Версiя для друку Обговорити в форумi

Наші традиції

22 жовтня у церквах східного обряду вшановують Святого апостола Якова Алфеєвого, який по батьковій лінії доводився племінником Святому Йосифу Обручнику.
Святий Яків прожив 86 років, проповідував Христову науку у Єрусалимі. Закінчив своє життя мученицькою смертю. Коли одного дня він з даху святині навчав людей, що Ісус Христос є істинним Богом, завзяті книжки та фарисеї скинули його на землю, опісля закидали камінням і добили палицею.
У народі вважають, що з цього дня зима стає на ноги, можна сподіватися і на сніжну крупу. Тому кажуть:
- Після Якова осінь вже заплакала.
- На Якова осінь ніякова, а зими ще нема.
- Після Якова тепла ніякого.
- Якщо на свято Якова на небі з'явився повний місяць — жди сніжної зими, але без міцних морозів.
- Якщо на Якова засніжить, то на Михайла (21 листопада) може випасти щільний сніг.
До дня Якова господарі намагалися утеплити хати загатами, у які набивали опале листя, обкладали домівки снопами кукурудзи. Деякі господині пекли обрядове печиво, яке називали “передзимниками” і в такий своєрідний спосіб “поминали” чи то проводжали осінь.

НА ЗАХИСТІ СВЯТИХ ІКОН

23 жовтня церкви східного обряду вшановують пам'ять Святих Отців VII Вселенського Собору, які засудили єресь іконоборства.
Вона виникла на початку VIII століття, коли візантійський імператор Лев Ісавр (Ісаврянин) видав указ про вилучення з церков, монастирів, приватних будинків усіх ікон, розп'ять і привселюдне їх спалювання на площі, мотивуючи рішення тим, що вшанування ікон є нібито ідолопоклоноством. Але тут же зустрів шалений опір багатьох представників духовенства (в т.ч. і вищого), мирян, які навпаки ревно молилися до ікон і вшановували їх (а, отже, тих, хто зображений на них). За непослух імператор наказав нещадно карати таких смертю. Кров полилася рікою...
Однак супротивні дії проти імператорського указу тривали. На захист ікон виступили у своїх посланнях видатні богослови того часу: Іван Дамаскин, Папа Римський Григорій II та інші. Деякі джерела стверджують, що поширився політичний анекдот: “А чому імператор не зітре на монетах, які карбує, свого обличчя?.. Невже він святіший від святих?..”.
Після смерті Лева Ісавра імператорський трон успадкував його син Костянтин Копронім, продовжуючи розвивати іконоборчу єресь, але діяв трохи інкаше. Він скликав псевдособор із представників духовенства, прихильного до нього; інших — просто залякав. На псевдособорі засудили вшанування святих ікон. Це, як кажуть, “розв'язало руки” Костянтину Копроніму. В результаті було знищено безліч ікон, розп'ять, фресок — шедеврів малярства, сакрального мистецтва. Збереглося, вціліло те, що люди, ризикуючи своїм життям, потайки переховували, витягували ледь не з попелищ. Тому ікони ставали дорожчими не лише в ціні (грошовий еквівалент), а й в духовному розумінні. Навіть монастирі перетворювали на казарми. Усіх непокірних паддавали тортурам, продовжували карати смертю. За такими стратами (їх інколи перетворювали на велелюдні видовища) любив спостерігати і сам вельможа. Далі Костянтин Копронім вирішив ліквідовувати мощі святих і достойників, що потерпіли, віддали своє життя за Христову Віру. А, з-поміж іншого, біля цих мощей зцілювалися від недуг люди, ставалися різноманітні дива...
Іконоборча єресь тривала протягом майже всього VIII століття. Її припинила імператриця Ірина.
У 787 році за настановою Константинопольського Патріарха Тарасія (згодом проголошеного  церквою святим) та за підтримки імператриці Ірини був скликаний VII Вселенський Собор, який повністю засудив іконоборчу єресь. Хоча, заради правди, не обходилось без багатьох непорозумінь, зволікань, навіть залякувань з боку іконоборців, та й самі засідання доводилось не раз відкладати. Все ж Собор також скасував усі рішення псевдособору, скликаного Костянтином Копронімом. Сьомий Собор остаточно затвердив, що “ікони є особлива форма одкровення Божественної реальності й через Богослужіння та ікону Божественне одкровення стає надбанням вірних Христової Церкви”.
Поклоняючись іконам, ми поклоняємося тим, хто на них зображений, просимо у Святих ласки і заступництва.
Тарас ЛЕХМАН, журналіст

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #42 за 20.10.2017 > Тема "Душі криниця"