Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2882)
З потоку життя (6054)
Душі криниця (3354)
Українці мої... (1439)
Резонанс (1458)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1645)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
МОЛИТВА ЗА УЧИТЕЛЯ
Цей зах╕д-рекв╕╓м вилився у сп╕льну молитву присутн╕х за Мирославу Козак - маму, бабусю, друга,...


Тамара БОЙКО: «Я НАРОДИЛАСЬ В УКРА╥Н╤!..»
Сумна зв╕стка долинула з Мел╕тополя – п╕шла з життя Тамара Володимир╕вна БОЙКО, колишня...


СТАН ЗДОРОВ'Я СЕНЦОВА ПОГ╤РШИВСЯ…
Про це пов╕домив Громадському адвокат Дмитро Д╕нзе п╕сля в╕дв╕дин Сенцова.


МАТИ КОЛЬЧЕНКА: В╤Н ВИГЛЯДА╢ НЕДОБРЕ
В╕н дуже худий, бл╕дий. Мене це хвилю╓. Намагалася його якось п╕дгодувати за ц╕ три дн╕. Буду...


ПОПРОЩАЛИСЯ З ЛЕВКОМ ЛУК’ЯНЕНКОМ…
Левкo Лук’яненко був сп╕взасновником Укра╖нсько╖ гельс╕нсько╖ групи ╕ автором Акта...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 06.07.2018 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#27 за 06.07.2018
А НА РУСАН╤ВСЬКОМУ ОСТРОВ╤ ЗАБУЯЛИ КВ╤ТИ

В альбомах, що ╖х дбайливо збира╓ киянин В╕ктор Гострий, чого лишень нема╓. Чорно-б╕л╕ фото, малюнки, лист╕вки ╕з зображенням старовинного Ки╓ва. Все, н╕би вчора, коли т╕льки-но почав торувати св╕й шлях. «Колись це називалося – пут╕вка в життя», - посм╕ха╓ться В╕ктор Григорович. Творити хот╕лося ще з╕ шк╕льно╖ лави. Перший, такий несм╕ливий в╕ршик, н╕би беззахисний прол╕сок, що пробива╓ться кр╕зь крижаний панцир. Чомусь згадався прол╕сок, ╕ на серц╕ стало тепл╕ше. Прол╕сок, улюблена н╕жна кв╕тка, така тенд╕тна ╕ наполеглива. Так, наполеглива, бо вперто тору╓ св╕й шлях до життя. ╤ в╕н такий самий. Молодим був беручким до роботи. От т╕льки в╕ршик той несм╕ливий вчителька так ╕ недооц╕нила. Сховала списаний листок подал╕ в╕д очей, так ╕ загубився пом╕ж ╕нших папер╕в.
В╕ктор Гострий переконаний, що якби у школ╕ уважно ставилися до перших творчих експеримент╕в сво╖х вихованц╕в, то у св╕т╕ поб╕льшало би добра ╕ краси. «Бо св╕т наш так втомився в╕д жорстокост╕, - розм╕ркову╓ В╕ктор Гострий. – Так хочеться жити у гармон╕╖ ╕ з╕ св╕том навколишн╕м, ╕ з тим, що становить нашу суть». Тугу за незд╕йсненним цю прон╕с кр╕зь роки. Все життя бракувало часу, щоб присвятити соб╕. Усам╕тнитися ╕… в╕ршувати. Ут╕м, життя часто не лиша╓ нам вибору. Живемо у св╕т╕ матер╕ального, коли про ус╕ляк╕ там «витребеньки» треба забути. Якщо ти чолов╕к, ма╓ш здобути «земну» профес╕ю, яка б тебе годувала ╕ тримала на св╕т╕. «Наслухався я ╕ про витребеньки ц╕, ╕ про те, що кожен чолов╕к ма╓ здобути такий фах, який би хл╕бом годував. Все життя працював електриком, але творчий вогник, що жив у мен╕, час в╕д часу нагадував про себе».
Пан В╕ктор примружу╓ться, д╕ста╓ фотоальбом, розгляда╓ чорно-б╕л╕ фотограф╕╖. Далек╕ роки, щаслив╕ обличчя ще зовс╕м молодих людей. «Коли питаю у сучасних д╕тей, що таке БАМ, вони лише плечима знизують. А свого часу ми вирушали будувати зал╕зницю в╕д Усть–Кута, що над р╕чкою Леною ╕ аж до Комсомольска-на-Амур╕. Зал╕зниця мала протяжн╕сть б╕льше н╕ж чотири тисяч╕ к╕лометр╕в, проходила б╕льш н╕ж через 200 зал╕зничних станц╕й; через понад ш╕стдесят м╕ст ╕ селищ».
В╕ктор Гострий пригаду╓, як товариш аг╕тував, що там, на далекому БАМ╕, життя буде дивовижним. Зв╕сно, буде складно, проте ╓ можлив╕сть заробити на життя. ╤ ось воно, життя справжн╓, а не книжкове. У селищ╕ Ласпр╕ мешкали у невеликих будиночках, що б╕льше нагадували хатинки на курячих н╕жках. Котел для об╕гр╕ву був розрахований на морози до -40 градус╕в, але зими були наст╕льки лют╕, що доходило до мороз╕в -50 градус╕в. У хатинц╕ все завмерло, ╕ роб╕тникам здавалося, що вони опинилися у льодовиковому пер╕од╕. Щоправда, самому В╕ктору Гострому було не до см╕ху. Роб╕тники ╕ кер╕вництво вимагало в╕д нього, як головного енергетика м╕стобуд╕вельного загону, негайно виправити ус╕ неполадки. Проте це було нелегко. Не встигнеш л╕кв╕дувати одну несправн╕сть, як виникала нова. Врешт╕-решт, В╕ктора Гострого позбавили посади ╕нженера, натом╕сть перевели в електрики. Колеги поставилися до цього по-р╕зному. Хтось сп╕вчував, хтось п╕дтримував кер╕вництво: «Не виправдав дов╕ри». А сам колишн╕й головний енергетик зрад╕в. Мовляв, з’явилося б╕льше часу для творчо╖ реал╕зац╕╖. На нього дивилися з подивом: яка творч╕сть серед в╕чно╖ мерзлоти, де морози лютують несамовито?
Вогник творчост╕, що ледь-ледь жевр╕в, знову нагадав про себе. На буд╕вництв╕ поряд з роб╕тниками працювали художники-оформлювач╕. В╕ктору Григоровичу та його товаришам подобалося, як вони прикрашають сво╖ми роботами ╖дальню. Здавалося б, така др╕бниця – картина на ст╕н╕, а В╕ктор, що ╖╖ створив, почувався щасливим. Все-таки прикрашати св╕й побут, нав╕ть в умовах суворо╖ П╕вноч╕ – внутр╕шня потреба людини. В цьому Гострий переконався на власному досв╕д╕. Найперше, що попросив знайомих художник╕в, аби навчили його випалювати по дереву. Ця робота пану В╕ктору страшенно сподобалася, ╕ в╕н залюбки займався р╕зьбою, створював орнаменти. ╤нод╕ все так набридало, що хот╕лося залишити Байкало-Амурську маг╕страль ╕ назавжди повернутися до р╕дного Ки╓ва. В╕ктору здавалося, що ц╕╓╖ мит╕ не настане н╕коли. Ут╕м, дива ╕нод╕ в╕дбуваються… Кер╕вник пов╕домив: мовляв, ╓ нагода трохи розв╕ятися, з’╖здити у в╕дпустку. «Добрий день, р╕дний Ки╓ве! Колись ми з тобою зустр╕немося, щоб вже н╕коли не розлучатися. ╤ я обов’язково намалюю свою найкращу роботу», - В╕ктор Гострий сам не пом╕тив, як тихенько говорив сам до себе. Посп╕шав на виставу до театру оперети, ╕ з╕знавався в любов╕ до р╕дного Ки╓ва. Побачив, як працю╓ група художник╕в-оформлювач╕в, ╕ серце забилося швидше. Подумки пооб╕цяв соб╕: «Повернуся з буд╕вництва ╕ наважуся попроситися до ц╕╓╖ бригади». ╤ раптом почув суворий внутр╕шн╕й голос: «А якщо в╕дмовлять? Ти ж майже н╕чого не вм╕╓ш. Такий соб╕ самоук, або майстровий чолов╕к. Навряд чи тобою хтось зац╕кавиться». Проте це буде пот╕м, а поки що час повертатися на роботу, контракт ще не завершився. На щастя, бригада художник╕в-оформлювач╕в ще зв╕дти не по╖хала. Продовжив навчатися, читав книги з мистецтва, вивчав м╕сцеву якутську народну р╕зьбу.
Вже п╕зн╕ше, повернувшись додому, В╕ктор Гострий д╕йшов висновку: «Якщо хочеш вчитися, займайся самоосв╕тою». В╕н ╕ займався, не шкодуючи сил. Себе називав самоуком, майстровим чолов╕ком, продовжуючи займатися р╕зьбою по дереву. Ут╕м, все ма╓ св╕й початок ╕ св╕й к╕нець. Р╕дний Ки╖в вже ночами снився. Мр╕яв, як гулятиме т╕нистим Хрещатиком, милуючись каштановими св╕чками. Одного вечора у ки╖вськ╕й квартир╕ пролунав дзв╕нок. Телефонував приятель, пропонував п╕ти працювати електриком. Мовляв, робота стаб╕льна ╕ така, що да╓ непоганий прибуток. Проте В╕ктор Гострий вир╕шив на цей раз не зраджувати сво╖й мр╕╖. ╤, зрештою, любов до творчост╕ перемогла…
Той ранок видався похмурий, проте Гострий на це не зважав. Сьогодн╕ або н╕коли! Йому запропонували роботу художника-оформлювача, ╕ цей день у дол╕ киянина став знаковим. А для того, щоб закр╕пити результат, вир╕шив продовжити навчання у художн╕й студ╕╖. Конкурс був неабиякий, ╕ В╕ктор Григорович нав╕ть засумн╕вався у сво╖х силах. Проте ╕деолог╕чн╕ радянськ╕ постулати диктували сво╖ правила. Якщо аб╕тур╕╓нт обирав «правильну» тему, екзаменатори були налаштован╕ позитивно. «За екзаменац╕йну роботу мен╕ поставили «дв╕йку», а от за домашню одержав «п’ят╕рку» ╕ схвальний в╕дгук екзаменатора, - В╕ктор Гострий горта╓ стор╕нки фотоальбому ╕ демонстру╓ свою екзаменац╕йну роботу. – Портрет Лен╕на порятував мене в╕д провалу. Вчитися так хот╕лося, що ладен був умовити екзаменатор╕в взяти мене на випробувальний терм╕н».
У художн╕й студ╕╖ доводилося займатися р╕зьбою, яку опановував ще у якутських майстр╕в. ╤ якщо живопису потр╕бно було ще вчитися ╕ вчитися, то р╕зьба по дереву викликала захоплення у глядач╕в. В╕ктор Григорович неодноразово демонстрував сво╖ роботи на р╕зноман╕тних виставках, зокрема, у Будинку природи. ╤ яким же було його здивування, коли одного разу п╕сля завершення виставки з подивом пом╕тив, що одна з його роб╕т… зникла. Нав╕ть засмутився спочатку, а колега поплескав по плечу: «Якщо роботу поцупили, отже, тебе визнали». Тод╕, пригаду╓, нав╕ть посм╕ялися, але кожна робота, виконана з любов’ю, для В╕ктора Гострого була особливою дорогою. «Мен╕ завжди хот╕лося створити красу довкола себе, - художник замислю╓ться ╕ знову горта╓ стор╕нки альбому. – Де б мен╕ не доводилося жити, скр╕зь хот╕в насадити кв╕ти, подбати про затишок». А коли доля подарувала щастя оселитися на Русан╕вц╕, бажання творити красу набуло конкретних обрис╕в.
«Русан╕вський остр╕в – то перлина Ки╓ва», - В╕ктор Григорович не прихову╓ сво╖х почутт╕в. Пригадався день, коли на гостину зав╕тали колишн╕ товариш╕, з якими працював на БАМ╕. Буяла весна, розкв╕тали каштани, а у Ботан╕чному саду паморочилося в голов╕ в╕д бузкових кетяг╕в. Роб╕тники, як╕ звикли до жорстоких мороз╕в, не стримували почутт╕в. Красень Ки╖в полонив серця нав╕ть тих, хто н╕коли не вважав себе романтиком. Але найц╕кав╕ше було попереду. В╕ктор Гострий запросив товариш╕в на Русан╕вку, один з найгарн╕ших для проживання житлових масив╕в. Створити Русан╕вський масив доручили ки╖вським арх╕текторам Вадиму Ладному та Генриху Кульчицькому. Коли розчищали ╕ заглиблювали Русан╕вську протоку, то грунт було використано для намиву острова. М╕сцев╕ мешканц╕ люблять ╕ пишаються Русан╕вкою. Старожили пригадують, що масив замислювали як ╕тал╕йську Венец╕ю, адже тод╕шн╓ радянське кер╕вництво лише починало в╕дкривати для себе заморськ╕ принади. Арх╕тектори Вадим Ладний та Генр╕х Кульчицький створювали масив з любов’ю, передбачили прост╕р ╕ для в╕дпочинку, ╕ для занять спортом. На Русан╕вц╕ ╓ дитяч╕ садки, школи, магазини. Нин╕ В╕ктор Гострий, як русан╕вський старожил, може дозволити соб╕ трохи сентиментальност╕. Зрештою, крапля ностальг╕╖ присутня в серц╕ кожного русан╕вця, який жартома назива╓ себе остр╕в’янином, залюбленим в ц╕ кра╓види над Дн╕пром. М╕сцев╕ мешканц╕, як╕ були першими остр╕в’янами, подумки повертаються в 60-т╕ роки минулого стол╕ття. Тод╕ на масив╕ в╕дкрився один з найб╕льших гастроном╕в м╕ста з романтичною назвою «Славутич». У часи тотального деф╕циту кияни прагнули завести «корисн╕ знайомства» з прац╕вниками сфери торг╕вл╕. Це було житт╓во необх╕дно, адже торговий прац╕вник, наближений до омр╕яного деф╕циту, м╕г бути корисним. Особливою пошаною користувався директор магазину «Славутич», колишн╕й в╕йськовий, знайомством з яким пишалися м╕сцев╕ мешканц╕. А про продавця в╕дд╕лу «Соки-води», який спритно заправляв газованою водою сифони, складали легенди. Солодка вода п╕д назвою «крюшон» була такою смачною, що кожен русан╕вець спекотного дня не оминав в╕дд╕л. Окр╕м «Славутича», на Русан╕вц╕ працювало ще, як м╕н╕мум, п’ять продовольчих магазин╕в, пом╕ж яких неабиякою популярн╕стю користувався гастроном «Русан╕вський» на вулиц╕ Ентуз╕аст╕в,7. Русан╕вц╕ милувалися неоновими вив╕сками темно╖ години доби.
В╕ктор Гострий пригаду╓ також, як завжди посп╕шав до художнього салону, де приймали роботи художник╕в. Щоправда, уточню╓ В╕ктор Григорович, аби «мати честь» здати на реал╕зац╕ю сво╖ роботи, потр╕бно було бути членом Сп╕лки художник╕в. На жаль, нема╓ зараз на Русан╕вц╕ ан╕ книжкового магазину, ан╕ знаменитого на все м╕сто Салону новонароджених. Щодо останнього, то цей магазин був справжньою в╕зитною карткою Русан╕вського острова. Р╕к 1979 запам’ятався багатьом киянам як М╕жнародний р╕к дитини. Аби придбати для немовлят необх╕дн╕ реч╕, молод╕ батьки повинн╕ були мати спец╕альн╕ талони, як╕ видавали в РАГС╕. Тод╕ маленьким киянам купували дитяч╕ коляски «Мальв╕на», що ╖х виготовляли на завод╕ Антонова.
В╕ктор Гострий збер╕га╓ у сво╓му альбом╕ чорно-б╕л╕ св╕тлини, що назавжди зупинили мить. На цих св╕тлинах милують око диво-фонтани, якими ╖здили милуватися з усього м╕ста. Пан В╕ктор т╕шиться, що в останн╕ роки фонтани, як╕ тривалий час не працювали, знову т╕шать око киян. «Мен╕ завжди хот╕лося в╕дшукати якусь «родзинку», яка б прикрасила наш Русан╕вський остр╕в, - д╕литься роздумами В╕ктор Григорович. – Як художник, мр╕яв зробити для р╕дного масиву якийсь подарунок. Але який? Розм╕рковуючи над цим питання, вийшов на вулицю. ╤ побачив… п╕дл╕тк╕в, як╕ малювали граф╕т╕. Запитав у хлопц╕в: нав╕що це? Вони в╕дпов╕ли жартома, мовляв, граф╕т╕ – частина урбан╕стично╖ культури. Проте така в╕дпов╕дь мен╕ не дуже сподобалася. Мен╕ ж хот╕лося, аби на фасадах будинк╕в, яким вже по п’ятдесят рок╕в, з’явилися… кв╕ти. Моя мр╕я укв╕тчати все довкола, оповити все красою не давала спокою. Спочатку було н╕яково. Як сприймуть мене сус╕ди? Чи не нагадуватиму такого соб╕ дивака? Зрештою, чи не засуджуватимуть мене добр╕ знайом╕, як╕ знають мене з молодих рок╕в? Отак╕ думки не давали мен╕ спокою. Свою першу картину на ст╕н╕ будинку намалював, коли мен╕ було 68 рок╕в. Зв╕сно, було лячно, проте сус╕ди неспод╕вано п╕дтримали мене».
В╕ктор Григорович говорить про це з при╓мн╕стю, проте до роботи в╕н п╕д╕йшов з╕ знанням справи. ╤ намалював сво╖ перш╕ диво-кв╕ти лише п╕сля того, як ретельно п╕дготувався. ╤ сумл╕нно перечитав усе, що пов’язано з петрик╕вським розписом. Так, саме цей самобутн╕й декоративний розпис полонив його серце ще замолоду. ╤ лише на схил╕ л╕т художник наважився вт╕лити свою мр╕ю у життя. «Мене завжди захоплювала наша укра╖нська традиц╕я, коли людина за будь-яких обставин прагнула прикрасити сво╓ житло дивовижними кв╕тами. Розмальовували ст╕ни, п╕ч, кам╕н, зовн╕шн╕й фасад будинку – все це створювало ╓диний художн╕й ансамбль, - не прихову╓ свого захоплення В╕ктор Гострий. – Петрик╕вське мистецтво не може не приваблювати, адже в його основ╕ лежить образне сприйняття р╕дно╖ природи, любов до укра╖нсько╖ земл╕. Класичними елементами петрик╕вського живопису ╓ навколишн╕ рослини, орнаментн╕ мотиви, де переважають яскрав╕, насичен╕ тони. Це лише на перший погляд вида╓ться, що малюнки прост╕ та на╖вн╕. Насправд╕ кожен елемент петрик╕вського розпису пройнятий творчою ╕де╓ю. Простота малюнка насправд╕ прихову╓ довгу й коп╕тку роботи митця, його любов до прекрасного. Основними мотивами розпису ╓ польов╕ кв╕ти, г╕лки калини, мальви, п╕вон╕╖, айстри».
Розм╕рковуючи над тим, якими мають будуть малюнки на фасадах будинках, художник перегорнув стор╕нки не одного мистецького альбому. Ут╕м, переконався, що нав╕ть найдосконал╕ш╕ ╕де╖ без творчо╖ фантаз╕╖ не оживуть. Водночас зрозум╕в, що нав╕ть найсм╕лив╕ш╕ ╕де╖ без творчо╖ фантаз╕╖ не матимуть продовження. В╕н прикрасив не лише фасади житлових будинк╕в, а й пот╕шив зображеннями чудернацьких зв╕р╕в малечу з найближчого дитячого садочка. Кожного вечора, заплющивши оч╕, В╕ктор Гострий уявляв соб╕ майбутн╕й сюжет, який об╕цяв соб╕ вт╕лити наступного дня. Одного дня до нього звернулася м╕сцева мешканка, яка попросила прив╕тати свого чолов╕ка незвичайним малюнком. Художник замислився. Що подарувати на день народження незнайом╕й людин╕? Дивовижн╕ мальви? Соняхи? А може, кетяги калини, вкрит╕ першою памороззю? Розм╕рковував над цими питаннями, а пот╕м вир╕шив по╓днати вс╕ елементи. ╤ не помилився. Адже коли художник творить з любов’ю, його роботи н╕би оживають.
А ще В╕ктор Гострий знаходить для русан╕вц╕в тепл╕ слова, що з╕гр╕вають кожну людину щир╕стю ╕ приязн╕стю. А кому не хот╕лося б прочитати побажання добра, радост╕, здоров’я, щастя? В╕ктор Гострий не шкоду╓ для русан╕вц╕в теплих сл╕в ╕ власного душевного тепла. ╤ перекону╓ скептик╕в: «Добро переможе». Сьогодн╕ в╕н назива╓ себе не самоуком ╕ майстровим чолов╕ком, а народним художником Русан╕вки. ╤ в цьому його п╕дтримують русан╕вц╕, як╕ так само залюблен╕ в красу. Кв╕ти навколо будинку, св╕танок над Дн╕пром – ц╕ коротк╕ мит╕ життя здатна заф╕ксувати не лише фотокамера. Коли в руках пензлик та фарби, ти перетворю╓шся на справжнього художника, здатного зробити цей св╕т яскрав╕шим. ╤ тод╕ забуяють диво-кв╕ти, а юнацьк╕ мр╕╖ неодм╕нно вт╕ляться в життя. Як добре, що серед нас ╓ так╕ митц╕, як наш земляк, киянин В╕ктор Гострий. Справжн╕й остр╕в’янин, щиро залюблений в Русан╕вку.
Натал╕я ОСИПЧУК, письменниця, член НСПУ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 06.07.2018 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20139

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков