Версiя для друку Обговорити в форумi

У 30-ті роки чекісти позбавили життя десятки тисяч українських вчителів
(Закінчення. Поч. у № 17).
Організованого спротиву режимові серед інтелігенції не було. У суспільстві, що перестало бути структурованим, громадянським, доля життя і смерті тисяч людей вирішувалася міжособистісними взаєминами: "Ти мені не подобаєшся - отже, назву тебе "ворогом народу". Сталін застосував принцип римських імператорів - поділяй і владарюй. Він використав найгірші якості людини, а також страх: сексоти, які або самі були в українській армії, або мали родичів-повстанців, - "працювали" старанніше.
Страх за себе і своїх близьких вкоротив глузду мільйонам "радянських" українців. Водночас тодішні ЗМІ, цілком підпорядковані "всемогутній" владі, творили феєричний образ майбутньої Країни Справедливості, будувати яку заважає "опозиція"... Хілліг Гьотц згадує, що, дослідивши історію арештів працівників однієї з місцевих шкіл, він переглянув районну газету за ці дні. Виявилося, що цілі її сторінки були відведені опису планет Сонячної системи: Сатурна, Марса, Плутона. Преса, звісно, писала і про арешти. Але - задля насаджування страху. "Кожен номер загальнополітичних газет тих часів, скажімо "Правди", і відомчих часописів "Шлях освіти", "Радянська освіта", починався переліком викритих "фашистів", "ворогів", - розповідає доктор педагогічних наук Ольга Сухомлинська. - Усі вузівські газети описували, як викорінювали шпигунів. Судові процеси над "ворогами" широко висвітлювали у пресі. Постійно проводили збори, на яких люди з ентузіазмом кричали: "Смерть!". Це була певного роду істерія. І найжахливіше, що громадськими звинувачувачами арештованих педагогів виступали їхні колеги, з якими вони трудилися пліч-о-пліч".
Чи ж винні ті, які "за завданням партії" брали участь в азартній грі "знайди ворога"? Це питання надто складне. "Коли дивишся справи в КДБ, чітко видно, що людина, яку арештували, спочатку пише пояснення з гідністю, чесно описує свої заслуги і думає: те, що її забрали, - це якесь непорозуміння, яке швидко мине, - каже Ольга Сухомлинська. - Коли гортаєш далі, то бачиш, як вона ламається, точніше, як її ламають від допиту до допиту. І коли кожен новий запис починається словами: "Так, я згадав ще ось це..." - це жахливо. І тоді випускають залякану, зламану істоту, яка вже не здатна на вчинок".

"Ми вас навчили?!"

"У 1920-х роках ми мали класну історію педагогіки і педагогічну науку. Це спадщина, яку ми не повинні приховувати у кримінальних справах, нею ми маємо пишатися", - переконаний Василь Марочко, який, порівнявши набутки тодішньої української педагогіки із зарубіжною і дореволюційною, виявив, що українські вчені ще тоді досліджували реалії, які стоять перед педагогами і сьогодні: проблему "важких дітей", комплексне навчання, тести. Доктор педагогiчних наук, академiк-секретар вiддiлу теорiї та iсторiї педагогiки АПН України Ольга Сухомлинська (яка тривалий час вміщує нариси про репресованих педагогів на сторінках часопису "Шлях освіти") нагадала, що вчителі "старого гарту" навчалися не тільки у Харківському, Київському чи Новоросійському (Одеському) університетах, а й у Дерпті, Берліні, Варшаві, Мюнхені, Сорбонні. У книзі Марочка і Гьотца розглянуті біографії українських педагогів, які мали диплом Сорбонни і працювали, скажімо, в Черкаському вчительському інституті. Навіть на початку радянської влади вчителі мали можливість закордонних відряджень для ознайомлення з різними педагогічними напрямами.
Певна частина педагогів щиро повірила в ідеали "соціальної справедливості". Однак більшість у 1930-х роках були змушені маскуватися "під совєтських", аби вижити. Як не дивно, час жорстокої німецької окупації виявився не таким небезпечним для педагогів і митців, як роки "радянського щастя". У 1941 - 1943 рр. на теренах України діяли, щоправда, обережно, школи, музеї, церкви. Отож згодом кадебісти ревно відслідковували тих, хто "був під німецькою окупацією". Цікаво, що класик радянської педагогіки О. Попів - автор Декларації про соціальне виховання (згідно з нею радянських дітей мусила виховувати не родина, а суспільство) - під час окупації одержав сан священика, емігрував до Німеччини, згодом до Америки. Утім нацистському режимові було чого повчитися у радянських завойовників світу: чекісти всього за кільканадцять років разом з освіченими педагогами - носіями інформації - знищили один з найважливіших духовних пластів народу, скосили покоління, яке не передало свій досвід молоді, не залишило спадкоємців твореної віками освітньої системи.
Хілліг Гьотц вважає, що подолання наслідків такої страшної акції, як позбавлення суспільства прошарку вчителів, неможливе без перегляду і оцінки діяльності радянського режиму на теренах України. "Нацистський режим був засуджений і визнаний однозначно злочинним, - розповідає Хілліг Гьотц. - І я свідомо вирішив стати учителем, щоб працювати на те, аби він не зміг повторитися. Через 20 років після Другої світової війни у нас розпочався Аушвіцький процес: суди проти начальників концтаборів. І досі, якщо стає відомо, що або в нас, або в Південній Америці, Африці, Сирії ще живуть такі люди, наші власні органи безпеки вимагають перевезти їх до Німеччини на суд. У вас ситуація інша: люди, які ставили свій підпис у документах про смерть тисяч безневинних, - не засуджені, а їхні діти зацікавлені, щоб правда про них не була оприлюднена".
Сьогодні нам не завадило б проаналізувати: хто й чого навчав наших попередників і нас самих у школах і вузах. Адже минуле живе в нас, а послідовники чекістів і сьогодні продовжують використовувати поселений у нас страх. Щоправда, інакше: джерелом страху вже є не державна машина, а особиста безпека людини. На наших очах чиниться ціла низка незрозумілих убивств. Але люди знову мовчать. "Той страх, який мали наші батьки, передався і нам, - вважає Ольга Сухомлинська. - У всіх у роду є репресовані, ті, хто пережили голодомор. Я гадаю, що і ми, їхні діти і внуки, десять разів подумаємо, перш ніж висловити свою точку зору. Тому перед тим як планувати виховання в сучасній школі, треба подивитися на нас, дорослих: як ми чинимо в житті, чи докладаємо зусиль для того, аби створити умови для виховання критичної, вільної особистості?". На запитання, як протистояти страхові, Василь Марочко "з висоти" дослідженої епохи відповів, що для цього є відомий, але складний у виконанні рецепт: треба пам'ятати про
власну гідність. Та ще - знати правду. Адже вона не тільки відновлює справедливість, а й допомагає звільнитися від страху.
("Україна молода").

ТИМ  ЧАСОМ...

Дзержинський у XXI столітті

Відкритий лист прокуророві Кіровоградської області Олегу Левицькому
Доводжу до Вашого відома, що 12 березня 2004 року під час співбесіди зі старшим слідчим прокуратури Кіровоградської області Д. О. Корженко я був шокований інтер'єром його кабінету. Вивішений на почесному місці портрет одного з найбільших злочинців XX століття, творця ЧК Фелікса Дзержинського, та розвішана всюди на стінах "наочність" зразка 1937 року не може не ображати громадянські почуття - мої та всіх людей, для яких не є порожнім звуком святі поняття: незалежність, свобода, права людини. Мабуть, не треба доводити, що такий символізм кабінету, запозичений із тоталітарного минулого, неминуче негативно впливає на ментальність його господарів та ганьбить в очах відвідувачів імідж правоохоронних органів нашої держави.
Звертаюся до Вас як громадянин і як депутат обласної ради з проханням привести оформлення кабінетів прокуратури Кіровоградської області у відповідність до Конституції України та рекомендацій комісії обласної ради з питань геральдики. Прошу також роз'яснити Вашим підлеглим, що оформлення службових кабінетів у державній установі не є приватною справою чи виявом політичних ідеалів їхніх господарів. Стіни службових кабінетів правоохоронних органів мають "говорити" про загальноєвропейські норми правосуддя, відображати офіційну політику Української держави, спрямовану на побудову цивілізованого правового суспільства. Хочу також запевнити Вас у тому, що колектив гімназії і я особисто готові в будь-який час провести культурно-просвітницьку роботу з працівниками прокуратури Кіровоградської області для того, щоб допомогти їм здолати "розруху в головах" і "подолати минуле".
Віктор ГРОМОВИЙ,
депутат Кіровоградської обласної ради,
директор гімназії імені Тараса Шевченка.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #18 за 30.04.2004 > Тема ""Білі плями" історії"