Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2736)
З потоку життя (5825)
Душі криниця (3286)
Українці мої... (1425)
Резонанс (1439)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1620)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СОНЦЕ З М╤СЯЦЕМ ЗУСТР╤ЛИСЬ
21 кв╕тня у церквах сх╕дного обряду вшановують Святого Руфа — одного ╕з 70-ти апостол╕в,...


«НАБОЛ╤ЛО У ДУШ╤, НАКРИМИЛОСЬ...»
«Бог у пом╕ч творцям "Кримсько╖ св╕тлиц╕" ╕ ваш╕й газет╕, ус╕м укра╖нським патр╕отам Криму....


╤ван НИЗОВИЙ. «╤ Крим, ╕ Рим, ╕ м╕дн╕ труби…»
Ми й нин╕ щедр╕, Як були, Без м╕ри ╕ без меж: ╤ флот, ╕ море в╕ддали, ╤ Севастополь теж.


МАРТИН╤ВСЬКА ШКОЛЯРКА ЗАЙНЯЛА ПРИЗОВЕ М╤СЦЕ НА ВСЕУКРА╥НСЬКОМУ КОНКУРС╤
В╕длуння «Св╕тличного» конкурсу


СТИМУЛ ДЛЯ ТВОРЧОСТ╤
Зак╕нчилася зустр╕ч обм╕ном традиц╕йних подарунк╕в – книг та фотографуванням на згадку про...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 16.03.2018 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#11 за 16.03.2018
МЕЖ╤ МО╢╥ МОВИ – ЦЕ МЕЖ╤ МО╢╥ ДЕРЖАВИ…

Нарешт╕ укра╖нц╕ можуть прив╕тати один одного з перемогою. Конституц╕йний суд визнав неконституц╕йним мовний закон К╕валова-Колесн╕ченка. Нагада╓мо, що вл╕тку 2014 року 57 народних депутат╕в VII скликання (з них 37 нардеп╕в-свобод╕вц╕в) роблять подання до Конституц╕йного Суду Укра╖ни щодо неконституц╕йност╕ Закону Укра╖ни «Про засади державно╖ мовно╖ пол╕тики» в╕д 3 липня 2012 року №5029-VI – закону од╕озних рег╕онал╕в К╕валова та Колесн╕ченка. Це подання ╕н╕ц╕ю╓ народний депутат Укра╖ни ╤рина Фар╕он ще у травн╕ 2014 року, а перше слухання в╕дбува╓ться лише в грудн╕ 2016 року. Як бачимо, тривала довол╕ кроп╕тка робота, аби нарешт╕ закон К╕валова-Колесн╕ченка визнали неконституц╕йним. Сусп╕льство ма╓ усв╕домити, що мова - найважлив╕ша частина нашо╖ особистост╕, нашо╖ думки, визнача╓ ступ╕нь св╕домост╕ кожно╖ людини. Мова наст╕льки тонка тканина, що ╖╖ пов’язують з╕ сферою почутт╓вого, з «розумом серця». За мовною ознакою людина шука╓, ╕дентиф╕ку╓ себе з родом, народом, нац╕╓ю. Нехтування та ╕гнорування мови призвели до траг╕чних насл╕дк╕в, св╕дком яких ╓ сучасне сусп╕льство.
 Думки в╕домих ф╕лософ╕в, мовознавц╕в про мову – ц╕лий космос, в якому в╕дображено складний та розма╖тий св╕т. «Мова ╓ в╕дбиттям духу людського ╕ засобом для творчого перетворення матер╕ального св╕ту у св╕т духовний», - писав н╕мецький ф╕лософ В. фон Гумбольдт. «Меж╕ мо╓╖ мови – це меж╕ мо╓╖ держави», - п╕дкреслював Богдан Хмельницький. «Меж╕ мо╓╖ мови означають меж╕ мого св╕ту», - ця блискуча теза належить австро-англ╕йському ф╕лософу Людвигу В╕тгенштайну. «Мова – оселя буття духу. В осел╕ мови живе людина», - писав н╕мецький ф╕лософ Март╕н Гайдегер, якого вважають людиною, що зд╕йснила мовну революц╕ю. Тим самим утверджуючи тезу: мова – не щось другорядне та аморфне, не варте уваги.
На приклад╕ укра╖нсько╖ мови, яка пережила роки бездержавност╕ та упосл╕дженост╕, перекону╓мося у справедливост╕ тези В╕тгенштайна. Справд╕, «руський мир» прийшов туди, де не було укра╖нсько╖ мови. За радянських час╕в, в умовах тотально╖ русиф╕кац╕╖, охоронцями укра╖нсько╖ мови стали «мужн╕ одинаки», вчител╕, як╕ плекали бодай поодинок╕ духовн╕ остр╕вц╕. В╕р╕ Л╕сов╕й, дружин╕ дисидента Василя Л╕сового, судилося стати тим янголом-охоронцем, п╕д оп╕кою яко╖ була р╕дна мова. Дивовижним було нав╕ть те, як заходила вчителька В╕ра Л╕сова на урок. Вона не сварила д╕тей, а дарувала ╖м осяйну усм╕шку: «Доброго дня, мо╖ д╕ти–кв╕ти!» Чи варто дивуватися, що п╕сля такого прив╕тання розкв╕тав нав╕ть «найзапекл╕ший» дв╕╓чник ╕ порушник дисципл╕ни? ╥╖ уроки викликали захоплення. Якщо читала Шевченка – то напам’ять, якщо писала сценар╕й до свята, то такий, що вся школа була у захопленн╕. Вона любила д╕тей, ╕ т╕ в╕дпов╕дали ╖й вза╓мн╕стю. Зошити з л╕тератури в учн╕в пан╕ В╕ри можна було оформлювати, як художн╕й тв╕р. ╤ тому звичайн╕ шк╕льн╕ зошити перетворювалися на справжн╕й витв╕р мистецтва. «Роб╕ть його, як душа лежить», - радила В╕ра Павл╕вна.
Здавалося, це «свято життя» буде тривати в╕чно. Та «бурхлива д╕яльн╕сть» вчительки укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури декому була не до вподоби. Спочатку за ╖╖ спиною т╕льки шепот╕лися: «Нав╕що у школ╕ ц╕ народн╕ свята ╕ укра╖нськ╕ п╕сн╕? Кому це потр╕бно? Краще б влаштувала ╕нтернац╕ональний концерт «дружби народ╕в»! А п╕сля арешту Василя Л╕сового працювати стало ще важче. Оск╕льки д╕ти В╕ри Павл╕вни знали про причини арешту батька (вона не робила з цього та╓мниц╕), то можна лише здогадуватися про те, ск╕льки ╖м довелося вислухати «при╓мних» сл╕в на свою адресу. Вже за Незалежност╕ Укра╖ни, у статт╕ «Введення у самобутн╕ культурн╕ св╕ти – важливий принцип гуман╕тарно╖ осв╕ти», Василь Л╕совий блискуче висв╕тлив д╕яльн╕сть таких подвижник╕в укра╖нсько╖ справи, як його дружина В╕ра Павл╕вна: «Ентуз╕асти етнопедагог╕ки поставили перед собою мету ввести дитину у храм самобутньо╖ культури, аби таким чином вона одержала те духовне ╕ моральне п╕д╜рунтя, що його не здатн╕ були дати ан╕ оф╕ц╕йна ╕деолог╕я, ан╕ рац╕онально сформульований кодекс повед╕нки». Д╕яльн╕сть сво╓╖ дружини–вчительки ╕ ╖╖ колег Василь Л╕совий називав «мужньою ╕ жертовною», адже протягом 70-х - 80-х рок╕в вони, як правило, наражалися на вороже ставлення не т╕льки з боку чиновник╕в – бюрократ╕в, а часто з боку сво╖х колег – вчител╕в. Додаймо сюди також тиск, який чинився на д╕тей «неблагонад╕йних» вчител╕в, ╕ ми зрозум╕╓мо, в яких умовах доводилося працювати цим «мужн╕м одинакам». Ус╕ укра╖номовн╕ д╕ти у 70-х роках у ки╖вських школах почувалися вкрай незахищеними. Послухаймо Василя Л╕сового: «Будь-який вияв нац╕онального – у мов╕, в одяз╕ – якщо це було призначене не для сцени, а для життя – ставав об’╓ктом насм╕шок ╕ зневаги. У 60-х-70-х роках укра╖номовна дитина в ки╖вських школах – якщо дитина розмовляла укра╖нською мовою не лише на уроках, але й на перерв╕ – наражалась на знущання сво╖х однокласник╕в. ╤ багато вчител╕в зам╕сть того, аби сол╕даризуватися з цими мужн╕ми одинаками серед д╕тей (переважно ╕з нац╕онально св╕домих укра╖нських родин), сам╕ переходили на рос╕йську мову, як т╕льки зак╕нчували урок. Тим самим вони п╕дтримували погляд, що укра╖нська мова не ╓ живою, а лише мовою викладання. Тобто, мертвою мовою – такою, як, скаж╕мо, латинська чи давньогрецька. Зрештою, вчител╕в укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури ус╕ляко принижували: школяр╕в за заявою батьк╕в могли зв╕льнити в╕д… ╖хн╕х урок╕в. ╤з под╕бною ситуац╕╓ю стикалася у сво╖й робот╕ ╕ вчителька укра╖нсько╖ мови та л╕тератури Мар╕я Гармаш, яка п╕сля зак╕нчення Шевченк╕вського ун╕верситету викладала в одн╕й з╕ столичних шк╕л. Як ╕ годиться, школа була рос╕йською, ╕ багато учн╕в було зв╕льнено в╕д урок╕в р╕дно╖ мови, наче в╕д урок╕в ф╕зкультури – за станом здоров’я. Ут╕м, т╕, кому «не пощастило» зв╕льнитися, ставилися до навчання так, н╕би робили вчительц╕ послугу. Пан╕ Мар╕я пригадувала, як хлопц╕–десятикласники на ╖╖ уроках або спали, або роздивлялися хмаринки за в╕кном. У в╕дча╖ ╖й хот╕лося раз ╕ назавжди полишити ╕ цю школу, ╕ цих вайлуватих, н╕би заг╕пнотизованих старшокласник╕в, як╕ в╕дверто байдикували, нав╕ть не намагаючись приховати свого неробства. Ут╕м настала екзаменац╕йна пора – час «розплати». Проте на душ╕ у вчительки укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури було невесело. Н╕, вона зовс╕м не бажала «криваво╖ помсти». ╥й було невимовно сумно в╕д того, що те, чим вона жила, - л╕тература, мова - виявлялися н╕кому непотр╕бними. ╤ раптом… почина╓ в╕дпов╕дати один ╖╖ учень, пот╕м – ╕нший. Спочатку Мар╕я Гармаш прислухалася до ╖хн╕х в╕дпов╕дей, пот╕м – дивувалася, а згодом – щиро рад╕ла. Отже, ╖╖ любов до р╕дного слова проросла все-таки паростками у душах вихованц╕в. Аж дивно: учорашн╕ ╖╖ ледар╕ непогано в╕дпов╕дали, а деяк╕ – показали добр╕ результати. П╕сля екзамену Мар╕я Гармаш не витримала ╕ поц╕кавилася в учн╕в: «Хлопц╕, ви мене подивували. ╤нод╕ мен╕ здавалося, що ви зовс╕м мене не чу╓те, ╕ вам набагато ц╕кав╕ше дивитися за в╕кно, ан╕ж на мене. Як же вам вдалося п╕дготуватися?» Старшокласники розсм╕ялися, а один ╕з хлопц╕в зауважив: «Ви так ц╕каво розпов╕дали, що нам стало просто ц╕каво. А ще подивувала ваша чиста мова – здавалося, начебто ми у театр╕, а не на уроц╕…»
Правду говорив хлопець - почути грамотну ╕ красиву мову на ки╖вських вулицях було такою самою дивовижею, як почути англ╕йськ╕ слова. Отож ╕ здивувався старшокласник, а пот╕м – захопився. Бо де ж було почути укра╖нське слово тисячам ки╖вським д╕тям? Х╕ба що у сел╕, коли вл╕тку ╖здили до бабус╕? Так ╕ виростали, утверджуючись у думц╕: укра╖нська мова ╕сну╓ десь там, у сел╕, як гов╕рка л╕тн╕х людей. А ще – на сцен╕, у вигляд╕ суржику, щоб «см╕шн╕ше» було висм╕ювати недолугого малороса, який носиться з╕ сво╖м шматком сала, наче дурень ╕з писаною торбою. Укра╖нська мова сприймалася як щось екзотичне, дивне. Таке, що можна почути десь далеко за межами столиц╕. Тож виб╕р був невеликий – або зр╕ка╓шся солов’╖но╖, або автоматично перетворю╓шся на вигнанця, на якого вс╕ дивитимуться з острахом. З таким ставленням до себе з╕тнулася ╕ вчителька укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури Мар╕я Овд╕╓нко, яка викладала у Броварськ╕й середн╕й школ╕ №3. Учн╕ презирливо посм╕халися, повторюючи заяложене: «Краще з’╖сти шмат цеглини, ан╕ж вчить Павла Тичину». ╤ тод╕ пан╕ Мар╕я, розгорнувши томик улюбленого поета Леон╕да Кисельова, почала читати. ╤ розпов╕ла школярам про траг╕чну долю поета. Кор╕нний киянин, в╕ршувати почав у дитячому в╕ц╕. Перш╕ поетичн╕ спроби написан╕, до реч╕, рос╕йською мовою. ╤ раптом - душевний злам, прозр╕ння на краю безодн╕. За два роки до смерт╕ Леон╕д Кисельов почина╓ писати укра╖нською мовою. Проте нав╕ть рос╕йською задекларував сво╓ кредо: «Я постою у края бездны, и вдруг пойму, сломясь в тоске, что все на свете – только песня на украинском языке». Мар╕я Овд╕╓нко пригадувала, що цей випадок для багатьох ╖╖ вихованц╕в став переламним. В╕дтод╕ ставлення до р╕дно╖ мови почало зм╕нюватися… Отакими були вчительськ╕ дол╕ на тл╕ тогочасно╖ доби – документ епохи, коли русиф╕кац╕я набула нечуваних масштаб╕в.
 «26 травня 1983 року. Секретно», - п╕д таким ута╓мниченим грифом ЦК Компарт╕╖ Укра╖ни ╕нформував Центральний ком╕тет КПРС про х╕д виконання Постанови ЦК КПРС ╕ Ради М╕н╕стр╕в СРСР «Про додатков╕ заходи щодо пол╕пшення вивчення рос╕йсько╖ мови в загальноосв╕тн╕х школах та ╕нших навчальних закладах союзних республ╕к». Зокрема, ╕нформувалося про те, що «зд╕йснен╕ конкретн╕ заходи, спрямован╕ на створення умов для вивчення ╕ викладання рос╕йсько╖ мови – мови дружби ╕ братерства народ╕в СРСР, засобу м╕жнац╕онального сп╕лкування». Наголошувалося на тому, що «зб╕льшено к╕льк╕сть шк╕л ╕з поглибленим вивченням рос╕йсько╖ мови, факультативними заняттями охоплено 295 тисяч учн╕в нац╕ональних шк╕л… Завершено випуск комплект╕в навчально–методично╖ л╕тератури до п╕дручник╕в рос╕йсько╖ мови для ус╕х тип╕в загальноосв╕тн╕х шк╕л – усього 33 найменування. Зб╕льшено тираж╕ дитячо╖ художньо╖ л╕тератури… Посилено п╕дготовку до питань п╕дбору, п╕дготовки ╕ переп╕дготовки педагог╕чних кадр╕в. Прийом студент╕в на факультети рос╕йсько╖ мови ╕ л╕тератури зб╕льшено на 635 ос╕б ╕ буде доведено у цьому роц╕ до 3500. У республ╕ц╕ продовжу╓ться п╕дготовка вчител╕в рос╕йсько╖ мови ╕ л╕тератури ╕з числа ос╕б кор╕нно╖ нац╕ональност╕ Казахсько╖ РСР, Узбецько╖ РСР ╕ Туркменсько╖ РСР. У 1984 роц╕ до вищих навчальних заклад╕в Укра╖ни ╖х було прийнято 500 ос╕б, на р╕чне стажування – 150 ос╕б, у тому числ╕ 20 ос╕б ╕з Молдавсько╖ РСР. Починаючи з вересня минулого року факультетам, як╕ зд╕йснюють п╕дготовку вчител╕в рос╕йсько╖ мови ╕ л╕тератури для союзних республ╕к, додатково вид╕лено 124 штатн╕ одиниц╕ професорсько-викладацького складу… У бюджет╕ на утримання заклад╕в осв╕ти, починаючи з 1984 року, щор╕чно передбача╓ться асигнування у сум╕ 2,5 млн. крб. для п╕двищення зарплат вчител╕в початкових клас╕в, як╕ викладають рос╕йську мову ╕ л╕тературу, а також для викладач╕в 4-10 клас╕в. Зб╕льшено стипенд╕альний фонд на 357 тис. крб. для студент╕в з╕ спец╕альност╕ «Рос╕йська мова ╕ л╕тература». У школах панував дух ╕нтернац╕онал╕зму, заснований прихильниками «вселюдсько╖ культури». «Та добре в╕домо, що виховання так званого ╕нтернац╕онал╕зму якраз ╜рунтувалося на впровадженн╕ стереотип╕в нетерпимост╕ до будь-яких нац╕ональних в╕дм╕нностей. Вчитель дивився на сво╖х вихованц╕в, «не пом╕чаючи», що перед ним сидять укра╖нц╕ чи д╕ти ╕нших нац╕ональностей. Нагадувати укра╖нцям, що вони укра╖нц╕ ╕ мають берегти ╕ любити свою самобутню нац╕ональну культуру, яка ма╓ бути ╖м храмом, ╖х житлом (поза яким вони стають бездомними ╕ неприкаяними у св╕т╕) для прихильника ╕нтернац╕онал╕зму було недопустимо. ╤ так само вчитель «не пом╕чав» у сво╓му клас╕ д╕тей ╕нших нац╕ональностей. У 80-х роках, щоправда, внасл╕док чи╓╖сь ╕н╕ц╕ативи зверху, в школах стали практикуватись вечори чи концерти «дружби народ╕в». Але учн╕ усв╕домлювали, що це «концерт», «сцена», показуха. Дитина могла на цей концерт одягнути нац╕ональний одяг – вишиванку чи тюбетейку: це сприймалось, як виставка деяких музейних експонат╕в. Але уяв╕ть на хвилю, ск╕льки насм╕шок мала витримати дитина, байдуже, укра╖нець, таджик чи казах, яка посм╕ла б в╕дв╕дувати школу в нац╕ональному одяз╕. Нав╕ть якби це були хоча б деяк╕ елементи того одягу. Будь-який вияв нац╕онального – у мов╕, в одяз╕, - якщо це було призначене не для сцени, а для життя – ставав об'╓ктом насм╕шок ╕ зневаги», - писав Василь Л╕совий, спираючись на практичний досв╕д роботи сво╓╖ дружини – вчительки. Саме ╖╖ досв╕д допом╕г Василю Л╕совому зробити висновок: «Поспостер╕гавши за працею цих ентуз╕аст╕в-вчител╕в, переконався: н╕як╕ моральн╕ настанови та лекц╕╖ не могли зам╕нити т╕╓╖ поез╕╖, по╓днано╖ з вищими моральними ╕стинами, до яко╖ таким чином доторкалися д╕ти. Симоненкове «загляда╓ в шибу казка сивими очима, материнська добра ласка в не╖ за плечима» ц╕ вчител╕ перетворили в д╕ючий принцип: дитина приходить у св╕т духовност╕ ╕ краси, коли ╖╖ вести кр╕зь поез╕ю, яку м╕стить в соб╕ самобутня культура». У тому, що укра╖нська мова збереглася у мороку тих похмурих десятил╕ть, ╓ велика заслуга тих «мужн╕х одинак╕в» - вчител╕в, як╕ тримали укра╖нське небо.
 «В╕дбер╕ть у народу все – ╕ в╕н усе може повернути, але в╕дбер╕ть мову, ╕ в╕н н╕коли б╕льше вже не створить ╖╖; нову батьк╕вщину нав╕ть може створити народ, але мови – н╕коли; вимерла мова в устах народу – вимер ╕ народ», - писав видатний педагог Костянтин Ушинський. Тож ми не зникли, не розчинилися в ╕мл╕ бездержавност╕ дише тому, що зберегли генетичний код нац╕╖ – мову. Здавалося б, що п╕сля здобуття Укра╖ною Незалежност╕ мовна ситуац╕я повинна була зм╕нитися докор╕нно. Проте стол╕ття бездержавност╕ давалися (╕ даються) взнаки. Попри те, що мова набула статус державно╖, сусп╕льству й дос╕ накида╓ться думка про доц╕льн╕сть (╕ об╜рунтовану необх╕дн╕сть) двомовност╕. Проте читаймо наших класик╕в та роб╕мо висновки. Один промовистий факт. У прац╕ «Двоязичн╕сть ╕ дволичн╕сть», надрукован╕й у «Л╕тературно-науковому в╕снику» (1905) ╤ван Франко, даючи штрихи до характеристики таких постатей, як Т.Шевченко, М.Гоголь, М.Устиянович, ╤.Наумович, говорить про руйн╕вну д╕ю двомовност╕, яку так вперто нам насаджували ╕ насаджують. Проте вчен╕-мовознавц╕ б’ють на сполох: в╕йна ╓ там, де нема╓ укра╖нсько╖ мови. ╤ це в╕дкриття не сьогодн╕шнього дня. Читаймо сентенц╕╖ ф╕лософ╕в, аби зрозум╕ти важлив╕сть окреслення меж╕ мови. Професор-мовознавець Олександр Пономар╕в наголошу╓: «Для того, щоб по вс╕й Укра╖н╕ в╕дродити укра╖нську мову, нам треба агресивно ╖╖ захищати». ╤ не треба боятися цього слова – агресивно, бо йдеться про передумови виживання ╕ збереження нац╕╖. А тут не можна бути слабким. До реч╕, наголошу╓ професор Пономар╕в, у нас ситуац╕я сьогодн╕ не г╕рша, н╕ж у чех╕в 1918 року, коли вони зв╕льнилися з-п╕д Австро-Угорсько╖ ╕мпер╕╖. Тод╕ вс╕ чеськ╕ м╕ста були н╕мецькомовн╕, але вони швидко в╕дродилися, бо Масарик не призначав н╕мц╕в м╕н╕страми й не запрошував чужинц╕в. ╤ван Ог╕╓нко не втомлювався повторювати: буде нац╕ональна мова – буде нац╕ональна держава. Тож мовне питання – не приватна справа та другорядна р╕ч, а питання виживання укра╖нсько╖ нац╕╖. ╤ тому не може викликати тривогу той факт, що у багатьох сферах громадського життя й надал╕ побуту╓ рос╕йська. Про це св╕дчать дан╕ анал╕тичного огляду «Становище укра╖нсько╖ мови в Укра╖н╕ в 2017 роц╕», оприлюдненого рухом «Прост╕р свободи». Зг╕дно з опубл╕кованою ╕нформац╕╓ю, 68% опитаних громадян (не враховуючи мешканц╕в окупованих територ╕й) назвали укра╖нську мову р╕дною, а 61% вважа╓, що мовна пол╕тика ма╓ бути спрямована перш за все на захист укра╖нсько╖ мови. Укра╖нська мова дом╕ну╓ в галуз╕ осв╕ти (частка учн╕в, що здобувають осв╕ту в школах з укра╖нською мовою навчання, становить 81,9%), в органах державно╖ влади та в к╕нопрокат╕ (сумарна частка ф╕льм╕в, дубльованих або озвучених укра╖нською мовою, становить 88%). На жаль, попри те, що протягом минулого року укра╖нська мова зм╕цнила позиц╕╖ в рад╕оеф╕р╕ та на книжковому ринку, спостер╕гаються негативн╕ факти. Так, частка газет, виданих укра╖нською мовою, зменшилася на р╕к з 34% до 32% в╕д сумарного накладу. Проблемними м╕сцями залишаються сфера послуг та ╤нтернет. За п╕дсумками мон╕торингу кафе ╕ ресторан╕в у 26 м╕стах (ус╕ обласн╕ центри, кр╕м окупованих, а також Кривий Р╕г, Мар╕уполь, Краматорськ та С╓в╓родонецьк) лише 38% заклад╕в харчування мають укра╖нську вив╕ску; лише в 65% ╓ меню укра╖нською ╕ т╕льки в 49% заклад╕в персонал обслугову╓ укра╖номовних кл╕╓нт╕в укра╖нською мовою. Тож, як бачимо, ╓ над чим працювати. На думку Олександра Авраменка, в╕домого мовознавця, голос якого щороку звучить п╕д час рад╕одиктан╕в, необх╕дно й надал╕ робити все для того, аби у столиц╕ панувала укра╖нська мова. Нин╕ ситуац╕я довол╕ тривожна, переконаний Олександр Авраменко. Подв╕йн╕ мовн╕ стандарти – небезпечна р╕ч. Ведуч╕, як╕ п╕д час еф╕р╕в сп╕лкуються укра╖нською, в╕дразу переходять на рос╕йську п╕д час рекламних пауз. На жаль, в укра╖нських школах пану╓ не менш тривожна ситуац╕я. Часто укра╖нська мова звучить лише п╕д час урок╕в. Перерва – територ╕я, де пану╓ «руський м╕р». Який висновок? Ма╓мо вичавлювати з себе раба «по краплин╕», адже психолог╕чний аспект, ментальн╕ зрушення долаються не так швидко. Тож зусиль мовознавц╕в не достатньо, аби меж╕ мови розширювалися повсякчас. Крок за кроком, день за днем. Аби, зрештою, оселею нашого буття стала мова р╕дна, укра╖нська.

Натал╕я ОСИПЧУК, письменниця, член НСПУ
***

На ╕люстрац╕╖ – коп╕╖ стор╕нок одного ╕з сайт╕в, що ма╓, зокрема, укра╖нську та рос╕йську верс╕╖; як то кажуть – в╕дчуйте р╕зницю…

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 16.03.2018 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=19777

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков