"Кримська Свiтлиця" > #17 за 27.04.2018 > Тема "З потоку життя"
#17 за 27.04.2018
ГРАМОТА Д╤ОН╤С╤Я: ДОКУМЕНТАЛЬНЕ СВ╤ДЧЕННЯ АНЕКС╤╥ УКРА╥НСЬКО╥ ПРАВОСЛАВНО╥ ЦЕРКВИ
В ориг╕нальних документах грецькою мовою в╕д 1686 року н╕ слова про те, що Ки╖вську митропол╕ю з Константинопольського патр╕архату “дов╕чно” передано Москв╕…
«Укр╕нформ» продовжу╓ сер╕ю матер╕ал╕в про нин╕шню ситуац╕ю з можливим ╕ дуже бажаним наданням автокефал╕╖ для укра╖нсько╖ православно╖ церкви. Цього разу ми досл╕джу╓мо ╕сторичне кор╕ння: грамоту Константинопольського патр╕арха Д╕он╕с╕я IV 1686 року, за якою Ки╖вська метропол╕я н╕бито “дов╕чно” перейшла п╕д владу московських церковник╕в. А приводом для нашого матер╕алу стала св╕жа (але не нова) заява рос╕йського “православного експерта” Кирила Фролова (“жириновського” в╕д РПЦ): “Зг╕дно з грамотою Константинопольського патр╕арха Д╕он╕с╕я 1686 року, Ки╖вська православна митропол╕я переда╓ться Московському патр╕архату нав╕чно. ╤ цей документ не ма╓ зворотно╖ сили”. В╕дтак ма╓мо два питання: Перше - що це за грамота Вселенського патр╕арха Д╕он╕с╕я 1686 року, за якою Укра╖нська Церква перейшла «п╕д Москву нав╕чно»? Друге - чи насправд╕ це р╕шення остаточне ╕ «оскарженню» не п╕дляга╓ та, власне, про що узагал╕ йдеться в документ╕?
Грамота Д╕он╕с╕я, або Як Москва “купила” Церкву за 200 золотих Рел╕г╕╓знавець, сп╕вроб╕тник ╤нституту рел╕г╕╖ та сусп╕льства УКУ Анатол╕й Бабинський, до якого «Укр╕нформ» звернувся по коментар, каже: “П╕дпорядкування Ки╖всько╖ митропол╕╖ Московському Патр╕архов╕ ╓ довол╕ заплутаною ╕стор╕╓ю. Там ╓ все: ╕ п╕дкупи, ╕ протистояння м╕сцевого укра╖нського кл╕ру, ╕ ман╕пуляц╕╖ з обранням чергового Ки╖вського митрополита”. Якщо коротко, то все було так: 1686 року Ки╖вську митропол╕ю Константинопольського патр╕архату при╓днали до Московського патр╕архату, коли Вселенський патр╕арх Д╕он╕с╕й IV та Священний Синод Константинопольсько╖ Церкви видали суперечливий Томос (указ) про передачу Ки╖всько╖ митропол╕╖ в юрисдикц╕ю Московського патр╕архату. В╕дзначимо, що спочатку Д╕он╕с╕й Константинопольський у категоричн╕й форм╕ в╕дмовився допомагати московським посланцям. Але в той час була напружена ситуац╕я м╕ж Москов╕╓ю ╕ турками - Османською ╕мпер╕╓ю, ╕ московськ╕ дипломати це використали (бо турки на той момент не хот╕ли воювати з Рос╕╓ю) та вмовили султана зберегти мир в обм╕н на згоду з передачею Ки╖всько╖ митропол╕╖. Султан викликав до себе православного патр╕арха (той дуже сильно залежав в╕д мусульмансько╖ влади) ╕ дав йому вказ╕вку в╕ддати Москв╕ Ки╖вську митропол╕ю. Бабинський: “За допомогою тиску з боку турецько╖ влади, щедрих подарунк╕в — 200 золотих ╕ 120 соболиних шкурок — царськ╕ дипломати домоглася в╕д патр╕арха Д╕он╕с╕я згоди на передачу Ки╖всько╖ митропол╕╖ п╕д зверхн╕сть патр╕арха Московського”. Попри те, вже наступного року в╕йна м╕ж Рос╕╓ю та Туреччиною таки розпочалася. Патр╕арха Д╕он╕с╕я IV скинули з престолу члени синоду та ╕нш╕ арх╕╓ре╖, як╕ не визнали нового п╕дпорядкування митропол╕╖ (в╕н, Д╕он╕с╕й, звернувся по допомогу до Москви, де йому в╕дпов╕ли, що за “таку др╕бницю”, як Ки╖вська митропол╕я, в╕н отримав достатню плату).
Грецький ориг╕нал грамоти: про що насправд╕ йшлося в документ╕? В╕дпов╕дь на це питання ми знаходимо у допов╕д╕ рос╕йського богослова та ╕сторика Костянтина В╓тошн╕кова - “Передача” Ки╖всько╖ митропол╕╖ Московському патр╕архату у 1686 роц╕: канон╕чний анал╕з” та у книз╕ ╓пископа Петроградського ╕ Гдовського Рос╕йсько╖ православно╖ автономно╖ церкви (РПАЦ) Григор╕я, в╕домого в наукових колах п╕д ╕менем Вадима Лур'╓ - “Рос╕йське православ'я м╕ж Ки╓вом ╕ Москвою. Нариси ╕стор╕╖ рос╕йсько╖ православно╖ традиц╕╖ м╕ж XV ╕ XX стол╕ттями”. Проанал╕зувавши десятки оф╕ц╕йних документ╕в того часу - Константинополя ╕ дипломатичне листування Москви та сх╕дних патр╕арх╕в, яке опубл╕коване в “Актах П╕вденно-Зах╕дно╖ Рус╕” у 1872 роц╕ (нин╕ збер╕гаються в арх╕в╕ рос╕йського МЗС), науковц╕ роблять висновок, що н╕якого факту переп╕дпорядкування Ки╖всько╖ митропол╕╖ з Константинопольського патр╕архату Москв╕ не було, а був лише факт так звано╖ концес╕╖. Лур’╓: “Переп╕дпорядкування Ки╖всько╖ митропол╕╖ Московському патр╕арху ╓ ╕сторичним м╕фом. Константинопольський собор 1686 року ╕ патр╕арх ╢русалимський Досифей в╕дмовилися визнати законним вторгнення Московського патр╕арха в укра╖нськ╕ справи й погодилися лише передати йому права нам╕сника, або екзарха Вселенського престолу (“И да будет епархия убо Константинополскаго, наместствующая же от святейшаго патриарха Московскаго”)... Захоплення Ки╖всько╖ митропол╕╖ Московським патр╕архом в Константинопольському патр╕архат╕ завжди вважали беззаконням, зд╕йсненим всупереч канон╕чному праву. Оск╕льки для Константинопольського патр╕архату зберегли канон╕чне значення лише т╕ меж╕ Московського патр╕архату, як╕ були визначен╕ соборним актом 1593 року, коли останн╕м “подарували” патр╕арший статус”. В╓тошн╕ков: “У ╓диному збереженому в грецькому ориг╕нал╕ текст╕ йдеться, що патр╕арху Московському не було надано жодного п╕дпорядкування або зм╕ни юрисдикц╕╖ митропол╕╖ (що заборонено канонами), а т╕льки дозв╕л зд╕йснювати х╕ротон╕ю (висвячення, рукоположення. - ред.) митрополита. Цей дозв╕л надано як дов╕рен╕сть, як екзарха (представнику), ╕ т╕льки для адм╕н╕стрування”. Водночас автор торка╓ться не менш важливого питання, яким у Кремл╕ люблять часто апелювати, заявляючи про н╕бито “канон╕чн╕” права на Ки╖вську митропол╕ю: якщо протягом 30 рок╕в якийсь тимчасовий канон╕чний порядок н╕ким не оскаржений, то в╕н закр╕плю╓ться на в╕ки в╕чн╕. В╓тошн╕ков: “Такий канон — 17 правило Четвертого Вселенського Халк╕донського Собору — справд╕ ╕сну╓, але говориться там нав╕ть не про ╓парх╕╖, ╕ тим б╕льше не про митропол╕╖, а про села, як╕ знаходяться на кордонах м╕ж ╓парх╕ями”. Ран╕ше не було сталих адм╕н╕стративних кордон╕в нав╕ть у св╕тських областях, перекону╓ рос╕йський ╕сторик, оск╕льки картограф╕я була погано розвинена. Але якщо раптом з'являлося якесь село, ╕ один ╓пископ говорив: “це мо╓ село”, а той говорив: “н╕, це мо╓ село”, тод╕ починалися розсл╕дування. В╓тошн╕ков: “Нав╕ть в ╕стор╕╖ Ки╖всько╖ митропол╕╖ була суперечка м╕ж Суздальським ╓пископом ╕ Ки╖вським митрополитом, який уже жив в Москв╕, ╕ там довго розбиралися, ск╕льки рок╕в п╕д ким ран╕ше був цей суперечливий населений пункт... Але це правило стосу╓ться м╕стечок або с╕л, як╕ не були конкретно введен╕ в чиюсь юрисдикц╕ю, тобто, в кращому випадку, йдеться про параф╕╖. Що стосу╓ться ╓парх╕й, а тим б╕льше митропол╕й, то цей канон застосовуватися не може”. Сво╓ю чергою, можемо зробити висновок: у документах 1686 року йдеться про збереження Ки╓ва в п╕дпорядкуванн╕ Константинополю, патр╕арх Московський призначався лише “нам╕сником” патр╕арха Константинопольського в Ки╓в╕ ╕ т╕льки в╕д його ╕мен╕ мав там певну (обмежену) владу, за богослуж╕нням в Ки╖вськ╕й митропол╕╖ першим мало завжди п╕дноситися ╕м'я патр╕арха Константинопольського, ╕ т╕льки за ним - патр╕арха Московського, а також обговорюються важлив╕ права автоном╕╖ Ки╖вського митрополита в╕д Москви.
Повернути вкрадену митропол╕ю: яка позиц╕я Вселенського патр╕арха? В Константинопол╕ н╕коли не визнавали захоплення Москвою Ки╖всько╖ митропол╕╖. Ут╕м, активн╕шу позиц╕ю зайняли там лише на початку XX стол╕ття. 13 листопада 1924 року Константинопольський патр╕архат видав Патр╕арший ╕ Соборний Томос, яким була заснована автокефал╕я (самост╕йн╕сть) Польсько╖ православно╖ церкви - на територ╕╖ ново╖ держави, Польсько╖ Республ╕ки. Кр╕м сл╕в про практичну необх╕дн╕сть дати Польськ╕й церкви самост╕йн╕сть, Томос м╕стив таке канон╕чне об╜рунтування цього кроку, яке - як в╕дразу ж було задумано - в╕дкривало шлях ╕ до появи нових автокефал╕й. Ось цей ключовий абзац Томосу: “Бо написано, що початкове в╕дд╕лення в╕д нашого престолу Ки╖всько╖ митропол╕╖ й залежних в╕д не╖ православних церков Литви та Польщ╕ ╕ ╖х при╓днання до свято╖ Московсько╖ Церкви не було зд╕йснене в злагод╕ з узаконеними канон╕чними постановами, ╕ не були дотриман╕ угоди про повну церковну самост╕йн╕сть Ки╖вського митрополита, що носить титул екзарха Вселенського престолу”. Великий резонанс мала заява, зроблена в березн╕ 2005 року арх╕╓пископом Скопельским Всеволодом (Майданським). На зустр╕ч╕ з тод╕шн╕м президентом В╕ктором Ющенком в╕н заявив, що Константинопольський патр╕архат н╕коли не визнавав законност╕ переходу Ки╖всько╖ митропол╕╖ до складу Московського патр╕архату, ╕ тому Константинополь ╕ донин╕ продовжу╓ вважати Укра╖ну сво╓ю канон╕чною територ╕╓ю. А 26 липня 2008 року у сво╓му програмному зверненн╕ до укра╖нського народу, сказаному на Соф╕йськ╕й площ╕ в Ки╓в╕, Патр╕арх Варфолом╕й прямо назвав при╓днання Ки╖всько╖ митропол╕╖ до Московського Патр╕архату анекс╕╓ю. При цьому в╕н п╕дкреслив, що його Церква погодилася “обмежити себе” заради того, щоб сприяти повн╕шому застосуванню “духовно╖ спадщини В╕зант╕╖”, а також задля захисту православно╖ ╕дентичност╕ укра╖нського народу. Ба б╕льше. У коментар╕ «Укр╕нформу» один з найвпливов╕ших укра╖нських рел╕г╕╓знавц╕в, народний депутат Укра╖ни В╕ктор ╢ленський заявив: “Коли черговий Московський патр╕арх вступа╓ на престол, то патр╕арх Константинопольський йому каже: “Я тебе люблю, ц╕лую та ц╕ную, але т╕льки в тих межах, в яких ти був станом на 1593 р╕к”. Тобто на час, коли Москва отримала патр╕арший статус”. Чому ж тод╕ Константинополь так довго тягне з наданням Укра╖нськ╕й православн╕й церкви автокефал╕╖? Ще в 2010 роц╕ ╓пископ Григор╕й (Лур’╓) в ╕нтерв’ю ╕нтернет-виданню “Рел╕г╕я в Укра╖н╕” заявив, що на практиц╕ оч╕кувати в╕д Константинополя крок╕в щодо перегляду статусу Ки╖всько╖ митропол╕╖ можна в будь-який момент: “Якщо вдасться домовитися з Константинополем, то можна абсолютно нехтувати думкою Московського патр╕арха, адже вся влада Московського патр╕арха на територ╕╖ Укра╖ни ╕сну╓ ост╕льки, оск╕льки Константинополь це допуска╓. Отже, якщо Константинополь захоче взяти п╕д св╕й омофор будь-яку тутешню юрисдикц╕ю, то в╕н завжди ма╓ право це зробити. Це буде под╕бно в╕дновленню Грузинсько╖ автокефал╕╖”. На думку рел╕г╕╓знавця Анатол╕я Бабинського, в Укра╖н╕ Константинополь повинен виступити в рол╕ арб╕тра в м╕жправославних стосунках: “Коли ╓ якась проблема, як наприклад в Укра╖н╕, ╕ ситуац╕я не може вир╕шитись на м╕сц╕ (а вона не може вир╕шитись тут об'╓ктивно), то мала б бути апеляц╕йна ╕нстанц╕я, яка б запропонувала якесь конструктивне вир╕шення. Так було нещодавно в Болгар╕╖, в ╢русалимському Патр╕архат╕, ╕ Константинополь в╕д╕грав там важливу роль у залагодженн╕ проблеми. Так от Константинополь м╕г би виступити й в Укра╖н╕ не лише як Церква-мат╕р, що, зв╕сно важливо, але також як арб╕тр у м╕жправославних стосунках”. Мирослав Л╕скович
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 27.04.2018 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=19922
|