Версiя для друку Обговорити в форумi

(Закінчення. Поч. у № 16).

У зв'язку з тим, що Україна мала намір проголосити свою державу незалежною, група архієпископів і єпископ Львівський Андрій звернулися до патріарха Алексія ІІ та Священного синоду РПЦ з проханням надати УПЦ автокефалії. 2 жовтня 1990 року владні органи України офіційно зареєстрували УАПЦ. В цьому ж місяці на архієрейському соборі РПЦ було створено УПЦ МП (замість Українського екзархату), а митрополиту Філарету надавалося пожиттєве право мати титул митрополита Київського і всієї України і бути предстоятелем Української православної церкви, якій делегувалася самостійність в
управлінні. Цю ситуацію митрополит Філарет прокоментував так: "Ми повертаємося до того становища, яке було в Київській митрополії, коли митрополит Київський обирався собором єпископів Київської
митрополії, а отримував благословення від константинопольських патріархів".
І все ж таки сподівання митрополита Філарета не справдилися. Повної самостійності УПЦ так і не одержала. Напередодні референдуму щодо незалежності України митрополит Філарет закликав по телебаченню український народ проголосувати за державну незалежність. А після референдуму в політичних колах Росії та Московській патріархії розпочалася посилена пропаганда, спрямована на дискредитацію митрополита Філарета як церковного діяча, що очолив рух в Україні за повне відділення від Москви. РПЦ готувала рішення щодо обмеження вже дарованих прав Українській православній церкві.
1 - 3 листопада 1991 р. в Києво-Печерській лаврі митрополит Філарет скликав Помісний собор, на якому було прийнято постанову про автокефалію Української православної церкви. Це означало її відокремлення від Московського патріархату. Помісний собор звернувся до Алексія ІІ з проханням визнати це рішення. Але той з відповіддю не поспішав. І чим довше питання залишалося відкритим, тим більше сумнівів і коливань почало виникати у самих представників Української православної церкви. Цим і скористався Алексій ІІ, який замість задоволення прохання Помісного собору пообіцяв свою милість і покровительство тим архієреям УПЦ, хто відвернеться від Філарета і відізве свій підпис на документі про автокефалію. Троє молодих єпископів злякалися майбутньої невизначеності, і це стало початком розколу в лавах УПЦ.
Не допомогло і звернення до верхівки РПЦ першого Президента України Леоніда Кравчука. На місце митрополита Філарета вже готували іншу людину - митрополита Володимира (Сабодана), який би відмовився від вимог щодо автокефалії української церкви.
Однак 14 квітня 1992 року митрополит Філарет офіційно заявляє про неможливість скласти з себе цей сан. На прес-конференції він сказав: "Я пройшов через Голгофу. Такий собор був першим за 30 років мого перебування в архієрейському сані". Він послався на те, що має грамоту на пожиттєве управління Українською православною церквою і не може в складній ситуації кинути українську паству напризволяще.
УПЦ була змушена вийти зі складу РПЦ, і з травня 1992 р. рішення Москви по відношенню до неї ні канонічних, ні юридичних наслідків не мали.
У той же час 27 травня в Харкові під покровом ночі відбувся неканонічний лжесобор, на якому предстоятелем УПЦ було обрано митрополита Володимира (Сабодана). Таким чином в Україні утворилася ще одна УПЦ, але Московської патріархії. Керівництво України не визнало законність цього "собору". Тоді архієрейський собор РПЦ заочно позбавив митрополита Філарета його посади і сану. Через два місяці в резиденції митрополита Філарета відбувся Всеукраїнський православний собор, який об'єднав УАПЦ і частину УПЦ МП в єдину помісну православну церкву - УПЦ КП. А митрополита Мстислава (Скрипника, УАПЦ) було обрано Патріархом Київським і всієї України.
Делегація УПЦ КП на чолі з митрополитом Філаретом на запрошення Вселенського патріарха Варфоломія відвідала Константинополь. Йшлося про автокефалію Української православної церкви. Патріарх Варфоломій визнав право Української церкви на автокефалію, але для цього, на його думку, вона має об'єднати свої гілки. Та Московський патріархат був категорично проти такого об'єднання.
Після смерті 11 червня 1993 року Патріарха Київського і всієї України Мстислава місцеблюстителем патріаршого престолу став архієпископ Володимир Романюк, якого і було обрано Патріархом Київським і всієї Руси-України, а його заступником, майже одностайно, призначили митрополита Філарета.
14 липня 1995 року помер після четвертого інфаркту і патріарх Володимир (Романюк). За рік і 9 місяців в цьому сані він майже 7 місяців провів у лікарнях - його здоров'я було підірване 17-річним перебуванням в мордовських і сибірських таборах. Під час похоронної процесії на Софійській площі почали бити людей - в такий спосіб Московська патріархія, як це було прокоментовано в засобах масової інформації, висловила свій протест проти існування УПЦ КП.
Але це не допомогло. 20 - 21 жовтня 1995 року у Володимирському соборі зібрався Помісний собор УПЦ КП, на якому патріаршим місцеблюстителем було обрано митрополита Філарета. Пізніше на Всеукраїнському православному соборі голосувалася одна його кандидатура. Голоси розділилися так: 160 делегатів - за, 4 - проти, 9 - утрималися. Таким чином Патріархом Київським і всієї Руси-України став Філарет.
З 1995 року кількість парафій УПЦ КП значно зросла і склала в Україні більшість. У той же час Московському патріархату в Україні належить вдвічі більше культових споруд, ніж Київському. Це є однією з причин релігійної напруги. І хоча Президент України заявляє, що хотів би мати в Україні єдину православну церкву, політичної волі щодо цього він не виявляє.
У той же час дії РПЦ часто носять нецивілізований характер. Там мусують тему щодо неканонічності УПЦ КП, а митрополита Філарета за те, що він відстоює інтереси свого народу і держави, звинувачують в єресі і піддають анафемі. Це вже відомий шлях у боротьбі з неугодними владі. УПЦ КП, базуючись на християнських заповідях, прагне до єдності і молиться за всю Україну. Українська православна церква, починаючи з рівноапостольного князя Володимира і кінчаючи Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом, неухильно служить справі спасіння своїх духовних чад. Вона являє собою приклад любові, довготерпимості в ім'я об'єднання усіх віруючих у Христа в лоні єдиної, святої, соборної і апостольської церкви. А її теперішнє і майбутнє щонайближче пов'язане з історією життя Патріарха Філарета, що відновив церкву духовно, економічно, адміністративно, територіально і політично.

АНОНС! 24 квітня поїздом № 12 "Київ - Сімферополь" прибуває Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет з архіпастирським візитом до Криму. Цього ж дня о 10-й годині ранку в кафедральному соборі св. рівноапостольних Володимира та Ольги м. Сімферополя (вул. Севастопольська, 17-а) відбудеться зустріч Патріарха Філарета з парафіянами.
25 квітня о 10-й годині Патріарх Філарет відправить Божественну літургію, а наступного дня поспілкується з журналістами.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #17 за 23.04.2004 > Тема "Українці мої..."