Версiя для друку Обговорити в форумi

Сторінки з майбутньої книги переможців Всеукраїнського літературного конкурсу імені Данила Кононенка, організованого «Кримською світлицею» із Сімферополя.

Мирослава ТЕРЕЩЕНКО
ЩО МОЖНА ЗРОЗУМІТИ ЗА 11 РОКІВ У ШКОЛІ?

Війни виграють не генерали,
Війни виграють шкільні вчителі…
Отто фон Бісмарк

Всі ми, досягнувши певного віку, починаємо відчувати грані мінливого життя інакше. Це може статись раптово. Або ж так, що ви навіть не помітите різницю між до та після. Проте, напевно, ви будете здогадуватись про метаморфози, адже вони згодом починають докорінно перебудовувати ваш мозок і змушують боротись з усіма несправедливими дрібницями навколо.
Я – звичайна дівчинка. 16 років. Підліток. І я навчаюсь в 11-му класі. З одного боку, це – весело, а з іншого – обтяжливо. До того всього додається мій незвичайний характер. Я – творча особистість. Більш того – гуманітарій. Маю хорошу фантазію і розуміюсь в психології людей. І я ненавиджу несправедливість, яка в нашому житті починається зі школи.
Думаю, зараз ніхто не бажатиме згадувати погане і всі почнуть згадувати власні шкільні роки лише в ракурсі приємних подій: веселі будні з друзями, якісь божевільні витівки і експерименти, контрольні й неординарні варіанти непомітно списати правильні відповіді, а ще вчителі. Якими ж різними вони бувають.
У моїй школи ця класифікація є чіткою: вчителі – хороші, які розуміють своїх учнів і намагаються підготувати їх до самостійно життя; вчителі – погані, які не проводять паралель між своїм предметом і реальністю, вони просто вимагають знання і прогнозування учнями їх думок, якщо діти починають думати самостійно – їх чекає приниження і невтішні оцінки.
Закономірно, що вчителі за 45 років, сприймають дітей як особистостей і прислухаються до їх мислення, дискутують і приймають здогадки маленьких індивідуальностей як нове бачення світу. Вони керуються правилом: «Якщо я чогось не розумію, то це не означає неправильність чиїхось думок». Такі вчителі не змушують вірити в стереотипи, натомість ламають їх. Свій предмет відкривають крізь призму теперішнього часу і розповідають матеріал захоплено. Вчать, але не нав’язують. Вкладають душу в дітей і передають неоціненний досвід. Можуть порадити щось і розрадити. За одинадцять років, попри свій вік, стають справжніми друзями. Жартують і запитують, як справи. Обговорюють ситуацію в країні і світі, формують світогляд і вчать любити Україну понад усе. Вірять у нас як у майбутнє покоління, що неодмінно врятує державу від краху і поневірянь. Такі вчителі – чудові, бо перш за все вони є людьми і не бояться показати свою слабкість.
Чомусь так сталось, що в моїй школі таких вчителів мало. До десяти. І вони, як ви вже зрозуміли, переважно із покоління тих, хто вже не надто молодий (можливо, є виключення, але в моєму навчальному закладі їм за 45). І вже закінчуючи школу, я розумію, чому саме ці вчителі є крутими людьми – вони бачили світ, пережили буремні часи проголошення незалежності України, революції і врешті, не втрачаючи надії, йдуть далі і вкладають у нас, учнів, все те, що може знадобитись для відродження національної самобутності нашої держави.
Друга частина вчителів – це фактично молоде покоління до 35-40, яке вважає себе кимось на кшталт вищих сил і є уособленням несправедливості. На уроках поводять себе часом смішно. Не люблять пояснювати і вкладати душу в дітей, бо її просто не мають. І чесно кажучи, навіть коли ти добре відповідаєш, вони можуть занизити оцінку на кілька балів, бо ж у них хронічно поганий настрій.
Що ж до цього настрою, то його стабільно потрібно піднімати дітям подарунками і всілякими подібними речами, типу квітів і шоколадом – для жінок-вчителів, коньяком і шоколадом – для чоловіків-вчителів. Опісля на місяць-півтора вчитель буде нормально ставитись до учнів без криків і образ. І як бонус діткам, які дарують ці подарунки від класу, оцінки будуть вищі. А ти – дитина, яка вчить, нічого з цього не отримаєш, бо ж ти – вчиш, а не збираєш гроші на подарунок, натомість – просто здаєш ті ж гроші і мовчки слідуєш сірій масі. Бо так заведено.
Маленька корупція і несправедливість зароджується в школі. Що б там не казали, але це – так. Нічого не виправиш і не підеш проти. А коли йдеш – чекай, що тебе просто перетворять в дитину-вигнанця в очах вчителів.
Я не жартую, таке – дійсно було в 10-му класі. Я отримала зіпсовані нерви. І знаєте, я ніколи себе так погано не почувала. Доходило просто до істерик, я приходила додому і плакала, поки ніхто цього не бачив. Мене відверто принижували одні вчителі в школі за власну думку і за те, що я могла думати, а інші – підтримували і заспокоювали.
Тобто між вчителями за 45 і тими, які до 35-40 років, є протиріччя і вони фактично ворогують. Принаймні так було в нашій школі. Ті молоді вчителі завжди пліткували про старших. Це ніби велика родина. А ще молоді вчителі любили пліткувати про директоршу і її нововведення. Це відбувалось на уроках, коли ми мали вчити новий матеріал. Дві вчительки обговорювали директоршу, а потім і старших за себе вчителів, вживаючи якісь абсурдні вислови при дітях. Це було нормою для них і прикрістю для нас.
Зараз, будучи практично випускницею, я сміюся з цього всього. Ті вчителі, що мене принижували, в очі говорили про їхнє небажання ставити вищу оцінку за абсолютно правильну відповідь… А коли я підходила і питала, чому це відбувається і за що таке особливе ставлення, мені просто говорили, що ти не маєш права питати, бо ти – нікчема і «зі своїм характером і думками можеш іти куди подалі».
Це було так образливо. Але я терпіла. Просто плакала вдома. Це допомагало. Мій 10-й клас був нестерпним. В 11-му я вже мовчала. Ті ж вчителі мене продовжують корити на уроках, але я не реагую.
Через кілька років опісля закінчення школи хочу прийти і подякувати тим вчителям, що дійсно вчили і виховували, за ці уроки життя. За те, що підтримували і, попри всі ті утиски від відносно молодих і «перспективних» вчителів, говорили про те, що я можу чогось досягти і не маю звертати увагу на несправедливість – маю просто йти далі.
А ще дуже хочеться потім підійти до тих, хто не вірив і ображав учнів, говорячи: «Що з тебе вийде? Ким ти станеш?» – і запитати у них, чого вони досягли, принижуючи тих, кому б мали дати знання і підготувати до життя? Що вони відчували, коли руйнували життя і самооцінку маленьких несформованих дітей? Вони так самостверджувались? І нарешті, навіщо обрали роботу з дітьми, яких так відверто ненавидять?
Вчителі повинні вселяти в дітей віру у майбутнє, виховувати і зароджувати в них натхнення до створення нових речей. Вони відповідальні за нове покоління і тому мають йти на роботу за покликанням, а не просто через брак грошей…
Врешті, як нас навчать змалку, так ми і створимо своє життя, облаштуємо побут і буденну рутину. Якщо в наших головах будуть чужі переконання в чомусь негативному, то так воно і буде. А якщо ж будуть зерна сумнівів у цьому ж таки негативі і буде надія на краще, то ми зможемо перебудувати світ навколо на щось надзвичайно прекрасне.
Від тих, хто навчає, залежить дуже багато. І головним досі є те, щоб в дитинстві ніхто не зламав дитячу психіку і щоб самооцінка після школи залишалась адекватною, не було комплексів і страху.
Я хочу подякувати тим, хто подарував мені віру в себе; говорив, що я зможу, і я змогла. Я переборола всі негаразди і я готова до самостійного життя завдяки тим людям, які були поряд зі мною одинадцять років і стали друзями, попри їх вік. Вони давали поради, вчили мислити і підштовхували до неординарних думок. Без них зараз я б не змогла писати і почуватись вільною. Я б не зрозуміла свого призначення і не відкрила для себе навколишній світ у всій його барвистій подобі.
Не навчайтесь у тих, хто вас не поважає. Обирайте тих, хто надихає вас до нових звершень і підіймає вгору. А якщо у вас є діти, то прислухайтесь до них. Говоріть про школу, про вчителів й однокласників. Не втрачайте зв’язок з маленькими копіями вашої особистості і слідкуйте за тим, щоб школа не стала для них пеклом.
Все можна виправити, якщо робити спроби. Змінюйтесь і змінюйте.
Майбутнє – за нами!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #6 за 09.02.2018 > Тема "Душі криниця"