"Кримська Свiтлиця" > #47 за 24.11.2017 > Тема "З потоку життя"
#47 за 24.11.2017
МУЗЕЙ РЕВОЛЮЦ╤╥ Г╤ДНОСТ╤. ЗАЛ ВОСКОВИХ Ф╤ГУР
Т╕, хто загинув на Майдан╕, лишилися такими, як були. А т╕, хто вижив ╕ возн╕сся на Пагорби Печерська – що з ними сталося?..
…На четверту р╕чницю початку ╢вромайдану нам подарували об╕цянку. Про те, що «подовжено терм╕н подач╕ заявок» на конкурс проект╕в Музею Революц╕╖ Г╕дност╕. В канцелярському ориг╕нал╕ це озвучить ще красив╕ше – «конкурс проект╕в на кращу проектну пропозиц╕ю». …╤ можливо через к╕лька рок╕в, якщо буде ф╕нансування, щось ╕з того вийде. ╤ спод╕ва╓мося, до того часу ╕дея не охолоне, як охолола ╕дея «музею Помаранчево╖ революц╕╖» п╕сля того, як Ющенко оформив авторське право на ╖╖ емблему, п╕сля блюзн╕рських передвиборчих плакат╕в «Не зрадь Майдан!», п╕сля «ун╕версалу ╓дност╕», п╕сля Каськ╕ва ╕ Павленка. ╤ саме тод╕ з колон головпоштамту, як╕ ми сприймали ледь не як колони поваленого рейхстагу, зникли майже вс╕ революц╕йн╕ граф╕т╕, кр╕м одного: «Глеваха – за Ющенка». Плебс дуже жорстокий у ставленн╕ до революц╕╖. Спочатку в╕н знищу╓ ╖╖ ворог╕в, а з часом схильний п╕ддавати забуттю й гон╕нням ╖╖ геро╖в. Хтось – через те, що геро╖ не виправдали спод╕вань, хтось – через неоднозначн╕сть ╕ нав╕ть небезпечн╕сть ╖х для постреволюц╕йного часу, а хтось – ╕з помсти, бо прийшов на хвил╕ заперечення Майдану (як сталося у 2010-му). Розчарування «героями» ╢вромайдану нараз╕ обернулося трендом заперечення ╕снування у Революц╕╖ Г╕дност╕ будь-яких л╕дер╕в узагал╕. ╤ н╕як╕ вони, мовляв, не геро╖. ╤ до «уряду народно╖ дов╕ри» в╕д Майдану ╖х н╕хто не висував. А якщо й висувала «рада Майдану», то якась «неправильна рада». На Майдан, мовляв, п╕днявся сам народ, ╕ йому не потр╕бно жодних вожд╕в. Однак т╕, чию пам`ять не закоротило, згада╓: були у нас там сво╖ улюбленц╕, т╕, кому люди дов╕ряли, у яких в╕рили, як╕ вм╕ли сформулювати сп╕льн╕ ц╕л╕ й не зн╕тилися перед кийками та кулями. Певною м╕рою ╖х ╕ можна назвати героями. Музе╖ революц╕й, зазвичай, варто створювати на другий день п╕сля перемоги. А якщо будувати експозиц╕ю на четвертий-п'ятий р╕к, то хоча б дивитися на ╕стор╕ю тими, вчорашн╕ми очима, а не з висоти сьогодн╕шнього досв╕ду. Бо ризику╓мо багатьох недорахуватися, ╕ це було б несправедливо. Не в╕дливатимемо ╖х ╕з бронзи, не витесуватимемо з каменю. По-чесному буде вил╕пити ╖х ╕з воску. Як у салон╕ мадам Тюссо. Ось восковий Парасюк з╕ штучною щетиною на п╕дбор╕дд╕ й ан╕л╕новим рум`янцем на щоках. Не той, що розмаху╓ ногами-кулаками в комфортному кл╕мат╕ ВР. А той, уже забутий, що виголосив ультиматум Януковичу. Або ж Тетяна Чорновол – не гламурна, в коштовному манто, що кнопкодавить ╕ гнобить громадських актив╕ст╕в законом про е-декларування. А та, що вдерлася на межиг╕рський паркан, або ж лежала у л╕карн╕, скал╕чена т╕тушнею. ╤ Дмитро Ярош посм╕хнеться восковою посм╕шкою. Не той, що десь сховався зализувати рани. А той, чи╖х в╕зит╕вок страхалася Рос╕я. ╤ речник його Борислав Береза – не г╕сть на ╤нтер╕, а уособлення мультиетн╕чност╕ нац╕онал╕зму. ╤ Ольга Богомолець, яка бере за душу сп╕вом на Майдан╕. ╤ Олег Мус╕й – головний медик траг╕чного лютого 2014-го. Рят╕вники людей, а не провальники медично╖ реформи. ╤ ╢гор Собол╓в, член «ради Майдану», й уповноважений ним «головний люстратор», що пережив серцевий напад через перенапругу. Чи той це Собол╓в, з чи╖х рук сьогодн╕ катастроф╕чно вислиза╓ Антикорупц╕йний парламентський ком╕тет, ╕ який майданить по др╕бницях у компан╕╖ з Семенченком ╕ Кохан╕вським? ╤ Мустафа Най╓м ╕з медальним проф╕лем, який закликав заступитися за ╓вропейський виб╕р Укра╖ни – в╕н ма╓ бути в перших лавах воскових геро╖в. А той, що об╕цяв та не завершив пол╕цейську реформу, вступив у Демальянс ╕ наче вже цього соромиться – того не треба. ╤ л╕дер Демальянсу Василь Гацько, що просв╕щав майдан╕вських ╕нтелектуал╕в у ╕мпров╕зованому ун╕верситет╕. А не той, що поступився л╕дерством у створен╕й ним парт╕╖, та цим ╖╖ не врятував. Й ╤гор Луценко, викрадений ╕ дивом уц╕л╕лий, який сьогодн╕ замкнувся в круговерт╕ «малих справ». Кого там ще Майдан направив ком╕саром в уряд? Дмитро Булатов, який н╕чим не запам`ятався на м╕н╕стерському посту, та й викрадення його було дивним. Але Автомайдан, який лякав обслугу Януковича, був пов'язаний ╕з його ╕менем. ╤ Руслана, сп╕ймана колись пот╕м на «ватних» поглядах – вона ж реально рятувала тих студент╕в з-п╕д стели ╕ була душею майдан╕всько╖ сцени у важк╕ години перших штурм╕в. Та ╕нш╕ – нев╕дом╕ й в╕дом╕. Й та дивна ╕ дивовижна тр╕йця, в яку ми тод╕ в╕рили. ╤ ми не будемо л╕пити на ╖хн╕х обличчях вираз того дня, коли вони прийшли на панахиду з «миром в╕д Януковича», а зобразимо просв╕тлених, на даху автобуса, коли щось говорили в мегафон, ╕ м╕льйонний натовп намагався ╖х почути… ╤ хай ус╕ вони мен╕ пробачать це нахабство. Тим, хто загинув на Майдан╕, легше: вони лишилися такими, як були. А т╕, хто вижив ╕ возн╕сся – н╕, не в Небо, а на Пагорби Печерська… Що з ними сталося? За╖ло середовище? Не витримали тиску ╕ спокус? Чи просто були не тими, кого вс╕ чекали? Н╕, вони були добрими б╕йцями. Так╕ тод╕ були на вагу золота. Але емблема Майдану – це катапульта, яка руйну╓ ст╕ни ворожих фортець, а не кельма, якою мурують ст╕ни нового м╕ста. Ум╕ння повести людей ╕з коктейлями на «беркут» не тотожне ум╕нню п╕дняти знекровлену й деморал╕зовану арм╕ю на визволення Криму. А хист – орган╕зувати п╕двезення дров на Майдан – не тотожний навичкам управл╕ння великою кра╖ною. Актив╕ст╕в, як╕ вийшли з барикад Майдану, управл╕нню кра╖ною не вчили. Дехто з них ледь ╕з середньою осв╕тою впорався. Та й хто м╕г цьому вчити? Пол╕тик╕в Майдану вчили – але не починати все з нуля, а користатися старими схемами. Якби тод╕ все ск╕нчилося без кров╕, вони б так ╕ працювали. Сьогодн╕, в день четверто╖ р╕чниц╕, багато хто назве Майдан як приклад прямо╖ демократ╕╖, ту саму форму «безпосереднього зд╕йснення народом влади», яка прописана в Статт╕ 5 Конституц╕╖. ╤ вс╕ причини наших б╕д багато хто набачить у тому, що до Майдану не дослухалися. ╤ це наша головна омана. Майдан не ╓ формою народовладдя. Майдан – лише ╕нструмент пол╕тик╕в. Це – електрошокер, який парал╕зу╓ стару владу ╕ да╓ можлив╕сть, доки вона не оговталася, почати будувати щось нове. ╤ керувати цим процесом ма╓ нова ел╕та, по нових лекалах, з новою арм╕╓ю державних менеджер╕в. Чи можуть пас╕онар╕╖ бути буд╕вничими? У автора теор╕╖ пас╕онарност╕ Льва Гум╕льова н╕чого про це не сказано. Натом╕сть зауважено, що коли революц╕ю завершено, на м╕сце геро╖в приходять так зван╕ «гармон╕йн╕ особистост╕». У цьому терм╕н╕ ╓ елемент знущання, бо п╕д нос╕ями «гармон╕╖» Лев Гум╕льов мав на уваз╕ тих, хто на п╕сляреволюц╕йн╕й розбудов╕ збагачу╓ться. Не як граб╕жник – а д╕литься з сусп╕льством. Ми пам'ята╓мо той зошит Лазаренка, де кожен аркуш був розл╕нований надво╓: «Що зробити для себе» ╕ «Що зробити для держави». Коли там – 50 на 50 – ма╓мо «гармон╕йн╕сть». Революц╕я Г╕дност╕ сво╖х державних кадр╕в ╕з числа громадянського сусп╕льства не дала. ╥х були одиниц╕. ╤ на позиц╕╖ тих, що втекли з Януковичем, не могли не п╕дтягнутися «гармон╕йники». Вони здатн╕ проводити реформи. Але чекати в╕д них альтру╖зму – марна справа, до цього ╖х не змусить н╕ НАБУ, н╕ ДБР. Хоча… Лев Гум╕льов був рос╕янином ╕ будував свою теор╕ю на рос╕йськ╕й парадигм╕. А вона, як писав ф╕лософ Мирослав Попович – не в сил╕ вчинку, а в сил╕ визнати нев╕дворотн╕сть дол╕. Чи наше це? Люди, як╕ будують наперек╕р дол╕, пад╕нню економ╕ки, в╕дтоку м╕зк╕в, невт╕шним рейтингам ╕ зловт╕шним пророцтвам, – так╕ люди в Укра╖н╕ ╓. Але, на жаль, – не з тих, хто стояв на барикадах. Бо для того, щоб творити, мужност╕ замало, потр╕бн╕ грунтовн╕ знання ╕ навички, та досв╕д. Л╕дери, як╕ народжуються для того, аби п╕дхопити прапор революц╕╖, коли вона перемогла, як╕ вм╕ють вести маси не на спротив, а на важку працю – так╕ люди не народжуються з н╕чого. Вони, як життя у первинному бульйон╕, еволюц╕онують у боротьб╕, ╕ часто – в ворожому середовищ╕. Буд╕вничий нового св╕ту, як казав класик, народжу╓ться в надрах старого. Бо зна╓ вс╕ його хиби ╕ може протистояти його спокусам. Н╕хто ╕ззовн╕ таких не приведе. Колись, розпов╕дають очевидц╕, у В'ячеслава Чорновола був шанс очолити уряд. Йому запропонував це президент Кравчук. Але л╕дер Руху в╕дмовився, пояснюючи св╕й виб╕р поганим знанням економ╕ки. Укра╖нськ╕ дисиденти вчилися виборювати державн╕сть, а будувати економ╕ку держави ╖х н╕хто не вчив. Якби В'ячеслав Максимович погодився, в╕н би програв як пол╕тик. Але держава, можливо, виграла б. Майдан╕в у нас попереду буде ще чимало. Така ми вже кра╖на. ╤ це саме по соб╕ не страшне, небезпечною ╓ не к╕льк╕сть майдан╕в, а ╖х безпл╕дн╕сть. ╤ тим героям, як╕ прийдуть на зм╕ну учорашн╕м, про це не варто забувати. ╤ тому хай наша наступна революц╕я буде революц╕╓ю IT-проект╕в, сплеском громадянського сусп╕льства, епохою Просв╕ти. А тих, учорашн╕х, тролити не будемо. Вони сво╓ зробили на Майдан╕, на Груш╕ й на ╤нститутськ╕й. Загиблим – пам'ять, а живим – обличчя з воску для нащадк╕в. Бо в╕ск – не пам`ятники, його не важко розтопити. А отже н╕хто не заз╕хне на них кувалдою, ╕ не тягтиме трактором ╕з п'╓десталу. ╤ за належного догляду вони стоятимуть десятил╕ття. ╢вген Якунов (Укр╕нформ)
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 24.11.2017 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=19320
|