Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2577)
З потоку життя (5659)
Душі криниця (3186)
Українці мої... (1409)
Резонанс (1414)
Урок української (981)
"Білі плями" історії (1611)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КРАЙ, ТАЛАНТАМИ БАГАТИЙ
Вперше за роки незалежност╕ в житт╕ Новомикола╖вського краю, що на Запор╕жж╕, в╕дбулася под╕я,...


«ВИ ДУМА╢ТЕ, ЩО МЕН╤ НЕ СТРАШНО...»
Св╕й творчий веч╕р-бенеф╕с, який в╕дбувся у Червоноградськ╕й м╕ськ╕й б╕бл╕отец╕ для д╕тей,...


АНДР╤╥ВСЬКА Н╤Ч
Андр╕й Первозванний, якого вшанову╓мо 13 грудня, був першим з апостол╕в, хто п╕шов сл╕дом за...


ОС╤НН╢ Л╤РИЧНЕ НАДБАННЯ ГАЛИНИ ЛИТОВЧЕНКО
Мокро ╕ сиро. Туманно. Такий листопад. Вбралися б╕сером висохл╕ зонтики кропу.


ВВЕДЕННЯ — ЗИМОВЕ СВЯТО ПРЕЧИСТО╥
4 грудня християни сх╕дного обряду святкують Введення у храм Пресвято╖ Богородиц╕ Д╕ви Мар╕╖.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 01.12.2017 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#48 за 01.12.2017
ЖИТТ╢ДАЙНЕ ДЖЕРЕЛО У СПАДОК

Письменницьк╕ роздуми

Виступи перед читачами – звична р╕ч для письменника. Виступи перед школярами – то завжди питання з багатьма нев╕домими. Як сприйматиме юнь тв╕й тв╕р, тво╖ розмисли, тво╖ спод╕вання? Щоразу – наче востанн╓. В╕д багатьох колег-письменник╕в доводиться чути: мовляв, у кожний виступ вклада╓ш душу, ╕нтелектуальну потугу, а коеф╕ц╕╓нт корисно╖ д╕╖ – з╕ знаком м╕нус. Чому так в╕дбува╓ться? Чи не тому, що процес думання, критичного осмислення прочитаного для багатьох школяр╕в сьогодн╕ – наче р╕вняння з багатьма нев╕домими?.. ╤ то добре, якщо ця проблема вчасно прочиту╓ться ╕ «скану╓ться» найпершими пом╕чниками учня – вчителями та батьками. Ут╕м, не т╕шмо себе ╕люз╕ями. Нин╕ ця «розк╕ш сп╕лкування» - неабияка р╕дк╕сть. Розпочинаючи проект «Письменники та б╕бл╕отекар╕ в оборон╕ душ╕ дитини», насамперед прагнула акумулювати сп╕льн╕ зусилля творчо╖ особистост╕ – письменника та пропагандиста книжки – б╕бл╕отекаря. Ут╕м, у нашому р╕внянн╕ залиша╓ться трет╕й нев╕домий елемент. Про що йдеться? Якою ╓, власне, роль вчителя, осв╕тянина? Як вчитель може допомогти в цьому процес╕, налаштувати дитину на сп╕лкування не лише з книжкою, а й з письменником? ╤ тут формального п╕дходу недостатньо. Сам вчитель ма╓ бути зац╕кавлений у творч╕й сп╕впрац╕ з б╕бл╕отекарем та письменником, а головне – бути в╕дкритим до п╕знання нового. Щоразу рад╕ю, коли на зустр╕ч╕ приходять саме так╕ вчител╕. Вони не соромляться чогось не знати ╕ закликають сво╖х вихованц╕в до читання та творчих в╕дкритт╕в.
Под╕бн╕ зустр╕ч╕ корисн╕ для вс╕х – ╕ для письменника, ╕ для д╕тей, ╕ для б╕бл╕отекар╕в. Але не менш вони ╓ важливими для вчител╕в, адже урок з ус╕ма його формальностями не завжди дозволя╓ розкрити творчий потенц╕ал учн╕в. Щоразу, проводячи творч╕ зустр╕ч╕, спод╕ва╓шся на нов╕ в╕дкриття та ц╕кав╕ ╕де╖. Адже щоразу внутр╕шньо збагачу╓шся сам – ╕ коли готу╓шся до зустр╕чей, ╕ коли шука╓ш нов╕ ц╕кав╕ факти. Як жарту╓мо з колегами, мозков╕ звивини ма╓ш тримати у тонус╕, адже те, що було актуально вчора, сьогодн╕ тоб╕ може не знадобитися. А отже, гасло доби «Креатив – у маси!» нин╕, як н╕коли, актуальне. ╤ ось – ма╓мо нову зустр╕ч. На прохання б╕бл╕отекар╕в маю провести зустр╕ч «У вир╕ боротьба за Незалежн╕сть». Боротьба за волю нашого народу трива╓, а тому ма╓мо пам’ятати про наших геро╖в. ╤ тих, хто захищав нашу землю десятил╕ття тому; ╕ тих, хто з╕ збро╓ю в руках захища╓ ╖╖ сьогодн╕. Перед╕ мною – старшокласники одн╕╓╖ з╕ столичних шк╕л. Прошу пригадати все, що ╖м в╕домо про взяття Ки╓ва та битву за Дн╕про. ╤ що ми бачимо? Мен╕ уникають дивитися в оч╕. В╕д мене сором’язливо в╕дводять погляди т╕, кого ми назива╓мо ровесниками Незалежност╕. А це означа╓, що це саме та молодь, як╕й доведеться прийняти ус╕ жорстк╕ виклики сучасно╖ доби. Та чи готовий до битви той, хто не озбро╓ний знаннями? Той, хто завчасно не гострить до битви св╕й меч духовний? ╤ як так сталося, що пом╕ж багатьох старшокласник╕в лише один хлопчина б╕ль-менш притомно м╕г розпов╕сти про х╕д в╕йни? Як в╕домо, до лютого 1943 року позиц╕╖ н╕мц╕в були непохитними. Вперше непереможна арм╕я Вермахту здригнулася п╕сля Стал╕нградсько╖ битви. А п╕сля усп╕ху Донбасько╖ наступально╖ операц╕╖ стало зрозум╕ло, що у н╕мц╕в ╓ т╕льки один шанс утримати хоча б половину Укра╖ни – зм╕цнитися на Дн╕пр╕. В серпн╕ 1943 року почалося буд╕вництво гранд╕озного оборонного укр╕плення довжиною майже 1400 км, в╕д Нарви до Приазов’я. Покладалися н╕мц╕ ╕ на рель╓ф м╕сцевост╕, адже правий берег Дн╕пра значно вище л╕вого. Добудувати л╕н╕ю н╕мц╕ так ╕ не встигли, а вже 26 серпня 1943 року радянськ╕ в╕йська перейшли у наступ. ╤ хоча радянськ╕ в╕йська чисельно переважали супротивника, н╕мц╕ були р╕шуче налаштован╕ в╕дстояти Дн╕про. Отже, перед радянським командуванням постало складне завдання – форсувати Дн╕про, закр╕питися на правому берез╕ ╕ не дати можливост╕ фашистам перегрупуватися. Завдання ускладнювалося тим, що радянським в╕йськам протистояв один з найусп╕шн╕ших полководц╕в XX стол╕ття – генерал-фельдмаршал Ер╕х фон Манштейн. Тож не дивно, що вибити найпотужн╕шу арм╕ю св╕ту було не просто складно, а майже неможливо. 60-а арм╕я п╕д командуванням ╤вана Черняховського вибила н╕мц╕в з Л╕вобережно╖ Укра╖ни ╕ змусила ╖х повн╕стю перем╕ститися на правий берег. Вже до 15 вересня н╕мецьк╕ в╕йська були змушен╕ переправитися на правий берег. Але тут й почалися найб╕льш складн╕ моменти. Завдання з Москви було ч╕тким – форсувати Дн╕про на найскладн╕ших д╕лянках фронту ╕ паралельно заважати н╕мцям в╕дступати. Частково це завдання виконали – вже до 20 вересня на правому берез╕ було 23 радянських плацдарми, але план широкомасштабного наступу провалився. ╤ тут розпочина╓ться одна з найб╕льш кровопролитних битв… «Яка ╖╖ назва?» - запитання адресу╓ться мо╖м читачам-слухачам. А у в╕дпов╕дь – тиша. Клубок ╕сторично╖ пам’ят╕ роз╕рвано, ╕ в╕дшукати нитку Ар╕адни – м╕с╕я неможлива. Букринський плацдарм – саме в╕н став ареною найкривав╕ших бо╖в, ╕ це сталося невипадково. Саме Букринський плацдарм вважався ключем до взяття Ки╓ва, тому радянське командування солдат не шкодувало. Фашистськ╕ в╕йська билися затято, так що радянськ╕ солдати (серед яких було чимало укра╖нц╕в) стали гарматним м’ясом у ц╕й б╕йн╕. Штрафники ╕ новобранц╕ – у б╕й кидали тих, хто автоматично мав загинути у ц╕й м’ясорубц╕. У книжц╕ «Битво за Дн╕про: геро╖зм ╕ трагед╕я» доктор ╕сторичних наук В╕ктор Король зазнача╓, що 22 вересня 1943 року на Букринському плацдарм╕ було всього 16 понтонних мост╕в. Мен╕ ж пригадалися слова фронтовика Михайла Набоки, який свого часу розпов╕дав: «Нав╕ть те, про що ми говоримо – це не вся правда про в╕йну. Нас називали «чорнорубашечниками». Н╕ збро╖, н╕ обмундирування, н╕ транспорту. Наказували б╕гти першими в атаку з криками «Ура!», п╕д╕ймаючи за собою ╕нших б╕йц╕в. Аби почуватися б╕льш впевнено хоча б психолог╕чно, солдатики висмикували соняшничиння, яке було зам╕сть збро╖. Ск╕льки таких солдатик╕в полягло в перш╕ дн╕, н╕хто не рахував. Без обмундирування був ╕ м╕й товариш, який загинув в перш╕ дн╕ наступу. Його на санчатах з полю бою забрала мати… Було мен╕ тод╕ 17 л╕т…»
Статистичн╕ дан╕ щодо загиблих на Букринському плацдарм╕ не точн╕, але нав╕ть приблизна цифра жаха╓ – не менше, н╕ж 250 тис. чолов╕к. Якщо врахувати, що п╕д час битви за Дн╕про втрати радянських в╕йськ склали трохи б╕льше, н╕ж 400 тис., то м╕н╕мум половина загиблих склали голови саме на кривавому Букрин╕… Вже 15 жовтня спроби взяти Ки╖в довелося призупинити. Нав╕ть радянське кер╕вництво, яке безжально кидало в б╕й новобранц╕в ╕ так званих штрафник╕в, зрозум╕ло, що надто високу ц╕ну доведеться заплатити за цю битву. ╤ хоча бо╖ по Дн╕пру тривали, але ╖х ╕нтенсивн╕сть значно знизилася. 25 жовтня радянськ╕ частини посп╕хом перегрупувалися, на Букринському плацдарм╕ залишилися оперативн╕ резерви, основн╕ ж частини повинн╕ були завдати раптового удару по Ки╓ву з п╕вноч╕. Найб╕льший удар було завдано з Лют╕зького плацдарму силами 1-го Укра╖нського фронту. 4 ╕ 5 листопада 1943 року радянськ╕ в╕йська ув╕йшли до Ки╓ва, почалися вуличн╕ бо╖. 6 листопада 1943 року Ки╖в було взято. «Чи можна було об╕йтися меншою кров’ю ╕ зберегти життя во╖н╕в?» - ц╕кавлюся у принишклих старшокласник╕в. Схоже, розпов╕дь про кривав╕ под╕╖ минуло╖ в╕йни все ж таки примусила ╖х замислитися. ╤ ще б╕льшим в╕дкриттям для школяр╕в стало те, що 7 листопада радянська влада святкувала Жовтневу революц╕ю. А це означало, що до ц╕╓╖ «червоно╖ дати календаря» можна було пожертвувати життям рядових солдат╕в в╕йни. ╤сторична пам’ять житиме до того часу, допоки пам’яматимемо про т╕ далек╕ под╕╖. Проте жити лише спогадами в нашу жорстоку добу не випада╓. Знову ворог б╕ля дверей нашо╖ хати. З’являються нов╕ художн╕ твори, в яких йдеться не просто про рос╕йських окупант╕в, а – насамперед – про нов╕тн╕х наших во╖н╕в-захисник╕в. Ут╕м, схоже, ця тема – р╕вняння з багатьма нев╕домими для старшокласник╕в. Не чули вони ан╕ по Геро╖в Небесно╖ Сотн╕, ан╕ про геро╖в рос╕йсько-укра╖нсько╖ в╕йни. Очевидно, нев╕гластво вихованц╕в почина╓ непоко╖ти супроводжуючу вчительку, яка до цього часу займалася сво╖м моб╕льним телефоном ╕ не дуже дослухалася до нашо╖ «просв╕тницько╖» бес╕ди. Аби врятувати якось ситуац╕ю, присоромила дорослих вихованц╕в. Мовляв, ск╕льки ви будете мовчати, як глух╕ та н╕м╕? А пам’ята╓те, як у школ╕ з вами орган╕зували бес╕ду, присвячену пам’ят╕ Геро╖в Небесно╖ Сотн╕? Трохи заворушилися наш╕ читач╕-слухач╕, пригадуючи фрагменти то╖ далеко╖ зустр╕ч╕. Так, провели. Так, в╕дзв╕тували. ╤ «галочку» поставили – виконано. Ось т╕льки для чого це все – зустр╕ч╕, бес╕ди, якщо не лишили вони ан╕чог╕с╕нько у серцях цих старшокласник╕в? ╤ нав╕що тод╕ знання, якщо в них нема╓ ан╕ краплини жертовност╕, ан╕ крихти любов╕? Для кого ми готу╓мо цю молодь – для Укра╖ни, нехай стократ розтерзано╖, але для р╕дно╖ земл╕? Чи ма╓мо виконати ╕ншу м╕с╕ю, накреслену нам чужинськими пров╕дниками – чимдуж швидше зв╕льнити цю землю, п╕дготувавши ╖╖ до остаточного продажу? Схоже, це план наш╕ керманич╕ прагнуть реал╕зувати чимдуж швидше. Все справедливо: патр╕отична молодь не дасть цього зробити, битиметься до останнього, ╕ вс╕ ╓зу╖тськ╕ плани буде з╕рвано. В ╕ншому випадку – все дуже просто. Юнь без ╕сторично╖ пам’ят╕ – легка здобич для фарисе╖в, ман╕пулятор╕в та ворог╕в. ╤ про як╕ реформи в осв╕т╕ можна говорити, якщо стрижень всього навчально-виховного процесу – патр╕отичне виховання – лиша╓ться голосом волаючого у пустел╕? Ск╕льки ще часу ма╓ минути, аби нац╕онально-патр╕отичне виховання перестало сприйматися як щось вторинне та необов’язкове? Сотник арм╕╖ УНР, визначний укра╖нський письменник ╢вген Маланюк ╓ автором крилатого вислову, яке останн╕м часом довол╕ часто циту╓ться. Згадали? Малорос╕йство ╓ завжди кап╕туляц╕╓ю ще до початку битви. Саме малорос╕йство формувало й форму╓ так╕ «чесноти», як кап╕тулянтство, пристосуванство, угодовство. За ╢вгеном Маланюком, малорос завжди внутр╕шньо готовий до п╕дняття б╕лого прапора, до здавання себе на мил╕сть переможця. «Малороси завжди пишалися сво╖м «прагматизмом», «реал╕змом» ╕ «здоровим глуздом», що на практиц╕ було тим-таки кап╕тулянтством, - пише ╤гор Лос╓в. – Ц╕ особи схильн╕ ухвалювати р╕шення тут ╕ тепер, п╕д тиском обставин, обмежуючи ними сво╖ обр╕╖, не вм╕ючи мислити на ╕сторичну перспективу. Коли д╕яч╕ такого штибу опиняються на верх╕вц╕ влади, на кра╖ну чекають провали та поразки, ╕ лише справжн╓ божественне диво може ╖╖ врятувати. Малорос абсолютно не здатен кидати виклик обставинам, д╕яти усупереч всьому, п╕дпорядковуючи под╕╖ сво╖й сталев╕й вол╕. До загибел╕ УНР значною м╕рою спричинилося ╖╖ мало не всуц╕ль малорос╕йське кер╕вництво з його федерал╕стськими автоном╕стськими ╕люз╕ями, на╖вною в╕рою в порозум╕ння з рос╕йськими братами»… Активний д╕яч укра╖нського нац╕онального руху 1917 року в Севастопол╕ поручник Михайло Михайлик описував цю загальноукра╖нську ситуац╕ю так: «Прийшов 1917 р╕к, коли вже можна було по-сво╓му заговорити, прилюдно читати свою книжку, закладати сво╖ товариства… Чи не казка це, чи не сон, чи передбачав це хоч один з╕ старих д╕яч╕в? Н╕ ╕ н╕! Вони вийшли з п╕дземелля, заговорили, писали, мр╕яли про свою школу, про автоном╕ю, мр╕яли… ╤ чули навколо себе: «Хай живе самост╕йна Укра╖на!», лякалися цього крику, оглядалися… спинялися. Та потроху привикали, придивлялись, побачили д╕йсн╕сть, створену ╖х же попередньою працею, ╕ крикнули соб╕: «Хай живе самост╕йна Укра╖на!» Крикнули й охрипли… Не знайшлось сильно╖ руки, не знайшлось особистост╕ з ╕деолог╕╓ю, в╕дпов╕дною цьому гаслу. Що взяла б ц╕ тисяч╕ до рук ╕ гасло перевела в життя. А тисяч╕ шукали… Та так було не лише в Севастопол╕». Влучну, безжальну характеристику да╓ малоросу ╤гор Лос╓в: «Це завжди людина вторинна, якась пог╕ршена коп╕я ориг╕налу, нос╕й тавра меншовартост╕. ╤ це той випадок, коли зовн╕шня обмежен╕сть по╓дну╓ться з╕ внутр╕шньою». Два крила укра╖нсько╖ ╕стор╕╖ – зрада ╕ геро╖зм, жертовн╕сть ╕ пад╕ння у безодню. ╤ як╕ приклади залишимо наш╕й юн╕? На яку стежину настановимо? До глибини душ╕ вража╓ ота н╕мота, коли кричиш, наче у безодню. За кого ╕ задля чого гинуть наш╕ укра╖нськ╕ геро╖, коли ╖хн╕ ╕мена – не на вустах молод╕? Схоже, ця в╕йна – не ╖хня, чужа, нев╕домо ╕ для кого замислена. ╤ вже ╕мена нов╕тн╕х геро╖в тануть в ╕мл╕, так ╕ не засв╕тившись зорею в юних душах. Ми можемо тисячу раз╕в написати про реформи в осв╕т╕, проголосити ╕дею ново╖ укра╖нсько╖ школи, але так ╕ не вдихнути в них життя. Вони залишаться штучними конструкц╕ями, нев╕домо ким замисленими ╕ нев╕домо на кого ор╕╓нтованими. Якщо нема╓ зм╕сту осв╕ти – заради чого все це робиться, - то про як╕ перспективи можна говорити?
«Кого готу╓ наша школа?» - вкотре запиту╓мо чи то у себе, чи то у осв╕тянських керманич╕в. Нас зовс╕м не обходить те, що наш╕ випускники не асоц╕юють себе з материзною, з р╕дною землею? Як так сталося, що старшокласники столично╖ школи не чули про жодного героя Небесно╖ Сотн╕, жодного «к╕борга»? В мо╖х руках портрет юного Святослава Горбенка, з позивним «Скельд». Попри юний в╕к, зарекомендував себе мужн╕м захисником Донецького аеропорту. Про останн╕ години життя «к╕борга» залишив спогади один ╕з побратим╕в: «Святослав загинув, як во╖н. Загинув не просто захищаючи свою кра╖ну, в╕н виносив пораненого, тобто в╕ддав життя, захищаючи свого ближнього. Я розум╕ю трагед╕ю батьк╕в: хлопцев╕ 19 рок╕в, л╕нгв╕ст. Але, попри юний в╕к, Святослав знав, куди йшов ╕ що на нього чека╓». ╤нший бойовий побратим «Скельда» пригадував, що хлопець завжди був першим. «Як во╖н, поводив себе якнайкраще. Воював на р╕вн╕ ╕з спецназ╕вцями», - згадував «к╕борг».
У 24-л╕тньому в╕ц╕ загинув Герой Мирослав Мисла, з позивним «Мисливець». Незм╕нний оч╕льник харк╕вського «Сокола», активний учасник Революц╕╖ Г╕дност╕. Побратимам запам’ятався як мужн╕й во╖н - ╕накше не могло нав╕ть бути. Але найперше Мирослав був ╕деал╕стом, що власноруч вт╕лю╓ сво╖ ╕де╖ й не зважа╓ на вс╕ перешкоди. Одна з багатьох фраз «Мисливця», що стала крилатою: «╤сторики мають не лише вчити ╕стор╕ю, але й творити ╖╖». «Абсолютний во╖н», «спок╕йний, дисципл╕нований, охайний», «пропагував книгу у сво╓му середовищ╕», - це лише окрем╕ фрагменти, що характеризують Мирослава Мислу. Недаремно його побратими – досв╕дчен╕ во╖ни – називали Мирослава «людиною - джерелом», «людиною – плакатом». Ворожа куля об╕рвала його життя 2 жовтня 2016 року, та за мить до загибел╕ йому вдалося знищити окупанта та врятувати життя побратим╕в. «Я знав, за що борюся. Я знав, за що загину», - ц╕ слова мужн╕й во╖н залишив ус╕м нам для того, аби завжди, за найскладн╕ших обставин, в╕дчувати грунт п╕д ногами. ╤ мати у житт╕ ор╕╓нтир – нав╕що ╕ для чого жити на ц╕й земл╕. Пригадалися мен╕ слова одного сивого чолов╕ка, коли в╕дкривали мемор╕альну дошку загиблому «к╕боргу». «Вибач, сину, що не вберегли тебе в╕д смерт╕», - побивався л╕тн╕й чолов╕к. ╤ запов╕дав: «Геро╖ живуть, допоки ╖х пам’ятають. Пишуть при них книги, розпов╕дають д╕тям. ╤ тод╕ ц╕ хлопц╕, що в╕ддали життя за ближн╕х, за р╕дну Укра╖ну, житимуть в╕чно».
…Бринять ц╕ слова в мо╖й душ╕. А читацька зустр╕ч нав╕ю╓ невесел╕ думки. Вибачте, хлопц╕, що не вберегли ваш╕ юн╕ кв╕туч╕ життя. А пам’ять про вас житиме у книжках, ╕накше бути не може. Адже ви нам дали те, чого не купиш за ср╕бло ╕ золото. Ви залишили нам житт╓дайне джерело свого чистого юного життя. ╤ розум╕ння того, що н╕хто нам не побуду╓ рай на земл╕. Т╕льки ми сам╕, власними силами. ╤ якою буде ця юнь, якими духовними ц╕нностями збагатиться – теж залежить в╕д нас.
…Лише одна зустр╕ч з читачами, а ск╕льки ╕нформац╕╖ для роздум╕в…

Натал╕я Осипчук,
письменниця, член НСПУ

На фото: письменниця Наталя Осипчук (крайня л╕воруч) з переможцями та членами жур╕ конкурсу «Ми – д╕ти тво╖, Укра╖но!» ╕м. Д. Кононенка, м. Ки╖в, 2017 р.

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 01.12.2017 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=19358

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков