Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3242)
З потоку життя (6478)
Душі криниця (3520)
Українці мої... (1466)
Резонанс (1508)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1675)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ХЛ╤БНИЙ СПАС
29 серпня — свято Перенесення Нерукотворного Образа Господа нашого ╤суса Христа з Едеси до...


Михайло ЖАЙВОРОН: РУЙНАЦ╤Я СТ╤Н
Нещодавно цю реценз╕ю, щоправда, дещо у скороченому вигляд╕ опубл╕кувала гезета...


25 ВАЖЛИВИХ ФАКТ╤В ПРО УКРА╥НСЬКИЙ ПРАПОР
╤стор╕я укра╖нського прапора в╕ддзеркалю╓ всю ╕стор╕ю Укра╖нсько╖ державност╕ – з прадавн╕х...


ПРОВОДИ Л╤ТА У СВЯТО МАКОВ╤Я
У народ╕ цей день отримав назви Першого Спаса, Медового Спаса ╕ Спаса на вод╕. З нього...


ОЛЕКСАНДР МУРАТОВ: «М╤Й КРИМ»
У мереж╕ з’явився в╕деоф╕льм про виставку «М╕й Крим» О. Муратова. Переглянути...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 26.01.2018 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#4 за 26.01.2018
РОЗВ╤ЯТИ ТУМАНИ ДАВНИНИ

Крихти ╕стор╕╖
Нещодавно мен╕ до рук потрапила книга «Павло Михнович Бут, лицар зраджено╖ вол╕», видана ще в 2014 роц╕. Як сказано в анотац╕╖, вона «про неперес╕чну особу Павла Михновича Бута – хороброго во╖на, зваженого дипломата, мудрого пол╕тика, про його роль у тих ╕сторичних процесах».
А чи багато ми, сучасники, зна╓мо про цю неординарну постать в ╕стор╕╖ Укра╖ни? ╤ чим приклад його життя повчальний для нас? Я, як кажуть, порився в писемних джерелах ╕ знайшов… досить скуп╕ св╕дчення про нього. В основному автори розпов╕дають про те, як Павло Бут, в╕н же Павлюк, п╕сля обрання гетьманом на Запорозьк╕й С╕ч╕ очолив нац╕онально-визвольне повстання проти Польщ╕ у 1637 роц╕. Проте у битв╕ п╕д Кумейками на Черкащин╕ його в╕йсько було розбите переважаючими силами поляк╕в, а сам в╕н, зраджений старшиною, потрапив у полон ╕ страчений наступного року у Варшав╕. Про це пишуть М. Костомаров, ╤. Крип’якевич, М. Аркас, М. Грушевський, Д. Яворницький, О. Субтельний, Н. Полонська-Василенко, В. Нартов, М. Шудря та ╕нш╕. Серед посполитого люду в т╕ часи побутувала нав╕ть п╕сня про Павлюка. Там ╓ й так╕ слова:

«То не хмари з буйним в╕тром
З Дн╕пра налягають –
То Павлюк та Остряниця
Лях╕в обступають.
Силу ж пан╕в перебила
Голота бурлацька,
Та не хот╕ла в одно стати
Старшина козацька»…

П╕сля того минули в╕ки, що забрали з собою багато ╕нформац╕╖ ╕ про Павла Бута, ╕ багатьох ╕нших народних пров╕дник╕в, як╕ дбали про визволення укра╖нського народу в╕д чужоземного ярма. Що в╕д них зосталося? На превеликий жаль, як пише легендарна укра╖нська поетеса Л╕на Костенко в одному з╕ сво╖х в╕рш╕в, «за Чорним шляхом, за Великим лугом, вони уже в туман╕ – як туман»… Ц╕ рядки стали еп╕графом до одного ╕з розд╕л╕в названо╖ книги. Але ж хтось повинен розв╕яти той «туман» давнини ╕ показати укра╖нцям геро╖чну боротьбу протягом стол╕ть не просто за краще життя, а за майбутн╓ Укра╖ни, кожного з нас, нин╕ живущих. Так, це важка праця, проте неймов╕рно важлива. Адже справжн╕м патр╕отом може вважатися той, хто добре зна╓ ╕стор╕ю, культуру, мову та в╕рування свого народу. Варто зазначити, що навколо ус╕х цих складових патр╕отизму ╕ зараз ведеться непримиренна битва, перш за все в ╕нформац╕йному простор╕, особливо у ЗМ╤, на пол╕тичному та дипломатичному фронтах.
Усе вище сказане – сво╓р╕дна прелюд╕я до ун╕кально╖ книги «Павло Михнович Бут, лицар зраджено╖ вол╕». ╤ автор ╖╖ також вельми ц╕кава особист╕сть – не хто ╕нший, як Валентин Бут, нин╕шн╕й нащадок славного гетьмана, письменник, публ╕цист, журнал╕ст, перекладач. У сво╖й передмов╕ в╕н зазнача╓: «Матерям Роду присвячую». Одначе, ця присвята не обмежу╓ться лише рамками родини. У н╕й глибокий ╕сторичний анал╕з под╕й, що в╕дбувалися на теренах Укра╖ни на початку 17-го стор╕ччя, також наводиться чимало документ╕в. «Я намагався в╕дшукати бодай крихти в╕домостей, що допомогли б узнати трохи б╕льше про нього, – пише Валентин Бут. – Шукав, власне, його життя. Знайти, щоправда, вдалося зовс╕м небагато ╕ б╕льш╕сть ╕нформац╕╖ надбав лише в останн╕ роки, коли комп’ютер в╕дкрив перед╕ мною неймов╕рн╕ можливост╕ ╤нтернету, доступ до книгосховищ не лише Укра╖ни, а й, скаж╕мо, Польщ╕, Бавар╕╖, Колумб╕йського та Стенфордського ун╕верситет╕в». Саме це, за його словами, дозволило переосмислити «сурогат нашо╖ ╕стор╕╖».

Шляхом подвигу
То ж ким був для Укра╖ни Павло Бут? Автор зд╕йснив глибоке досл╕дження т╕╓╖ епохи на основ╕ отриманих даних. Зг╕дно з╕ св╕дченнями укра╖нського арх╕в╕ста В. Замлинського, в╕н походив з Чигирина, тут минули його юнацьк╕ роки, тут в╕н служив сотником у козацькому в╕йську. В свою чергу автор книги, зд╕йснивши деяк╕ п╕драхунки, доводить, що Павло народився приблизно 1597 року. Наводить ╕ лист коронного гетьмана Стан╕слава Кон╓цпольського до п╕дканцлера Реч╕ Посполито╖ Петра Гемб╕цького. В ньому в╕дзнача╓ться, що 1630 року Павло Бут з групою козак╕в перебував у татарському полон╕. Тод╕ йому вдалося втекти в╕д буджак╕в з-п╕д ╤зма╖лу. Але подався не додому, а до в╕йська гетьмана нере╓стрового козацтва Тараса Федоровича (Трясила), який п╕дняв повстання проти польських пригноблювач╕в. Народний спротив охопив тод╕ територ╕ю в╕д Запорожжя до Ки╖вського Пол╕сся, а згодом ╕ Л╕вобережжя. Зрозум╕ло, згодом польська шляхта, об╕цяючи прощення, вимагала в╕д козацьких старшин видач╕ Тараса Трясила. З цього приводу в╕дбулася козацька рада. На н╕й виступив Павло Бут ╕з запальною промовою на захист гетьмана. ╤ це под╕яло. Трясила з запорожцями в╕дпустили на С╕ч.
А ось ще один випадок, який характеризу╓ Павла як захисника Укра╖ни. В 1635 роц╕ поляки збудували фортецю Кодак на берез╕ Дн╕пра, з яко╖ обстр╕лювався водний шлях козак╕в. Це не могло не стурбувати запорожц╕в. Вир╕шено було взяти фортецю штурмом. Тож в одну ╕з ночей 800 козак╕в п╕д проводом ╤вана Сулими ╕ Павла Бута захопили ╖╖ та зруйнували. Польський уряд в╕дправив до Укра╖ни численне в╕йсько, аби покарати см╕ливц╕в. ╤ тут знову проявилася зрадлив╕сть та продажн╕сть укра╖нсько╖ ре╓строво╖ старшини, яка утримувалася на подачки короля. Вона, вдаючи з себе сп╕льник╕в запорожц╕в, прийшла в козацький таб╕р, п╕дступом захопила та пов’язала Сулиму ╕ його сп╕льник╕в, передала в руки поляк╕в.
Кара за такий вчинок була страшною. Козакам р╕зано вуха, носи та заслано до Гадяча вали насипати. А кер╕вник╕в нападу за р╕шенням сейму п╕ддано тортурам ╕ страчено. Зокрема, й ╤вана Сулиму, не дивлячись на те, що в╕н, герой морських поход╕в супроти Османсько╖ ╕мпер╕╖, був добре знаний у ╢вроп╕, мав золоту медаль в╕д папи римського, нав╕ть король силкувався врятувати його в╕д смерт╕. Все марно. Так старшина, що нагаду╓ нин╕шн╕х ол╕гарх╕в, в╕дкупилася в╕д погроз польсько╖ шляхти життям легендарного звитяжця.
╤ все ж Павлов╕ Буту на цей раз пофортунило – йому вдалося уникнути розправи. Але чому ╕ як? Автор стверджу╓, що у т╕ часи Польща розпочинала велику пол╕тичну гру, ╕ «скасування смертного вироку було зумовлено тим, що Бут Павло Михнович був одн╕╓ю з вагомих, скор╕ш нав╕ть ключових ф╕гур». Саме тод╕ значна частина пол╕тикуму Реч╕ Посполито╖, зокрема Кримська парт╕я, прагнула сп╕лки з Кримським ханством, аби укр╕пити сво╖ позиц╕╖ у стосунках з Османською Портою, Швец╕╓ю та Московським царством. У свою чергу хан також намагався заручитися п╕дтримкою поляк╕в та запорожц╕в, здобути б╕льше незалежност╕ в╕д турецького султана. ╤ Бут м╕г стати, так би мовити, з’╓днуючою ланкою у ц╕й гр╕, тим паче, що в╕н непогано волод╕в татарською мовою, користувався авторитетом у козак╕в, вважався хорошим орган╕затором.
На той час у Бута вже визр╕вали сво╖ плани щодо зв╕льнення р╕дного краю в╕д польського ярма. Автор пише: «саме думка про перспективи виборення власно╖ незалежност╕ за сприяння Криму, а не вигоди реч╕ Посполито╖ були тим руш╕╓м, який в╕в Павла Бута з товаришами в Буджацький пох╕д у с╕чн╕ 1637 року. Пох╕д удався. Було взято к╕лька фортець, буджацьке в╕йсько почасти розгромлене, а в б╕льшост╕ сво╖й п╕ддалося п╕д руку ╤на╓т Г╕рея (кримського хана), мирза Темир вт╕к до ╤стамбулу». ╤ на ц╕й основ╕ м╕ж козаками та кримськими татарами нам╕тилися б╕льш дов╕рлив╕ стосунки у сп╕льних д╕ях супроти ворог╕в.
Здавалося б, ре╓строва старшина мала п╕дтримати такий почин Бута у протистоянн╕ з Польщею. Та вона, п╕дгодовувана польським урядом, зайнялася зовс╕м протилежним – руйнуванням сп╕лки м╕ж С╕ччю та Кримським ханством. Орган╕зувала напади на кримц╕в, захоплюючи худобу та бранц╕в. Зв╕сно, Павло Бут був обурений п╕дступними д╕ями запроданц╕в, п╕дбурюваних польським ставлеником, черн╕г╕вським п╕дкомор╕╓м Адамом Киселем. Граючи на таких протир╕ччях, Польща й зовс╕м, як мовиться, розгнуздалася, посилюючи тиск на Укра╖ну, намагалася позбавити козацтво ╖хн╕х прав ╕ вольностей. Та й розквартирування польських жовн╕р╕в лягало непом╕рним тягарем на плеч╕ укра╖нц╕в.
Все це не могло не турбувати Бута та однодумц╕в. В╕н почав д╕яти, як йому п╕дказувало козацьке сумл╕ння. З╕ сл╕в автора, наприк╕нц╕ травня 1637 року Павло Михнович на чол╕ двохсот с╕човик╕в у Корсун╕ захопив козацьку артилер╕ю ╕ перев╕з на Запорожжя. Старшина ре╓стровц╕в, д╕знавшись, була приголомшена. Та й польський уряд був вельми цим стривожений. Адже м╕цн╕ла С╕ч, а ╖м цього не треба.
╤ вже на початку липня запорожц╕ обирають Павла Бута сво╖м гетьманом, а також полковник╕в. Ре╓строва старшина, стурбована тим, що влада вислиза╓ з ╖╖ рук, зверта╓ться до польських проводир╕в з проханням в╕дправити в╕йська на Чигирин та Черкаси.
А Бут не гаяв часу. Ре╓строва старшина була швидко нейтрал╕зована, запроданц╕в арештовано. Проте формування в╕йська затягувалося, чимало новоприбулих козак╕в на в╕дм╕ну в╕д ре╓стровц╕в не мали бойового досв╕ду. Була проблема з╕ збро╓ю та бо╓запасом. Павло Михнович розсилав у вс╕ к╕нц╕ ун╕версали та листи, прохаючи пришвидшити збори козак╕в.
Вс╕м було зрозум╕ло – назр╕ва╓ нове повстання укра╖нц╕в проти Реч╕ Посполито╖ ╕ те, що магнати просто так не в╕дмовляться в╕д дармових раб╕в, якими вважали укра╖нц╕в. ╤ населенню ставало ясно, що це ще один шанс зв╕льнитися в╕д поневолення шляхти та ╓вре╖в-орендар╕в. Т╕льки повна незалежн╕сть могла гарантувати ╖м волю, справедлив╕сть ╕ спок╕йне життя.
Павло Бут добре розум╕в, що в так╕й ситуац╕╖ була б дуже слушною п╕дмога з боку кримських татар. Але п╕сля страти в ╤стамбул╕ його союзника хана ╤на╓т Г╕рея спод╕ватися на це не випадало. Треба було розраховувати на власн╕ сили.
… ╤ от 17 грудня п╕д Кумейками настав день по╓динку м╕ж в╕йськом Павла Бута ╕ в╕дб╕рними полками польських жовн╕р╕в п╕д командуванням Потоцького. Автор скрупульозно опису╓ вс╕ перипет╕╖ т╕╓╖ кровопролитно╖ битви. Мужньо змагалися повстанц╕. Часом переваги були на ╖хньому боц╕. Але раптом трапилася страшна под╕я – у козацькому табор╕ вибухнув пороховий запас, через що загинуло чимало братчик╕в. ╤ це дуже негативно вплинуло на подальший х╕д бою. Проте Бут не втрачав над╕╖. Спод╕ваючись на допомогу полк╕в Острянина й Кизима з Л╕вобережжя, порадившись ╕з козаками, гетьман з невеликим загоном в╕дправився на пошуки бо╓припас╕в. Спод╕вався, що козакам, як╕ мали п╕дручний запас в особистих порох╕вницях, вдасться утриматися до ╖хнього повернення ╕, можливо, нав╕ть з п╕дмогою.
Варто зазначити, що полковнику Дмитру Гун╕, який залишився в табор╕ за командира, вдалося орган╕зувати г╕дний спротив братчик╕в. Вони протрималися до вечора, а пот╕м п╕д покровом темряви в╕дступили спочатку до села Мошени, а пот╕м ╕ Черкас. Схоже на те, як зазнача╓ автор, що козацьке в╕йсько збиралося в╕дступати аж до С╕ч╕.
Та стався ще один «вибух» – цього разу козацько╖ старшини. Як пише автор, «зам╕сть того, щоб п╕дбадьорити, згуртувати в╕йсько, вона навпаки, с╕яла пан╕ку й розбрат, нацьковувала в╕йсько на його проводир╕в. У б╕к ╕ самого гетьмана та його старшини звучали г╕рк╕ звинувачення». Тож на рад╕ в обложен╕й Боровиц╕ 20 грудня 1637 року Бута було заарештовано. А вже наступного дня його та ╕нших полковник╕в видано Потоцькому п╕д облудну запоруку все того ж п╕дкомор╕я черн╕г╕вського Адама Киселя. ╤ зраду сотворили «в╕рноп╕ддан╕ корол╕всько╖ милост╕» – Левко Будновський, Лютай, Як╕в Гугнивий, Андр╕й Лобода, Григор╕й Хомович, Максим Нестеренко, ╤лляш Кара╖мович, Яцина, Терешко Яблонський, Богдан ╕ Каша, Богдан Хмельницький та ╕нш╕ сотники й отамани – це дан╕ ╕з сумнозв╕сно╖ боровицько╖ присяги польському королю.
…Оч╕льник╕в повстання вир╕шено було скарати у Варшав╕ – разом з Павлом Бутом Василя Томиленка, Сахна, Черняка, Сачка. До того ж, з надзвичайною жорсток╕стю, аби застрахати посполитих в╕д прояв╕в непокори.

Найстрашн╕ший гр╕х – зрада
Чим же повчальний для нас, сьогодн╕шн╕х укра╖нц╕в, урок боротьби ╕ звитяг Павла Бута та його побратим╕в через 380 рок╕в п╕сля тих траг╕чних под╕й? В╕дтод╕ в╕дбулося ще чимало повстань та битв. ╤ б╕льш╕сть ╕з них, на превеликий жаль, зак╕нчувалися поразками, жорстокими розправами та ще ганебн╕шим поневоленням укра╖нц╕в. В чому головн╕ причини?
Як стверджу╓ автор книги Валентин Бут, потужним руш╕╓м практично ус╕х битв та конфл╕кт╕в була «мр╕я про Волю». ╤ це беззаперечна акс╕ома. Т╕льки народ, в╕льний в╕д нац╕онального, соц╕ального та духовного гн╕ту, може бути усп╕шним, щасливим, здатним на подолання труднощ╕в. Саме це ми бачимо на приклад╕ розвинених ╓вропейських кра╖н, де високий житт╓вий р╕вень, де дотримуються принцип╕в свободи та р╕вност╕.
Чому ж Укра╖н╕ так не пощастило? Адже на сьогодн╕ в укра╖нц╕в найнижч╕ пенс╕╖ та зарплати, в╕дсутн╕ державн╕ гарант╕╖ на осв╕ту, медичне обслуговування тощо. ╤ це п╕сля в╕к╕в безперервно╖ боротьби за сво╖ права та вольност╕, п╕сля кровопролитних повстань ╕ революц╕й.
Як на мене, то найголовн╕ша причина в тому, що укра╖нська влада у р╕зних сво╖х ╕постасях за ц╕ в╕ки так ╕ не стала виразником ╕нтерес╕в народу. Посполит╕ були сам╕ по соб╕, а старшина теж оп╕кувалася лише сво╖м життям, людей використовувала як робочу чи в╕йськову силу для вир╕шення знову таки власних проблем. А тих, хто д╕йсно намагався щось зробити для народу, зраджувала та в╕ддавала на поталу завойовникам. Ситуац╕я навколо Павла Бута досить характерна – ре╓строва старшина заради прив╕ле╖в ладна на всяку п╕дл╕сть ╕, схоже, зраду свого народу не вважала страшним гр╕хом.
╤ що ми бачимо сьогодн╕? Чим наша «старшина» – чиновники, депутати, судд╕, прокурори кращ╕? На перший погляд, вона н╕бито веде в╕йну за незалежн╕сть, в╕дстою╓ справедлив╕сть. А на д╕л╕? Якщо придивитися, то зрозум╕ло, що вона, як ╕ в часи Павла Бута, шука╓ лише власн╕ вигоди. Скажете, гол╕ слова? Що ж, давайте хоч трохи проанал╕зу╓мо. У чиновник╕в доходи в десятки, а то й тисяч╕ раз╕в вищ╕, н╕ж у робочого люду та пенс╕онер╕в. Тобто, наша «старшина» грабу╓ населення. Б╕льше того, нечесно нажите та вкрадене хова╓ в офшорах. ╤ в цьому зам╕шан╕ не т╕льки так зван╕ б╕знесмени, а й президент та його оточення. Нев╕домо, куди д╕ваються величезн╕ кредити, як╕ нада╓, скаж╕мо, МВФ та деяк╕ м╕жнародн╕ структури. А завищенн╕ тарифи на послуги ЖКГ, газ та електроенерг╕ю в ╕нтересах ол╕гарх╕в? А присвоювання природних ресурс╕в, як╕ н╕бито належать народу? Х╕ба це не граб╕ж серед б╕лого дня? Не зрада народу, у якого фактично нема╓ прав покарати визискувач╕в та корупц╕онер╕в? Б╕льше того, вони займають у держав╕ висок╕ посади, купують мандати. ╤ поводять себе, як внутр╕шн╕ окупанти, компрометуючи Укра╖ну перед св╕том.
Тож пита╓ться, чим наш╕ посадовц╕ в╕др╕зняються в╕д польських магнат╕в чи царських вельмож, як╕ експлуатували наш народ? Адже саме це завжди викликало великий спротив укра╖нц╕в – вони прагнули в╕льного, г╕дного, справедливого життя. Саме тому в╕дбулися й обидва Майдани. Проте й п╕сля них нин╕шня укра╖нська «старшина» вс╕ ц╕ протести повернула на свою вигоду, захопивши владу та розставивши на вс╕х постах сво╖х людей, продовжуючи брехати, зраджувати та визискувати народ. ╤ таким чином заважа╓ тому, щоб нац╕ональна ╕дея, основою яко╖ ╓ ВОЛЯ, не набула популярност╕ серед народу. Корумпован╕й влад╕ це не потр╕бно, вона бо╖ться нац╕онально╖ ╕де╖, як чорт ладану, ╕ робить все, щоб вона не оволод╕ла умами укра╖нц╕в. Б╕льше того, нав╕ть зараз, у пер╕од чергово╖ нац╕онально-визвольно╖ в╕йни, владоможц╕ прагнуть наживатися на поставках збро╖, амун╕ц╕╖ та продовольства, на «торг╕вл╕ на кров╕» – ╤нтернет рясн╕╓ безл╕ччю приклад╕в. ╤ що? Жодного корупц╕онера чи ол╕гарха за останн╕ три з лишком роки так ╕ не притягнули до в╕дпов╕дальност╕. Навпаки, суди та прокуратури вигороджують ╕ виправдовують злочинц╕в. Влада н╕би демонстру╓ укра╖нцям: ви хот╕ли вол╕ та незалежност╕ – отримуйте ╖╖ у вигляд╕ безправ’я та зубож╕ння.
Х╕ба так ма╓ чинити укра╖нська влада, яка, окр╕м вишиванок, не ма╓ н╕чого сп╕льного з укра╖нським народом? Саме з цих причин Укра╖на протягом рок╕в незалежност╕ так ╕ не стала правовою, демократичною, зор╕╓нтованою на прогрес та розвиток в ╕м’я благополуччя всього народу, а не купки ол╕гарх╕в та ╖хньо╖ свити.
╤ все ж не марно в╕ддали життя так╕ укра╖нц╕ як Павло Бут та ╕нш╕ сподвижники, у тому числ╕ й т╕, хто поповнив «Небесну Сотню», загинули, в╕дстоюючи незалежн╕сть на сход╕ держави. З цього приводу Валентин Бут в еп╕лоз╕ до сво╓╖ книги пише: «Нав╕ть смерть не владна над ╖╖ лицарями. Все, що вона може, – це забрати ╖х пон╕вечен╕ т╕ла, а гордий дух ╖х, злинувши до неба, сам ста╓ вт╕ленням невмирущо╖ ВОЛ╤, чий голос ╕ сьогодн╕ в╕длуню╓ в кожному серц╕, озива╓ться в кожн╕й незаскн╕л╕й душ╕, нагаду╓ про честь ╕ г╕дн╕сть, нагаду╓ про себе».

В╕ктор СТУС,
письменник, заслужений журнал╕ст Укра╖ни, заслужений журнал╕ст АР Крим

На фото: Валентин Бут (праворуч) ╕ В╕ктор Стус у «Св╕тлиц╕» на ╖╖ 25-р╕ччя, С╕мферополь, грудень 2017 р.; книга В. Бута та портрет його славного предка

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 26.01.2018 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=19601

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков