Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…


МИСТЕЦЬКА «ЗДИБАНКА В «НОР╤»
Виставка в╕дбулася без обмежень ╕ упереджень. В╕дб╕р ╕ цензура були в╕дсутн╕…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 26.01.2018 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#4 за 26.01.2018
ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ

Олекс╕й ТИЧКО, поет, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни:

К╕нець 2017 року ознаменувався гарною под╕╓ю, в останн╕ дн╕ року отримав екземпляри сво╓╖ третьо╖ зб╕рки «╤люз╕╖ ранньо╖ осен╕». Видавництво «╤нтрол╕га ТОР», м. Черкаси. Зб╕рка видана на замовлення Департаменту культури та вза╓мозв’язк╕в з громадськ╕стю Черкасько╖ обласно╖ державно╖ адм╕н╕страц╕╖. А також при ф╕нансов╕й п╕дтримц╕ депутата Черкасько╖ обласно╖ ради ╕ мого земляка, в╕домого мецената Лупашка В╕ктора Олександровича ╕ давнього друга Теплого Семена Яковича.

Живи ще поете

М╕ж бути-не бути завжди ╓ межа,
╥╖ перетнемо, бо гр╕шн╕.
В поета спочатку вмира╓ душа
╤ зовс╕м не пишуться в╕рш╕.

Словесна згаса╓ тод╕ благодать,
Парнасом освячене диво.
Поети вмирають, як довго мовчать,
а рими см╕ються зрадливо.

Живи ще, поете, натхненно твори!
Для вс╕х, а чи просто – для себе.
Ти творчост╕ стяг св╕й тримай догори,
До н╕г опускати не треба.
2017

Старе к╕но

Чорно-б╕ле, на╖вне к╕но,
Кадри ф╕льму двома кольорами.
Боже м╕й, як давно це було –
П’ятир╕чки, майбутнього плани.

В╕дшум╕ло, пройшло ╕ нема,
Нас кружляло, як п╕р’я на в╕тр╕.
Допили спраглу юн╕сть до дна,
Ще у тому, в минул╕м стол╕тт╕.

Все згор╕ло, розв╕явся дим,
Т╕льки попелом згарища вкрит╕.
А на згадку ще купа св╕тлин
В них ╕ сум ╓, ╕ радост╕ мит╕.

Щир╕ посм╕шки, щира печаль,
Ми там справжн╕, без гриму ╕ фальш╕.
Зараз ╕нш╕, зм╕нились, на жаль.
В перем╕нах не стали ми кращ╕.

Згорю в осатан╕лому вогн╕

╤ я згорю
В осатан╕лому вогн╕,
Як ти згор╕в колись, м╕й
Старший побратиме.
╤ рваних ран,
╤ шрам╕в безл╕ч на мен╕,
Не менше й на душ╕,
Хоча вони незрим╕.

У ребра гаком ти
Покараний не раз,
╤ до хреста прибитий
Цвяхом – не за себе.
Розп’яли ╕ мене,
За просто так, на Спас,
Зажурливо щоб
Не дивився в син╓ небо.

На палю, у вогн╕,
У ребра гострий гак,
Бол╕ло менше як
В╕д сл╕в хули, огуди.
А ти мовчав.
╤ не почули слова – «Так»,
╤ я мовчу.
╤ще сильн╕ше стиснув зуби.
2017

Поез╕я ╕ я

Поез╕я ╕ я.
Кохання до безтями,
Давно уже в стосунках
Меж╕ перейшли.
В обн╕мку, т╕льки вдвох,
До райсько╖ поляни,
На поле страст╕ йдем -
Там св╕тло ╕ столи.

╤ я не без гр╕ха,
Бував не раз у жит╕,
Цнотлив╕стю ╕ ти
Хвалитись не могла.
Ми гол╕, без стида ╕
Душ╕ не закрит╕,
У тиш╕ шеп╕т губ ╕
Скрип мого пера.

Прелюд╕╖ ╕ страсть,
Ми ╓ раби кохання,
Натхнення ╕з небес для
Нас обох святе.
Утомлен╕, згаса╓ вже
Зоря остання.
Зачаття ╕ пологи…
В╕рш у люди йде.
2017

Знову новий р╕к

Веч╕рн╓ м╕сто, ще не спить,
Блукають люди одинок╕.
Я пам’ятаю кожну мить -
Заст╕лля, ол╕в’╓, турботи...

Аптека, магазин, в╕кно
На скл╕ г╕рлянди новор╕чн╕.
Стан дежавю, таке було,
М╕й настр╕й на початку с╕чня.

Р╕к зак╕нчився, в╕дшум╕в,
Дверима грюкнув на прощання.
Похолодало, замет╕ль,
Ляга╓ швидко тем╕нь рання.

Ще м╕сто сн╕гом занесе,
Вино налл╓мо у бокали.
╤з року в р╕к незм╕нно все –
Р╕здво, морози, запах кави.

Пост╕йна людства б╕готня,
╤ сьогодення б╕ль, гримаси.
Усе незм╕нне, т╕льки я
Зм╕нився в простор╕ ╕ час╕.

Боюся цифр в календар╕,
Що там зозуля накувала?
Тривожн╕ фоб╕╖ мо╖,
Роки, роки, а ╖х немало.
2016

Р╕здво Христове

Коптять у небо люльки-димар╕,
Вдягли дахи на себе шапку б╕лу.
Колядники, ╕стор╕╖ стар╕,
Я чую ╖х ╕ радуюсь, ╕ в╕рю.

Життя ╕ смерть у в╕чн╕й боротьб╕,
╤сус родився, зв╕стка йде у двер╕.
Гор╕хи, мак, родзинки у кут╕,
Узвару смак ╕ д╕дух у осел╕.

Дванадцять страв сьогодн╕ на стол╕,
Одягнемо сорочки-вишиванки.
Морози в╕зерунками на скл╕,
Вони у нас завжди, аж до Меланки.

Хай буде в╕ра з нами ц╕лий р╕к,
Р╕здво Христове ╕ церковн╕ дзвони.
Над╕я, що трима╓ нас ╕ св╕т
Не тане, як сн╕жинка на долон╕.
2017

Стираю ╕мена

Стираю у моб╕лц╕ ╕мена,
Ц╕ абоненти на земл╕ в╕дсутн╕.
«За здрав╕╓» у списку ╖х нема.
П╕шли до Бога в листопад╕, грудн╕.

Нам образи у пам’ят╕ нести,
╤ згадувати зустр╕ч╕ останн╕.
П╕д тимчасов╕ дощечки, хрести
На св╕жу землю класти кв╕ти парн╕.

Стираю електронн╕ номери.
Бездушн╕ цифри, символи-тенета.
Св╕тили люди, гр╕ли ╕ жили.
Погасли одночасно, як комети.

У зиму цю небесний зорепад,
Хвости комет у час╕ не затерт╕,
Неправильно, невчасно ╕ не так…
Бо незбагненна лог╕ка у смерт╕.
2015

В╕рш написаний п╕д враженнями в╕д прочитаного
часопису «Холодний яр», Черкасько╖ обласно╖ орган╕зац╕╖
Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни №1 2011 р╕к,
стор╕нка 310, Серг╕й Левченко «Еверест»

Еверест

В╕с╕м тисяч метр╕в, нав╕ть тр╕шки б╕льше,
Вгору, аж у хмари треба довго йти.
Метри н╕би мил╕, по сн╕гах ╕ п╕шки,
╤ прощальний погляд вниз ╕з висоти.

Крижана дорога, дотики до смерт╕,
Холоду гримаси ╕ н╕мий протест.
Кожний п’ятий гине, довг╕ к╕лометри,
Маг╕я вершини – кличе Еверест.

В╕тер ураганний, небезпека зл╕ва,
Треба подолати гору ╕ себе.
Жити, чи не жити, знову крига, пр╕рва,
Сила нев╕дома вгору ╖х веде.

П╕д ногами – гори, а в долонях – небо!
Вищо╖ м╕сцини на земл╕ нема.
Не для них медал╕, слави ╖м не треба,
Гору подолати – ц╕ль у них одна.
2017

Кавова гуща

Кавова гуща - в н╕й дол╕ знамена,
Скаже, що буде усе наперед.
Смуга майбутнього св╕тла, чи темна,
Смак полину, чи з акац╕╖ мед.

Дно ф╕л╕жанки ╕ залишки кави,
Осад минулого, гуща на дн╕.
Чути пророцтва заради забави.
Н╕, я не хочу, не треба мен╕.

Ще у минулому не роз╕брався.
╤стину, правду шукав - не знайшов,
Н╕ччю такою, як в батюшки ряса,
Б╕лого дня серед г╕р ╕ д╕бров.

Виллю весь осад, не буду гадати,
Швидко злет╕ли роки в одну мить.
Як у туман╕ - под╕╖ ╕ дати,
Що те майбутн╓? Минуле болить…
2017

Цвинтар

Вузьк╕, задумлив╕ але╖,
╤ тиша, н╕би у раю.
Безмовний спок╕й в кожн╕й стел╕,
Печаль убила метушню.
Маленьк╕ римськ╕ цифри-дати -
╥х ч╕тко Бог в╕дм╕ряв вс╕м.
Тут безталанн╕ ╕ таланти
Знайшли соб╕ останн╕й д╕м.
Хто жив до нас ╕ поруч з нами,
Знайом╕ фото ╕ чуж╕.
В рядок у мармур╕ з хрестами,
Прост╕ земляни ╕ вожд╕.
Тяжкий гран╕т п╕д стиль "бароко",
Перел╕к дат ╕ вс╕х чеснот.
╤ хрест обл╕злий одиноко
Сто╖ть з гран╕том «п╕д шнурок».
Тут р╕вн╕ вс╕ - багат╕, б╕дн╕.
Вс╕ разом - друз╕, вороги,
Поруч свят╕ ╕ дуже гр╕шн╕
Жили п╕д сонцем, як могли…
Хай судить Бог, а не земляни,
П╕дправлю стр╕чку на в╕нку,
Схилю я голову в пошан╕ -
╤ потихеньку дал╕ йду.
Я тут ще г╕сть. У мене справи.
Не перейшов смертельну грань.
На вих╕д йду в овальну браму
╤ повз капличку для прощань.
2008

Глас у пустел╕

Св╕т божевол╕╓, я в божев╕льн╕…
З не╖ н╕хто не вернеться живим.
Душ╕ розп’ят╕ ╕ рани суц╕льн╕,
Мр╕╖ згор╕ли, розв╕явся дим.

Меж╕ затерт╕, заходим за гран╕,
С╕ються зерна неправди кругом.
Скоро впадуть баст╕они останн╕,
П╕дем до ╕дол╕в зла на поклон.

Чути не хочуть м╕й глас у пустел╕,
Руки в мольб╕ п╕дн╕мав догори…
Не зупинити – у в╕кна, у двер╕
Запахи: пороху, кров╕, в╕йни.
2017

Лев ╕ барани

╤ лаври переможц╕в баранам,
╤ почест╕ слащав╕ п╕сля бою,
Як попереду лев ╕тиме сам,
╤ поведе все стадо за собою.

Як лев╕в поведе баран у б╕й.
Попереду, чи ззаду стане строю,
Опустять сильн╕ зв╕р╕ прапор св╕й,
В╕дчують смак поразки з г╕ркотою.
2016

Капл╕ поту, крапл╕ кров╕

Нам хрести важк╕, дубов╕
Стерли плеч╕ аж до ран.
Крапл╕ поту, крапл╕ кров╕
╤ нестерпний втоми стан.

Заблукали у пустел╕,
З себе чавимо раба.
Вбит╕ з нами ╕ померл╕,
Час зб╕га╓, як вода.

Б╕й п╕д Крутами у пол╕,
Стяг держави догори,
Сотн╕ л╕т у непокор╕ –
Др╕т колючий, табори.

Рвем окови, ставим дати -
Що коли ╕ де було.
╤з гран╕ту – стели, знаки
Вс╕м загиблим у АТО.

Плач уже не допоможе,
Сльози витремо ус╕м.
Мудр╕сть, сили - дай нам Боже!
Й обер╕г у кожний д╕м.
2017

Д╕дова хата

По╖ду до д╕да, насправд╕, до хати,
Давно у зажур╕ самотня сто╖ть.
Сувоями згадки почну розгортати,
Хай прийде минуле у нин╕шн╕й св╕т.

Неб╕лен╕ ст╕ни ╕ призьба не чорна.
Сл╕п╕, тьмян╕ в╕кна, немит╕, в пилу.
Лози здичав╕ло╖ висохл╕ грона,
Упали на стежку дитинства мою.

Доли, домоткан╕ дор╕жки картат╕
╤ лава – на н╕й ще маленьким сид╕в.
До пахощ╕в м’яти ╕ с╕на у хат╕,
Добавився запах вологих кутк╕в.

Ще будуть у шибц╕ св╕танки згорати
╤ п╕вн╕ будитимуть сонне село.
Я ще при нагод╕ вернуся до хати,
При╖ду до д╕да. Згадаю його.
2016

Св╕тлини з минулого

Шляхи до ╕стини туманно╖ в╕дкрию,
Вона турбу╓, нема спокою мен╕.
Я серед фото, у альбом╕, в товщ╕ пилу
Шукаю правду, що лежить у давнин╕.

Нестримний час ╕ пожовт╕ли раритети.
Легенди роду, та╓мниця ╕ печаль.
Вже плями часу на знайомому портрет╕,
Поламан╕ кути ╕ нав╕ть вертикаль.

На фото мама ╕ бабуся молодою,
╤ тато, ╕ д╕дусь, серйозн╕ ╕ сумн╕.
Лозов╕ кр╕сла ╕ одеж╕ того крою,
Цей ╕нтер’╓р мене несе у ╖хн╕ дн╕.

Давно ╖х душ╕ попрощалися з т╕лами,
Уже ╖м легко, вони в╕льн╕, н╕би птах.
╤ т╕льки в снах ще розмовляють тихо з нами,
Летять у гост╕ серед ноч╕ п╕д м╕й дах.
2007

Свято картопл╕

В сел╕ святкують день картопл╕.
М╕шки, лопати, дим багать.
Долали к╕лометр╕в сотн╕,
Сво╖м батькам допомагать.

Нехай картопля не вродила,
А д╕тям, внукам - не б╕да.
Матуся стала сива, сива,
Була весною не така…

Далекий шлях, батьк╕вська хата,
Маршрут на╖жджено давно.
У ранню ос╕нь шлях до свята:
До мами, тата у село.

Пожовкле листя у картопл╕,
У мами зморшки на лиц╕.
Позаду дн╕ тяжк╕, спекотн╕,
Життя згасають каганц╕.

╤ знову ос╕нь тепла, рання..
На свято ╖хати куди?
Уже незд╕йсненне бажання.
Лопати, в╕дра... Деруни.
2017

Не все сказав

Я думав, буде часу досить,
Ще поговоримо колись.
Мене в╕три по св╕ту носять,
А ти п╕шла у неба вись.

Слова подяки тоб╕, мамо,
По-чолов╕чому ховав.
Завжди казав не все ╕ мало,
А зараз не почу╓ш там.

Почуй, мудр╕шого вже сина,
Бо сам – ╕ батько, ╕ д╕дусь.
Стезя житт╓ва швидкоплинна,
Нарешт╕ став ╕ оглянувсь.

Згадав матусю б╕ля в╕кон,
При сонц╕ ╕ н╕чн╕й зор╕.
Весною, ос╕нню ╕ л╕том,
Чекала крок╕в у двор╕.
2014

Перший онук

Безгр╕шна душа, хоч малюйте ╕кону,
Упоперек л╕жка в пелюшц╕ лежить.
Ще личко червоне, рожев╕ долон╕,
Для нашого роду – це рад╕сна мить.

Знайшовся в капуст╕, чи носять лелеки,
Нема╓ р╕зниц╕ – хай д╕ти ростуть!
У перший день осен╕, в залишках спеки,
Знайшли чи родився м╕й перший онук.

В╕н швидко ростиме, умитий дощами,
Борець ╕ слабких захисник на земл╕,
А може у нього ╓ ╕нш╕ талани,
Складатиме в╕рш╕ у книги сво╖.

Картини напише, в них кв╕ти, поляни,
З╕гр╕╓ остудженн╕ душ╕ людськ╕.
Чи хай нагоду╓ п╕всв╕ту хл╕бами,
Житами зас╕╓ пустел╕ ус╕.

А зараз, ще спить безтурботно, не плаче,
Всього т╕льки три дн╕ нового життя.
Попереду все… Тож тримайся, козаче!
Бабус╕ ╓, мама ╕ тато, ╕ я.
2016

Покинута садиба

Околиця села, зажурена хатина.
Висок╕ бур’яни - щириця ╕ полин.
Заплакан╕ шибки, душа житла ранима,
Гн╕здо сво╓ покинув р╕д ╕ще один.

В двор╕ нема стежок, а я ╕ду до не╖ –
До призьби ╕ ст╕ни, ╕ до в╕конних рам.
В минуле, в ╕нший св╕т, в╕дкрив легенько двер╕,
Хот╕в, а може й н╕, розв╕яв сонний стан.

Св╕тлини чорно-б╕л╕, н╕би у музе╖,
Минуле й сьогодення з’╓дну╓ м╕сток.
Живими пам’ята╓ ╖х оця оселя,
Тепер т╕льки на ст╕нах фото у рядок.

Хатину розтривожив якось ненароком,
П╕длога заскрип╕ла щемно у цю мить.
Засмучений п╕ду з осел╕ тихим кроком.
У тиш╕, без людей, нехай старенька спить.
2007

Ж╕нц╕, представниц╕ прекрасно╖ половини людства

Усе для тебе

Шукай себе у строфах ╕ у рим╕,
Шукай себе в короткому есе.
Там образи захован╕, незрим╕,
Для тебе т╕льки, зна╓ш ти про це?

Шукай себе в м╕стичному роман╕,
Що сивими загадками пропах.
В молитв╕, у гр╕ху ╕ покаянн╕,
В блакит╕ волошков╕й на полях.

Шукай себе у присп╕в╕ до п╕сн╕,
У засп╕в╕, в натягнут╕й струн╕.
╤ нав╕ть у трав╕, в як╕й тор╕шн╕
Листочки-згадки – помисли мо╖.

Для тебе все, було так споконв╕ку –
Есе ╕ в╕рш, ╕ п╕сня, ╕ роман.
Покладено до н╕г уже п╕всв╕ту,
Я б весь, якби зум╕в, тоб╕ поклав.
2014

Одна ос╕нь на двох

Годинник, хоч на тр╕шки зупинись–
Година-дв╕, пов╕рте, це немало.
Запалимо св╕чу ╕ як колись,
Вино наллю домашн╓ у бокали.

Настояне давно, а не г╕рчить,
Теплом руки чи то душ╕ з╕гр╕те.
Не часто випада╓ така мить,
Ос╕нн╕й спок╕й бабиного л╕та.

Позаду метушня буремних дн╕в
╤ будн╕ с╕р╕, б╕готня по колу.
Завжди хот╕в, сказати не зум╕в,
Те, що в╕дчув, я не дов╕рив слову.

╤ знову промовчу, бо що слова,
Важлив╕ в цьому св╕т╕ вчинки наш╕.
Для мене ти така як ╕ була,
Загадка, не розгадана у час╕.

Мо╖ л╕та вплелися у тво╖,
Ми дерева родинного кор╕ння.
У щебет╕ онук╕в у двор╕
Удвох дощ╕ зустр╕немо ос╕нн╕.
2016

Л╕то-Ос╕нь

Минулого т╕н╕, майбутнього св╕тло,
А я десь по центру - м╕ж двох рубеж╕в.
Мо╓ сьогодення - це ос╕нь ╕ л╕то,
Шукав сво╓ м╕сце, знайти не зум╕в.

╤ду у сезони, ходжу пом╕ж ними,
Душа молода, а т╕ло вже н╕.
По лист╕ опал╕м, стежками рудими,
На л╕то оглянусь, воно вдалин╕.

А в осен╕ п╕сня звучить лебедина,
Акорди журливо вертають назад.
У серпень нестримно душа моя лине,
Туди, де для двох усю н╕ч зорепад.

Куйовдиться сиве волосся на в╕тр╕,
Залисини плямами на голов╕.
Нал╕во у ос╕нь, направо у л╕то –
Обидва сезони мен╕ дорог╕.
2017

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 26.01.2018 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=19611

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков