"Кримська Свiтлиця" > #43 за 27.10.2017 > Тема ""Білі плями" історії"
#43 за 27.10.2017
РЕАЛЬНА ╤СТОР╤Я. СПОВ╤ДЬ ДИТИНИ БОРЦ╤В ЗА УКРА╥НУ
Я – дочка Шума ╕ Бдж╕лки ╕ з’явилась на св╕т посеред л╕та 1948 року. М╕й тато був повстанець, а мама-медсестра. Я народилась серед г╕р, у кри╖вц╕, в час пекельних передостанн╕х бо╖в, дуже невчасно. Боюсь, я завдала клопоту л╕совим хлопцям. М╕й плач м╕г ╖х видати. Тато ╕ мама хот╕ли мене врятувати, уявляю, як це було складно. Бо якби я залишилась з ними, то загинула б. Н╕хто з повстанц╕в не вижив. Отже, треба було мене в╕ддати родин╕ в село, що було дуже небезпечно. Ц╕ла родина п╕шла б у кращому випадку до Сиб╕ру, а вона була величенька. Мо╖ д╕до й баба, мал╕ д╕ти. Н╕, до д╕да й баби мене не забрали, бо мама не наважилася нав╕ть народити п╕д р╕дним дахом. За хатою пильнували як енкаведисти, так ╕ м╕сцев╕ зрадники. Але, видно, про все було домовлено. Мамина двоюр╕дна сестра саме народила дитинку ╕ взяла мене, буц╕мто я близнючка. Мене прин╕с хтось ╕з повстанц╕в. Н╕с л╕сом, горами, потайними стежками. Ми могли б обо╓ загинути. Ви, мабуть,спита╓те, чому мама не п╕шла з╕ мною, не стала мене плекати в р╕дному сел╕? Але то було неможливо – маму б в╕дразу арештували, а мене забрали в дитячий будинок. Мен╕ було три тижн╕. Мама вир╕шила мене пров╕дати ╕ пустилася в дорогу. Там ╖╖ п╕дстрелили енкаведисти. Вона заповзла, як поранений зв╕р, у хащ╕ ╕ там стекла кров’ю. ╥й було 27 рок╕в. Лише у 1990 роц╕ я знайшла ╖╖ могилу. Добр╕ люди поховали ╖╖ коло церкви в маленькому г╕рському сел╕. Я росла, не знаючи, хто мо╖ справжн╕ мама й тато. Мене любили б╕льше, н╕ж ╕нших д╕тей, я нав╕ть не здогадувалася, що переживала мамина родина. Д╕до ╕ баба не см╕ли признатися, що я ╖х онука, але дуже мене любили. Одного разу, коли ми ╖ли з д╕тьми, при╖хав якийсь чолов╕к ╕ довго дивився на мене. То був тат╕в побратим, в╕н хот╕в побачити дитя, яке залишили по соб╕ його загибл╕ друз╕. Тато м╕й геро╖чно загинув за Укра╖ну. Пот╕м той чолов╕к п╕шов ╕ б╕льше я його не бачила. Минали роки. Вс╕ хот╕ли, щоб я швидше виросла, щоб комун╕сти не забрали мене в╕д родини ╕ не знищили мо╓ юне життя в дитячому будинку. Однак н╕хто нас не видав у сел╕. Коли м╕й стрийко повернувся з Сиб╕ру, то забрав мене в Дрогобич, до сво╓╖ родини, де вже було дво╓ д╕тей. ╤ тод╕ я вже д╕зналася, хто я. Правда, мусила мовчати, бо лих╕ часи тривали. Я виросла при них ╕ встигла постар╕ти. У мене ╓ д╕ти й онуки. ╤ я можу ╖м нарешт╕ розпов╕сти про те, що я народилась в кри╖вц╕, п╕д землею, в╕д мами, яка кусала губи до кров╕, щоб не кричати, ╕ мен╕ вноч╕ часом ста╓ дуже страшно, коли подумаю, що я стала причиною ╖╖ смерт╕ в╕д ворожо╖ кул╕, ╕ що н╕хто кр╕м мене не може оц╕нити ╖╖ велику материнську любов. (Це реальна ╕стор╕я. Я св╕домо не називаю ╕мен ╕ м╕сцевост╕. Та ж╕нка зараз живе ╕ нав╕ть написала коротк╕ спогади)
Галина Пагутяк, укра╖нська письменниця, лауреат Шевченк╕всько╖ прем╕╖ з л╕тератури http://zik.ua
"Кримська Свiтлиця" > #43 за 27.10.2017 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=19204
|