Версiя для друку Обговорити в форумi

Минулої суботи після богослужіння у храмі Святих рівноапостольних княгині Ольги і князя Володимира УПЦ Київського патріархату в Сімферополі архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент виступив перед прихожанами з традиційною проповіддю. Цього разу він спинився на неправомірних діях місцевих силовиків, які напередодні заблокували приміщення церкви, тим самим обмежили право вірян на задоволення своїх релігійних потреб. Нагадав і про визначну подію в житті української громади міста – 20 років тому в Сімферополі була створена школа-гімназія, в якій навчання велося виключно українською мовою. Він відзначив, що сотні її випускників згодом закінчили українські вузи, училища, стали фахівцями у різних галузях виробництва і сферах суспільного життя. Значення школи-гімназії тієї пори, де щоденно навчалися майже тисяча кримських дітей, важко переоцінити.
А вже в колі своїх колег спогадами про роботу педагогічного колективу школи-гімназії поділилася колишній її директор Наталя Руденко. Розповідаючи про навчальні та виховні програми, які до весни 2014 року втілювалися в практику, вона продемонструвала багато фотознімків. У них – повнокровне гімназійне життя і діти та вчителі, сповнені надій і віри у щасливе майбуття.
«Кримська світлиця» пропонує ознайомитися з деякими своїми архівними публікаціями про Українську школу-гімназію - адже усе добре й корисне має залишатися в нашій пам’яті.
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=10709
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=10314
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=8406
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=5392
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=5359
http://svitlytsia.crimea.ua/ks_36_12.pdf

ТИМ ЧАСОМ…
Аби продемонструвати, що вони теж «у темі» кримських подій, київський клон украденої у кримських українців «Кримської світлиці» використав 20-річної давнини публікацію ветерана «КС» Тамари Соловей про створення в Сімферополі Української школи-гімназії (див. нижче). Воно б нічого – архіви газети мають бути доступні усім, якби не один нюанс: працівниця газети від моменту її створення Тамара Федорівна Соловей вже другий рік не знає, чи звільнено її у Києві з роботи, чи ні; досі за увесь цей час вона не отримала ні зарплати, ні розрахунку. (Див. http://www.svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=18557)
Про це прекрасно знають у ДП «Національне газетно-журнальне видавництво», але, використовуючи чужий труд, вкотре вже переступають через людину. Тому й відгукнувся отак на цю публікацію наш кримський, а тепер вже київський земляк Олександр Польченко:
«Прекрасна професійна стаття Тамари Соловей, яка і через 20 років нагадує нам, як українці відстоювали українську освіту в Криму, відкриваючи рідну школу. А сьогодні журналістка Тамара Соловей, матеріал якої використали, вже рік чекає від директора ДП НГЖВ Андрія Щекуна кошти, які вона заробила за 2016 рік. Де гроші, Андрюша????»
А й справді – де: і гроші, і совість?

Тамара СОЛОВЕЙ
Є УКРАЇНСЬКА ГІМНАЗІЯ!

1 вересня широко відчинить свої двері для гостей і школярів перша в Криму українська школа-гімназія. Довгі роки плекала мрію про неї свідома українська інтелігенція Криму, тяжко за неї боролася. І ось мрія стала дійсністю. Цю дату по праву можна вважати історичною не тільки для освітянської галузі, а й для розбудови нашої Української держави.
Чи відбудеться перша українська школа-гімназія в Криму, ще півтора місяця тому важко було сказати ствердно. І ось я знову на подвір’ї філіалу вечірньої школи в Сімферополі за адресою: вул. Карла Маркса, 27. Щоправда, до вечірньої школи це подвір’я вже не має стосунку, бо не тільки другий, а й перший поверх приміщення вона змушена була вивільнити для потреб гімназії. Скрізь тут панує сьогодні метушня, кипить робота: прибирають, миють, метуть, фарбують, забивають цвяхи. А в декоративно-художніх виробах, картинах, що вже прикрашають приміщення, та розпису класних кімнат відчувається подих справжнього мистецтва. Воно й зрозуміло, бо безкоштовно попрацювали тут художниці з відомими кримчанам іменами – Валентина Сергіївна Паляницина та Валентина Петрівна Типікіна.
До кабінету директора школи-гімназії Наталі Іванівни Руденко не пробитися. Черга і до кімнати, де працює психолог Ірина Львівна Пономаренко. І заходять сюди батьки з дітьми здебільшого на тремтячих ногах, мов до зубного лікаря. Бо саме в цій кімнаті сьогодні розгортаються найтяжчі драми – це коли психолог змушена була констатувати: дитина рівню вимог гімназиста не відповідає. Адже тут діють відповідно до документів міносвіти України, згідно з якими «гімназія забезпечує широку гуманітарну, художньо-естетичну підготовку обдарованих, особливо здібних дітей зверх державного освітнього мінімуму»...
Наталя Іванівна інформує:
– Вже маємо три перших класи по 18-20 учнів, інших, включаючи дев’ятий, – по два. Десятий і одинадцятий вирішили не набирати, оскільки за такий короткий термін не можемо дати дітям передбаченого програмою. Отож дехто з десятикласників подав заяву повторно до дев’ятого, аби не втратити свій шанс. Всього маємо зараз понад 360 заяв. У гімназії бажають навчатися і українські, і російські, і кримськотатарські діти. Відбір у нас суворий. І попереднє тестування – це ще не все, бо навчання проводитиметься на контрактних засадах, і з учнями, що не будуть відповідати умовам контракту, доводитиметься прощатися. Звичайно, обов’язки ці – взаємні. Вони стосуватимуться і викладачів, котрі теж відбираються за конкурсом. На щастя, на фахівців поки що нам щастить, серед них – викладачі університету, люди з науковими ступенями, майстри мистецтва. До речі, всі вчителі добре володіють державною мовою.
– Пані Наталю, мені навіть кортить себе ущипнути, чи то я не сплю, адже до цього часу українське слово, тим паче освіта, вважалися в Криму чужорідними, і такий попит на неї спрогнозувати було абсолютно неможливо. Чим ви пояснюєте все те, що ми сьогодні спостерігаємо?
– Велика роль належить тут засобам масової інформації, зокрема радіопередачі «Метроном» та «Чорноморській» телекомпанії. Коли люди довідалися з вуст радіо- і тележурналістів, яких знають і яким довіряють, про наш навчальний заклад, вони сприйняли цю інформацію належним чином. І суттєво, що на неї першими відгукнулися бізнесмени, котрі добре відчувають кон’юнктуру і наочно знайомі з досвідом життя в інших державах. Звичайно, велику роль відіграло і міське управління освітою, особисто його начальник Людмила Онуфріївна Шинкарчук, з якою ми працюємо у тісному контакті. Якнайповніше виправдала себе й ідея створення опікунської ради, головою якої є Лариса Михайлівна Барзут, та й не тільки головою, вона є і буде залишатися директором-наставником нової гімназії, першою тут особою, бо без неї не було б нічого взагалі.
Серед членів ради чимало впливових осіб, допомога яких гімназії дуже суттєва. Це – генеральний директор «Чорноморнафтогазу» Микола Карлович Ільницький, голова правління банку «Україна» Валерій Борисович Пробийголова, генерал-майор гвардії Віктор Федорович Шевченко, старший військовий начальник у Криму Іван Юрійович Свида, архієпископ Кримський Української православної церкви Київського патріархату владика Антоній та багато інших. Допомагають, хто чим може. Ось щойно голова товариства політв’язнів і репресованих Роман Олексійович Новосад приніс книги. І все, що зроблено по облаштуванню приміщення, – безкоштовна праця майбутніх вчителів, гімназистів, їхніх батьків. А взагалі, у мене таке враження, що допомагає нам сам Бог.
Підсумовуючи незвичайні враження цього дня, зустрічаюся з начальником управління освітою Людмилою Онуфріївною Шинкарчук. В її очах насторога – звикла до закидів українських журналістів щодо утиску українського шкільництва. Так воно вже ведеться: хто старший, той і винний, бо мусить брати на себе відповідальність, мусить першим рушати непротоптаною стежиною, навіть якщо не переконаний, що вона приведе до храму. Та ось цей важкий крок зроблено, і розвіялися сумніви, бо поруч – не купка «екстремістів», а багато шанованих розумних сімферопольців, що віддають перевагу не боротьбі з вітряними млинами, а нормальному цивілізованому життю.
– Людмило Онуфріївно, що ви хотіли б побажати завтрашнім гімназистам?
– Звичайно, не всім буде легко навчатися, бо багато ж навчалися російською мовою. Та бажаю, аби гімназисти здолали труднощі, стали справжніми господарями свого навчального закладу і власним прикладом підвищували попит на такого роду освіту, – відповідає гарною українською мовою поважна освітянка. 
І я остаточно переконуюся: все це не сон, лід рушив, і попереду не осінь, а весна справжнього потепління, що так пасує до нашого сонячного краю.
«Кримська світлиця», № 52-53, 29 серпня 1997 року

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #36 за 08.09.2017 > Тема "З потоку життя"