Версiя для друку Обговорити в форумi

Алла ОСАДЧА

(Продовження. Початок у «Кримській світлиці» №23:
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=20044)

ЗОЯ МИХАЙЛІВНА БАГАТОВА — ГОЛОВА «ПРОСВІТИ»
БОРОТЬБА ЗА УКРАЇНСЬКУ ШКОЛУ

В 1994 році головою Феодосійської "Просвіти" обрали З. М. Багатову.
Зоя Михайлівна крім того, що регулярно проводила збори-засідання товариства, всі сили тратила на виконання головного завдання «Просвіти» - створення в регіоні хоча б однієї української школи, про що ми, українці, не могли тоді й мріяти.
Діяти довелося повільно, але наполегливо. Ще в 1990 році на курсах підвищення кваліфікації вчителів в місті Сімферополі Зоя Михайлівна —вчителька української мови в школі №7 селища Приморського, почула й сприйняла як палкий заклик слова голови Товариства української мови імені Тараса Шевченка в Сімферополі Алли Володимирівни Петрової про те, що вчителі повинні боротися за відкриття українських шкіл в зросійщеному Криму.
Повернувшись до рідної школи, Зоя Михайлівна почала все робити для того, щоб діти хоча б одного класу - п’ятого, в якому навчався її син, навчались українською мовою.
Її підтримали батьки і діти. Проте природне бажання українців навчати своїх дітей рідною мовою викликало опір і здивування чиновників і від влади, і від освіти, глухе небажання зрозуміти нас. Досить сказати, що навіть через вісім років, в 1998 році, коли ми, нарешті, відкривали українську школу в Приморському, тодішній керівник Феодосійської освіти М. Хренов сказав: «Я и сейчас считаю открытие украинской школы нецелесообразным».
Та попри все, завдяки старанням однодумців-учителів школи №7, батьків, які згуртувалися навколо Зої Михайлівни, підтримці «Просвіти», в школі №7 спочатку таки відкрили той п’ятий клас, а далі, долаючи шалений опір, почали щороку відкривати український перший клас. Це ставало можливим тому, що в цій школі працювали чудові вчителі початкових класів (Олена Василівна Рудик, Світлана Іванівна Дубиніна, Людмила Іванівна Гейко), і саме в них хотіли навчати українською мовою своїх дітей батьки, причому, не тільки українці, а й росіяни, вірмени та інші.
Але також щороку, приходячи на урочисту лінійку 1 вересня, учні україномовних класів не знаходили на розмітці майданчика позначки, де їм слід ставати. І чомусь завжди саме українським класам діставалися найгірші приміщення для проведення занять. Доходило, приміром, до того, що проводили урок, сидячи по троє за однією партою, а одного разу взагалі залишилися на вулиці без класного приміщення.
Чомусь саме їм, україномовним, запропонували, щоб вирішили проблему «перенаселення» школи переходом на навчання у незручну другу зміну. Тоді доводилося б повертатися додому вже в темряві. До того ж електроенергію в той час відключали, так що й останні уроки довелося б проводити в темряві, або при свічках, принесених з дому.
Та попри все, щороку тих, що хотіли навчатися українською, ставало все більше. З’явилося і приміщення для української школи, бо в Приморському закрили два дитячих садочки (не було дітей). Але тодішній завідувач Феодосійським відділом міської освіти М. М. Хренов вперто відповідав на всі прохання батьків і вчителів: «Вважаю недоцільним відкриття української школи».
Доходило до абсурду. Йдучи начебто назустріч проханням україномовних батьків, міський відділ освіти вводить в школі №7 в Приморському посаду заступника директора з українських класів. Призначили З. М. Багатову. Мине зовсім небагато часу, і директор школи Савіна Р.С. вирішує скоротити штати й своїм наказом звільняє з посади… Багатову. Втім, зробити це їй все-таки не вдалося. За вчительку тоді заступилися батьки, учні, феодосійські організації національно-демократичного спрямування.
1997 року група учнів 11 «А» класу надіслала листа президентові України Л. Кучмі з проханням допомогти відкрити омріяну школу.
Ось рядки з листа: «Наш клас був першим у Феодосії, який починав навчатися українською мовою. Усі кажуть, що першим завжди важко. За шість років зазнали ми образ і принижень. Було багато комісій і перевірок щороку. Першого вересня ми з тривогою йшли до школи, бо нас закривали з різних причин: немає вчителів, немає підручників, немає бюджету на українські класи»… І далі: «Ми добре розуміємо, що коли чиновники відмовляються відкривати українську школу, справа тут не в економіці, а в політиці. Вони не хочуть української школи, бо не хочуть української держави».
Не буду тут наводити усіх заяв і відповідей чиновників, які свідчили про одне — вперте небажання щось зробити для відкриття української школи в селищі під Феодосією, де на заводі «Море» працювало чимало українців. Додамо тільки, що батькам з дітьми довелося побувати й у Верховній Раді, й стояти в пікетах з плакатами, на яких було написано: «Допоможіть відкрити українську школу в Приморському!», і, звичайно ж, звертатися за допомогою до української діаспори за кордоном.
Українці США, Канади, Австралії з болем і співчуттям стежили за перебігом подій, що вирували навколо відкриття української школи в Приморському.
Відомий політик, народний депутат України Слава Стецько побувала в Міністерстві освіти України з вимогою відкрити українську школу в Приморському. Але і міністерства освіти України і Криму, і керівники міста Феодосії і міської освіти робили все від них залежне, щоб школу не відкрити.
Здавалось, вже було все: й окреме приміщення, й згуртований у спільній боротьбі колектив педагогів-однодумців під керівництвом Зої Багатової, і велика кількість заяв батьків (у 1997 році - 265 заяв в усі класи), які бажали навчати своїх дітей державною мовою, вже сім класів російської школи №7 навчались українською мовою, і навіть перейшли в своє приміщення дитячого садочка, а школа не була нашою, українською, а була філіалом російської №7, а своєї, української не було.
22 травня 1998 року для перших в Криму випускників українського 11 класу пролунав останній дзвоник. Сталося так, що провели ми його самі, без керівників школи №7, на території колишнього дитячого садочка, де ми вже навчались. (Це сталося випадково. Школа №7 призначила дату свята на 22 травня. Зоя Михайлівна запросила на свято останнього дзвоника наших друзів з Сімферополя, членів “Просвіти” з Феодосії. А 21 травня директор школи №7 перенесла свято на понеділок. Тоді українці вирішили провести свято самим, бо вже пізно було міняти плани наших гостей.)
“Любіть Україну, як сонце любіть” - цими прекрасними словами Володимира Сосюри почалося свято. Тішить слух солов’їна українська мова тут, в зрусифікованому Криму. Виступають і перша вчителька випускників Олена Рудик, і мати Наді Коренюк Тетяна зі словами подяки всім, хто боровся за цю школу, хто допомагав її становленню.
А місцевий поет, батько учениці українського класу, палкий патріот України Іван Сургуч прочитав свій вірш:

Вставай з колін, вкраїнський мій народе!
Чолом не бий, немає перед ким.
Здобудь сьогодні щастя і свободу,
Бо завтра ти залишишся ні з чим.
І не дрімай, щоб не проспать годину,
І сумнів в свої сили залиши,
Врятуй сьогодні рідну Україну,
Державний прапор вище піднеси!
Хай мозолі до крові на руках,
Безсонні ночі, повнії тривоги,
Але працюєш на своїх полях,
І прокладаєш ти свої дороги.
І з чистим серцем і з любов’ю сина
Пригорнешся до рідної землі,
І мати наша - вільна Україна
Тепло своє віддасть твоїй душі.

Цей вірш - як батьківський наказ юнакам і дівчатам перед довгими життєвими шляхами.
Ігор Багатов - випускник, який влітку минулого року стояв у пікеті біля Палацу “Україна” в Києві, де тоді відбувався Другий Всесвітній конгрес українців (і де його намагалась заарештувати міліція, але захистили іноземні журналісти і не дозволили це зробити), вже в класі, після лінійки, сказав: “Сьогодні в мене радісний, щасливий день, але засмучує тільки одне, що закінчую я 11 клас не української, а російської школи”.
І ось, нарешті, 1 вересня 1998 року відкрилась перша в Криму українська школа! Як це відбувалося?
22 травня 1998 року пролунав останній дзвоник для випускників 11 класу, українського, російської школи №7 в селищі Приморському.
На свято до нас завітав із Сімферополя разом з оператором радіо- і теле-журналіст Олександр Польченко - наш давній друг, який всі 7 років боротьби за українську школу був нашим вірним помічником. Він став свідком і учасником нашого свята, брав інтерв’ю в учасників, а оператор фіксував всі події на плівку.
Вранці 23 травня наші гості разом з нами, найактивнішими борцями за відкриття української школи, Зоєю Багатовою, членом батьківського комітету Тетяною Щегловою, головою Феодосійської організації “Просвіта” Аллою Осадчою пішли на прийом до міського голови Феодосії Володимира Олександровича Шайдерова. Ми розповіли йому про нашу багаторічну проблему. В. Шайдеров уважно вислухав нас і сказав: “Хочете українську школу? Будь ласка. Але допомоги не ждіть!”
Вже 29 травня з’явився наказ міського голови про відкриття української школи.
Здавалося б - все! Але наказу відділу освіти про відкриття української школи не було і 30 серпня, тобто через три місяці, а без нього починати навчальний рік не можна.
Що було робити? Як змусити міський відділ освіти виконати наказ мера міста - Шайдерова і видати потрібний наказ по міськВНО?
31 серпня ми чекали гостя з Торонто (Канада) пана Євгена Рослицького. Зустрічати його в Сімферополь поїхала Зоя Багатова. Я (А. Осадча) порадила Зої Михайлівні запросити зустрічати пана Рослицького голову Конгресу української інтелігенції в Криму Марію Василівну Іщук, і такою своєрідною делегацією відвідати Міністерство освіти Криму.
Коли Зоя Михайлівна нагадала працівникам Міністерства, що завтра - початок навчального року, а наказу про відкриття української школи в Приморському ще й досі немає, працівниця міністерства накинулась на Зою Михайлівну з лайкою, ніби саме вона в цьому винна. Пан Рослицький був обурений такою поведінкою працівників міністерства і сказав, що за таку роботу в Канаді вони б зразу були позбавлені роботи. Він порадив їм виконувати свої обов'язки, і лише після цього працівниця міністерства зателефонувала в Феодосію й наказала негайно оформити той наказ вже до приїзду нашої “делегації” до Феодосії.
1 вересня 1998 року, після семи років наполегливої боротьби українських патріотів, нарешті, відкрилась перша українська школа в Криму. Але тільки 15 вересня 1998 року українська школа в Приморському отримала офіційний статус: школа №20 імені Олени Теліги.
Боротьба за відкриття української школи в Приморському, як бачимо, потребувала багато сил і часу. Керівники освіти не дбали про те, щоб забезпечити українські класи, відкриття яких вони постійно блокували, підручниками, навчально-педагогічною літературою, а коли перейшли в аварійне приміщення дитячого садочка - ремонтом, меблями (парти, стільці, дошки, столи та інше ми діставали, де могли).
Зої Михайлівні Багатовій важко було поєднувати роботу по створенню української школи з керівництвом «Просвітою», тому в 1995 році вона попросила звільнити її від керівництва «Просвітою». Загальні збори задовольнили її прохання, а головою обрали Аллу Миколаївну Осадчу.
(Продовження буде)

На фото: колектив української школи ім. О. Теліги, директор З. М. Багатова – у центрі з вивіскою школи

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 15.06.2018 > Тема ""Білі плями" історії"