"Кримська Свiтлиця" > #36 за 08.09.2017 > Тема "Душі криниця"
#36 за 08.09.2017
“КОБЗАР У СТЕПАХ КАЗАХСТАНУ”
реценз╕я п. Олени К╕с-Федорук на ф╕льм режисера ╢вгена Козака (https://www.youtube.com/watch?v=jTS5_WiqPgQ&feature=youtu.be)
╤м'я Олени К╕с-Федорук уже в╕доме св╕тличному читачев╕ за зб╕ркою ╖╖ в╕рш╕в, опубл╕кованою на поетичн╕й стор╕нц╕ «КС» (http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18311 ). Сьогодн╕ вона поста╓ перед нами в ╕нш╕й сво╖й ╕постас╕ — мистецтвознавиц╕, арт-критика з реценз╕╓ю на проект (книжка + п╕вгодинний ф╕льм режисера ╢вгена Козака “Кобзар у степах Казахстану”), присвячений поверненню Тараса Шевченка ╕з заслання. Проникливе бачення, тонке розум╕ння тих далеких в╕д нас под╕й, чудове волод╕ння темою пан╕ Олени дозволя╓ ╕ нам глибше проникнути в св╕т Шевченка. ╥╖ огляд орган╕чно доповню╓ пречудовий ф╕льм пана Козака. Дума╓ться, варто було б, принаймн╕, частину його включити у вигляд╕ ауд╕одор╕жки ╕ в сам ф╕льм. В╕д того в╕н лише виграв би. Валентин БУТ
“В╕деоф╕льм «Кобзар у степах Казахстану» режисера, продюсера в╕део-студ╕╖ ╕м. ╤вана Миколайчука ╢вгена Козака заворожу╓ актуальн╕стю п╕днято╖ теми та ╖╖ глобальн╕стю у переосмисленн╕ особистого вкладу Тараса Шевченка в укра╖нське мистецтво. Цього року мина╓ 170 рок╕в в╕д часу заслання Тараса Шевченка до Казахстану. Картину важко в╕днести до конкретного жанру через глибоко ╕ндив╕дуальний почерк режисера, який стосу╓ться в╕дбору матер╕алу, масштабу теми, ╖╖ ф╕лософського, ╕сторичного та соц╕ального осмислення. Вража╓ в╕дточений в╕деоряд ╕ потужний музичний супров╕д, який сам по соб╕ вже ╓ смисловим акцентом, що допомага╓ розкриттю теми. Радше це поетичне к╕но ╓ сво╓р╕дною еп╕чною п╕снею, присвяченою одному з ген╕╖в людства в найтяжч╕ для нього часи заслання, одою Людин╕, яка здатна творити нов╕ культурн╕ смисли у найжорсток╕ших умовах зовн╕шньо╖ невол╕. Ф╕льм п╕дводить до розум╕ння того, що внутр╕шня свобода не пов’язана з жодними обставинами, а ╓ лише результатом титан╕чно╖ прац╕ людсько╖ душ╕, ╖╖ прагненням до в╕чного удосконалення. Перед очима на повний екран пропливають образи, створен╕ художником упродовж 1847–1857 рр. Енергетика к╕но така, що здатна зм╕нити сприйняття образотворчого мистецтва, надавши йому ще б╕льш сокровенних ╕ актуальних смисл╕в. Музика двох видатних казахських композитор╕в: Курмангази Сагирбайули — сучасника Тараса Шевченка, легендарного казахського народного музиканта, композитора, домбриста, який мав великий вплив на розвиток казахсько╖ музично╖ культури, та Нургал╕си Тленд╕╓ва, композитора ХХ ст., диригента, домбриста, Народного артиста та Народного Героя Казахстану, автора чудових саундтрек╕в до ф╕льм╕в, створю╓ еп╕чне панорамне бачення ус╕╓╖ картини, нада╓ б╕льшого масштабу п╕днят╕й тем╕. Навесн╕ 1847 року Тараса Шевченка звинуватили в пол╕тичному злочинств╕, участ╕ у забороненому «Кирило-Мефод╕╓вському товариств╕», а фактично за крамольн╕ в╕рш╕, та нещадно покарали: в╕ддали в солдати до Оренбурзького Окремого корпусу п╕д найсувор╕ший нагляд ╕з забороною писати й малювати, а зв╕дт╕ля в╕дправили до Орська. В╕дтод╕ «в╕ками глухо потечуть» його десять невольницьких л╕т на чуж╕й земл╕. Проте й у страшних умовах солдатчини Шевченко потай продовжував писати та малювати, ╕ вже у ф╕лософському сенс╕ перетворився у справжнього сп╕вця-Кобзаря, духовного л╕тописця ╕ поводиря для поневолених ╕мперським «рабол╓п╕╓м» свого та великою м╕рою й казахського народу. 1848 року В╕йськове м╕н╕стерство орган╕зувало Аральську описову експедиц╕ю для всеб╕чного вивчення Аралу й Приаралля. Шевченка оф╕ц╕йно запросили до складу експедиц╕╖ художником, так в╕н «легал╕зував» свою малярську творч╕сть. П╕сля експедиц╕╖ Шевченко ненадовго замешкав в Оренбурз╕. 1850 року через ганебний донос про порушення монаршо╖ заборони його заарештували й в╕д╕слали п╕д посилений нагляд на службу до Новопетр╕вського укр╕плення на в╕ддаленому п╕востров╕ Мангишлак. Однак ╕ там, у «незамкнен╕й тюрм╕», майже с╕м рок╕в дотримуючись консп╕рац╕╖, Шевченко продовжував творити. Щоправда, у забутому Богом ╕ людьми форту одне його крило опустилося, його поетична муза замовкла на довг╕ роки. Але акварельний живопис, граф╕ка набули таких пластичних ╕ ф╕лософських глибин, що вже у нов╕тн╕ часи дали можлив╕сть говорити про Шевченка — передв╕сника нового мистецтва, пророка модерних в╕з╕й. ╤ фактично т╕льки у ХХ ст. ц╕ дивовижн╕ гран╕ його образотворчост╕ мистецтвознавц╕ почали розглядати як «пророч╕». Важливо також зрозум╕ти, який потужний сл╕д Тарас Шевченко залишив в ╕стор╕╖ казахського мистецтва. В╕н вважа╓ться першим профес╕йним художником, який почав малювати казахськ╕ кра╓види ╕ самих казах╕в, зображати ╖х життя ╕ побут. Так, «ненароком», Шевченко ув╕йшов в ╕стор╕ю мистецтва Казахстану. Численн╕ акварельн╕ малюнки з Аральсько╖ експедиц╕╖ та Мангишлацьк╕ кра╓види засв╕дчують, що художник ╕ в умовах безмежного спекотного степу й голих скель, в оц╕й, як в╕н писав, «порожнеч╕ та справжн╕с╕ньк╕й пустел╕» не втратив душевно╖ н╕жност╕, вразливост╕ до краси, справжнього натхнення ╕ творчо╖ жаги. П╕д рукою художника оживала наповнена його драматичним чуттям незвична й строга краса прикасп╕йського краю. Акварель «Зах╕д сонця над «Кайрактау» — це вже еп╕чна картина майже первозданно╖ природи пустел╕. Св╕жа та абсолютно новаторська за сприйняттям акварель «Пожежа в степу», на як╕й верблюди ╕ люди на тл╕ заграви нагадують «китайськ╕ т╕н╕». Трактуючи площинно силуети, художник в╕льно в╕дходить в╕д засад академ╕зму, реал╕зму, об’╓много моделювання, тут спрацював вроджений естетизм, здатн╕сть до експерименту ╕ вм╕ння бачити поза усталеними схемами. У казахських акварелях художника, попри всю ╖х документальн╕сть ╕ техн╕чну ретельн╕сть, повн╕стю пану╓ враження в╕д натури, жива чутт╓ва ╕мпрес╕я. Дивовижним чином ╕нту╖ц╕я художника п╕дказувала шляхи, як╕ торуватимуть велик╕ ╓вропейськ╕ митц╕-реформатори. П╕д час заслання Шевченко створив чимало портрет╕в сучасник╕в, близьких людей ╕ автопортрет╕в. Портрет — це завжди мовби задзеркалля, через яке автор зазира╓ у зовн╕шн╕й св╕т через сво╓ власне св╕тов╕дчуття. Таким бачимо портрет Агати Усково╖ з донькою Наташенькою. Ця шляхетна ж╕нка ╕ ╖╖ дв╕ маленьк╕ доньки були справжньою в╕драдою та п╕дтримкою для спраглого душевно╖ н╕жност╕ Шевченка. «Эта прекраснейшая женщина для меня есть истинная благодать божия» — писав про не╖ Шевченко. Художник створив поетичний узагальнений образ материнства, образ Мадонни, синтезуючи сво╖ знання ╕ в╕дчуття в╕д сп╕лкування та проникнення у внутр╕шн╕й св╕т конкретно╖ ж╕нки. Реал╕стичний образ зображених звучить як прив╕тання життя, а в сам╕й побудов╕ композиц╕╖ в╕дчува╓ться стил╕зац╕я п╕д бароко з його волютними формами. Ця образн╕сть шевченково╖ сеп╕╖ якось ненав’язливо асоц╕ю╓ться ╕з зверненням до укра╖нського бароко ╕ншого ген╕я укра╖нсько╖ граф╕ки — Григор╕я Нарбута та його посл╕довник╕в вже у ХХ ст. Для Шевченка над усе мали вагу естетичн╕ закони та закони людсько╖ етики. Парадоксальн╕сть у тому, що етичну проблему — траг╕чну чи ком╕чну ситуац╕╖ в образотворчому мистецтв╕ треба показати естетично. У сер╕╖ малюнк╕в «Притча про блудного сина» Шевченко в╕дверто зверта╓ться до проблеми садизму, але не просто як морал╕ст, а як художник-естет, де траг╕чне може звучати на гран╕ ком╕чного ╕ це створю╓ ефект справжнього життя, з його глибиною ╕ неп╕знаван╕стю. Саме через гостру сатиру до людських стосунк╕в художников╕ вда╓ться п╕дняти колосальн╕ культурно-цив╕л╕зац╕йн╕ проблеми людства. Сер╕я мала стати лебединою п╕снею Шевченка. Але ця п╕сня залишилася недосп╕ваною. З дванадцяти задуманих сеп╕й в останн╕ два роки заслання в╕н виконав лише в╕с╕м. ╤ як в╕домо з його лист╕в, це були за задумом саме останн╕ малюнки, бо писав, що для перших чотирьох браку╓ йому «русско-купеческой натуры». Шевченкова «Притча» — складна художня структура, розрахована на дек╕лька р╕вн╕в прочитання. Це система асоц╕ативних зв’язк╕в ╕з прообразами ╓вангельсько╖ притч╕, ╖╖ п╕зн╕шим в╕длуннями у л╕тературних та образотворчих джерелах, у тому числ╕ ╕ його власних. Несприйняття арм╕йсько╖ муштри спричинило до саме такого розкриття теми. Один з найвдал╕ших малюнк╕в — покарання шп╕црутенами. Шевченко як академ╕ст бездоганно красиво моделю╓ людську натуру. Бачимо атлетичне т╕ло молодого чолов╕ка, яке от-от п╕ддадуть тортурам палками. Можна лише уявити, що в╕д того т╕ла залишиться... ╤ на противагу отому уявному жах╕ттю в╕н протиставля╓ ╕люзорну байдуж╕сть ус╕х учасник╕в. Шеренгу солдат зобража╓ як часток╕л з людських силует╕в, абсолютно в╕дчужених, н╕би й не людей, а ╖хн╕х т╕ней. Жертва також байдужо приречена, н╕би ╖й все одно - жити чи вмерти, пот╕м назвуть це явище в психолог╕╖ абул╕╓ю, властиво — в╕дчуженням (це вперше зауважив досл╕дник професор Д. Горбачов). Оця психолог╕чн╕сть мислення ╕ вм╕ння бачити ситуац╕ю з р╕зних точок одночасно виразно прочиту╓ться у малюнку «Кара колодкою». Закована на к╕лька годин людина в незручн╕й поз╕ перебува╓ в глибокому бол╕, проте ╕нш╕ люди швидко звикають до чужого нещастя. В казарм╕ вони зайнят╕ сво╖ми справами, ╕ нав╕ть сам Шевченко (бачимо його силует), але як автор, ╕нтел╕гент в╕н в╕дчува╓ та показу╓, що це моральна аномал╕я. Байдуж╕сть до чужого болю - це завжди виродження. ╤ вже тут Шевченко як художник виступа╓ у двох ╕постасях — побутово-описов╕й ╕ пророч╕й. «Притча про блудного сина» створена в останн╕ два роки заслання Кобзаря ╕ ╓ одн╕╓ю з перших в укра╖нському й рос╕йському мистецтв╕ тематичних сер╕й та належить до вершин критичного мислення в образотворчому реал╕зм╕. Увесь траг╕зм становища людини, а метафорично ╕ всього укра╖нського народу в п╕днев╕льному сусп╕льств╕, показано з величезною емоц╕йною напругою, переконливою широтою узагальнення сусп╕льно-соц╕ально╖ теми, яко╖ ще не було у мистецтв╕ тогочасно╖ ╕мпер╕╖. Тут нема╓ щасливого б╕бл╕йного зак╕нчення. Блудний Син не поверта╓ться в об╕йми всепрощаючого Отця. Бо де ж справжн╕й Отець ╕ куди ма╓ повернутися Син? Питання залишалося риторичним... Сам╕ сеп╕╖ надзвичайно живописн╕, з тонкими тональними переходами ╕ витонченим св╕тлот╕ньовим моделюванням форми, за задумом самого Шевченка мали бути виконан╕ для розповсюдження у гравюр╕ техн╕кою акватинти або л╕тограф╕╖. Соц╕альна тематика для Шевченка стала виразником його пост╕йних роздум╕в над людською долею. Художньо-публ╕цистична пристрасн╕сть Шевченка актив╕зовувалася, коли йшлося про найвразлив╕ших, про д╕тей. Найпристрастн╕ше художник звертався до теми нужденного дитинства якраз на засланн╕. У малюнках ╕з зображеннями казахських д╕тлах╕в Шевченко порушив гостр╕ питання соц╕ально╖ несправедливост╕. В диптиху «Байгуш╕» чи «Державний кулак» болюча критика виражена ╕з такою силою, що важко знайти щось под╕бне ╕ в творчост╕ самого художника, ╕ в усьому тод╕шньому ╕мперському образотворчому мистецтв╕. Шевченко розум╕в високу роль культури, поруч з рел╕г╕╓ю, як одну з захисник╕в людсько╖ псих╕ки. В╕н, ненавидячи ус╕м ╓ством солдатську муштру, не опустився, не занепав духом, бо мав величезний культурний запас, а його в╕ра була ф╕лософською в╕рою людини у сво╓ призначення. «Блукав соб╕, молився богу Та люте панство проклинав. ╤ згадував л╕та лих╕╖. Поган╕, давн╕╖ л╕та, Тойд╕ пов╕сили Христа, Й тепер не вт╕к би син Мар╕╖!” В╕н роздумував про давно минул╕ часи ╕ ╖х в╕чну проекц╕ю на сьогодення, саме це давало йому сили не зламатися ╕ торувати г╕дно св╕й хресний шлях. Наприк╕нц╕ заслання мистець створив сер╕ю з десяти малюнк╕в, що в╕дома за назвою «Сю╖та самотност╕». Це твори на б╕бл╕йн╕ та античн╕ сюжети. Мистець у метафоричний спос╕б розпов╕дав про под╕╖ власного невольницького життя, висв╕тлював сво╖ думки, настро╖, в╕дчуття, але й тут його не покидають ╕рон╕чн╕ нотки. Опинившись у виснажливих умовах ╕золяц╕╖ в╕д свого середовища, Шевченко парадоксальним чином отриму╓ певн╕ переваги, бо ста╓ спроможн╕м до самозаглиблення у так╕ межов╕ стани, як╕ у св╕тськ╕й су╓т╕ ╓ взагал╕ неможливими. Це переваги великих сам╕тник╕в. Перебуваючи в асоц╕альн╕й ситуац╕╖, коли нема на що в╕двол╕катися, людина звертаються до основ, до причин свого буття у св╕т╕. Зв╕дси його Роб╕нзон за вивченням Б╕бл╕╖, Д╕оген у бочц╕, що зневажив комфорт як зайву су╓ту... Десять рок╕в заслання ╕ прозр╕ння, десять рок╕в каторги ╕ сходження до стану Кобзаря, менестреля, пророка. Т╕льки Бог в╕да╓, що може перейти людина, аби утвердитися у сво╓му призначенн╕. Вихованцев╕ ╤мператорсько╖ Академ╕╖ мистецтв, академ╕ку гравюри вдалося не т╕льки здобути визнання найб╕льш ╕менитих сучасник╕в, але й подолати класицистичн╕ канони, академ╕чну схоластику, заглибитися у св╕т сусп╕льних ╕ нац╕ональних реал╕й. Сво╓ю творчою працею Шевченко вказав на шляхи розвитку укра╖нського образотворчого мистецтва, став основоположником ново╖ л╕тератури ╕ вт╕лив сво╖ образотворч╕ в╕з╕╖ у естетично досконал╕й форм╕. Шевченко був широко почутий не т╕льки тому, що звернувся до актуальних сусп╕льних тем, фольклору та нац╕онально╖ ╕стор╕╖, а ще й тому, що показав таку широкомасштабн╕сть авторського мислення, яка була сп╕вм╕рна найвидатн╕шим ген╕ям. Голос Шевченка ╕ сьогодн╕ в╕длуню╓ в душах укра╖нц╕в ╕ будить в них ус╕ архетип╕чн╕ нац╕ональн╕ ознаки. Во╕стину сила творчого ген╕ю не зна╓ часових меж".
Олена К╤С-ФЕДОРУК, мистецтвознавець, арт-критик
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 08.09.2017 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18983
|