Версiя для друку Обговорити в форумi

В історико-краєзнавчому музеї міста Ірпеня на Київщині відбулася виставка репродукцій картин М.К.Реріха, яку надав Київський Реріхівський культурно-просвітницький центр. В Ірпені жив і, на жаль, уже помер поет і письменник Данило Кулиняк, який написав цикл віршів до низки картин Миколи Реріха. У 2013 році вийшла друком книга «Реріх», де поєднано репродукції картин Реріха і написані під їх впливом вірші Кулиняка. Екскурсії по виставці проводив безоплатно волонтер Олександр Сосновський. Нещодавно він повернувся в рідний Київ із Москви, де працював екскурсоводом громадського Музею ім. М.К.Реріха.

- Олександре Володимировичу, коли ви дізналися про Реріха?
- Моя бабуся захоплювалася малюванням. Я ще в дитинстві почув від неї про Реріха-художника. Наприкінці 1980-х років я дізнався про філософію Реріха. А в 1990 році я повернувся з армії і потрапив на лекції про Живу Етику – вчення про взаємозв’язок людини та Всесвіту, яке належить до науково-філософської спадщини Реріхів. Наступного року я побував на виставці картин Миколи Реріха із серії «Гімалаї». Мене вразила велич цих вершин. У мене з'явилася мрія побувати там. Я прийшов у Реріхівське товариство, розпочав вивчати мистецьку і філософську спадщину і життя Миколи Реріха, членів його родини і послідовників. Я познайомився з людьми, які вивчають культуру Сходу, подорожують Індією. Завдяки ним я двічі - у 2011 і 2012 роках - відвідав Гімалаї. Мене вразили велич і краса цих гір. Там відчувається якась особлива енергетика. Людина краще пізнає себе. Все виходить назовні – і хороше, і погане. Я переконався, що Реріх на своїх картинах дуже гарно передав велич і красу Гімалайських гір. Там людина відчуває себе ближче до Бога. Тепер сенсом життя для мене є сіяти добре, розумне, вічне, ґрунтуючись на вивченні філософської, наукової і мистецької спадщини Реріхів та культурного надбання всього людства.
- Як ви потрапили в Москву?
- Я поїхав, як волонтер, в Музей імені Реріха. В Москві взяв патент на право працювати в Росії. Але гроші отримував як охоронець, а екскурсії проводив безплатно.
- Коли в Москві з'явився Музей імені Миколи Реріха? І які стосунки у Реріхів із російською владою?
- Після захоплення влади більшовиками Реріх з родиною залишив Росію. Проте він покладав великі надії на Леніна. Але Сталін не дозволив Реріхам повернутися на батьківщину. Хрущов пустив сина Миколи Костянтиновича – Юрія Реріха в СРСР. Тоді було прочитано перші лекції про культурне надбання Сходу, яке досліджували Реріхи, виставки картин Реріха експонувалися з великим успіхом по всьому Радянському Союзу. Юрій Гагарін, побувавши на такій виставці, записав, що коли дивишся на Землю з космосу, то бачиш ті ж барви, що й на картинах Реріха. З ініціативи Юрія Реріха в Росії було видано «Дхаммападу» - збірник філософських і морально-етичних буддистських текстів. Але компартійні ідеологи спохватилися, що книжка не відповідає офіційному радянському світогляду, і весь наклад був заарештований. Тоді Юрій Реріх послав одну книгу Джавахарлалу Неру. СРСР на той час налагоджував дружні стосунки з Індією і радянське керівництво побоялося їх зіпсувати. Тому «Дхаммападу» направили в бібліотеки, але подалі. А Юрія Реріха запросили на розмову у ЦК КПРС, після якої він помер у 1960 році у віці 58 років. Є підозра, що його отруїли.
Коли Горбачов розпочав проводити в СРСР політику перебудови, інший син Миколи Костянтиновича Святослав Реріх зустрівся з ним і замість запланованих двох годин розмовляв п’ять годин. Горбачов запропонував декілька будівель для влаштування музею. Святослав Реріх обрав старовинну садибу Лопухіних у Москві з вимогою зробити там музей Реріха на громадських засадах. Тоді це була майже руїна. Громадськими коштами і зусиллями було створено музей. Нині в Москві діє Міжнародний Центр Реріхів, при якому було створено громадський музей ім. М.К.Реріха. Він має відділення в інших країнах, зокрема в Україні.
- Які стосунки у Міжнародного Центру Реріхів з нинішньою російською владою?
- В Росії все, що не вписується в офіційну ідеологіюЮ пресують і намагаються ліквідувати. Колишній прем’єр-міністр Примаков підтримував музей ім. Реріха, а от теж уже колишній прем’єр-міністр Черномирдін навпаки - хотів знищити музей і наказав забрати садибу. Але тоді представники громадськості з усієї країни і зарубіжжя перекрили простір перед музеєм і наказ відмінили. Всі міністри культури, окрім Авдєєва і Соколова, воювали проти музею. А нинішній міністр культури Російської Федерації Мединський взагалі поставив мету зруйнувати музей Реріха. Гуманістична філософія Реріхів не вписується в реалії сучасної Росії. Російська православна церква набирає дедалі більшу силу. Її підтримує Путін. А музей Реріха розташований поруч із відновленим храмом Христа Спасителя. Меценатом музею був очільник «Мастер-Банку» Борис Булочник. Він походить із України. Булочник на аукціонах власним коштом купував картини Реріха і дарував їх музею. У нього забрали банк і порушили кримінальну справу. Вину не довели, але суди продовжуються.
Міністерство культури заборонило фільм «Клич космічної еволюції», створений колишнім директором Музею Реріха Л.В. Шапошниковою. Приводом стало використання кадрів кінохроніки з фільму Ромма «Звичайний фашизм», мовляв, там показано фашистську свастику. Але суддя скасував цю заборону, не всі судді продажні. Міністерство культури ініціювало двадцять перевірок роботи Музею ім. М.К.Реріха. Хтось написав донос, що реріхівський музей готує Майдан на Красній плоші, що в музеї розливають коктейлі Молотова і зберігають екстремістську літературу. Заступник міністра культури звернувся в Міністерство юстиції. Міністерство юстиції перевірило наш музей і відмовило Міністерству культури. Московському меру Собяніну наказали віддати садибу Лопухіних із міської власності до федеральної, що він і зробив. А федерали віддають приміщення Державному музею Сходу. Справа в тому, що в Музеї Сходу зберігається колекція картин Реріха. Нашому музею їх не віддали. Є документи, що колекція нараховує 288 картин. Але 6 картин уже зникли і навіть не числяться. 7 березня 60-70 силовиків з автоматами, кийками, деякі в масках захопили музей. Було висунуто претензію, що Булочник придбав для музею 9 картин за ті гроші, які він не виплатив вкладникам. Головного зберігача фондів музею привезли під конвоєм. Сказали, що їй присилали дві повістки, хоча вона їх не бачила. Її тримали майже добу без їжі і води, навіть в туалет водили під вартою. Доглядачів-бабусь півдня тримали на сходовій площадці, на холоді, не пускали на їхні робочі місця. Завгоспа тримали без верхнього одягу на подвірї, хоче ще було дуже холодно. Мене ставили до стінки для обшуку. Силовиками командували чиновники Міністерства культури і Музею Сходу. Керівник Міжнародного Центру Реріхів зателефонував, що приїде за 10 хвилин, наш адвокат, що за 15 хвилин. Але силовики, не чекаючи їх, виламали двері. Нам, працівникам музею заборонили користуватися телефонами. Деякі картини вийняли з рам. Вивезли приблизно півсотні картин і близько 150 малюнків. П'ять тханок (буддистських ікон) згорнули в трубочку, чого не можна робити, оскільки внаслідок цього руйнується шар фарби. Забрали документи, зокрема, й радянських часів, коли ще не було «Мастер-Банку».
Ми продовжили роботу. Але суд програли. Будівлі віддали нашим ворогам із Музею Сходу. Міністерство культури заявило, що ми довели будівлю до аварійного стану, хоча за півроку перед тим експерти зробили висновок, що все в порядку. В обох комісіях була одна й та ж людина. Суд став на їхній бік. Ми подали апеляцію. 28 квітня о 9-й годині вечора в музеї був благодійний концерт. Раптом з'явився директор Музею Сходу з юристами і працівниками приватної охоронної фірми. Вони захопили Музей Реріха, навіть не дочекавшись рішення апеляційного суду. Ми викликали поліцію. Поліцейські заявили, що це спір господарчих суб'єктів, і змусили нас піти. О 3-й годині ночі ми залишили музей. Наступного ранку приходив голова Ради при Президентові РФ з розвитку громадянського суспільства і прав людини Михайло Федотов. Але все заглухло.
У нас забрали все: будівлі, картини, оргтехніку, документи і навіть особисті речі. Ми звернулися в суд. Але судді виконували вказівки. Незговірливих суддів змінювали. Заступника міністра юстиції, який затвердив нову редакцію Статуту МЦР, звільнили з роботи. Влада виписала реріхознавця із Нью-Йорка, який її підтримав. Є підозра, що на Заході будуть перепродувати картини Реріха. Деякі картини Реріха коштують по 15 мільйонів доларів. Про нас брешуть, ніби ми якась секта, ніби ми розповсюджуємо екстремістську літературу. Про ситуацію розповідали центральні телеканали, але нашу думку майже не представляли. Музей не працює. На подвір'ї музею розташована буддистська ступа. Але буддистів до неї не пускають, хоча в Москві це єдина діюча культова споруда буддистів. Опозиційних ЗМІ в Росії практично немає. Правдиву інформацію про захоплення нашого музею повідомляє тільки радіо «Эхо Москвы», «Новая газета» та деякі Інтернет-видання й регіональні ЗМІ, що мають дуже вузьку аудиторію. Наші працівники біля огорожі музейного подвір'я розповідають про музей, спадщину Реріхів і про те, що відбулося. Ми прагнемо якомога більшого розголосу і посилення міжнародного громадського тиску на владу. Багато людей нас підтримує – буддисти, православні, католики, реріхівці, атеїсти – люди з різних країн. З України, Білорусі, Латвії, Естонії, Болгарії, Австрії, Німеччини тощо. Московська влада хоче зробити своїх громадян невігласами, якими легше керувати. Міжнародний Центр Реріхів протистоїть цьому.
- Чому ви повернулися в Київ?
- У Москві я наймав помешкання. А щоб мати роботу, треба щомісяця платити за патент. Міжнародний Центр Реріхів мусив скоротити штат, оскільки зараз музей зачинено і прибутків немає. Тому мені довелося повернутися в Київ.
- Чи відрізняються москвичі від киян?
- Москвичі більш жорсткі. У Москві люди, образно кажучи, розштовхують одне одного ліктями. Такі в них умови життя. А взагалі особливої різниці між людьми немає. В Києві життя спокійніше.
- Який зараз національний склад московського населення?
- У Москві дуже багато вихідців з Азії. Москва – це Вавілон. Двірники – це переважно таджики. Серед продавців багато кавказців. Будівельники – таджики, узбеки. Один організатор-будівельник родом з України говорить: «Хочете швидко і дешево збудувати - беріть таджиків, а якщо якісно, але дорого, то українців».
- Чи багато в Москві українців?
- Офіційно близько 150 тисяч. Але насправді їх значно більше. Деякі українці перебувають під впливом російської пропаганди і вороже ставляться до сучасної української влади. Але не всі. Є українці, які просто заробляють гроші і збираються повернутися на Батьківщину. Взагалі і багатьом росіянам пропаганда вже обридла. Люди розуміють, що це робиться, щоб відволікти їхню увагу від внутрішніх проблем. Мовляв, дивіться, як в Україні погано і не виступайте проти влади. У нас теж подібна ситуація. Показують, як в Росії погано, бо там диктатура. Але в Україні менше пропаганди, в Росії – більше. Значна частина молоді вже не ведеться на це і йде до Навального.
- Чи дають щось санкції Заходу?
- Так, життя в Росії погіршало. Останні санкції США передусім ударили по олігархах з оточення Путіна. Тому є надія, що олігархи скинуть Путіна. Або й народ підніметься. Однак росіяни завжди сподіваються на царя-батюшку. У них поки що низька громадянська свідомість. Проте велика єдність і любов до своєї батьківщини. Росіяни шанують владу.
- Чи може щось змінити росіян?
- Якщо в Росії підніметься рівень культури, то зміниться й свідомість, а, отже, зміниться і політична ситуація. Те ж саме можна сказати й про Україну. Як казав Микола Реріх, мир та любов прийдуть на Землю через культуру!

Анатолій Зборовський

На фото: Олександр Сосновський проводить екскурсію в Ірпінському історико-краєзнавчому музеї

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #39 за 29.09.2017 > Тема "З потоку життя"