Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2687)
З потоку життя (5758)
Душі криниця (3246)
Українці мої... (1421)
Резонанс (1429)
Урок української (984)
"Білі плями" історії (1619)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ТО ЧИ ШАНУ╢МО МИ НАШУ Р╤ДНУ УКРА╥НСЬКУ МОВУ? ДОС╤ НА ТЕ НЕ ДУЖЕ СХОЖЕ...
То н╕чого, що оголошення безграмотне, головне, щоб сам конкурс був грамотним – чи не так?


СПОВ╤ДЬ ПЕРЕД ЧИТАЧАМИ
Мабуть, не випадково в останню нед╕лю перед Великим постом — Нед╕лю прощення - поет,...


КОНКУРС – ЯК М╤СТ: Л╤ТЕРАТУРНИЙ, ДУХОВНИЙ, УКРА╥НСЬКИЙ
Наша кримська землячка, давня шанувальниця, читачка ╕ авторка «Кримсько╖ св╕тлиц╕»...


…А МУЗИКА НАД СВ╤ТОМ ЛИНЕ
У сусп╕льств╕ ма╓ з’явитися розум╕ння значення мистецьких дисципл╕н для формування творчо╖...


ЮВ╤ЛЕЙНИЙ ВИПУСК АЛЬМАНАХУ
Члени Червоноградського л╕тературно-мистецького об'╓днання “Трет╕й горизонт”...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 09.02.2018 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#6 за 09.02.2018
ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ. Олена ╤СЬКОВА-МИКЛАЩУК

РОЗМОВА З АНГЕЛОМ
Поговор╕мо, Ангеле, про св╕т.
Про св╕тло, до якого пнусь навшпиньки.
Про тих, у кого хл╕б ╓ на стол╕,
╤ тих, як╕ не мають н╕ шкоринки.

Поговор╕мо, Ангеле, про зло
╤ про добро, що вс╕м да╓ над╕ю,
╤ про забуте Господом село,
Яке з останн╕х сил таки жевр╕╓.

Поговор╕мо, Ангеле, про мир,
╤ про п╕тьму, й самотн╕ чорн╕ кв╕ти*.
Чи можуть називатися людьми
От╕, що в╕йни починають в св╕т╕?

Поговор╕мо, Ангеле, про б╕ль,
Про лихо те, яке не зупинити.
Х╕ба так важко, Ангеле, тоб╕
Подати руку тим, хто хоче жити?

Поговор╕мо, Ангеле, удвох
Вноч╕, тихцем, щоби н╕хто не бачив.
Врятуй ус╕х! А н╕, то хоч крило
П╕дстав для нас на╖вних та незрячих.

╤, може, нас таки почу╓ Бог?!
* з п╕сн╕ Петра Маги «Чорна кв╕тка» — молод╕ вдови

ЧАС БУДУВАТИ КРИ╥ВКИ!
Нам би читати ╕стор╕ю
Без пол╕тичного гриму.
То зберегли б територ╕ю,
В╕д Закарпаття до Криму.

Д╕лять Вкра╖ну м╕ж кланами,
Стелять м’якенько… брехнею.
Доля — майданними ранами.
Шлях наш покритий стернею.

Влада хвор╕╓ гангреною,
Р╕зати треба наживо.
Стала Вкра╖на ареною,
Смерть почала сво╓ жниво.

Сотн╕ складаються в тисяч╕,
Горе у кожну дом╕вку.
Ми супостат╕в ще вис╕чем*.
Час будувати кри╖вки!

* тут у значенн╕ - знищимо

***
Не об╕цяй вернутися живим.
Ц╕луй мене ╕ не кажи н╕чого.
Коли розв╕╓ ангел чорний дим,
Хай шлях в наш д╕м ося╓ перемога.

Кажи: ЛЮБЛЮ, а краще промовчи
(Слова пуст╕ у вогняному кол╕).
Х╕ба потр╕бно тисячу причин,
Щоб зрозум╕ла, що для тебе воля.

Не треба подарунк╕в ╕ прикрас.
Лиши себе малесеньку частину.
╤ буде Мир, ╕ буде син у нас,
╤ буде сильна в╕льна Укра╖на!

Не об╕цяй вернутися живим.
Ц╕луй ╕ йди. ╤ не кажи н╕чого.
Коли ж застелить землю чорний дим,
Я вимолю життя тво╓ у Бога!

А ТИ ПОСПИ…
А ти поспи, бо сон зц╕ля╓ рани.
╤ди до г╕р — напитись з джерела.
Не кожен б╕ль л╕кують капелани,
Як доля терном до життя вела.

Бо в╕дблиск смерт╕ в’╖вся у з╕ниц╕,
Забрав з переконань нап╕втони:
╢ правда лиш, тверда, неначе криця,
╤ ╓ брехня, хоч у рулон верни.

А ти поспи. Рубцюй, що набол╕ло,
Зц╕ли с╕м’╓ю д╕ри у душ╕.
В шпитал╕, брате, п╕дл╕кують т╕ло,
А ╕нше — т╕льки р╕дн╕ спориш╕.

КРОК
Лишився крок. Один маленький крок
╤ я вв╕йду, дам печиво до чаю.
Та де знайти слова, що мов п╕сок
Прос╕ялись кр╕зь пальц╕?
Видихаю…
Хапаюся за прост╕р, та дарма
(Нема земл╕-опори п╕д ногами).
Один лиш крок. А я стою н╕ма.
Вокзал в очах танцю╓ в н╕ч кругами:
Шеврони, форма, обриси облич
╤ оч╕, що не раз дивились в в╕чн╕сть
(Вони п╕шли, почувши перший клич,
Де побратими гаснуть, н╕би св╕ч╕).
Мен╕ ця форма впечена тавром
У саме серце (не з╕тру дов╕ку).
Об дикий б╕ль точила я перо,
Коли з в╕йни чекала чолов╕ка.
Що ╖м казати? Де знайти слова?
Коли й сво╓му мало що казала,
А слухала й торкалась рукава,
Щоб заспоко╖ти.
В╕н брав кресало,
Курив пост╕йно ╕ вглядався в н╕ч,
Все безп╕лотник виглядав на неб╕…
М╕й р╕дний край, мов скирта, у вогн╕:
Комусь пече, а хтось лиш при потреб╕
Згада╓ тих, хто вже пом╕ж з╕рок,
Хто зам╕сть рук отримав в╕чн╕ крила…
Мен╕ у зал лишався
т╕льки
крок,
Та я його безсила
не зробила.
08.07.2017 Вокзал Дн╕про

***
Я знову впав (в╕дкинула ударна),
Та я повзу. Повзу з останн╕х сил.
Тягну Миколу (розум╕ю, марно).
Бентежу н╕ч:
«Чи ж Господи ╓си?»
А Ушатай в╕дмовився т╕кати.
Так ╕ лишився просто п╕д вогнем:
«Втомився я.
Втомився, чу╓ш, брате?
Судилась смерть — н╕де не обмине».
У бл╕ндаж╕, з╕щулившись, Паяльник
Сидить безкровно-б╕лий край ст╕ни.
Лист╕вку тисне.
Синову.
В╕тальну.
Пром╕нчик св╕тла
посеред в╕йни.
А пот╕м тиша.
Та, що в душу лезом.
На одиночних розряджу АК.
Летять круки м╕норно на ╕мпрезу.
А десь удома ждуть в╕д нас дзв╕нка.

***
Мамо, купи мен╕ ляльку
В платтячку в б╕лий горошок.
Я ╖й пов╕шу медальку:
Татко у мене хороший.
Т╕льки уже трет╓ л╕то
В╕н на в╕йн╕
на робот╕.
Мамо, вдягни татк╕в к╕тель —
Хай для нас заздрять вс╕ тьот╕.

Знову у телеку дяд╕
Про перемир’я казали.
Може, нас тато насправд╕
Дос╕ вже жде на вокзал╕?
Мамо, поб╕гли скор╕ше…
А, може, швидше трамва╓м?
Неню, ти сн╕гу б╕л╕ша…
Що?
Там н╕хто не чека╓?

Мамо, чом сльози солон╕?
Чом тоб╕ сонечко меркне?
Ся╓ в долонях у дон╕
Орден
«За мужн╕сть».
Посмертно.

КОЛИСКОВА ДЛЯ СИНА
Що тоб╕ сниться, сину,
Доки вою╓ тато?
Може свята година,
Як в╕н верта╓ в хату?
Мама—весна. Щаслива!
Усм╕х, як сонце, лл╓ться.
Чи як д╕д╕вська слива
В╕д аметист╕в гнеться?
Може, як по калюжах
Гол╕ лопочуть п’яти?
Чи оч╕ тих, байдужих?
(Що ╖м когось розп’ясти?)
Може, слизька дорога:
Танки, АК, гармати?
Чи в сн╕ блага╓ш Бога,
Щоб повернувся тато?

Люл╕, моя дитино,
Спи, набирайся сили.
Ми не горох п╕д тином:
Час розправляти крила.
Час во╓дино стати:
Досить ховатись в т╕н╕.
Краще вже рев гармати,
Ан╕ж страхи пост╕йн╕.
Скоро стечуть в минуле
Дн╕ без с╕м’╖ (в окоп╕).
Спи, м╕й синочу, люл╕ —
Я бережу тв╕й спок╕й.

ЗБИРАЛИ ВАНТАЖ…
Збирали вантаж для Авд╕╖вки д╕ти.
Хтось банку варення, хтось сала прин╕с.
Дитяча душа ще не ма╓ л╕м╕т╕в:
Улюблену ляльку давала без сл╕з
Д╕вчатко-кульбабка:
«Це все, що я маю.
Ця лялька-красуня мен╕, мов сестра.
╤з нею щоноч╕ я вмить засинаю,
Як поруч вона, забуваю про страх.
Та я п╕дросла.
Не боюся н╕чого.
╤ спати у л╕жечку можу сама.
А д╕ткам там
страшно,
бо з неба н╕чного
Розпечен╕ зор╕ жбурля╓ зима
Кр╕зь ст╕ни ╕ в╕кна у кожну хатину…
Там св╕тла ╕ сонця,
Дитинства нема.
Та ви передайте, що кожна дитина
Блага╓ ╤суса, щоб зникла в╕йна».
Збирали вантаж…
Що було у комор╕
Приносили
з р╕зних куточк╕в села.
Д╕лилися щиро, щоб тим, в кого горе,
Привезти над╕ю ╕ тр╕шки тепла.

╤ЛОВАЙСЬКА САМОТА
(Музика та виконання В’ячеслава Купр╕╓нка)
Застелю я вкотре пост╕ль самотою,
Та в ╖дке безсоння загорнусь, як в шаль:
Н╕ живим,
Н╕ мертвим
Ти не вийшов з бою…
Десь блука╓ зникла без в╕ст╕ душа.
╤ловайський серпень
Капав з неба воском,
Фарбував колосся
Кров’яним дощем.
Нев╕дом╕сть щедро поср╕блила коси,
Поселила в дом╕ невимовний щем.
Не вдова…
Не ж╕нка…
Не коханка…
В╕дьма!
Загнана вовчиця,
Хрипла в╕д виття.
Ноч╕ з самотою.
Дн╕, немов у ф╕льмах, —
Осторонь дивлюся на сво╓ життя.
Син вже не пита╓.
Син уже не плаче.
В╕н уже дорослий.
Завтра першачок.
Т╕льки погляд в нього
Став прог╕рклий, наче
Б╕ль вв╕гнав у нього сотн╕ голочок.
…Знову серпень сипле яблука й снаряди.
╤з собою поруч знов кладу я б╕ль.
Що нам т╕╖ смерч╕, урагани, гради? —
Я у смерть не в╕рю,
В╕рю лиш тоб╕!

ДО СКОНУ
У не╖ в к╕мнат╕ св╕чки та ╕кони.
У не╖ в душ╕ розперезаний б╕ль:
Вона ж об╕цяла з ним бути до скону.
Не Богу.
Не людям.
Соб╕.
Четверту добу н╕ дзв╕нка, н╕ над╕╖.
Вже й ст╕ни роздерла ╕ душу дотла.
Та хоч би заснути!
Надвор╕ с╕р╕╓…
Мовчать соловейки —
В╕йна!
…В кол╕на погрузлий в донецьке болото
М╕ж виразок рваних на т╕л╕ земл╕ —
Коханий сто╖ть перед «русским оплотом»
╤ снайпер
Навпроти
В ╕мл╕.
Вже палець торка╓ курок, як п╕р’╖ну —
Мов демон ╕з пекла, вилазить патрон.
Коханий, — гукнула.
Упав на кол╕на.
О Боже!
Прокинулась.
Сон!
Змивала сновиддя святою водою,
Молитвою й св╕тлом спасалась в╕д тьми.
Густ╕шали хмари: бабуся з косою
Гуляла жнива м╕ж людьми.
…Розсерджен╕ кул╕ л╕тали, мов бджоли,
Впивалися жалами смерт╕ у плоть.
Нечистий зат╕яв тут матч з градоболу:
Та в нас на воротах
Господь.
Копали окопи — розм╕тку на пол╕,
╤ жарти кр╕зь зуби:
Могила чи н╕?
Сп╕знилась на мить — пролет╕в «град» над полем
╤ жито
Згор╕ло
На пн╕.
В╕дкинуло милого вб╕к, наче скалку.
Стелило на нього дов╕чний покров.
Стогнав п╕д землею:
— Наталко… Наталко…
Д╕стала.
Проснулася.
Кров
Зм╕шалась на пальцях з ╕ржавим болотом…
А може то просто карм╕нне вино?
Палила св╕чки…
Душу…
Спогади…
Фото…
Ударила птаха в в╕кно
╤ св╕т потьмян╕в, закрутивсь п╕д ногами…
А в нього негода: гримить «ураган»,
Свистять м╕номети у н╕ч батогами…
Бл╕ндаж був, а зараз
Курган.
Прикрила собою. В окоп╕ широк╕м
Впивались ╓днанням холонучих рук:
В╕н в небо — Геро╓м. Ун╕ч, н╕би кроки,
Стихав
╖╖ серденька
стук…

Вона ж об╕цяла любити до скону…

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 09.02.2018 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=19651

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков