Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2882)
З потоку життя (6054)
Душі криниця (3354)
Українці мої... (1439)
Резонанс (1458)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1645)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
МОЛИТВА ЗА УЧИТЕЛЯ
Цей зах╕д-рекв╕╓м вилився у сп╕льну молитву присутн╕х за Мирославу Козак - маму, бабусю, друга,...


Тамара БОЙКО: «Я НАРОДИЛАСЬ В УКРА╥Н╤!..»
Сумна зв╕стка долинула з Мел╕тополя – п╕шла з життя Тамара Володимир╕вна БОЙКО, колишня...


СТАН ЗДОРОВ'Я СЕНЦОВА ПОГ╤РШИВСЯ…
Про це пов╕домив Громадському адвокат Дмитро Д╕нзе п╕сля в╕дв╕дин Сенцова.


МАТИ КОЛЬЧЕНКА: В╤Н ВИГЛЯДА╢ НЕДОБРЕ
В╕н дуже худий, бл╕дий. Мене це хвилю╓. Намагалася його якось п╕дгодувати за ц╕ три дн╕. Буду...


ПОПРОЩАЛИСЯ З ЛЕВКОМ ЛУК’ЯНЕНКОМ…
Левкo Лук’яненко був сп╕взасновником Укра╖нсько╖ гельс╕нсько╖ групи ╕ автором Акта...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #25 за 22.06.2018 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#25 за 22.06.2018
НЕ СТАЛО ╤ВАНА ДРАЧА…

19 червня у Феофан╕╖ помер в╕домий укра╖нський поет ╤ван Драч. Про це на сво╖й стор╕нц╕ у Facebook написав к╕нокритик Серг╕й Тримбач.  
"П╕сля важко╖ хвороби. Помер уранц╕. Значить, не нажився. Було йому 81 р╕к. Душа великого Поета, К╕номитця, Громадського д╕яча в╕дл╕та╓ од нас... Ще учора увечер╕ я говорив з дружиною, Мар╕╓ю Михайл╕вною. Над╕я лишалась, одначе ж сталося те, що сталося", - пише С. Тримбач. 
За його словами, Драч запов╕дав поховати його у р╕дному сел╕ - Тел╕женцях, поруч з могилою його сила Максима. 
╤ван Драч був поетом, перекладачем, к╕носценаристом, драматургом, державним та громадським д╕ячем. Його творч╕сть набула широко╖ популярност╕ як в СРСР, так ╕ за кордоном. Його поез╕╖ в╕дом╕ в перекладах на рос╕йську (к╕лька окремих видань), б╕лоруську, азербайджанську, латиську, молдавську, польську, чеську, н╕мецьку та ╕нш╕ мови.
***
У Ки╓в╕ 21 червня попрощались ╕з в╕домим письменником та громадським д╕ячем ╤ваном Драчем, пов╕домля╓ «Укр╕нформ».
Церемон╕я прощання та в╕дсп╕вування в╕дбулась у Володимирському собор╕.
Провести ╤вана Драча в останню путь прийшли його родич╕, колеги, культурн╕, пол╕тичн╕ та громадськ╕ д╕яч╕.
Серед укра╖нських посадовц╕в на прощання прийшли президент Петро Порошенко з дружиною, прем'╓р-м╕н╕стр Володимир Гройсман, м╕н╕стр осв╕ти та науки Л╕л╕я Гриневич.
В╕дсп╕вування письменника проводив патр╕арх Ф╕ларет, який говорив про п╕дтримку Драчем Ки╖вського патр╕архату та в╕дзначив, як багато в╕н зробив для укра╖нсько╖ культури та держави…

╤ СКАЗАВ ╤ВАН ДРАЧ: БОГ ВСЕ ПОСТАВИТЬ НА М╤СЦЕ, А ТИ ЙОМУ ВСЕ Ж ПОМОЖИ

19 червня в╕д╕йшов у в╕чн╕сть ╤ван Федорович Драч – укра╖нський поет, перекладач, к╕носценарист, драматург, державний ╕ громадський д╕яч. Перший голова Народного руху Укра╖ни (1989), Герой Укра╖ни (2006), лауреат Нац╕онально╖ прем╕╖ ╕м. Т. Шевченка. ╤ван Драч видав 20 поетичних зб╕рок, на його на сценар╕╖ було створено низку культових ф╕льм╕в – «Пропала грамота», «Криниця для спраглих», «Кам╕нний хрест».
Про ╤вана Драча колись к╕норежисер Юр╕й ╤лл╓нко у сво╖х спогадах написав: «Драч мав великий вплив на Параджанова п╕д час зн╕мання «Т╕ней забутих предк╕в» ╕ багато в чому сформував концепц╕ю ф╕льму – я цьому св╕док. Драч був автором сценар╕ю культово╖ «Криниц╕ для спраглих». Нарешт╕, Драч ╓ автор сценар╕ю найпотужн╕шого к╕ношедевра ХХ стол╕ття – Осикового «Кам╕нного хреста». Це ф╕льм на в╕ки. Н╕. Ще одне речення: саме ╤ван доклав титан╕чних ╕ довготривалих зусиль, аби як╕сно роз’яничарити мене. Речення вийшло тупоголовим, банально патосним, але точним по сут╕. Роз’яничарював чверть стол╕ття».
╤ван Драч жив у Ки╓в╕ та Конч╕-Озерн╕й, любив собак, запов╕в поховати його у р╕дному сел╕ Тел╕женц╕, поряд з могилою сина Максима.
Народився ╤ван Драч 17 жовтня 1936  в с. Тел╕жинц╕ Тет╕╖вського району на Ки╖вщин╕. Зак╕нчив у Тет╕╓в╕ середню школу й одразу почав викладати рос╕йську мову та л╕тературу в семир╕чц╕ сус╕днього села Дзвенячого. Пот╕м працював ╕нструктором райкому комсомолу, служив в арм╕╖.
Перший в╕рш поета з’явля╓ться у пер╕одиц╕ ще в 1951 р. У 1958р. вступа╓ на ф╕лолог╕чний факультет Ки╖вського ун╕верситету ╕м. Шевченка (виключений через творч╕ та пол╕тичн╕ погляди). В╕дновився лише на заочн╕й форм╕. Залишивши навчання, ╤. Драч працю╓ в «Л╕тературн╕й Укра╖н╕», куди йому допом╕г улаштуватися Павло Загребельний. 1962 р. виходить зб╕рка «Соняшник» – перша зб╕рка поета. У 1964р. здобува╓ фах к╕нодраматурга на Вищих сценарних курсах у Москв╕, працю╓ в сценарн╕й майстерн╕ Ки╖всько╖ к╕ностуд╕╖ ╕м. Довженка.
1965 р╕к – видання друго╖ зб╕рки «Протуберанц╕ серця».
У середин╕ 80-х рок╕в XX ст. ╤. Драча було обрано до правл╕ння Ки╖всько╖ орган╕зац╕╖ Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, пот╕м головою правл╕ння.
Значного резонансу набули драматичн╕ поеми Драча «Дума про Вчителя», «Соловейко-Сольвейг» та «Зоря ╕ смерть Пабло Неруди», що з’явились спочатку в р╕зних книжках, а пот╕м видан╕ зб╕ркою («Драматичн╕ поеми», 1982 р.).
╤. Драч працю╓ в багатьох напрямах. В╕н вида╓ к╕нопов╕ст╕ «Криниця для спраглих» та «╤ду до тебе» (1970 р.), можна додати до них ╕ поему для к╕но «Ки╖вський обер╕г» та к╕нопов╕сть «Ки╖вська фантаз╕я на тему дико╖ троянди-шипшини» (обидва твори – у зб╕рц╕ «Ки╖вський обер╕г». 1983 р.). Також ╤. Драч активно виступа╓ в галуз╕ л╕тературно-мистецько╖ критики.
У 1976 р. отримав Державну прем╕ю УРСР ╕м. Т. Г. Шевченка за зб╕рку поез╕й «Кор╕нь ╕ крона». У 1983 р. – Державну прем╕ю СРСР з л╕тератури за зб╕рку в╕рш╕в рос╕йською мовою «Зеленые врата».
У 1989 р. став першим головою Народного руху Укра╖ни, трич╕ обирався депутатом Верховно╖ ради.
Очолював громадську орган╕зац╕ю Конгрес укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖.
У 2006 р. удосто╓ний звання Героя Укра╖ни.

Цитати ╤вана Драча
Бог все поставить на м╕сце, а ти йому все ж поможи.
В╕рш╕ не потр╕бн╕ н╕кому, саме тому вони – найголовн╕ше.
Нема народу – то пощо життя?
Ми в╕римо в маг╕ю небес, але не в╕римо в манну небесну.
Хто сумн╕вом битий, той не може вести.
Хто спить на земл╕ – не бо╖ться упасти.
Лиш Дем╕ург владно зм╕сить Н╕що, а вим╕сить Щось.
Тим скор╕ше, митцю, ти повернеш додому,
Чим вище у небо, у небо злетиш.
Формал╕зм завжди був дальтон╕к.
В╕тер – це час, де нурту╓ б╕да.
Сов╕сть ╕ржав╕╓ – помста тужав╕╓.
Орлин╕ оч╕ – для дня,
Совин╕ оч╕ – для ноч╕.
Кожен укра╖нець – це «тро╖ст╕ музики»: одне – дума╓, друге – каже, трет╓ – робить.
Коли людина не встане з кол╕н, то вона не далеко зможе пройти.
Ск╕льки укра╖нц╕в, за давньою традиц╕╓ю, шукали таланту у розбудов╕ чужих держав?!
Нав╕що нам вороги? Ми сам╕ соб╕ вороги!
Щастя – це те, що було,
Щастя – це те, що буде,
Щастя – це те, що мина╓.
Укра╖но, дозволь мен╕ серед твого безголов’я головою тривожною прорости!..
Травень – в╕чний ╓ретик.
Хто славу кида╓ на в╕тер,
Хто на мармур кида╓ слова!
Лише Любов одна не зна╓ м╕ри
Й трима╓ нас руками обома!
Нац╕ональна безтактн╕сть дуже часто вироста╓ на добре угно╓ному ╜рунт╕ великодержавного рос╕йського шов╕н╕зму.
Т╕н╕ наших незабутих, незабутн╕х укра╖нських предк╕в мають знайти спок╕й, нав╕ки оселившись у пам’ят╕ народу.
Дивовижний народ укра╖нц╕! Найб╕льш╕ його вороги сконали сво╓ю смертю.
Славн╕ мо╖ д╕ти, ми гермафродити, а наш вождь-бухгалтер все ж носить бюстгальтер, любить м╕фи й м╕фчики ╕ м╕ня╓ л╕фчики. – Про В. Ющенка. З╕ зб╕рки «Противн╕ строфи».
╤ван Драч у 2010 роц╕ в ╕нтерв’ю для «Укра╖нсько╖ правди. Життя» про те, що ╓ важливим для нац╕╖ ╕ держави, сказав таке: «Важить мова та духовна наповнен╕сть – культура, в╕дчуття сво╓╖ приналежност╕ до Укра╖ни. Ще Леся Укра╖нка писала: «Послуха╓ш, як вони по-укра╖нськи говорять – то л╕пше б вони говорили по-китайськи».
П╕д час цього ж ╕нтерв’ю, в╕дпов╕даючи на запитання про житт╓ву ц╕ль, в╕н сказав: «Сенс життя – це саме життя. Щодня я оточений радостями та печалями. ╤ радост╕, ╕ печал╕ – це величезн╕ крила. В мене великий розмах крил – ╕ в траг╕зм╕, ╕ в радощах»…
https://zik.ua

***
З «Кримською св╕тлицею» ╤вана Драча зазнайомив наш - також уже в╕чно╖ пам'ят╕ - Данило Кононенко – незм╕нний редактор в╕дд╕лу л╕тератури газети й оч╕льник кримсько╖ письменницько╖ орган╕зац╕╖ НСПУ. Тож уявити соб╕ громадсько-пол╕тичну ╕ л╕тературну «Св╕тлицю» без поез╕╖ Драча – немислимо: газета регулярно розпов╕дала про творч╕сть поета, подавала доб╕рки його нових поез╕й. Одн╕╓ю з таких доб╕рок давайте ж пом'янемо Поета…
(На фото: ╤ван Драч з Данилом Кононенком ╕ «Кримською св╕тлицею»)

╤ван ДРАЧ

СМЕРДИ ╤ КОЗАКИ

Я — смерд. Люблю смерд╕ти козакам,
Коли вони, величн╕ ╕ статечн╕,
Все важать вусом кожен м╕л╕грам
Пихи сво╓╖ — ╕ ковтають блешн╕...
Я гн╕й тод╕ несу на гармаках,
Щоб ╖х носи запчихали п’янезн╕.
Тод╕ пройдусь м╕ж ними на руках,
Поковерзую — збитки величезн╕!
Я — смерд. Я про╕сную к╕зяком.
Я зашмарую хату, щоб б╕лив ти,
Щоб горував заможним козаком.
У нас сво╖ ╕ правди ╓, ╕ кривди.
╤ р╕зн╕ в нас ╓ радощ╕ й жал╕.
Ти в╕риш в Божу ╕стину безсмертну.
Та ╕стина ╕сну╓ на земл╕
╤ пахне кв╕тка завдяки лиш смерду.
╢ в мене ах╕ллесова п’ята.
Бо в смерда ╓, так, як ╕ в тебе, д╕ти.
╤ та п’ята вс╕х козак╕в в╕та,
Бо й д╕ти смерда хочуть не смерд╕ти…

* * *
Мечем Дн╕пра розрубана Вкра╖на —
Вона ще дос╕ дивом не зрослась,
Тому вона й вою╓ на кол╕нах,
Немов повержений у битв╕ князь.
Побитий тяжко, але недобитий!
В╕н що не день п╕дводиться з кол╕н
П╕д рег╕т ╕ п╕д глум несамовитий
Сво╖х р╕днющих проклятущих ст╕н.
Чи ви це — Дорошенки, Хмельниченки?
Чи Брюховецьк╕ у кривав╕й гр╕?
Чому за вас покутують Шевченки,
Франки ╕ Лес╕ — сл╕в поводир╕.
╤ знову хтось вистр╕лю╓ з чорнозему.
В╕н тут тисячол╕ття в╕кував.
╤ знову набира╓ться хтось розуму,
╤ знову кост╕ править костоправ...
Чи зд╕йметься з кол╕н?
Анумо, князю!
Микито Кожум’яко, поможи!..
П╕дводиться в╕н,
геть побитий гряззю,
Та це не в╕н, а це Вона в тяж╕.
Це Мати наша, рубана й побита,
Це Неня наша, Господи, це ти!..
╤де жива по цвинтарних по плитах,
А з не╖ осипаються хрести...

ХОХЛИ

Опротив╕ло буть укра╖нцем
Запишусь в хохли
╢ така дивовижна нац╕я
Я лисий вона вся чубата
Запишусь матиму чуба
Колись на футбол╕ в Москв╕
На матч╕ «Динамо» — «Спартак»
Читав неспод╕ване гасло
«Ельцин заставь хохлов
Накормить нашу Россию»
Думав що за могутня нац╕я
Може таку пр╕рву прогодувати
Добре що не Китай лиш Рос╕ю
Заповажав тод╕ годувальник╕в
«Хороший хохол —
 мертвый хохол»
Читав на парканах Криму
В геро╖чну епоху Мешкова
Вони ╕ ╖х хохл╕в ненавидять
Так як ╕ нас укра╖нц╕в
Неспод╕вано тод╕ думав
╤ сповнився сол╕дарност╕
До братн╕х хохл╕в
Сьогодн╕ вноч╕ почув
По американськ╕й рос╕йськ╕й
 «Свобод╕»
Як ведучий ╢рофе╓в
Автор роману «Москва —
 Петушки»
Пропону╓ укра╖нську антолог╕ю
В переклад╕ по-рос╕йськи
Дуже кльово назвати
Аби розкупили в╕дразу
«Хохлы бомбят Москву»
Вир╕шив не загаятись
╤ таки записатись в хохли...

* * *
Гортаю сво╖ папери
Перебираю сво╓ життя
Де сери пери ╕ хери
Доводили мене до пуття
В три ц╕пи мене молотили
В три погибел╕ гнули
Св╕тов╕ ╕ р╕дн╕ мудили
Орденоносн╕ акули
Але я якось виживав
Бо р╕дну траву жував
╤ воду криничну пив
╤ дол╕ тому не пропив

ВИШИВАНКА

Я по св╕ту ╕ду в вишиванц╕,
А за мною вовки-с╕романц╕
Доганяють сл╕дом навмання.
Я в╕д них в╕дбиваюсь щодня.
З малол╕тка ╕ду в вишиванц╕.
Народився — в╕дразу у шанц╕
Я попав, бо в╕дразу в бою
Обстаю за Вкра╖ну свою.
М╕й професор колись в вишиванц╕
Був скал╕чений. Був в лихоманц╕.
Йому вишили ф╕нками груди.
В╕чна заполоч. В╕чн╕ паскуди.
Все життя я ╕ду в вишиванц╕.
В н╕й ходили вкра╖нськ╕ повстанц╕
╤ в Норильську вмирали як ст╕й...
В вишиванц╕ ходити зум╕й!..

ОЛ╤ГАРХАТ

В╕д б╕ло╖ хати до Б╕лого дому...
Борис Ол╕йник

1-й голос:
Серед б╕лих-б╕лих хат
Чорний зр╕с ол╕гархат.
Трусять б╕л╕ сво╖ пархи
Мо╖ чорн╕ ол╕гархи.
Творять сво╖ чорн╕ справи
Чорнорот╕ скиртоправи.
Ми виб╕лю╓м ╖х сутн╕сть
╤ пряму╓мо в майбутн╕сть,
Бо без них ми н╕ц не варт╕,
Бо у них стоять на варт╕
Славн╕ страж╕ св╕тов╕
╤ в Нью-Йорку, ╕ в Москв╕..
2-й голос:
Може, все ж таки не чорн╕?
Де м╕норн╕, де мажорн╕,
Може, все ж таки ряб╕ —
Кожен по сво╖й судьб╕
Трохи чорний, трохи б╕лий,
Кожен зух ╕знахабн╕лий,
Трохи б╕лий, трохи чорний,
Все ж не лантух, а проворний,
Все ж меткий (для нас?), (для себе?)
Хилить птаство синьонебе
(Буде вам ╕ буде нам?!)
Чи словесний це бедлам?
(Б╕ди нам, а грош╕ вам!)
Що ж навп╕л? Що пополам?!

ВОР

Ц╕лий в╕к краде ╕ бреше,
Бреше й краде, аж гуде.
Так за словом слово теше,
Бреше в плем’я молоде.
Плем’я правду цю ковта╓,
Буде правда ця вов╕к,
╤ хвалу йому верта╓:
Найчесн╕ший чолов╕к.
Це колись жахались: «Проб╕!»
Сл╕в таких — чума ╕ мор.
Це колись було на лоб╕
Тяжко випалено: «ВОР».
В╕н не може, щоб не красти,
А брехло споконв╕к╕в.
Синьо-жовто╖ в╕н масти,
З касти ще б╕льшовик╕в.

TV

Знов приб’╓ться Сав╕к Шустер
Знову вистро╖ть хохла
Вдруге втрет╓ вп’яте вшосте
Аби виправка була
Вс╕х постро╖ть по ранжиру
Як велить електорат
Вс╕х готу╓ до еф╕ру
╤ хохол безтямно рад
В телев╕з╕╖ кайфу╓
Тисне кнопки в один мент
Ну а Сав╕к диригу╓
Зайшлий диво-диригент
Десь там вимели м╕тлою
Ну а в нього тут амур
П╕д хохляцькою полою
╤нтерсав╕к ╤нтерчмур
З ним шука╓мо ми славу
Вже накрила нас зима
Що б знайти нам свого Саву
Ну ж нема╓ ну ж нема

ТИСЯЧОЛ╤ТТЯ

Вкра╖нське збира╓ться гетто —
В кобзарськ╕й св╕тлиц╕ чи де?
Чи з нами Шексп╕р а чи ╫ете?
Шевченко за руку веде?!
Вже тисячу рок╕в ╜етту╓мо
У себе п╕д власним в╕кном.
╤ знову печал╕ гарту╓мо,
Вкрива╓мо с╕рим сукном
╤ плачемо, плачемо, плачемо —
Противн╕ життя плакс╕╖...
Тисячол╕ття в╕дзначимо,
Ридальники в╕чн╕ мо╖?!.

ВАСИЛЬ ЧЕРВОН╤Й

Блискавка б’╓ по вершинах.
Народна прикмета

Василь — герой був.
 В пору безгеройства
В╕н нудився останн╕ми роками.
У пору долара, принижень
 ╕ холуйства
Життя, розкреслене рах╕вниками,
Йому смерд╕ло.
 В╕н шукав козацтва,
Боготворив — творив
 повстанськ╕ схрони.
Шукав в╕н братства
 м╕ж бол╕т лайдацтва.
Зухвалий був у вивертах мамони.
В╕н розминувся, безперечно,
 з часом.
В╕н був би св╕й в УПА
 чи в Берестечку.
Ходив в╕н гордо, не звивався
плазом.
Попробуй його смикни
за вуздечку!
Чи депутат, чи губернатор —
 хтозна —
Куди б його не занесла орб╕та!
В╕двага буйна.
 Ц╕льн╕сть гранд╕озна.
Серед грози впав у розповн╕ л╕та.
«Хай через труп м╕й
 п╕п московський ╖де —
Москва не ма╓ бути на Волин╕!»...
На свою голову в╕н кликав б╕ди.
Пандору в╕н тривожив у гордин╕.
А в Бога була неймов╕рна в╕ра.
В╕н не пол╕тик був.
 Не хитрий пасталака...
Бог в╕д плеча ╕ до плеча
 його пром╕ряв
Вогненним метром —
╕ дощем заплакав...

ПАМ’ЯТ╤ АСЛАНА МАСХАДОВА

Величезна скажена ╕мпер╕я —
╤ маленький, мов жолудь, народ...
Як рад╕╓ тепер фанабер╕я,
Що взяла вона жолудя в рот.
Що ковтнула — старалися ╕роди.
Ще везе ╖м, везе до пори!
Буйний жолудю! Помстою вироди
╤ з╕ шлунка ╖╖ роздери!
В Дем╕урга — своя бухгалтер╕я:
Дожене ще й тебе ╕ мене.
Ще на дуб╕ чеченськ╕м ╕мпер╕я
Шабатуру свою роз╕пне!..

ПОРАДИ БОСАМ

Босий бос басу╓ басом
Б╕с на б╕с плазу╓ плазом
Б╕с вкусити хоче боса
Щоб була босиха боса
Бос ходити ма╓ взутий
А то може б╕с узути
╤ хоч бос╕в тих до б╕са
Кожен бос драту╓ б╕са
Не ходи ти босий босе
Бо прийде д╕вчатко босе
Й випустить на тебе б╕са
А д╕вчаток тих до б╕са
Коли хочеш жити басом
З мерседесом з прибамбасом
Тож пильнуйся ходи взутий
А то може б╕с узути
╤ не визволить босиха
╤ не вимолить б╕сиха
Й бос тод╕ вже не басу╓
Тод╕ всу╓ все ╓ всу╓.

КОРУП ╤ КОРУПЦ╤Я

Щоранку знуща╓ться Коруп,
Скида╓ться на р╕ц╕,
На вудку в усяку сторону
Туманом димить в молоц╕.
Щоранку виляску╓ Коруп,
Що корупц╕ю започаткував
╤ в╕чну народну покору
Слухнян╕стю пошаткував.
Корупц╕я з корупцями —
Р╕чка в╕д не╖ димить
Туманами з ман╕вцями...
Сонце все злиже за мить?!
Така у нас в╕чна ╕люз╕я.
А Коруп — в╕н цар р╕ки...
Корупц╕я — наша контуз╕я.
Не скажеш, що навпаки...
* * *
Знов замурзана мармиза
Знов при╖де Кондол╕за
Буде нам мармизу мити
Од Москви нас боронити
Гетьте руки москалюги
Попуст╕те нам попруги
Захисти нас любий ребе
Хто ж вборонить нас в╕д себе
Нас в╕д нас хто оборонить
Закопа╓ р╕дн╕ схрони
Коли б так ╕шли на ката
Як ╕демо брат на брата

П╤П

Гайдамацький був п╕п.
Йому руки, живому, спалили.
Вже не руки були.
Зам╕сть рук — то жахн╕ кимаки.
╤ здувались на лоб╕
Православн╕ просмален╕ жили.
Жовна люто ходили,
Мов п╕д щоками йшли кулаки...
Йшли до нього на спов╕дь.
Просто перли у тому п╕ар╕.
Кимаками хрестив в╕н —
Православ’я од нього гуло.
Чув сам папа про нього.
Одсахнувся од нього в т╕ар╕...
╤ на ньому стояло
Скаженюще мо╓ село...
Часом лаю я долю,
Бо вона все мен╕ в невдогод╕.
То вона дурнувата,
То глуха, то тупа, то сл╕па...
Лиш одне чую дос╕,
Що при всяк╕й паскудн╕й погод╕
Все ж м╕й прад╕д ходив,
Чи прапрад╕д до того попа...

РОЗПЕРЕЗ

Телятко знайшлося в корови —
╤ три дн╕ трива╓ гульня,
╤ дух самогонки здоровий
Освою╓ радо р╕дня.
Померла прабаба нарешт╕,
А д╕д в не╖ ще баобаб:
Колись танцювала у решет╕.
Ми з честю проводим прабаб.
А вже коли внучка знайдеться,
Суц╕льний п╕де розперез,
То з’╖деться Харк╕в й Одеса,
А можем сам╕ без Одес.
За це ми якраз повставали,
За це ми Сиб╕р одбули,
Щоб мертв╕ ╕з трун повставали
Й безтямно ╕ тупо пили.
Оце демократ╕я, ненько!
Це хто насм╕ха╓ться з нас?!
╤ шапку скида╓ Шевченко,
╤ в шапку рида╓ Тарас.
* * *
Хто тут батька лише закопав,
А я закопав ╕ сина.
Кому чорна д╕сталась копа,
Мен╕ ж — люто сива.
Не можу молитву до неба вести,
Нав╕ть не можу завити.
Не можу шепнути просто
 «прости»,
Я — в брехнях талановитий.
Тут солдат тел╕жинська рота
Будяками сто╖ть край тину.
Тут земля розчеп╕рила рота
╤ ковтнула мою дитину...
Аби не був гордим,
 мордою в болото,
Не т╕льки тебе, а всю долю-судьбу,
Аби болотом стало
 все ср╕бло-злото,
Ср╕бло-злото, якого ╕ не набув.
╤ те, синочку, як одбивали
 тоб╕ печ╕нку,
╤ як дерли оч╕ тоб╕, аби вбивць
 не вп╕знав —
╤ все це я маю простити, синку?!.
Це християнська мен╕ новизна.
Це мене роздира╓
 м╕ж небом й землею,
Це мене врешт╕ уже роздере —
Ця вина безпросв╕тна,
 рот повен ╜лею,
╤ оце найнов╕ше, що дуже старе...

ОСТАНН╤ АТАКИ

В. Г. Ковтуну

Баба з д╕дом повзуть на город
Переможц╕ в╕йни св╕тово╖
Укра╖нський городн╕й народ
По-пластунськи повзуть наш╕ во╖
Костил╕ б╕ля призьби лежать
Бос╕ ноги сво╓ одходили
По-пластунськи вперед в с╕ножать
Пруть стар╕ ╕з останньо╖ сили
Дзот останн╕й городн╕й ╖х дот
Л╕то л╕туй зиму зимувати
На пир╕й блекоту на осот
Серце рвуть як чеку ╕з гранати
По-пластунськи картоплю в м╕шки
То вже буде ос╕ння атака
Так прошкують життя навпрошки
Аж регоче сус╕д-гульт╕пака
Смерть з косою в подв╕р’╖ сто╖ть
Смерть чату╓ як смерть нев╕дпорно
М╕дь ╕з клубу звитяжно сурмить
Ексклюзив незалежност╕ Порно

ШКОЛА

Л╕д╕╖ Кравченко

Подивилась вона на сестру
╤ сказала вона сестр╕:
— У тебе дво╓ близнючок
╤ у мене хлопчина.
Давай зробимо школу —
Укра╖нську школу у Риз╕.
Буде в нас своя Укра╖на.
Стала одна прибиральницею,
А друга сестра директрисою,
А мама ╖хня стала бабусею
Для вс╕х школяр╕в.
Прибиральниця часом
Важлив╕ша директриси,
А директриса з ганч╕ркою
Витира╓ носа м╕н╕страм...
Як вони понев╕рялись,
Знав лише Господь Бог,
Але вистояли, збулись
Укра╖нською школою в Риз╕...
А ви в Укра╖н╕
Можете збутись школою
Чи укра╖нським ун╕верситетом,
Чи бодай укра╖нською ганч╕ркою,
Щоб витерти носа м╕н╕страм?!

МАЙБУТН╢ НАЛЕЖИТЬ Д╤ТЯМ

Майбутн╓ належить д╕тям.
Я знаю нав╕ть — чи╖м.
П╕д ╖хн╕м махровим суцв╕ттям
Недобре у пекл╕ мо╖м.
Майбутн╓ належить внукам.
Я знаю нав╕ть — яким.
╥х не торкнула розпука
Крилом безжально г╕рким.
Привозить ╖х «мерс» ачи «майбах»
При вишколен╕й шоферн╕.
╥х усм╕шка штивна ╕ зайва
Вистр╕люватиме по мен╕.
Зак╕нчивши лондонську школу,
Гламур з╕шкребуть з сорбон.
Д╕ди ╖х прийшли з комсомолу,
А внуки х╕ба з VIP-персон.
Pаpа ╕ maman пильнуватиме
Державу для них вберегти,
Щоб я не псував т╕ ватмани,
Де креслили ╖х архетип.
Хто скрутить в’язи майбутньому,
Той ма╓ крутити — вже!
А то засм╕╓мося кутн╕ми —
╤ не розведеш ╖х ножем.
Будемо простор╕кувати,
Що знов облапошили нас.
╤ щоб колись не викрикувати,
Приймайте в╕д мене пас!..

СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ

Не медичка Дуся —
Душа синьоока, бо петербуржа,
Не под╕льська Ядв╕га тонюня,
А якраз навпаки...
Явдоха Широка,
Молодиця задаста ╕ дужа
В╕зьме тебе, сухотника,
У ялтинськ╕ приймаки.
╤ будеш ти ялтинцям
Проводити водогони,
Комплектувати пожежник╕в
На столичний св╕й смак.
А покол╕ння наступн╕ —
Пихат╕ так╕ в╕трогони
Усе норовлять проти тебе, —
Не ╖хн╕й ти подоляк.
Шкодують тоб╕ завулка
Чи якогось дурного музею,
Щоб притулитись по-людськи,
Бо ялтинцям ти — не св╕й.
Хоч мають отих музе╖в
╤мператорську гамазею,
Розмотують перед кожним
Гонористий сув╕й.
Самотн╕м сто╖ш на цвинтар╕,
Дорогий земляче Степане,
╤ я коло тебе стану,
Притулюся до тво╖ вини.
Я вже тепер не в╕рю,
Що колись у них розуму стане.
Пов╕й же на Ялту, в╕тре,
З под╕льсько╖ сторони...

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #25 за 22.06.2018 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20101

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков