан╕дзе. Власне орден Лен╕на в 1939 роц╕ Микола Бажан отримав за переклад славетно╖ поеми Шота Руставел╕ «Витязь у тигров╕й шкур╕» – Стал╕н власноруч дописав пр╕звище укра╖нського поета до списку представлених до нагороди. Саме це й врятувало його в╕д майже нев╕дворотного арешту. Агент «Журнал╕ст» у 1933 роц╕ допов╕да╓ про низку вечор╕в, присвячених пам’ят╕ Шота Руставел╕: «Как удалось выяснить, все эти встречи обязательно проходили в самой интимной обстановке, с тостами, за «старую добрую Грузию» и за «в╕льну неньку Укра╖ну». А ще згаду╓, що ╢г╕ше Чаренц ╕ Лордк╕пан╕дзе «прислали Рыльскому, Бажану и Первомайскому по ящику вина» (23.╤V.1933).

Бажан на Першому з’╖зд╕ радянських письменник╕в 1934 року
Наприк╕нц╕ серпня – початку вересня 1934 року, в Москв╕ проходив Перший з’╖зд радянських письменник╕в, на якому були присутн╕ майже 590 делегат╕в з усього СРСР. Згодом майже половину з них репресують. До реч╕, саме на цьому з’╖зд╕ Максим Горький заявив, що Павл╕к Морозов, як л╕тературний герой, ╓ чудовою моделлю для насл╕дування. За результатами з’╖зду чек╕стами було п╕дготовлене спец╕альне зведення п╕д назвою «Укра╖нська делегац╕я на всесоюзному з’╖зд╕». Агент зазнача╓, що частина укра╖нсько╖ делегац╕╖, а саме Бажан, Яновський, Семенко ╕ Качура розгорнули кампан╕ю з дискредитац╕╖ кер╕вник╕в укра╖нсько╖ л╕тератури, називаючи ╖х «бездарними н╕кчемами». Також ця четв╕рка зауважила, що з’╖зд – р╕ч абсолютно непотр╕бна ╕ марна. Укра╖нц╕в п╕дтримали рос╕йськ╕ письменники: Бабель, П╕льняк, Олеша, Пакентрейгер, Павло Василь╓в. Чек╕сти заф╕ксували, що Бабель пор╕внював з’╖зд з мертвим царським парадом. А Михайло Семенко зауважив, що йому «неймов╕рно хочеться кинути в презид╕ю дохлу рибу». Бабель загине в Бутирськ╕й в’язниц╕ на початку 1940 року, Семенка енкаведисти розстр╕ляють у жовтн╕ 1937-го в Ки╓в╕ й похоронять у братськ╕й могил╕ в Бик╕внянському л╕с╕. Слова Бажана теж занотован╕: «Погиб Хвылевой, громадный талант, не дают писать Антоненко-Давыдовичу, Косынке, Плужнику, Вороному. Посмотрите на морды людей наших, сидящих в президиуме… Вот Кулик например в своем докладе ругает фашистского поэта Маланюка кретином, а на самом деле это крупнейший и талантливейший мастер Западной Украины. Кому нужен этот съезд, эта кукольная комедия, где никто все равно не смеет сказать искреннего слова, где все из-под палки обязаны кричать «ура» Соввласти, Сталину, Горькому. Кому это нужно. Ведь заграницу все равно не обманешь. Там прекрасно информированы о том, что Москва зажимает всячески литературу национальных республик, что она только в декретах кричит о расцвете национальных культур, а на самом деле давит эти культуры железным кулаком…»
Докладно занотован╕ агентом ╕ слова письменника Якова Качури: «На съезде выступают писатели и с восторгом, фальшивым и мерзким, кричат о Беломорстрое. А о том они не кричат, что Беломорский канал построен на украинских костях, что миллионы селян и интеллигентов погибли на проклятом Севере. Меня возмущает эта двуличность советских писателей. За то, чтобы получить лучший паек, квартиру, автомобиль, они готовы распять родного отца и публично славить любого палача. Мне тяжело здесь на съезде. Меня угнетает и давит эта проклятая Москва, разбухшая на наших украинских соках». Качура народився на В╕нничин╕, належав до л╕тературно╖ орган╕зац╕╖ селянських письменник╕в «Плуг». Його вбили не б╕льшовики, а нацисти – в╕н загинув у концтабор╕ в Донецьку в жовтн╕ 1943 року.
Агент «Журнал╕ст» також пов╕домля╓, як Бажан у приватн╕й розмов╕ скаржився, що «…На торжественном обеде у Горького наши литературные вожди Щупак, Иван Ле, Кириленко, Кулик по приказанию пьяного Кагановича пели националистические украинские песни, здесь давно запрещенные. Это ли не издевательство над украинцами. Это ли не мерзость…» «…Забитая, запуганная и загнанная Украина… У нас как бы нарочно, назначая в вожди идиотов, гасят украинскую культуру» (донос в╕д 11 грудня 1934 року). Тут же можна д╕знатися й про те, яко╖ думки був Микола Платонович про Рос╕ю: «Россия хищническая и солдатски бескультурная, и при Алексее Михайловиче и при Сталине, одинаково стремится поработить Украину. Нам чужда Москва, мы с незапамятных времен были посетителями западной культуры, мы европейцы, а не вонючие азиаты-лапотники».

Бажан ╕ Курбас
У справах-формулярах можна д╕знатися багато чого ц╕кавого не лише про ту людину, на яку власне й була в╕дкрита ця справа, але й про багатьох ╕нших людей з ╖╖ близького оточення. Прим╕ром, Бажан приятелював з Курбасом. Агент «З╕рка» 19 серпня 1933 року пов╕домля╓, що Бажан ╕ Курбас неодноразово зустр╕чалися в Харков╕ й неодм╕нно «пили шнапс». Курбас у розмов╕ називав Грушевського «старою калошою» й п╕дтримував Донцова. 68-р╕чний академ╕к Михайло Грушевський на ту пору змушений був жити у Москв╕ п╕д невсипним наглядом чек╕ст╕в, його звинувачували в орган╕зац╕╖ та кер╕вництв╕ «Укра╖нським нац╕онал╕стичним центром». За р╕к його не стане. Дмитро Донцов – укра╖нський пол╕тик, л╕тературний критик, ╕деолог укра╖нського нац╕онал╕зму – мешкав ще у Львов╕. Згодом в╕н пере╖де до Канади й помре власною смертю у Монреал╕ в 1973 роц╕ 89-р╕чним. З його пров╕дною працею «Нац╕онал╕зм», виданою у 1926 роц╕, були добре об╕знан╕ в Радянськ╕й Укра╖н╕. Висловлювався Курбас ╕ про Польщу, зауважуючи, що коли почнеться в╕йна, з Польщ╕, «при всяких кон’юктурах не залишиться мокрого м╕сця… Польща знаходиться м╕ж двома колосами, м╕ж Рос╕╓ю ╕ Н╕меччиною й тому польська держава не може втриматися. Польща пропаде… ╕ ми ма╓мо виб╕р орган╕зуватися або на Н╕меччину, або на Рос╕ю. Ясно, - каже Курбас, - ми мусимо ор╕╓нтуватися на Н╕меччину». В╕н вважав Г╕тлера «ген╕альною ф╕гурою». Варто зауважити, що не т╕льки Курбас вважав тод╕ Г╕тлера ген╕альним пол╕тиком – ним захоплювалися ╕ в ╢вроп╕, ╕ в Америц╕. Т╕льки дуже небагато людей не мали щодо н╕мецького рейхсканцлера жодних ╕люз╕й й застер╕гали зачаровану б╕льш╕сть в╕д згубного захвату. За кавою Курбас ╕ Бажан казали, що галицьке селянство не б╕ду╓, а багат╕╓ ╕ що «Галичина ╓ укра╖нська Познань» ╕ «укра╖нський П’╓монт» (П’╓монт – адм╕н╕стративна область в ╤тал╕╖, яка в╕д╕грала пров╕дну роль в ╕тал╕йському нац╕онально-визвольному рус╕ Х╤Х стол╕ття). Це були останн╕ м╕сяц╕ перебування Курбаса на свобод╕. У грудн╕ цього ж 1933 року режисера арештують у Москв╕. 3 листопада 1937 року розстр╕ляють у Сандармос╕.

Бажан ╕ ж╕нки
Бажан був дв╕ч╕ у шлюб╕. Його першою дружиною була Га╖на Коваленко – укра╖нська актриса, письменниця, перекладачка, ж╕нка надзвичайно обдарована ╕ ексцентрична. Протягом 1922-1924 рр. вона грала в курбас╕вському «Березол╕». З нею поет прожив 12 рок╕в, мав дочку Майю. У 1938 роц╕ в╕н познайомився з Н╕ною Лауер. За р╕к одружилися. В 12-стор╕нковому донесенн╕ агента «Стр╕ли» в╕д 22 листопада 1938 року йдеться зокрема ╕ про с╕мейне життя Бажана. Поет з╕зна╓ться, що закохався до безтями, що заплутався, не зна╓ що робити через власну безпорадн╕сть ╕ нер╕шуч╕сть.  «В длительном интимном разговоре – на мой вопрос почему же собственно Бажан не может разойтись с женой, он ответил, что не только ребенок и долгая семейная жизнь тому причиной, а что он еще «не может разорвать связь с женщиной, с которой его связывает не только прошлая любовь, но и сильные глубокие переживания этих лет – страх». Что они «вместе не спали столько лет, ожидая его ареста», «вместе прожили ужас этих лет и вместе переживали каждое новое несчастье». Наприк╕нц╕ 20-их рок╕в подружжя Бажан╕в неодноразово допомагало репресованим товаришам: збирало кошти, слало в тюрми посилки. ╤ про це також чудово знали в ДПУ. З Н╕ною Лауер Бажан у щаст╕ та злагод╕ прожив майже п╕встол╕ття. ╤ це була вже зовс╕м ╕нша стор╕нка його життя.
Агент «Адм╕н╕стратор» в донос╕ в╕д 21 березня 1949 року пише: «…источник был в гостях у артистки Полянской, которая рассказывала, «как крепко Лауэр держит в руках Бажана и заставляет его делать все, что захочет…»  Дал╕ йдеться про те, що начебто Н╕на Лауер знаходиться в ╕нтимних стосунках з актрисою Н╕ною Кам╕нською. Агент пише: «На вопрос, знает ли об этом Бажан, Полянская ответила: «Точно сказать не могу, но думаю,  что он это подозревает. Но этот дурак так любит свою Нину, что не обращает на это внимания». Кр╕м того, у справ╕ ╕снують св╕дчення й про ╕нших ж╕нок (зокрема листи приватного характеру), з якими був близький поет.

Бажан ╕ мова
«Украинская культура – это бег с препятствиями по густо пересеченной местности. И нам приходится стараться сделать хотя бы на 5 копеек там, где мы могли бы сделать на 100 рублей», – слова Миколи Платоновича Бажана, зг╕дно з агентурним донесенням в╕д 15 серпня 1938 року. Бажан все сво╓ св╕доме життя, як т╕льки м╕г, боронив ╕ в╕дстоював укра╖нську мову ╕ культуру. Як в╕домо, не т╕льки укра╖нськ╕ митц╕ п╕ддавалися нечуваним репрес╕ям ╕ винищенню – тако╖ ж дол╕ зазнала й укра╖нська мова. П╕сля скасування в 1933 роц╕ скрипник╕вського правопису (його проголосили «буржуазно-нац╕онал╕стичним») розпочався курс на максимальне зрос╕йщення укра╖нсько╖ мови. Прим╕ром, був заборонений академ╕чний «Рос╕йсько-укра╖нський словник» 1924-1933 рр. за редакц╕╓ю Агатангела Кримського ╕ Серг╕я ╢фремова (обо╓ науковц╕в загинуть у стал╕нських тюрмах) – його IV том взагал╕ було знищено, натом╕сть у 1948 роц╕ видали новий «Рос╕йсько-укра╖нський словник» (так званий «Зелений дурень» – за пал╕туркою), в╕домий численним калькуванням рос╕йських сл╕в ╕ значним синон╕м╕чним зб╕дн╕нням укра╖нських в╕дпов╕дник╕в. Тод╕ з укра╖нського лексикону зникли тисяч╕ сл╕в... Бажан, за вс╕х несприятливих умов, намагався вести дискус╕ю з укладачами, а т╕, в свою чергу, обурювалися. Осв╕домлювач зазнача╓, що Бажан кинув репл╕ку: «за складання рос╕йсько-укра╖нського словника треба братися з чистими руками». Агенти ДПУ-МДБ ф╕ксують, що Бажан якось зауважував, що «Шевченко – русиф╕кований, а не справжн╕й укра╖нський поет»  (буц╕мто в╕н наводнив укра╖нську мову рос╕йськими словами). «Товариш Яновський його п╕дтриму╓». А це вже не донос, а лист укра╖нських трудящих до Бажана, який теж п╕дшитий до справи: «В.Ш. Миколо Платонович! Якось в газет╕ «Комун╕ст» я прочитала, що ти входиш до складу ком╕с╕╖ по утворенню укра╖нського правопису. А цим самим матимеш змогу виправлять нашу мову. Ми хочемо просить тебе, не вводь в наш лексикон такого неблагозвучного слова як «телебачення» – аж коробить. До чого ж воно не естетичне. Зам╕ни його якимось ╕ншим словом. Це зв’язано з еф╕ром – ну щось красиве ╕ придумай. Пишеш ти – красиво, сильно. А пот╕м ще одне слово – «р╕зниця». Так ╕ нагаду╓, де ото скотину р╕жуть. Ну чому не «р╕жниця»? Це б╕льш правдопод╕бно. Я пишу «ми», це в╕д ╕мени сво╖х д╕вчат, що працюють разом з╕ мною на завод╕. П╕д час перерви на об╕д розмовляли… о крас╕ й благозвучности мови. Ну ╕ вир╕шили тоб╕ написати… З повагою Соф╕я Будняк (Сп╕вак). М╕сто Суми, завод «Главсельелектрика». Бухгалтер╕я». (19.╤V.1941).

Бажан ╕ картини
Донесення в╕д 2 березня 1949 року, з якого зрозум╕ло, що в Бажана був конфл╕кт з актором Терент╕╓м Юрою (братом головного режисера театру ╕мен╕ Франка Гната Юри), який звинувачував Бажана в тому, що н╕би той привласнив соб╕ з музейних фонд╕в чимало ц╕нних картин н╕мецьких художник╕в. Ц╕ картини прибули в Ки╖вський музей в якост╕ трофе╖в. Оц╕нював картини в╕домий укра╖нський художник Микола Глущенко. Агент принаг╕дно «котить бочку» заодно й на Глущенка, зазначаючи, що в╕н одружений з француженкою, але чек╕сти про все те знали, адже Глущенко давно був агентом 2-го Управл╕ння МДБ УРСР й проходив п╕д псевдо «Ярема». «Жена писателя Копыленко Циля Михайловна недавно говорила, что «Бажаны очень запасаются». Бажан оборудовал своей сестре прекрасную квартиру. Бывшей своей жене, которая живет в писательском доме с его дочерью тоже прекрасно обставил квартиру, а на день рождения дочери принес в подарок сберкнижку на 20 тысяч рублей… Женат Бажан на дочери профессора, который при немцах был в Киеве и делал медицинские эксперименты над людьми. После войны по утверждению Терентия Юры, Бажан давал за своего тестя поручительство». Тут вже й не зна╓ш, чого б╕льше: факт╕в, чи заздрощ╕в.

Несм╕шний курйоз
28 березня 1951 року агент «Павлов» ╕нформу╓: «Научный сотрудник Института искусствоведения АН УССР – Стельмах Георгий Ефимович, говорил источнику о том, что он теперь узнал из достоверных источников, что Бажан Николай Платонович – поэт, бывший зам.председателя Совета Министров УССР – еврей по национальности, а не украинец и действительная его фамилия Рабинович». На запитання агента, зв╕дки з’явилися под╕бн╕ св╕дчення, Стельмах в╕дпов╕в, що про це йому пов╕домила одна асп╕рантка, батько котро╖ полковник МДБ ╕ начебто вона на власн╕ оч╕ бачила у нього на стол╕ справу Бажана… Насправд╕ под╕бний донос, при вс╕й його ком╕чност╕, мав п╕д╜рунтя – напочатку 50-х рок╕в у Радянському Союз╕ розгорнулась чергова кампан╕я «полювання на в╕дьом» – цього разу у вигляд╕ «боротьби з безродним космопол╕тизмом» (найв╕дом╕шою стала «Справа л╕кар╕в»), яка мала яскраво виражений антисем╕тський в╕дт╕нок. Тренд зм╕нився, тож «пильн╕ товариш╕» зарахували укра╖нця Миколу Платоновича Бажана вже не до «буржуазних нац╕онал╕ст╕в» ╕ «фашист╕в», а до юде╖в.

Еп╕лог.
В лютому 1952 року справа-формуляр № 2055 на Миколу Платоновича Бажана, а це два чималих томи, була остаточно закрита. «Дело-формуляр на Бажана Н.П. сдать в архив с оставлением на общественном учете. Антисоветских связей по делу нет», – таким був вердикт. Розсекретили справу лише в 2010 роц╕. Ось така сумна ╕стор╕я з майже щасливим к╕нцем.
«Проходили роки. Приходили онуки
На т╕ поля, де вмер достойно д╕д,
╤ жовт╕ черепи побожно брали в руки,
╤ клали ╖х з╕ницями на СХ╤Д».
(Микола Бажан, «Слово о полку», 1930)
Ц╕ рядки теж ╓ у «справ╕ Бажана». Слово «сх╕д» вид╕лено. В ДПУ чудово розум╕ли, хто так╕ д╕ди, а хто – онуки, та на який саме Сх╕д ╕ чому дивляться з╕ниц╕.
Св╕тлана Шевцова
Авторка висловлю╓ подяку орган╕заторам воркшопу «Арх╕ви К╫Б для мед╕а», а також прац╕вникам читально╖ зали Галузевого арх╕ву СБУ.
https://www.ukrinform.ua

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 27.07.2018 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20201

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков