"Кримська Свiтлиця" > #4 за 26.01.2018 > Тема "Душі криниця"
#4 за 26.01.2018
ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ
Олекс╕й ТИЧКО, поет, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни:
К╕нець 2017 року ознаменувався гарною под╕╓ю, в останн╕ дн╕ року отримав екземпляри сво╓╖ третьо╖ зб╕рки «╤люз╕╖ ранньо╖ осен╕». Видавництво «╤нтрол╕га ТОР», м. Черкаси. Зб╕рка видана на замовлення Департаменту культури та вза╓мозв’язк╕в з громадськ╕стю Черкасько╖ обласно╖ державно╖ адм╕н╕страц╕╖. А також при ф╕нансов╕й п╕дтримц╕ депутата Черкасько╖ обласно╖ ради ╕ мого земляка, в╕домого мецената Лупашка В╕ктора Олександровича ╕ давнього друга Теплого Семена Яковича.
Живи ще поете
М╕ж бути-не бути завжди ╓ межа, ╥╖ перетнемо, бо гр╕шн╕. В поета спочатку вмира╓ душа ╤ зовс╕м не пишуться в╕рш╕.
Словесна згаса╓ тод╕ благодать, Парнасом освячене диво. Поети вмирають, як довго мовчать, а рими см╕ються зрадливо.
Живи ще, поете, натхненно твори! Для вс╕х, а чи просто – для себе. Ти творчост╕ стяг св╕й тримай догори, До н╕г опускати не треба. 2017
Старе к╕но
Чорно-б╕ле, на╖вне к╕но, Кадри ф╕льму двома кольорами. Боже м╕й, як давно це було – П’ятир╕чки, майбутнього плани.
В╕дшум╕ло, пройшло ╕ нема, Нас кружляло, як п╕р’я на в╕тр╕. Допили спраглу юн╕сть до дна, Ще у тому, в минул╕м стол╕тт╕.
Все згор╕ло, розв╕явся дим, Т╕льки попелом згарища вкрит╕. А на згадку ще купа св╕тлин В них ╕ сум ╓, ╕ радост╕ мит╕.
Щир╕ посм╕шки, щира печаль, Ми там справжн╕, без гриму ╕ фальш╕. Зараз ╕нш╕, зм╕нились, на жаль. В перем╕нах не стали ми кращ╕.
Згорю в осатан╕лому вогн╕
╤ я згорю В осатан╕лому вогн╕, Як ти згор╕в колись, м╕й Старший побратиме. ╤ рваних ран, ╤ шрам╕в безл╕ч на мен╕, Не менше й на душ╕, Хоча вони незрим╕.
У ребра гаком ти Покараний не раз, ╤ до хреста прибитий Цвяхом – не за себе. Розп’яли ╕ мене, За просто так, на Спас, Зажурливо щоб Не дивився в син╓ небо.
На палю, у вогн╕, У ребра гострий гак, Бол╕ло менше як В╕д сл╕в хули, огуди. А ти мовчав. ╤ не почули слова – «Так», ╤ я мовчу. ╤ще сильн╕ше стиснув зуби. 2017
Поез╕я ╕ я
Поез╕я ╕ я. Кохання до безтями, Давно уже в стосунках Меж╕ перейшли. В обн╕мку, т╕льки вдвох, До райсько╖ поляни, На поле страст╕ йдем - Там св╕тло ╕ столи.
╤ я не без гр╕ха, Бував не раз у жит╕, Цнотлив╕стю ╕ ти Хвалитись не могла. Ми гол╕, без стида ╕ Душ╕ не закрит╕, У тиш╕ шеп╕т губ ╕ Скрип мого пера.
Прелюд╕╖ ╕ страсть, Ми ╓ раби кохання, Натхнення ╕з небес для Нас обох святе. Утомлен╕, згаса╓ вже Зоря остання. Зачаття ╕ пологи… В╕рш у люди йде. 2017
Знову новий р╕к
Веч╕рн╓ м╕сто, ще не спить, Блукають люди одинок╕. Я пам’ятаю кожну мить - Заст╕лля, ол╕в’╓, турботи...
Аптека, магазин, в╕кно На скл╕ г╕рлянди новор╕чн╕. Стан дежавю, таке було, М╕й настр╕й на початку с╕чня.
Р╕к зак╕нчився, в╕дшум╕в, Дверима грюкнув на прощання. Похолодало, замет╕ль, Ляга╓ швидко тем╕нь рання.
Ще м╕сто сн╕гом занесе, Вино налл╓мо у бокали. ╤з року в р╕к незм╕нно все – Р╕здво, морози, запах кави.
Пост╕йна людства б╕готня, ╤ сьогодення б╕ль, гримаси. Усе незм╕нне, т╕льки я Зм╕нився в простор╕ ╕ час╕.
Боюся цифр в календар╕, Що там зозуля накувала? Тривожн╕ фоб╕╖ мо╖, Роки, роки, а ╖х немало. 2016
Р╕здво Христове
Коптять у небо люльки-димар╕, Вдягли дахи на себе шапку б╕лу. Колядники, ╕стор╕╖ стар╕, Я чую ╖х ╕ радуюсь, ╕ в╕рю.
Життя ╕ смерть у в╕чн╕й боротьб╕, ╤сус родився, зв╕стка йде у двер╕. Гор╕хи, мак, родзинки у кут╕, Узвару смак ╕ д╕дух у осел╕.
Дванадцять страв сьогодн╕ на стол╕, Одягнемо сорочки-вишиванки. Морози в╕зерунками на скл╕, Вони у нас завжди, аж до Меланки.
Хай буде в╕ра з нами ц╕лий р╕к, Р╕здво Христове ╕ церковн╕ дзвони. Над╕я, що трима╓ нас ╕ св╕т Не тане, як сн╕жинка на долон╕. 2017
Стираю ╕мена
Стираю у моб╕лц╕ ╕мена, Ц╕ абоненти на земл╕ в╕дсутн╕. «За здрав╕╓» у списку ╖х нема. П╕шли до Бога в листопад╕, грудн╕.
Нам образи у пам’ят╕ нести, ╤ згадувати зустр╕ч╕ останн╕. П╕д тимчасов╕ дощечки, хрести На св╕жу землю класти кв╕ти парн╕.
Стираю електронн╕ номери. Бездушн╕ цифри, символи-тенета. Св╕тили люди, гр╕ли ╕ жили. Погасли одночасно, як комети.
У зиму цю небесний зорепад, Хвости комет у час╕ не затерт╕, Неправильно, невчасно ╕ не так… Бо незбагненна лог╕ка у смерт╕. 2015
В╕рш написаний п╕д враженнями в╕д прочитаного часопису «Холодний яр», Черкасько╖ обласно╖ орган╕зац╕╖ Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни №1 2011 р╕к, стор╕нка 310, Серг╕й Левченко «Еверест»
Еверест
В╕с╕м тисяч метр╕в, нав╕ть тр╕шки б╕льше, Вгору, аж у хмари треба довго йти. Метри н╕би мил╕, по сн╕гах ╕ п╕шки, ╤ прощальний погляд вниз ╕з висоти.
Крижана дорога, дотики до смерт╕, Холоду гримаси ╕ н╕мий протест. Кожний п’ятий гине, довг╕ к╕лометри, Маг╕я вершини – кличе Еверест.
В╕тер ураганний, небезпека зл╕ва, Треба подолати гору ╕ себе. Жити, чи не жити, знову крига, пр╕рва, Сила нев╕дома вгору ╖х веде.
П╕д ногами – гори, а в долонях – небо! Вищо╖ м╕сцини на земл╕ нема. Не для них медал╕, слави ╖м не треба, Гору подолати – ц╕ль у них одна. 2017
Кавова гуща
Кавова гуща - в н╕й дол╕ знамена, Скаже, що буде усе наперед. Смуга майбутнього св╕тла, чи темна, Смак полину, чи з акац╕╖ мед.
Дно ф╕л╕жанки ╕ залишки кави, Осад минулого, гуща на дн╕. Чути пророцтва заради забави. Н╕, я не хочу, не треба мен╕.
Ще у минулому не роз╕брався. ╤стину, правду шукав - не знайшов, Н╕ччю такою, як в батюшки ряса, Б╕лого дня серед г╕р ╕ д╕бров.
Виллю весь осад, не буду гадати, Швидко злет╕ли роки в одну мить. Як у туман╕ - под╕╖ ╕ дати, Що те майбутн╓? Минуле болить… 2017
Цвинтар
Вузьк╕, задумлив╕ але╖, ╤ тиша, н╕би у раю. Безмовний спок╕й в кожн╕й стел╕, Печаль убила метушню. Маленьк╕ римськ╕ цифри-дати - ╥х ч╕тко Бог в╕дм╕ряв вс╕м. Тут безталанн╕ ╕ таланти Знайшли соб╕ останн╕й д╕м. Хто жив до нас ╕ поруч з нами, Знайом╕ фото ╕ чуж╕. В рядок у мармур╕ з хрестами, Прост╕ земляни ╕ вожд╕. Тяжкий гран╕т п╕д стиль "бароко", Перел╕к дат ╕ вс╕х чеснот. ╤ хрест обл╕злий одиноко Сто╖ть з гран╕том «п╕д шнурок». Тут р╕вн╕ вс╕ - багат╕, б╕дн╕. Вс╕ разом - друз╕, вороги, Поруч свят╕ ╕ дуже гр╕шн╕ Жили п╕д сонцем, як могли… Хай судить Бог, а не земляни, П╕дправлю стр╕чку на в╕нку, Схилю я голову в пошан╕ - ╤ потихеньку дал╕ йду. Я тут ще г╕сть. У мене справи. Не перейшов смертельну грань. На вих╕д йду в овальну браму ╤ повз капличку для прощань. 2008
Глас у пустел╕
Св╕т божевол╕╓, я в божев╕льн╕… З не╖ н╕хто не вернеться живим. Душ╕ розп’ят╕ ╕ рани суц╕льн╕, Мр╕╖ згор╕ли, розв╕явся дим.
Меж╕ затерт╕, заходим за гран╕, С╕ються зерна неправди кругом. Скоро впадуть баст╕они останн╕, П╕дем до ╕дол╕в зла на поклон.
Чути не хочуть м╕й глас у пустел╕, Руки в мольб╕ п╕дн╕мав догори… Не зупинити – у в╕кна, у двер╕ Запахи: пороху, кров╕, в╕йни. 2017
Лев ╕ барани
╤ лаври переможц╕в баранам, ╤ почест╕ слащав╕ п╕сля бою, Як попереду лев ╕тиме сам, ╤ поведе все стадо за собою.
Як лев╕в поведе баран у б╕й. Попереду, чи ззаду стане строю, Опустять сильн╕ зв╕р╕ прапор св╕й, В╕дчують смак поразки з г╕ркотою. 2016
Капл╕ поту, крапл╕ кров╕
Нам хрести важк╕, дубов╕ Стерли плеч╕ аж до ран. Крапл╕ поту, крапл╕ кров╕ ╤ нестерпний втоми стан.
Заблукали у пустел╕, З себе чавимо раба. Вбит╕ з нами ╕ померл╕, Час зб╕га╓, як вода.
Б╕й п╕д Крутами у пол╕, Стяг держави догори, Сотн╕ л╕т у непокор╕ – Др╕т колючий, табори.
Рвем окови, ставим дати - Що коли ╕ де було. ╤з гран╕ту – стели, знаки Вс╕м загиблим у АТО.
Плач уже не допоможе, Сльози витремо ус╕м. Мудр╕сть, сили - дай нам Боже! Й обер╕г у кожний д╕м. 2017
Д╕дова хата
По╖ду до д╕да, насправд╕, до хати, Давно у зажур╕ самотня сто╖ть. Сувоями згадки почну розгортати, Хай прийде минуле у нин╕шн╕й св╕т.
Неб╕лен╕ ст╕ни ╕ призьба не чорна. Сл╕п╕, тьмян╕ в╕кна, немит╕, в пилу. Лози здичав╕ло╖ висохл╕ грона, Упали на стежку дитинства мою.
Доли, домоткан╕ дор╕жки картат╕ ╤ лава – на н╕й ще маленьким сид╕в. До пахощ╕в м’яти ╕ с╕на у хат╕, Добавився запах вологих кутк╕в.
Ще будуть у шибц╕ св╕танки згорати ╤ п╕вн╕ будитимуть сонне село. Я ще при нагод╕ вернуся до хати, При╖ду до д╕да. Згадаю його. 2016
Св╕тлини з минулого
Шляхи до ╕стини туманно╖ в╕дкрию, Вона турбу╓, нема спокою мен╕. Я серед фото, у альбом╕, в товщ╕ пилу Шукаю правду, що лежить у давнин╕.
Нестримний час ╕ пожовт╕ли раритети. Легенди роду, та╓мниця ╕ печаль. Вже плями часу на знайомому портрет╕, Поламан╕ кути ╕ нав╕ть вертикаль.
На фото мама ╕ бабуся молодою, ╤ тато, ╕ д╕дусь, серйозн╕ ╕ сумн╕. Лозов╕ кр╕сла ╕ одеж╕ того крою, Цей ╕нтер’╓р мене несе у ╖хн╕ дн╕.
Давно ╖х душ╕ попрощалися з т╕лами, Уже ╖м легко, вони в╕льн╕, н╕би птах. ╤ т╕льки в снах ще розмовляють тихо з нами, Летять у гост╕ серед ноч╕ п╕д м╕й дах. 2007
Свято картопл╕
В сел╕ святкують день картопл╕. М╕шки, лопати, дим багать. Долали к╕лометр╕в сотн╕, Сво╖м батькам допомагать.
Нехай картопля не вродила, А д╕тям, внукам - не б╕да. Матуся стала сива, сива, Була весною не така…
Далекий шлях, батьк╕вська хата, Маршрут на╖жджено давно. У ранню ос╕нь шлях до свята: До мами, тата у село.
Пожовкле листя у картопл╕, У мами зморшки на лиц╕. Позаду дн╕ тяжк╕, спекотн╕, Життя згасають каганц╕.
╤ знову ос╕нь тепла, рання.. На свято ╖хати куди? Уже незд╕йсненне бажання. Лопати, в╕дра... Деруни. 2017
Не все сказав
Я думав, буде часу досить, Ще поговоримо колись. Мене в╕три по св╕ту носять, А ти п╕шла у неба вись.
Слова подяки тоб╕, мамо, По-чолов╕чому ховав. Завжди казав не все ╕ мало, А зараз не почу╓ш там.
Почуй, мудр╕шого вже сина, Бо сам – ╕ батько, ╕ д╕дусь. Стезя житт╓ва швидкоплинна, Нарешт╕ став ╕ оглянувсь.
Згадав матусю б╕ля в╕кон, При сонц╕ ╕ н╕чн╕й зор╕. Весною, ос╕нню ╕ л╕том, Чекала крок╕в у двор╕. 2014
Перший онук
Безгр╕шна душа, хоч малюйте ╕кону, Упоперек л╕жка в пелюшц╕ лежить. Ще личко червоне, рожев╕ долон╕, Для нашого роду – це рад╕сна мить.
Знайшовся в капуст╕, чи носять лелеки, Нема╓ р╕зниц╕ – хай д╕ти ростуть! У перший день осен╕, в залишках спеки, Знайшли чи родився м╕й перший онук.
В╕н швидко ростиме, умитий дощами, Борець ╕ слабких захисник на земл╕, А може у нього ╓ ╕нш╕ талани, Складатиме в╕рш╕ у книги сво╖.
Картини напише, в них кв╕ти, поляни, З╕гр╕╓ остудженн╕ душ╕ людськ╕. Чи хай нагоду╓ п╕всв╕ту хл╕бами, Житами зас╕╓ пустел╕ ус╕.
А зараз, ще спить безтурботно, не плаче, Всього т╕льки три дн╕ нового життя. Попереду все… Тож тримайся, козаче! Бабус╕ ╓, мама ╕ тато, ╕ я. 2016
Покинута садиба
Околиця села, зажурена хатина. Висок╕ бур’яни - щириця ╕ полин. Заплакан╕ шибки, душа житла ранима, Гн╕здо сво╓ покинув р╕д ╕ще один.
В двор╕ нема стежок, а я ╕ду до не╖ – До призьби ╕ ст╕ни, ╕ до в╕конних рам. В минуле, в ╕нший св╕т, в╕дкрив легенько двер╕, Хот╕в, а може й н╕, розв╕яв сонний стан.
Св╕тлини чорно-б╕л╕, н╕би у музе╖, Минуле й сьогодення з’╓дну╓ м╕сток. Живими пам’ята╓ ╖х оця оселя, Тепер т╕льки на ст╕нах фото у рядок.
Хатину розтривожив якось ненароком, П╕длога заскрип╕ла щемно у цю мить. Засмучений п╕ду з осел╕ тихим кроком. У тиш╕, без людей, нехай старенька спить. 2007
Ж╕нц╕, представниц╕ прекрасно╖ половини людства
Усе для тебе
Шукай себе у строфах ╕ у рим╕, Шукай себе в короткому есе. Там образи захован╕, незрим╕, Для тебе т╕льки, зна╓ш ти про це?
Шукай себе в м╕стичному роман╕, Що сивими загадками пропах. В молитв╕, у гр╕ху ╕ покаянн╕, В блакит╕ волошков╕й на полях.
Шукай себе у присп╕в╕ до п╕сн╕, У засп╕в╕, в натягнут╕й струн╕. ╤ нав╕ть у трав╕, в як╕й тор╕шн╕ Листочки-згадки – помисли мо╖.
Для тебе все, було так споконв╕ку – Есе ╕ в╕рш, ╕ п╕сня, ╕ роман. Покладено до н╕г уже п╕всв╕ту, Я б весь, якби зум╕в, тоб╕ поклав. 2014
Одна ос╕нь на двох
Годинник, хоч на тр╕шки зупинись– Година-дв╕, пов╕рте, це немало. Запалимо св╕чу ╕ як колись, Вино наллю домашн╓ у бокали.
Настояне давно, а не г╕рчить, Теплом руки чи то душ╕ з╕гр╕те. Не часто випада╓ така мить, Ос╕нн╕й спок╕й бабиного л╕та.
Позаду метушня буремних дн╕в ╤ будн╕ с╕р╕, б╕готня по колу. Завжди хот╕в, сказати не зум╕в, Те, що в╕дчув, я не дов╕рив слову.
╤ знову промовчу, бо що слова, Важлив╕ в цьому св╕т╕ вчинки наш╕. Для мене ти така як ╕ була, Загадка, не розгадана у час╕.
Мо╖ л╕та вплелися у тво╖, Ми дерева родинного кор╕ння. У щебет╕ онук╕в у двор╕ Удвох дощ╕ зустр╕немо ос╕нн╕. 2016
Л╕то-Ос╕нь
Минулого т╕н╕, майбутнього св╕тло, А я десь по центру - м╕ж двох рубеж╕в. Мо╓ сьогодення - це ос╕нь ╕ л╕то, Шукав сво╓ м╕сце, знайти не зум╕в.
╤ду у сезони, ходжу пом╕ж ними, Душа молода, а т╕ло вже н╕. По лист╕ опал╕м, стежками рудими, На л╕то оглянусь, воно вдалин╕.
А в осен╕ п╕сня звучить лебедина, Акорди журливо вертають назад. У серпень нестримно душа моя лине, Туди, де для двох усю н╕ч зорепад.
Куйовдиться сиве волосся на в╕тр╕, Залисини плямами на голов╕. Нал╕во у ос╕нь, направо у л╕то – Обидва сезони мен╕ дорог╕. 2017
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 26.01.2018 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=19611
|