Версiя для друку Обговорити в форумi

СУД (Ч. I)
«АЩЕ СМЕРДЪ УМРЕТЪ ЗАДНИЦА КНЯЗЮ» 

Суд не люблять. Його уникають. А проте ж, навряд чи хто наважиться поставити під сумнів важливість цього соціального регулятора. І тут не має значення ні соціум, ні час. Без нього не обходились ні в дні легендарного царя Соломона, ні в золоті літа Русі, тим більше, неможливо уявити без нього наш гібридизований час. Недаремно ж Преамбула до Загальної декларації прав Людини рече: “необхiдно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранiї i гноблення”.
На жаль, влада надто часто спокушається використовувати суд задля зміцнення свого панівного становища. Чи варто й казати, що про жодну справедливість у цьому разі не йдеться...
Похмурим прикладом того є події, що розгортаються останнім часом в окупованому Криму. Показові судилища — інакше й не назвати — спершу над “бомбістами” Сєнцовим, Кольченком, потім над “терористами” Чийгозом, Асановим, Дегерменджи, далі над “посягателями на територіальну цілісність Московії” Семеною та Умеровим. І це ж лише найгучніше з того кримосуддя. Несправедливість судових рішень в кожній з названих справ вражає навіть закоренілих циніків. Кінорежисер, засуджений на двадцять років за намір (!) висадити в повітря чи то кам'яну копію ілліча, чи “вічний” вогонь; заступник голови Меджлісу, якого засудили на вісім років колонії суворого режиму за намагання у мирний спосіб не допустити державної зради, захоплення свого краю захланними чужинцями; журналіст, якому “впаяли” два з половиною роки умовно з випробувальним терміном три роки за те, що в двох його статтях така собі “лінгвоекспертеса” гебешного розливу пані Ольга Іванова побачила ознаки невизнання належності Криму до Московії — все те вочевидь доводить те, що кримсько-кремлівські суди не більше, ніж маріонетки в руках неврівноваженої захланної влади, яка заради свої ілюзорних марень ламає долі невинних людей, загарбує території сусідів, підштовхує до пекла війни цілий світ. При тому, ця влада демонстративно показує, що їй глибоко байдуже, як той світ ставиться до тих її дій.
Судилище над Ільмі Умеровим, яке відбулося на цьому тижні, навіть в цьому ряду є показовим. Так, кремлівські спецслужби, попри те, що в Криму ніколи не бракувало тюркологів, заангажувало для експертизи висловлювань пана Умерова, зроблених ним в інтерв'ю кримськотатарському телеканалу АТР в часі його перебування на материку, абсолютно ялову в плані тюркології вже згадувану тут пані Ольгу Іванову та “перекладача” Саледінова, який послужливо додав до замовленого перекладу модальне дієслово, яке спотворило висловлювання пана Умерова, стало підставою для висновку “експертеси” про те, що згадане інтерв'ю містить публічні заклики до дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності Московії. Як результат, “безсторонній” суд пішов навіть далі вимог прокурора-обвинувачувача і замість трьох років умовного терміну, на якому той наполягав, присудив старому, тяжко хворому чоловікові два роки цілком реального строку в колонії-поселенні.
Чи треба бути особливо проникливим, аби зрозуміти, що руками маріонеткового суду кремлівська влада намагається застрахати населення загарбаного нею півострова, небезпідставно відчуваючи не надто глибоку любов з його боку. Особливий акцент покладається при тому на кримських татар, як на найзгуртованішу групу кримського соціуму. Складається враження, що влада умисно провокує протистояння. Безпідставні заборони, невмотивовані обшуки помешкань і навіть мечетей, затримання, арешти, фанатичне намагання відшукати ісламістів-джихадистів в середовищі кримського Хизб-ут Тахрир, а ще політично вмотивовані викрадення, вбивства. Нащадки творців Великого Терору, не покладаючи рук, лупають кримську скелю, вишукуючи своїх ворогів. Чи завважують при тому, що такими діями множать їх з кожним своїм порухом, що скеля та може бризнути гострими скалками?
А може саме цього й добиваються, аби мати привід знову вичистити з півострова тих, хто не сприймає “русскій мір” з його нав'язливими скрєпами, вперто вважаючи цю землю своєю? Он же й наліпки, небачені за “фашисто-бєндєровской” України, з'явилися на пляжах, де на фоні чорно-жовто-білих імперських кольорів впевнено красується “Влада Білих”. Дивно, але зігуючі православні скінхеди, на відміну від примарних ісламістів, здається, анітрохи не хвилюють сьогоднішню кримську владу.
Вибірковість правосуддя завжди погано пахне, але в рази гірше, коли через сріблолюбство, страх, унаслідок слабкодухості, підлості, неправильного розуміння патріотизму, замішаному на рабському небажанні брати на себе відповідальність за прийняття рішень, а чи й через ганебне неусвідомлення важливості залишатися окремою, незалежною гілкою влади, формально незалежні суди зливаються в екстатичних обіймах з владою, яка закореніла в своєму небажані ділитися будь з ким своїми повноваженнями — владою, яка втілює в собі і страх, і спокуси, і індульгенцію за будь-які дії на її користь.
От лиш чи згадують при тому, що все в житті є скороминучим — і вигоди ціною зламаних доль, і безкарність, а особливо ж прихильність збоченої влади?

Валентин БУТ

(Далі буде)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #39 за 29.09.2017 > Тема "Резонанс"