Версiя для друку Обговорити в форумi

Сторінки з майбутньої книги переможців Всеукраїнського літературного конкурсу імені Данила Кононенка, організованого «Кримською світлицею» із Сімферополя:

АТО…
(Неоголошена війна)

Там бій не іграшковий – справжній!
Там ллється кров, яку не змить…
Там хлопці – юнії солдати
серце Вкраїни стережуть…
Там у дітей нема дитинства –
ворожі нелюди крадуть!
Там чутно постріли та зриви!
Там смерть межує із життям…
Там перемога за відважним,
Там або «ти», або «тебе»!
Там пошрамовано не тіло,
Там покалічена душа.
Там постарішаєш завчасно –
На скронях болю сивина…
Там на убивствах гріють руки,
Нахабно край свій продають!
Там зраджують на кожнім кроці,
Там люди звірами стають.
Там холодно і дуже страшно,
Там пекло, звідки звістки ждуть…
Там нагороджують посмертно:
Медалі вдовам віддають.
Для нас вони – мужні герої,
Проте життя не повернуть.
О, Боже! Де ж ми завинили,
Щоб так спокутувати гріх?!
Не розумію! Та й не хочу!
За Батьківщину біль щемить.
Хіба ж прошу я забагато?
Бажаю спокою землі…
Я мрію, щоб сміялись діти,
Щоб не страждали матері,
Щоб Україна відродилась,
Повстала з-під руїн війни!
Аби Любов у хижім світі
Змогла це зло перемогти!

ГОЛОСІННЯ

Не діти плачуть – квилить Україна!
Ридає гірко, не встає з колін…
Це Мати молиться за кожного там сина,
Щоб хоч один життя своє зберіг…
Стоять в мороз, під дулом автоматів:
Напевно, страх нагріє у душі,
Напевно, ніч – це найтемніша сила,
Веде в пітьму і це, на жаль, навік!..
Вже третій рік стоять на обороні,
І не згадає підлий чоловік,
Що українцем він допоки зветься,
Допоки на землі своїй стоїть!
На тій землі, де хлопці спочивають,
Ті, що пішли і мають ще піти…
Допоки боягуз очі ховає,
Діти Вкраїни в небеса ідуть!
І зрозуміти, шкода, кат не в силі,
Що сила наша – єдність і народ!
Що «українець» – не якась там назва,
Що Українець – кожен патріот!
«Я умираю, матінко святая!
Під рідним сонцем! Дякую тобі!
Пробач мені, юнак не встиг багато…
Передай неньці – «Я любив її!»
– Такі були солдати в нашім краї!
Такі вони, я вірю, й дотепер!

ПРОЩАВАЙ, ВІЙНА!

Прощавай, прощавай, війна!
Ти даруєш криваві світанки,
Запах смерті чатує скрізь,
І вже час ці жахи зупиняти…
Ти загралась і заблукала!
Геть, убивце, з моєї землі!
Не зважай на політику й владу,
Сніжним шляхом додому тікай…
Навіть сліду не залишай –
Щиро прошу, назад не вертай!
Нема сенсу нам більш зустрічатись.
Геть, руїно, з моєї землі!
Україну облиш, омини,
Не приходь до людей, навіть в сні…
Ти забрала мільйони життів,
Сотні міст і осель спалила;
Погубила мільйони сердець
І мільйони душ отруїла!
Геть, бридото, з моєї землі!
Ти навіщо у Всесвіт прийшла,
Потемнінням в історії стала?!
Повертайся до пекла мерщій!
Досить вже молодих косити…
Їм потрібно кохати і жити!
Зрозумій, всюди зайва ти…
Замість того, щоби вінчати –
Юних хлопців у трунах везуть,
Щоб востаннє з людьми попрощатись…
Ну, невже ти така кам’яна?!
І не шкода тобі дивитись,
Як матуся ридає вночі,
а вдень молиться,
Щоб повернувся?!
Як в колисці сумує дитя –
Немовлятком сирітство пізнавши?!
Я благаю – скоріше зникни,
Німотою за обрій втечи!
Буде новий день!
Світлий ранок!
Буде мирний в країні світанок!

Ангеліна БОБИЛЬОВА,
учениця загальноосвітньої школи с. Мирне,
Волинська область

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 02.02.2018 > Тема "Душі криниця"