Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3304)
З потоку життя (6538)
Душі криниця (3539)
Українці мої... (1473)
Резонанс (1510)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1684)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
З╤ СВЯТОМ!
Пропону╓мо уваз╕ читач╕в доб╕рку поез╕й Я. Шумляк╕всько╖, як╕ ран╕ше публ╕кувалися у...


ТРИ СВЯТА ПОКРОВИ
14 жовтня - свято Покрови Пресвято╖ Богородиц╕.


«МАР╤ЙКА ╤ КОСТИК»: ПЕРШИЙ ПОС╤БНИК З╤ ЗНАННЯ ЛЮДСЬКИХ СЕРДЕЦЬ ╤ ВИТОК╤В ПОЧУТТ╤В
Вс╕, кому близька проза Степана Процюка, звикли до глибоких ╕ складних матер╕й на стику художньо╖...


У ПОШУКУ СВО╢╥ АГАПЕ
Поетична матер╕я у проз╕ Петра Кухарчука


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ
Хтиво похиту╓ жад╕бн╕сть стегнами, дурня збагачу╓ думка, пер╕одичними модними трендами жаба в...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 18.05.2018 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#20 за 18.05.2018
ХАЙТАРМА
Василь МАРСЮК

Василь МАРСЮК
ХАЙТАРМА*
(Коротка поема)

Я стара. Я татарка. Я ханського роду.
Мою душу бер╕г милостивий Аллах.
Давн╕й р╕д м╕й в╕д славних Г╕ре╖в походив,
хоч ╕ кров укра╖нська у жилах текла.
Прапрабаба моя – з-п╕д Черкас полонянка –
прикрашала трояндою ханський гарем
╕ жоною була, а не просто коханкою,
╕ в╕д д╕ток ╖╖ ми по св╕ту ╕дем.
╤ в╕д не╖ вдались ми св╕тловолос╕.
Час розкидав наш р╕д по ус╕х св╕тах.
А мен╕ виростати вже тут довелося,
де купатись до моря з╕йшов Кара-Даг.
Наша хата стояла якраз п╕д горою,
а на пагорб╕ р╕с карагач-богатир…
Наче все у к╕но в╕дбулося з╕ мною.
О, який нас чекав людожерний вир!
«Красн╕» вигнали з Криму якраз тод╕ н╕мц╕в –
╕ в╕йн╕, ╕ б╕д╕ вже, здавалось, капут**,
та в село налет╕ли московськ╕ ординц╕,
наказали ус╕м готуватися в путь.
Батько м╕й вже погиб на в╕йн╕ за червоних,
наречений м╕й теж ╕з червоними був.
А за що ╕ куди нас везуть безборонних?
╤ за що нам Аллах дав таку судьбу?
Кара-Даг, Кара-Даг, наша чорна горо,
ти над морем сто╖ш, як стояла в╕ки,
я прощалась з тобою неначе вчора,
та уже табунами проб╕гли роки.
╤ мене, ╕ сестер мо╖х менших, ╕ мат╕р
на машину загнали – лиш торба в руц╕.
Прощавай, б╕дний раю у р╕дн╕й хат╕!
╤ куди нас везуть, мов останн╕х старц╕в?
З моря саме тод╕ вийшло сонце, як глечик,
осв╕тило топол╕ ╕ весь Кара-Даг,
об╕гр╕ло там наших б╕лих овечок,
╕ погладило наш черепичний дах.
Все село привезли в Феодос╕ю-Кафу,
а вже нашого люду там купчилась тьма,
а солдати кругом стерегли, як ватагу,
заганяли в вагони – ╕ спасу нема…
Ми на клунках сид╕ли, все ждали в╕дправки,
як п╕д веч╕р до нас п╕д╕йшов оф╕цер,
пол╕чив нас, пап╕р зачитав, як прогавкав,
все на мене дививсь – що б то значило це?
Пот╕м вив╕в з юрми ╕ пов╕в по безлюддю,
посадив б╕ля моря п╕д темним кущем:
«Вот теперь мы с тобой любоваться будем!»
Я благала ╕ плакала так гаряче:
«╢ у мене жених, теж в червоних служить,
льотчик в╕н, оф╕цер, як ╕ ти!»
«Брось болтать! Буду я тебе мужем!
А из чурки какой офицер? Лады?..»
╤ в п╕сок повалив – ╕ куса╓-ц╕лу╓,
╕ шальвари здира╓: «Прикончу! Молчи!»
П╕д рукою я кам╕нь, як диньку, чую –
╕ по скрон╕ його! Враз обм’як ╕ харчить…
╤з грудей його скинула об╕ч –
╕ вздовж моря б╕гом! Т╕льки згодом себе
спам’ятала. А тиша як в гроб╕…
╤ шальвари подерт╕, й тюбе***
в море кинула. ╤ простоволоса
де водою, а де по п╕ску
побрела в Кок-Тебель. Доки сонце звелося,
я прис╕ла спочить в карадагськ╕м л╕ску.
Вдень ховалась в знайом╕й з дитинства печер╕,
прокрадалась до хати сво╓╖ вноч╕,
в╕дчиняла тихенько, мов злод╕йка, двер╕,
що скрип╕ли тужливо, як в л╕с╕ сич╕.
╤з козою, бувало, лежала до ранку,
з нею тепло ╕ р╕дно було мен╕,
╕ прабабцю свою полонянку
стала бачити ув╕ сн╕.
╥╖ з дому пригнали сюди на чужину,
я ж в полон╕ була на сво╖й земл╕…
Та забула я скоро до хати стежину –
стало гам╕рно в наш╕м сел╕.
Завезли сюди люд ╕з Рос╕╖,
поселили у наш╕ хати –
╕ одразу дахи вс╕ ос╕ли,
╕ з╕в’яли зелен╕ сади.
Побрела я ╕з Криму в Черкаси,
до сво╓╖ немовби р╕дн╕…
У колгосп╕ трудилась до часу,
заробляла як╕сь трудодн╕.
Там назвалась ╕м’ям прабабус╕,
я ╕ дос╕ Оксана Козак.
У сел╕ не цуралася друз╕в,
роздивилася, що тут ╕ як.
Теж нещасна робота у злиднях…
Люди добр╕, так╕, як ╕ ми.
Подалась би в Ташкент до р╕дних –
та боялась розплати – тюрми.
Я ж прибила тод╕ оф╕цера…
Друг м╕й льотчик пол╕г на в╕йн╕…
Вийшла зам╕ж за хлопця-шофера,
двох б╕лявих родила син╕в.
Чолов╕к хорував на серце –
овдов╕ла з малими д╕тьми,
але ╖х п╕дняла, як ведеться,
стала вчити, щоб стали людьми.
Я тепер вже й сама прабабуся,
але тут доживаю сама.
Вже гадала, що в Крим не вернуся –
т╕льки тут почалась Хайтарма.
Потяглися татари, як птиц╕,
хоч не ждали ╖х р╕дн╕ доми.
Я в╕дкрила синам та╓мницю:
може, д╕ти, по╖демо й ми!?
Будем жити п╕д красень-горою,
де чека╓ старий карагач.
Похитали сини головою:
«Укра╖нц╕ ми, мамо, пробач!»
Я ж по╖хала. Стр╕лась з сестрою –
в╕с╕м душ у с╕м’╖, т╕снота.
Де була наша хата, ст╕ною
вже висотн╕ будинки стоять.
Я, мов ласт╕вка, теж тут гн╕здо придбала –
Кара-Даг загляда╓ якраз у в╕кно,
т╕льки жаль, що на пагорб╕ порожньо стало,
бо старий карагач вже спиляли давно.
А на м╕сц╕ його я новий посадила,
часом вийду туди, ск╕льки зможу – поллю,
п╕днялася б ще вище – не т╕ вже сили.
Як згори я на землю дивитись люблю!
Ось на вас я дивлюсь (це бабуся – до мене) –
трохи дивний курортник сюди забр╕в:
вс╕ гуляють край моря в алеях зелених,
ви ж поближче до наших крутих горб╕в.
Дай, ось думаю, вас зупиню та спитаю,
чи не з наших татар хтось блука╓ весь час.
«Укра╖нц╕в, бабуню, я тут виглядаю –
╕ радий, що зустр╕в саме вас!»
«Вже не знаю й сама, хто я зараз.
Тут – п╕всерця мого, а п╕всерця там
у гаю над Дн╕пром осталось…
Як там зараз ведеться вам?»
В душу дивляться оч╕ стареч╕:
«То ви справд╕ з самих Черкас?!»
Об╕йняв я худеньк╕ плеч╕:
«Так, я зв╕дти, де люблять вас!»

* Хайтарма (татар.) – повернення. Означа╓ також масове повернення татар до Криму п╕сля 1989 року
** Капут (н╕м.) – к╕нець, погибель
*** Тюбе (татар.) – головний уб╕р

22.07.2013 р.


Патара БАЧ╤А

Хайтарма... Ск╕льки всотано болю ╕ сл╕з,
Ск╕льки доль пон╕вечених часом...
Кат страшною б╕дою в дом╕вки ул╕з,
До чужого в╕ками в╕н ласий.
Уявити соб╕ зараз важко це як:
Все покинути ╕... св╕т за оч╕,
Коли дух тв╕й в╕д жаху ╕ горя закляк,
Наче спиш ти й... ПРОКИНУТИСЬ ХОЧЕШ.

***
Хто знав б╕ду, хто хоронив ╕ плакав,
Про голод зна╓ не з чужих лиш сл╕в,
Кого тримали в тюрмах г╕рш собаки
За те, що в╕льно жити в╕н хот╕в.
Чуж╕ той серцем в╕дчува╓ б╕ди,
Прийде на допомогу швидше вс╕х...
З татарами ми земляки й сус╕ди,
Що ╖х болить, те ╕ для нас — не см╕х.
Сьогодн╕ гордий цей народ в зажур╕,
Ми з ним готов╕ розд╕лити б╕ль.
Кураю сп╕в п╕дтрима╓ бандура,
╤ голос ╖х почують зв╕дус╕ль.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 18.05.2018 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=19970

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков