Версiя для друку Обговорити в форумi

На початку січня на фейсбуковій сторінці «Кримсько-київської світлиці» з'явилося звернення її нинішніх, дислокованих у столиці співробітників, до колишніх, котрі, позвільнювані, залишилися в Криму. Отаке специфічне різдвяно-новорічне «дружнєє посланіє» вийшло. Вчитаймося:

«Шановні колишні співробітники газети “Кримська світлиця”!
Ми дуже втішені тим фактом, що ви можете безперешкодно продовжувати свою діяльність на теренах Криму, окупованих РФ — зокрема, на кошти невідомого походження винаймати офісне приміщення і показово прикрашати його українською символікою, видавати україномовні книжки, брати участь у спільних заходах з псевдоукраїнськими “провладними” організаціями, сформованими за сприяння партії “Єдіная Россія”, популяризувати візити громадян України і РФ та мешканців “республік Донбасу” до окупованого Криму, мати на київському хостингу електронний ресурс, за допомогою якого критикується “недолуга” та “нездарна” українська влада, неспроможна виплачувати пенсії російського рівня, і як мінімум раз на тиждень закликати до її повалення. На відміну від вас, ми не можемо, на жаль, дозволити собі бодай на мить провідати рідних і близьких та предківські могили, оскільки при потраплянні на кримську “граніцу” на нас чекає доля Миколи Семени, Володимира Балуха, Лариси Китайської, Наталі Харченко, Ігоря Мовенка і тих патріотів України, що зникли безвісти в Криму під час його окупації. Відтак дивуємося такій публічності вашої “підпільної” діяльності.
Проте, за всієї поваги до ваших колишніх заслуг, хотілося б застерегти вас від використання термінів на кшталт “рейдерство”, “крадіжка”, “клонування”, “нищення” та ін. стосовно газети “Кримська світлиця”. Це не зовсім доречні означення вже другого звільнення попереднього головного редактора. Адже це він майже весь час своєї каденції сприймав видання як приватну власність і не покинув цієї звички дотепер, навіть в умовах російської окупації, якої ви, здається, не помічаєте, звинувачуючи в усіх негараздах виключно Українську державу.
Навряд чи можливо назвати “нищенням” перезапуск видання в умовах подолання наслідків оборудок попереднього керівництва у 2010 р. — як і відновлення його випуску на вільній українській території у 2016 р. Так само не витримують критики тези про його “клонування”: це все одно що назвати, скажімо, сучасні ВМСУ “одеським клоном справжнього українського флоту, що відмовився давати драла з Севастопольської затоки і дотепер тримає українське небо над Кримом”.
Варто зазначити, що люди, котрі хотіли брати участь у творенні “Кримської світлиці”, робили це завжди. Це ж стосується і пані Соловей, ім’ям якої ви прикриваєтеся вже не перший рік (як казав один диктатор — “ніхто не стрілятиме в наших вояків, що йтимуть поза жінками та дітьми”) і яка залишилася з газетою й тоді, коли її очолив “зрадник” Пілунський.
Можна скільки завгодно іменувати “справжньою “Світлицею” електронний дайджест нелегальних передруків українських ЗМІ, не всі з яких мають державницьку позицію, де матеріали на кримську тематику потрібно шукати під мікроскопом. Але друковане видання завжди залишається друкованим виданням.

Колектив редакції газети “Кримська світлиця”

Як там мудрі кажуть: заговори, щоб я тебе побачив? Отже, перед нами словесний колективний портрет редакції, що виступає нині під славним (але безславно привласненим) стягом «Кримської світлиці», загартованої впродовж принаймні двох десятиліть спартанськими (а нині – ще й прифронтовими) специфічними кримськими обставинами. Але чому ж цей прапор суціль укритий тепер брудними підлими плямами? Бо хіба ж не підлість - натякати про якісь «кошти невідомого походження» для винаймання офісу в Криму і «показушну» символіку в ньому? Прекрасно ж знає та особа, яка єдина з кримського колективу перебралася до Києва, що то за офіс і на які «кошти» «винаймається» – вона ж сама до 2016 року, до свого переїзду, у ньому бувала. То як тепер в очі тому чоловікові, що не дозволив «Світлиці» піти попідтинню сиротою, будете дивитися, пані? Чи вам усе – Божа роса? А «показова українська символіка» - наш «Світличний» дідух, ікони, вишивки, картини, обереги, ляльки-мотанки, подаровані читачами і збережені разом з архівом, - вони ж усе газетне життя йдуть разом зі «Світлицею». А стенд отой поминальний – «Зі Світлицею у серці» - чий там портрет серед інших, чию пам'ять ми тут, в Криму, бережемо?
А про які це «оборудки» попереднього редактора раптом згадалося? Чи не про ті, наклепницькі, сфабриковані київськими пройдисвітами і їхніми кримськими підгавкувачами, що спростовані ще у 2010 році прокурорськими перевірками і судами? І це хіба не підлість – вести взагалі зараз про це мову? Так само, як і про «перезапуск видання в умовах подолання наслідків оборудок попереднього керівництва у 2010 р.» Прекрасно ж відомо, чим обернувся той «перезапуск» для «Кримської світлиці» - читачі почали масово відмовлялися від того «продукту», зрештою, газета перестала виходити взагалі, приміщення редакції близько року було опечатане, поки судом відновлений на посаді редактор і нове керівництво Газетно-журнального видавництва у 2011 році справді не «перезапустили» - відновили повноцінний випуск газети.
Ви дивуєтеся «такій публічності нашої “підпільної” діяльності»? Ну, знаєте, усі під Богом ходимо, але нащо ж лихо будити? І коли київський «перевідник» «Світлиці» пропонував нам «на свій страх і ризик» переходити зі штату на трудову угоду, яка не давала ніякого захисту і гарантій, - це хіба не було підленьким заграванням з лихом? А звільнення головного редактора за незгоду з усим цим із формулюванням – «за прогули», спеціально підтасовані для цього службові записки і акти «про відсутність на робочому місці у Києві» - це не підлота?
Але вершина цієї мерзенності, напевне, це кричуща історія з ветераном «Світлиці» Тамарою Соловей, ім’ям якої, як хором стверджує цілий колектив київської редакції, ми прикриваємося вже не перший рік – «бо, як казав один диктатор — «ніхто не стрілятиме в наших вояків, що йтимуть поза жінками та дітьми».
Ну має ж бути, нарешті, межа цьому цинізму! Так, справді, «вже не перший рік» ви не давали працівниці «Кримської світлиці» з лютого 1993 року, інваліду 2 групи Т. Ф. Соловей розрахунку, вона за цей час втратила матір, і самій їй здоров'я аж ніяк не додалося. І те, що ми домагалися справедливості для людини, тепер називається «прикриванням її ім'ям»?! То чим ваш київський самодур-начальник відрізняється у цій ситуації від того диктатора?
Зрештою, знайшлася таки управа й на нього: за результатами перевірки Головного управління Держпраці у Київській області (див. ілюстрацію), ініційованої запитом народного депутата Л. Ємця, відносно гендиректора ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» А. Щекуна складено протокол про адміністративне порушення і винесено припис про усунення порушень трудового законодавства. І це ж треба було – з 2016 року мордувати людину, щоб лише тепер, у році 2018-му, після депутатського запиту і службової перевірки, нарешті, почати щось робити!
Там, де проступає чорними плямами підлість, не може бути «Світлиці», совісті, душі. Там починають поливати брудом опонентів, аби принизити, зрівняти їх із собою. Чи не тому останнім часом у Києві так заповзялися очорнювати наш кримський «Світличний» ресурс, приписуючи йому всілякі нісенітниці? Але ще більша підлість – наплювати в душу людині, котра в неймовірних умовах не лише оберігає музей української вишивки ім. Героя України Віри Роїк у Сімферополі, але й усіма можливими в цих умовах способами поширює українське мистецтво в Криму – навіть серед лаптів і комуністичної символіки, але тільки «не під», не діждетеся, а «над»!

Кримські світличани

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 19.01.2018 > Тема "Резонанс"