Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2938)
З потоку життя (6122)
Душі криниця (3379)
Українці мої... (1442)
Резонанс (1464)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1648)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПИСЬМЕННИЦЬК╤ МОСТИ
Жовтень для кримських укра╖номовних письменник╕в видався досить таки багатим на зустр╕ч╕ з...


КОЛОМИЙКИ, АРКАН, ВЕСНЯНКИ, КЛАСИКА...
Чи важко дитин╕ навчитися грати на музичному ╕нструмент╕? Безперечно, важко! Потр╕бна наполеглива...


В╤РА РО╥К ТА ╥╥ КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА У КНИЖКАХ
Майстриня прожила життя так, як говорить в╕чна б╕бл╕йна ╕стина: «Т╕льки те тво╓, що ти...


ЧАР╤ВН╤ РИМИ НАТАЛ╤ МАЗУР
А в╕н ╖╖ сьогодн╕ не з╕гр╕в Н╕ доторком, н╕ поглядом, н╕ словом, Хоч зустр╕ч ╖х була невипадкова...


В╤ЧНА П╤СНЯ Л╤Д╤╥ СКРИПКИ
Скрипка Л╕д╕я Павл╕вна народилася на Волин╕, мешка╓ в Ки╓в╕.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 29.06.2018 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#26 за 29.06.2018
ВСЕСИЛЬНА ЗБРОЯ - СЛОВО

Нещодавно з лубенського видавництва «╤нтер парк» вийшов у св╕т поетичний альманах п╕д красномовною назвою, що п╕дкреслю╓ його зм╕ст, – «Понад усе нам – Укра╖на». Презентац╕я зб╕рки в╕дбулася на живописн╕й Волин╕. Це вже шостий випуск л╕тературно-мистецького коша «Р╕днокрай».
Редактором-упорядником став лубенський поет-п╕сняр Олександр Печора. В╕н разом з╕ сп╕взасновниками коша В╕тал╕╓м Назаруком та Миколою Серпнем у передмов╕-зверненн╕ до колег-поет╕в наставля╓: «Можеш творити зараз – твори, бо вже н╕коли не повернеться ця мить ╕ не в╕д╕б’╓ться повторно у тво╓му серц╕». Хто-хто, а поети в цьому пост╕йно переконуються на власному досв╕д╕. Знають, що уже за хвилину нахлинуть нов╕ в╕дчуття, думки ╕ враження. Та й навколишн╕й св╕т зм╕ню╓ться невблаганно. Тут же у передмов╕ акценту╓ться увага на покликанн╕ л╕тератор╕в сьогодн╕ – бути «з шаблею ╕ бандурою на сторож╕ миру ╕ порядку». Нагадуваннями для них мають стати ╕люстрац╕╖ легендарного козака Мамая, який, граючи на кобз╕, ладен у будь-яку мить п╕дхопитися на захист р╕днокраю, а також мужня боротьба за волю та правду укра╖нських звитяжц╕в в╕д Тараса Шевченка до письменник╕в розстр╕ляного в╕дродження, ш╕стдесятник╕в. На ╖хню думку, у сучасних л╕тератор╕в ╓ на кого р╕внятися, з кого брати приклад. ╤ так╕й ╖хн╕й м╕с╕╖ ма╓ служити слово як досить д╕╓вий ╕ ефективний вид збро╖ супроти зла у вс╕х його видах. Це воно уже багато рок╕в колотить Укра╖ну, терза╓ ╕ рве на шматки, перетворюючи народ на б╕дак╕в. ╤ прояви його дволик╕ – це зовн╕шня ╕ внутр╕шня окупац╕╖, яким поки що нема╓ к╕нця-краю.
Ясна р╕ч, що митц╕ не мають права стояти осторонь ╕ спостер╕гати, як зло вершить сво╖ темн╕ диявольськ╕ справи. Б╕льш╕сть ╕з них на повний голос висловлюють сво╓ ставлення до вс╕х процес╕в, що в╕дбуваються у нашому сусп╕льств╕. Це спостер╕га╓мо ╕ в поез╕ях у представленому з╕бранн╕, де розм╕щено твори 50 укра╖нських поет╕в ╕з р╕зних кра╖в Укра╖ни. Т╕ в╕рш╕ р╕знопланов╕ за зм╕стом, формою в╕дтворення д╕йсност╕ та силою переживань. Тут ╕ ф╕лософське осмислення укра╖нського буття, ╕ критика безладу та його винуватц╕в. Але найвагом╕ший пласт поез╕й присвячено любов╕ до р╕дного краю, до Укра╖ни в ц╕лому та ╖╖ людей. ╤ це законом╕рно, бо для поет╕в понад усе – Укра╖на, ╖╖ доля. Нараз╕ скажу, сво╖ми творами вони прагнуть згуртувати народ у протиборств╕ з лихом, намагаються дати ор╕╓нтири до шляху благополуччя ╕ розкв╕ту.
Таких в╕рш╕в в альманаху набереться не один десяток. До цього спонукають сумл╕ння та знову таки любов до земл╕, де поети народилися, виростали, набиралися снаги ╕ сили. Ось як про це пише терноп╕льчанка Патара Бач╕а:
«╢диною будь, люба Укра╖но.
Лиш ворог тво╓ т╕ло п╕дло рве,
Аби слабку жбурнути на кол╕на
╤ винищити тут усе живе…
На Сх╕д ╕ Зах╕д нас чужинц╕ д╕лять,
На П╕вн╕ч ╕ на П╕вдень д╕лять теж.
Не розум╕ють: де ╓ укра╖нець,
Там Укра╖на – ╖й нема╓ меж!»
Под╕бн╕ думки висловлю╓ й поет Олександр Бригас ╕з Самбора, що на Льв╕вщин╕:
«╤ все ж люблю ╥╖, розшарпану в╕ками,
Багату вс╕м ╕ б╕дну водночас,
Обмацану нечесними руками,
Убиту ╕ воскреслу ст╕льки раз…
…Хай доведеться битись до загину
За св╕тлий день онукам ╕ синам –
Люблю свою ╓дину Укра╖ну
╤ ворогу н╕коли не в╕ддам».
Чимало поет╕в не лише з╕знаються у сво╖х почуттях, а й закликають до р╕шучого спротиву ворогам р╕зно╖ маст╕. На ╖х переконання, свою В╕тчизну сл╕д любити не лише у часи благополуччя, а й незгод та б╕дування. Мирослав Вересюк ╕з В╕нниц╕ пристрасно промовля╓:
«Люб╕ть не за розк╕ш ╕ сяйво вогн╕в,
Хоч важко за злидн╕ любити…
Люб╕ть! ╤ щоб кожний ╕з нас захот╕в
Для не╖ в житт╕ щось зробити!»
Под╕бних заклик╕в у зб╕рц╕ довол╕. Тим самим поети хочуть допомогти землякам осмислити, що, т╕льки залишаючись по духу ╕ в╕р╕ укра╖нцями, в╕дданими сво╓му р╕днокраю, можна розраховувати на пристойне життя, в╕льне ╕ справедливе. Як не погодитися з в╕дозвою В╕тал╕я Назарука ╕з Луцька:
«Укра╖ну мою у Дн╕пр╕ освят╕ть,
Освят╕ть л╕вий берег ╕ правий.
╤ ╖╖ на руках до небес вознес╕ть,
Як кв╕тучу ╕ сильну державу.
…Бо на р╕дн╕й земл╕ ми ╓диний народ,
То й державу шануймо ╓дину.
Щоб добилися ми довгожданих свобод,
Освят╕ть у Дн╕пр╕ Укра╖ну!»
А його земляк Юр╕й Щербик у цикл╕ в╕рш╕в «АТОвськ╕ роздуми» на конкретних под╕ях, що в╕дбуваються на сход╕ Укра╖ни, показу╓ вс╕ тяготи в╕йни, як╕ доводиться долати б╕йцям на передов╕й, аби «братство» дволике не пройшло» та як зброю «╕з собою нести чесне слово, бо правду хтось ма╓ захистити». З його поез╕ями перегукуються в╕ршован╕ роздуми ╤гора Стожара ╕з Яремчого – в╕н заклика╓ завжди пам’ятати тих, хто в╕ддав життя за волю ╕ незалежн╕сть Батьк╕вщини. У т╕м числ╕ ╕ майдан╕вц╕в, як╕ повстали супроти колон╕зац╕╖ та пограбування р╕дного краю. Маргарита Шевернога ╕з Кам’янця-Под╕льського пише: «Як на прощу, ╕дуть на Майдан: поклонитись загиблим, скласти шану живим, уц╕л╕лим, за вс╕х помолитись». Поет ╕з Р╕вненщини Микола Серпень у в╕рш╕-посвят╕ «Захисникам Укра╖ни» зверта╓ться до земляк╕в г╕дно поц╕нувати подвиг б╕йц╕в, як╕ загинули на пол╕ битви, ╕ зд╕йснити те, про що т╕ мр╕яли:
«╤ щоб в легендах ожили нав╕к
Вс╕ ваш╕ друз╕, т╕, що полягли,
Ви мусите прожити кожен р╕к
╤з тих, котр╕ вони не дожили!»  
Н╕би застереження звучать рядки поетеси з Краматорська Галини Онацько╖ – вона на власн╕ оч╕ бачила, як нищився колись благополучний донецький край ╕ хто винен у людських понев╕ряннях.
«Манкуртом ╓, хто св╕й не любить край
╤ в╕дда╓ чужинцям на поталу.
За тридцять ср╕бних душу не продай,
Онуки пот╕м щоб не проклинали.
…╤ бережи, не зраджуй кожну п’ядь,
Бо це твоя свята земля р╕дненька.
Не можна Укра╖ну продавать,
Як продавать не можна батька й неньку».
На жаль, манкурт╕в або ж просто байдужих ╕ зараз немало серед укра╖нц╕в. Як написав в╕нницький поет Петро Пашковський, так╕ люди ладн╕ продати за «хабарну гречку» власну сов╕сть ╕ честь. Вони нав╕ть не задумуються, що «владцям нашим на людей начхати! Вибори ╖м зараз понад все. Скоро гречку майже в кожну хату маф╕я лукаво принесе». Не ляка╓ ╕ те, що вони м╕няють на ту гречку «майбуття онук╕в золоте». Кримський поет Валентин Бут назива╓ запроданц╕в «кал╕ками духу» ╕ прир╕вню╓ ╖х до зайд-байстрюк╕в, «що нищать Край м╕й, нищать р╕д м╕й милий ц╕ неск╕нченно довг╕╖ роки». А ╤неса Доленник з Кривого Рогу в╕рить, що укра╖нський народ переживе ус╕ злигодн╕, як це не раз в╕дбувалось в ╕стор╕╖:
«Н╕чого, ти в╕дбол╕╓ш, ти перебудиш,
Заго╖ш рани, знову сплетеш в╕ночок…
╤ нав╕ть цей п╕дступний ц╕лунок Юди
╤з вуст тво╖х змиють м╕льйони син╕в та дочок». 
Вчиту╓шся у строфи альманаху ╕ мимох╕ть зрина╓ думка: тож хто як не поети мають нагадати недолугим, чи╖ вони д╕ти та де ╖хн╓ кор╕ння. Не можна не погодитися з роздумами житомирського поета Михайла Жайворона:
«Якщо талант в╕д Бога у митця,
То й б╕лий св╕т в багатоцв╕тт╕ райдуг.
Але насправд╕ у руках Творця
Ми ол╕вц╕, заточен╕ на правду».
Т╕льки володарям слова дано розбудити сумл╕ння у збайдуж╕лих чи заблукалих – дивись, ╕ щось людське заворушиться у грудях. З болем про це у в╕рш╕ «Повертайся до сонця, народе!» говорить лубенський поет Олександр Печора:
«Споконв╕ку перевертн╕в сила
З нас робила слухняних овець.
Нас московське лукавство косило,
Та тепер вже урвався терпець!
…Щоб свободою дихати в╕льно,
Я покласти життя не боюсь.
За ╓дину свою Укра╖ну,
За соборну праки╖вську Русь!»
А в ╕ншому в╕рш╕ «Додому» з над╕╓ю дода╓:
«Затихне гр╕м ╕ буде сонцеграй.
Та завжди скр╕зь лишаймося собою.
Соб╕ будуймо в Укра╖н╕ рай.
Усе в житт╕ л╕ку╓ться любов’ю».
Саме любов – справжня ц╕лителька в╕д ус╕ляких недуг, як особистих, так ╕ сусп╕льних, ╕ планетарних. Дуже влучно про це написав житомирський поет Михайло Плосков╕тов:
«Усе, що нин╕ маю, це любов.
Не крадену. Не знайдену. В╕д Бога.
Любов – моя родина, д╕м, дорога,
Якою ст╕льки втратив ╕ знайшов!»
Прояви любов╕ до р╕дного краю можуть бути р╕зн╕. Одн╕ поети говорять про це прямо ╕ в╕дкрито, почасти ╖хн╕ вислови нагадують афоризми, що, як мовиться, митт╓во досягають св╕домост╕. Проте в альманаху чимало поез╕й, де ця любов перелита в тонк╕ поетичн╕ образи – так╕ охоплюють не лише розум, а й почуття. Особливо це пом╕тно, коли чита╓ш в╕рш╕ про р╕дн╕ м╕сто, село чи хату. ╤ ось приклади. Кримська поетеса Галина Литовченко з╕зна╓ться:
«Моя Вкра╖на – то, найперше, хата
В сел╕ над Россю в шепот╕ га╖в.
╤ поле, на чорноземи багате,
╤ сад вишневий – царство солов’╖в».
А в подальшому вона в╕д конкретики переходить до узагальнення: «Бо вс╕ ми тут козацько╖ породи» та «один рушник в╕д Заходу до Сходу тво╖ народи пов’язав нав╕к». Цей же поетичний прийом вона використову╓ у б╕льшост╕ сво╖х твор╕в. Зокрема, у посвят╕ Герою Укра╖ни, кримськ╕й вишивальниц╕, уродженц╕ Лубен В╕р╕ Ро╖к спочатку змальову╓, як «на льнян╕м полотн╕ повс╕дались п╕вн╕ ╕з лубенських ранкових тин╕в. Сипле жайворон сп╕в, ╕ з-п╕д голки – п╕сн╕ милих серцю полтавських лан╕в», а насамк╕нець висновок: «не схибнулась, не зрадила, не в╕д╕йшла – край прославила св╕й на в╕ки».
╤ таких поез╕й у з╕бранн╕ безл╕ч – ус╕ й не перел╕чити. Скаж╕мо, ось як зображу╓ р╕дний край поетеса з Канади Св╕тлана Павелко: «На╖хали козаченьки до розлого╖ р╕ченьки, коней сивих напувати, з води сили набирати. Там д╕вчина шмаття прала, козаченьков╕ моргала»… Вона за тисяч╕ к╕лометр╕в такою уявля╓ традиц╕йну Укра╖ну. ╤ висловила сво╖ глибинн╕ почуття опосередковано, але влучно. ╤ ╕ншому в╕рш╕ про сво╓ село далека землячка пише: «До болю р╕дн╕ вс╕ його куточки, як н╕жн╕ оксамитов╕ листочки. Воно трима╓ небо ╕ свободу. Тут суть мого життя ╕ родоводу».
Цим засобом усп╕шно користуються ╕ р╕вненська поетеса Тамара Шк╕ндер у сво╖х л╕ричних роздумах, кияни Валентин Довбиш, Л╕д╕я Скрипка, Н╕на Д╕денко, а також Леся Геник з ╤вано-Франк╕вська, Олена Гринник з Гайсина на В╕нниччин╕, Тетяна Горобець з Р╕вненщини, Олена ╤ськова-Миклащук з Хмельниччини, Наталя Святокум з Кропивницького, Леся Утриско з Мадриду ╕ багатьох ╕нших знаних автор╕в.
На жаль, у межах статт╕ неможливо детально спинитися на особливостях творчо╖ манери кожного автора. Та й мета ставилась конкретна – показати один ╕з напрямк╕в багатогранно╖ д╕яльност╕ укра╖нських л╕тератор╕в: виховання в серцях ╕ душах укра╖нц╕в такого святого почуття як любов до сво╓╖ Батьк╕вщини. До реч╕, автори передмови до альманаху наголошують: «Перед нами зараз ст╕льки вс╕ляких виклик╕в, можливостей ╕ р╕зноман╕тних шлях╕в розвитку – аж дух забива╓! Так хай же н╕що не в╕двол╕ка╓ в╕д твор╕ння ради добра, любов╕ ╕ свято╖ в╕ри, що Бог завжди на боц╕ правди!»
╤ завершити цей короткий анал╕з хочеться словами поетеси з Полтавщини Любов╕ ╤гнатово╖:
«З-п╕д сонця лине п╕сня журавлина,
Гойда╓ в╕тер вруна на полях.
Понад усе у серц╕ – Укра╖на!
Понад усе – то батьк╕вська земля!
Тож бажаю ус╕м поетам Укра╖ни наснаги та нових твор╕в, як╕ б надихали наших громадян на любов та добро! Адже у ╖хн╕х руках всесильна зброя – Слово!
В╕ктор СТУС,
член НСПУ, заслужений журнал╕ст Укра╖ни ╕ АР Крим

***
Ц╕ в╕рш╕ кримських поет╕в були розм╕щен╕ в альманаху «Понад усе нам – Укра╖на»:

Галина ЛИТОВЧЕНКО

О, ДН╤ПРЕ М╤Й…

В Дн╕про дивлюся з потяга метро:
краса Славути чиста ╕ бентежна.
Веселка ген занурю╓ в╕дро
в його блакитн╕ води обережно.

Розпушують спок╕йну гладь човни
(позаздрила – мен╕ б таке дозв╕лля).
Комусь з кущ╕в мерещаться лини –
пучок вудилищ висунув з-п╕д г╕лля.

А Правий берег – в сяйв╕ купол╕в,
пильну╓ спок╕й Батьк╕вщина-мати.
Весняну просинь крають  журавл╕
й п╕сень про Ки╖в хочеться сп╕вати.

О, Дн╕пре м╕й, люблю твою могуть,
поважний в╕к ╕ доблесне минуле.
В с╕м’╖ ╓дин╕й Укра╖н╕ буть,
козацьку славу ми ще не забули!

Чатують землю во╖ни-сини –
забулись ордам  посвисти нагайки…
Розпушують спок╕йну гладь човни,
як в давню пору запорозьк╕ чайки.

ВОД╤Й БАХЧИСАРАЙСЬКОГО АВТОБУСА

П╕сля того посп╕шного референдуму,
п╕сля того, як перевертн╕ поскидали маски
╕ оголили сво╖ личини,
в╕н, прив╕тний симпатичний мусульманин -
вод╕й бахчисарайського автобуса
на в╕дм╕ну в╕д сво╖х колег
ще довго ╖здив з двома
жовто-блакитними прапорцями:
кримськотатарським з жовтою тамгою
та звичним оку укра╖нським нац╕ональним.
Пасажири його рейсу
дивилися на маленьк╕ прапорц╕
╕ на самого вод╕я
р╕зними поглядами ╕ р╕зними очима.
З одних в╕д лют╕ сипалися ╕скри:
що в╕н соб╕ дозволя╓,
куди дивиться влада?
╤нш╕ св╕тилися повагою та захопленням:
який в╕дважний патр╕от цей чолов╕к!
Коли я виходила з автобуса,
п╕дходила до нього ╕ дякувала:
- Спасиб╕ вам за прапорець.
- Чим можу… - в╕дпов╕дав в╕н посм╕хаючись.
Згодом на лобовому скл╕
лишився сумувати лише той,
на якому жовт╕в герб кримських татар.
А з деяких п╕р на маршрут╕ я того вод╕я не бачу.
╤нш╕ прикрашають сво╖ робоч╕ м╕сця -
хто триколором з двоголовим хижаком,
а хто блакитним з тамгою.

Валентин БУТ

╤ВАНУ НИЗОВОМУ

Агов, козаче! Рано ж ти п╕шов…
Ще так багато мав би слово с╕ять
Отим малим, що марно ждуть мес╕ю,
Талант в╕д Бога зв╕вши н╕нащо.
Ще мав би ним батожити лукавих,
Що р╕д забувши св╕й, позбувшись чест╕,
В наш тихий край накликали нашестя,
А з ними кров, сир╕т, г╕рку неславу…
Але ╕ те, що ти пустив на чист╕ роси,
Л╕ку╓ душ╕, зц╕лю╓ серця,
А ще, блага╓ сивого Творця
Вкра╖нцям повернути, врешт╕, розум.
А тут, на Б╕лоп╕льщин╕, зозул╕,
Так щедро роздаровують л╕та,
╤ золот╕ колосяться жита,
╤ солов’╖ ще свищуть, а не кул╕.

СТЕПИ КАРАДЕН╤ЗУ

О степе кримський: запах тво╖х трав –
Волошок, льону, чебрецю, полину
Я не забуду, де б не був, до згину,
Ти посвистом левантових октав
Приходиш часто у мо╓ безсоння,
Шепочеш щось на мов╕ ковили,
╤ квилить чайка, ╕ гримлять вали –
На ранок бризки тих вал╕в солоних
Сл╕ди лишають на мо╖х щоках,
А крик шул╕ки, наче поклик вол╕ –
Все кличе й кличе кр╕зь роки недол╕,
В╕длуню╓ невпинно у думках.
Чи чу╓ крик той сонмнище почвар?
А чуючи, чи розум╕╓ присуд?
М╕й Крим, мо╖ степи Караден╕зу –
Чекають сходу сонця Girimlar.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 29.06.2018 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20132

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков