Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2882)
З потоку життя (6054)
Душі криниця (3354)
Українці мої... (1439)
Резонанс (1458)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1645)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
НА ВОЛИН╤ ЗНАЙШЛИ СТАРОВИННУ ╤КОНУ, ЯКУ РЕСТАВРУВАВ ТАРАС ШЕВЧЕНКО
Про ╕кону розпов╕в шевченкознавець, письменник, зав╕дувач кафедри журнал╕стики Нац╕онального...


ДРУГА ХВИЛЯ “СОЛОК╤╥”
Жодне ╕нтернет-видання не зам╕нить друкованого слова, тим паче, коли воно наповнене глибоким...


«СИН ВЛАШТУВАВСЯ В РУМ╤*, А ДОЧКА В КРИМУ»
Старовинний казахський висл╕в в╕добража╓ геопол╕тичне мислення наших пращур╕в.


КОЛИ НАСТА╢ «БАБИНЕ Л╤ТО»
Наш╕ традиц╕╖


БОРГ
Юл╕я ╤люха — укра╖нська письменниця, поетка, журнал╕стка, колумн╕стка.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #19 за 11.05.2018 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#19 за 11.05.2018
НАТАЛ╤Я ГОР╤ШНА: Я ТАМ, ДЕ ╤ ТИ – НА ПЛАНЕТ╤ КОХАННЯ…

Натал╕я Володимир╕вна Гор╕шна – поет, перекладач, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, автор 15 поетичних книг ориг╕нально╖ та перекладно╖ поез╕╖, лауреат Всеукра╖нських л╕тературних прем╕й ╕м. Василя Симоненка та Олександра Олеся. Друку╓ться з 1974 року. Мешка╓ в Черкасах. За словами поетеси, вона «пише серцем, серцем сприйма╓ св╕т».
Пропону╓мо в╕рш╕ з ново╖ книги «Люблю», 2017 року, яка нещодавно удосто╓на л╕тературно╖ прем╕╖ ╕м. О. Олеся.

В╤РЮ
В╕рю, що не все ╕ще сказала,
В╕рю, що сказала не ус╕м;
Що коханням не в╕дкв╕тувала
╤ не навт╕шалася тво╖м.

В╕рю, що позбудемось страждання
╤ згада╓м:
у в в╕нку сад╕в
Укра╖на – це земля кохання,
А не сир╕т ╕ невт╕шних вд╕в!
 
* * *
Серце не мовчить, воно болить,
К╕ркою вкрива╓ться в╕д болю.
– Серденько чутливе, що з тобою?
Як тебе з нетями пробудить?
Он весна птахами гомонить,
Сад ясн╕╓ б╕лою габою…

╤ сказало серце: «В кров╕ Сх╕д,
За Вкра╖ну гинуть мужн╕ во╖.
От ╕ я м╕цн╕ю, як гран╕т.
От ╕ я готуюся до бою».

ЛИСТ
брату ╕ сину

Не треба нам дол╕ шукати
В далеких краях, на чужин╕.
Не стань мен╕ ворогом, брате!
Вертайся додому, м╕й сину!

Америки, Польщ╕, Тайланди
Залишмо соб╕ – для туризму.
Не треба там дол╕ шукати,
Нема там ново╖ в╕тчизни.

Можливо, т╕ земл╕ й масн╕ш╕,
Але нав╕ть диво-птахами
Вкра╖нського серця не вт╕шить,
Сп╕ва╓ воно солов’ями.

Вертайся, синочку, додому!
Згадай сво╖ корен╕, брате!
В далекому св╕т╕ – чужому –
Не треба нам дол╕ шукати.

* * *
Я тр╕почу в тво╖х руках,
Немов листок на р╕дн╕й г╕лц╕,
Долаю страх у кожн╕й жилц╕
Без тебе згинуть на в╕трах.
А т╕ в╕трища – ╕з д╕бров
Таки з╕друть увесь покров
Й того листочка-с╕ромаху…
Несамовитий самозахист –
Твоя-моя оця любов.

НА ПЛАНЕТ╤ КОХАННЯ
Я там, де ╕ ти – на планет╕ Земля,
Я там, де ╕ ти – на планет╕ Кохання,
В як╕й я ╕ще неум╕ле маля,
Що т╕льки в╕дкрило стор╕нку п╕знання.
 
Я там, де ╕ ти – у сльозинц╕ дощу,
У гн╕в╕ ╕ розкош╕ першого грому.
Он бачиш бджолу у пилку золотому? –
То я, м╕й коханий, до тебе лечу.

Я душу свою у тво╖й сполощу.
Зм╕нивши закони земного тяж╕ння,
╤з промен╕в ласки, неначе з нас╕ння,
Наш прост╕р любов╕ у час╕ зрощу –
На гран╕ безумства, безсмертя на гран╕.
Я там, де ╕ ти, на планет╕ Кохання.

* * *
Щасливими бути не встидно,
Хай нав╕ть в╕йна навкружки.
Он люди см╕ються ╓хидно,
Та нас розум╕ють пташки –

Без братоубивств, словоблудства,
Без заздрощ╕в, майже свят╕.
Ми ближч╕ до них, н╕ж до людства,
Нам ╓ що втрачати в житт╕.

ОСТАНН╢ КОХАННЯ
Останн╓ кохання – траг╕чне, в╕дверте,
Як спалах, як зойк в╕д земно╖ жаги,
Все дал╕ в╕д вт╕хи, все ближче до смерт╕,
Сн╕жинки для юних, для сивих – сн╕ги.

Таке бережливе, турботливе, н╕жне,
Нестримне, вогнисте, жагуче, палке,
Як в юност╕ – гр╕шне, як в зр╕лост╕ – вт╕шне,
Й не в╕рю соб╕, що можливе таке.

Ляка╓ лише: налюбити не встигну,
В╕ддати себе не устигну сповна.
╤ в╕рш╕ з душ╕ проступають, як стигми,
╤ губи шепочуть: «Прости, ти прости мен╕.
Прости, що ми смертн╕. Прости, що в╕йна…»

* * *
Об╕йми мене, щоб ╕ не дихала,
Оповита тугими крильми.
Св╕т наповниться ласкою тихою
Й мить одну проживе без в╕йни.

CК╤Ф’ЯНКА
Степ нерозораний з дикими травами –
Ось хто я, любий м╕й. Хочеш – то на мене!
Дума╓ш, пахну кв╕тками якими? –
Пахну част╕ше я к╕ньми баскими!
З потом ╕ норовом ╖х схарапудженим,
Боком прокушеним, кров’ю заюшеним;
Криком стерв’ятник╕в, вовчими лапами,
Пахну я, милий, ночами кошлатими…
Дику ск╕ф’янку, не привчену плакати,
Хочеш – то на мене! Хочеш – то на тоб╕!

* * *
За твою самотн╕сть – я в одв╕т╕,
Я тебе ран╕ше не знайшла,
Я тебе самим лишила в св╕т╕,
Я з тобою поруч не була.

Я не захистила в╕д потали,
В╕ддала тебе ус╕м в╕трам,
Не було мене, де бути б мала,
Через терни ти проходив сам.

Сам на сам ти воював ╕з лихом,
Сам на сам заледве не закляк…
Чим я поплатилася? – Лиш см╕хом
Наших ненароджених малят.

* * *
Господи, я ж звикла плакать в╕ршем,
Коли доля – круть ╕ навкосяк.
А з тобою я – найщаслив╕ша,
А з тобою – вт╕шена уся.

Ти мене, як яблуко з морозу,
В╕д╕гр╕в, а пот╕м смакував…
Ти мене голубиш, а я – в сльози,
Бо н╕хто мене так не кохав!

* * *
Вс╕ слова, що знаю, – замал╕,
Та знайду тоб╕ – найкрасив╕ш╕
З тих, як╕ лиш ╓ на ц╕й земл╕,
Т╕, котрими люди пишуть в╕рш╕.

* * *
Це╖ мит╕ ми завтра не матимем,
Будуть ╕нш╕ думки й почуття.
Так кохають лише перед стратою,
Як н╕чого не важить життя.

Так назустр╕ч – лише протилежност╕,
Коли гонор сльозинки не варт.
Так в╕дверто – лише перед безв╕стю,
Серед вирви найважчих утрат.

Обп╕каюсь об пристрасне «я тебе…»,
Взнавши щастю ╕ горю ц╕ну.
Так кохають лише перед стратою,
Так кохають, йдучи на в╕йну.

* * *
Прощатися – й ненадовго –
То н╕би п╕рнати вглиб:
Там краби ╕ восьминоги,
Бездумн╕ обличчя риб,
Медуза торкне недбало,
Прозора, як херувим…
А серцю цього замало,
Бо дихати нема чим!

* * *
П╕снями лебединими,
Думками, т╕лом, в╕ршем –
Люблю тебе! Прости мене,
╤ не питай за в╕що.
 
Зростаюсь, мов судинами,
Молю м╕й цв╕т не знищить.
Люблю тебе! Прости мене,
╤ не питай за в╕що.

Наперек╕р, у лютому,
Не в сонячност╕, в хвищ╕ –
Прости мене. Люблю тебе!
╤ не питай за в╕що.

ЛЮБЛЮ ТЕБ…
Мов ╕нш╕ слова позабут╕,
Шепчу я: «Люблю теб… Люблю теб…»
Собою, як з╕ллям захмелиш,
Шепчу я: «Люблю теб… Тебе лиш…»

«Люблю…» – бубоню, наче мантру.
«Люблю теб…» – сьогодн╕ ╕ завтра.
«Тебе лиш…» – це не прокричати:
Шептати, шептати, шептати…

* * *
Готова просити прощення за сни,
В котрих я була не з тобою,
За посм╕шки друзям, за в╕рш запальний,
За норов, що б’╓ кропивою.

За те, що не вкрилась (а мала б) корою
З байдужост╕, чванства, др╕бно╖ брехн╕.
Що не затулилась бронею стальною –
Постав вже ╕ це за провину мен╕.

Лише в нелюбов╕ мене не вини –
Складаю до н╕г тво╖х серце, як зброю.
…Як зимно. В пов╕тр╕ г╕рчать полини,
Та в╕тер знайшов десь зачаток весни
Й запл╕дню╓ прост╕р жагою.

* * *
Не привчай мене бути звичайною,
Я – це подих, це постр╕л, це н╕ч;
Краще буду огорнута тайною
╤ суц╕льним клубком протир╕ч.
 
Не привчай мене бути не дужою
(А в об╕ймах тво╖х я слаба).
Ма╓ силу лиш серце остуджене –
Силу в╕льного, а не раба.

Не привчай не пов’язану клятвами,
З мене ╕ншу, н╕ж ╓, не л╕пи,
Не сп╕вають крилат╕ за ╜ратами.
Та люби мене… Зможеш – люби!

* * *
Шалено, ти чу╓ш – шалено! –
Шалено тебе люблю!
╤ смутком тво╖м незнищенним,
Й роками тво╖ми болю.

╤ все ж бо я – кум королю!
Бо це неймов╕рно: люблю!
╤ хто заборонить, ну хто мен╕
Тонути в шаленств╕-повен╕?

Вт╕шатися з непогр╕шност╕? –
Та краще померти з н╕жност╕!
Твереза, в гарячц╕, в хмелю –
Люблю, розум╕╓ш? Люблю!

* * *
Яка це розк╕ш – знати, що кохана!
Яке це диво – т╕шитись крильми,
Як╕ проткнулись кр╕зь кривав╕ рани,
Cпод╕ян╕ нам р╕дними людьми.

╤ владар╕, ╕ злидар╕, й титани,
Мал╕ й велик╕ – хоч кого в╕зьми –
Так скупо обдарован╕ коханням,
Так щедро нагороджен╕ сл╕зьми.

* * *
Без тебе – не хочу! Без тебе – нав╕що?
Н╕ весни не вт╕шать, н╕ статки, н╕ в╕рш╕.
Без тебе – нав╕що? Без тебе – не можу,
Й життя поверта╓ться боком ворожим.

Без тебе не можу. Без тебе не вм╕ю
Утримати в серц╕ останню над╕ю.
Шепчу у розлуц╕ й ц╕луючи оч╕:
«Без тебе не вм╕ю. Без тебе – не хочу!»

РОЗЛУК НЕ БУДЕ
Мало рук мен╕, мало губ,
Не поможуть слова ╕ рими.
Боже, як же ти мен╕ люб! –
Невигойно, неутолимо.

Варто ждати усе життя,
Щоб отак, на самому денц╕,
Спалахнути в╕д «в╕дкриття» –
Я знайшла тебе, м╕й шаленцю!

М╕й! Звучить, як весняний гр╕м.
М╕й! Життям надиха╓ груди,
Аби в╕рить чуттям сво╖м
╤ тво╓му: «Розлук не буде!»

* * *
У тоб╕ – цього св╕ту б╕ль,
У тоб╕ цього св╕ту ласка.
В лон╕ матер╕ ╕ в тоб╕
Я була ╕ я ╓ – без маски.

Ти м╕й норов жаский зборов
Попри дик╕ мо╖ пручання.
У тоб╕ я – сама любов.
У тоб╕ я – саме жадання.

* * *
Моя провина, м╕й б╕ль, м╕й сором –
Я мало, р╕дн╕, любила вас.
Коли за двадцять, коли за сорок,
Це ще простимо, всьому св╕й час.

Це ще простимо, як ти дитина,
Але в сивинах – пекельний стид.
Прости за батька, прости за сина,
За вс╕х, коханий, мене прости.

* * *
Я – знак чекання, знак хот╕ння,
Всього, що марилося в снах,
Знак шепот╕ння-муркот╕ння.
А ти мен╕ – окличний знак!

* * *
Люби мене – жагучу, н╕жну, сонну.
Люби мене – впокорену чи злу,
Сором’язливу ╕ безцеремонну,
Кусючу й роботящу, мов бджолу.

Люби мене у л╕т╕ тихозвонн╕м,
В зимовому мигт╕нн╕ кришталю,
У палахко╖ осен╕ в полон╕ –
Люби мене, бо я тебе люблю.

* * *
Нарешт╕ заспоко╖лась – ти ╓!
Н╕хто тебе у мене не в╕д╕йме.
Я п╕вжиття ждала тво╖ об╕йми,
Нарешт╕ заспоко╖лась – ти ╓!

Та р╕же, наче грудка монпансь╓,
Солодкий б╕ль. Н╕-н╕, та ╕ озветься.
Ц╕луй мене! Ц╕луй мене у серце!
Нарешт╕ заспоко╖лась – ти ╓!

ДАХОЗНЕСЕНИЙ В╤РШ
Винаходжу слова –
 Тих, що ╓, мен╕ мало, не досить.
Я люблю тебе! Ва!
 Й не була така вт╕шена дос╕.

Мен╕ тепло з тобо,
 ╤ душа, як дитя, розкошу╓.
Може, на Л╕мпопо
 З Айболитьом зв╕рят пол╕ку╓м?

Я тебе бу коха
 Серед пальм, у т╕нист╕м бунгало.
╤ в╕ддам, мов блоха,
 Свою лапку, аби п╕дкували.

Закричить какаду,
 Ти мене ц╕лува дахознесено…
Може, ще пошкоду,
 Що сп╕знався поет з поетесою.

* * *
Блудить бджола по спустошених кв╕тах,
Квола, безвольна, ос╕ння бджола.
Ср╕бною ниткою бабине л╕то
М╕цно пришило ╖╖ до крила.

Ст╕йко, як та олов’яна солдатка,
Пост не лиша╓ ╕ тягне св╕й хрест.
…Тл╕╓ п╕д сн╕гом пушинка-крилатка,
Мов альп╕н╕ст, що не взяв Еверест.

* * *
Зроби так, аби я не мовчала,
Я мовчу, в╕дчуваючи б╕ль.
Так у спеку засуха тривала
Соки ссе з недостиглих хл╕б╕в,

Так, помалу, руйнуються скали
╤ терпляч╕сть спадкових раб╕в,
Так спрацьову╓ втома металу
Й л╕таки розтина╓ навп╕л.

* * *
Як грац╕йно помира╓ кв╕тка,
Склавши пелюстинки на чоло,
Наче перевтомлена леб╕дка,
Голову сховала п╕д крило.

Тихо, без плач╕в ╕ голос╕ння,
Бо ж таки лишила на земл╕
Щедре, гарно визр╕ле нас╕ння
╤ св╕тлину на мо╖м стол╕.

* * *
Все б╕льше вибиваючись ╕з сил,
Тр╕поче л╕то у тенетах осен╕.
Кружля╓ пух пон╕вечених крил…
Сумний спектакль. ╤ ми ус╕ запрошен╕.

* * *
Останн╕ сливи падають у жовтн╕,
╤ так нестерпно хочеться назад –
В жар╕нь, у р╕чку, в шльопанц╕, у шорти,
У вигадку, в любов, в едемський сад.
 
* * *
Полярн╕ сили, в╕чне ╕нь ╕ ян,
Весна бринить в людин╕ ╕ у бруньц╕.
╤ ми уже не не схож╕ на землян –
Закохан╕ под╕бн╕ до прибульц╕в.

РОМАНС
Кольору ос╕нньо╖ трави,
Кольору ос╕нньо╖ над╕╖ –
Я ц╕ оч╕ ще не розум╕ю,
Я ╕з ними все ╕ще на «Ви».

Дик╕ незбагненн╕ острови,
Хащами приборкан╕ стих╕╖,
Там птахи не знають тятиви,
А вбивають – т╕льки бурев╕╖.

Оч╕, що наказують: «Живи!»,
Оч╕, в╕д яких н╕яков╕ю…
Кольору ос╕нньо╖ трави,
Кольору останньо╖ над╕╖.

ЗУСТР╤Ч
О, пане Самотн╕сть!
О, пан╕ Печаль!
Зустр╕лись, сп╕знались, сп╕ткнулись –
як жаль…

╤ щемно, мов зблиск потьмян╕лих дзеркал:
– Ви, пане, самотн╕сть.
– Ви, пан╕, печаль.

* * *
Неп╕дкорена, неприручена,
З паном В╕дча╓м я заручена.
Не пов╕нчана – не зак╕нчено:
– В╕дпуст╕ть мене, пане В╕дчаю!
 
Не держ╕ть мене, не лов╕ть мене,
Нащо Вам мо╓ серце в╕дьмине?
Посуму╓те, в╕дсаму╓те
Й волю вольную в╕дсвятку╓те.

– Ну пущу тебе, моя панночко,
Н╕ в св╕таннячко, н╕ в смерканнячко.
Будеш рватися, знову зранишся,
Пану Болю тод╕ д╕станешся.

– Пане Болю ╕ пане В╕дчаю!
Що ж ви долю мен╕ кал╕чите?
Посм╕хнулися, мов говорячи:
– Жити – в╤дчайно, жити – боляче.

* * *
Жорстокий св╕т, п╕дтримки н╕ в╕д кого
(Х╕ба що лайкне хтось ╕з соцмереж),
А вже душ╕ – так треба в руки Бога,
А вже вона знесилилась до меж.

╥й н╕ до чого захист камуфляж╕в,
Бо й так в╕длипне бруд чужих обмов;
╤ буде з нею – скалка кварцу з пляжу
Й рядочок в╕рша про твою любов.

БАЛАДА про СИЛУ ╕ МОЛОД╤СТЬ
– Верни мен╕ молод╕сть, – ск╕млило серце ж╕ноче.
– Верни мен╕ силу, – моливсь чолов╕к сам на сам
Ос╕нньо╖ ноч╕, тужливо╖, хворо╖ ноч╕.
А небо насупилось: – Вдруге н╕чого не дам!

╤ знову св╕тання – так╕ мовчазн╕, як смеркання.
╤ знову смеркання – тягучим клубком самоти.
Даремн╕ благання, намарн╕ ус╕ спод╕вання.
Де силу його, ╖╖ молод╕сть де в╕днайти?
 
Зривав листопад жовте листя без м╕ри, без л╕ку.
╤ кидав у в╕кна й писав ╖м дощами на скл╕,
Що т╕льки у ж╕нц╕ – вся сила ╖╖ чолов╕ка,
В очах чолов╕кових – молод╕сть в╕чна ╖╖.

Та так вже на св╕т╕, на б╕лому св╕т╕ ведеться,
Не слухають люди н╕кого, й до чого тут дощ…
А пот╕м ураз надрива╓ться змучене серце,
╤ б╕ль, як прозр╕ння, й прозр╕ння, як осен╕ дрож.

* * *
Я зайду у Фейсбук ╕ д╕знаюсь, що в тебе все добре,
Мирно в дом╕ й на серц╕ – нема╓ нов╕тн╕х скорбот,
Як ран╕ше, й тепер – ти част╕ше вдивля╓шся в обр╕й,
Н╕ж в оцих неборак, у цей натовп, що зветься народ.

Я зайду у Фейсбук, прочитаю нов╕ тво╖ в╕рш╕,
Погортаю слова, притулюся до згадок лицем.
Не зробились, на жаль, н╕ на ╜ран ми з роками мудр╕ш╕,
Лиш навчились – всерйоз – розмовляти з ос╕нн╕м дощем.

Проб╕жить б╕гунок по св╕тлинах, по друзях, по лайках,
Наче сонячний зайчик, що вкотре не давшись до рук,
З╕сковзнув на стебло здичав╕лого сивого злаку
╤ в пуст╕ об╕цянки, що в св╕т╕ не стане розлук.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #19 за 11.05.2018 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=19960

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков