Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2448)
З потоку життя (5537)
Душі криниця (3146)
Українці мої... (1403)
Резонанс (1391)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1593)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (232)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
РАД╤О «ПРОМ╤НЬ» ЩОТИЖНЯ ЗАПУСКАТИМЕ В ЕФ╤Р НАЙСВ╤Ж╤Ш╤ П╤СН╤ УКРА╥НСЬКИХ МУЗИКАНТ╤В
Колектив рад╕о «Пром╕нь» обира╓ п╕сн╕ укра╖нських музикант╕в за наступними...


ЗДВИЖЕННЯ КЛИЧЕ ПТАХ╤В У ВИР╤Й
Хрестоздвиження, Хрестовоздвиження (побутують ╕ так╕ ц╕кав╕ народн╕ назви свята) — остання...


СОП╤ЛКА НАД КРИМСЬКИМ СТЕПОМ
Пл╕дним на творч╕сть видався 2017 р╕к для кримсько╖ поетеси ╢ви Пономаренко ╕з м╕ста Армянська.


ПЕРЕМОЖНИЦЯ З КРИМУ ПОЖЕРТВУВАЛА СВОЮ ВИНАГОРОДУ НА КНИГУ
Два десятки ф╕нал╕ст╕в - переможц╕в у ном╕нац╕ях Поез╕я, Проза та Публ╕цистика, отримали призи та...


“КРИЛАТ╤ САМОЦВ╤ТИ” МАР╤╥ МАГДЗЯК
Отож, люб╕ д╕ти, ц╕кавого вам читання!




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #35 за 01.09.2017 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#35 за 01.09.2017
ВОЛОШКАМИ КВ╤ТНЕ ЛЮБОВ

Н╕на Носова (д╕воче пр╕звище Венжега) народилася в с. Довжик на Полтавщин╕. П╕сля школи навчалася в Харк╕вському педагог╕чному училищ╕, а пот╕м у педагог╕чному ╕нститут╕ ╕мен╕ Г. Сковороди. Працювала вчителем, вихователем, заступником директора школи у навчальних закладах Харк╕вщини ╕ Полтавщини. ╤з 1995 по 2001 роки – державний службовець у Миргородськ╕й м╕ськ╕й рад╕. За цей час вт╕лила в життя чотири ╕нвестиц╕йн╕ проекти з питань м╕сцевого самоврядування. Здобула другу вищу осв╕ту економ╕ста-анал╕тика у Харк╕вському пол╕техн╕чному ун╕верситет╕ ╕ почала працювати, як кажуть, на себе. Нин╕ Н╕на Носова – приватний п╕дпри╓мець, партнер м╕жнародно╖ корпорац╕╖ «Емвей». Бере активну участь у житт╕ громади м. Миргород. Пише небагато, лише л╕рику. Але ╖╖ в╕рш╕ беруть за душу – ╕ це головне.

Н╕на НОСОВА

Мам╕
Ти втомилася, мамо, вдома,
Склавши руки важк╕ в журб╕.
╤ твою заколисану втому
Покладу я на груди соб╕.
Хай спочине трохи на серц╕
Рук тво╖х неповторна гладь.
Не засмучуй очей, не сердься,
Б╕ля мене тихо присядь.
Дуж╕ руки тво╖ невтомн╕
Хай спочинуть хвилинку нишком,
Син╕ оч╕ тво╖ бездонн╕
Хай засяють щасливим блиском!
Р╕дко так довелось тримати
Лист скупий в╕д дочки чи сина…
Часом п╕зно ц╕ну╓мо мат╕р
╤ ╖╖ любов до дитини…

Ветеран
До школяр╕в прийшов на свято
Старенький сивий ветеран.
Його захоплено малята
Зустр╕ли рад╕сним «ура!»
╤ знов згадалися буремн╕
Важк╕ дороги лихол╕ть,
Коли ╕з словом небуденним
В╕д лиха рятували св╕т.
Звучала, як колись, «Катюша»,
Яку сп╕вали п╕д баян,
╤ в╕н в╕дчув, що помолодшав
Старенький сивий ветеран.
Торкались пальчики дитяч╕
Не нагород – душевних ран,
Коли прощався - по–юначому
Помолод╕лий ветеран.

Бер╕зка
Вже бер╕зка коси золот╕
На тенд╕тн╕ плеч╕ опустила.
Розчесати ╖х, так╕ густ╕,
Нав╕ть в╕тру-пустуну несила.

А русявий кучерявий клен,
Об╕йнявши н╕жно б╕локору,
Шепот╕в ╖й стиха: «В╕дтепер
облетить краса твоя вже скоро,
а зима схова╓ золот╕
та й одягне тебе в б╕л╕ шати…
станеш нареченою тод╕,
буду я тебе м╕цн╕ш кохати!»

Волошки
Сиве море колоск╕в ╕з жита…
╤, немов озерця, серед них
Виглядають син╕ оч╕ кв╕т╕в,
Що волошками назвали ╖х.
На тонких стеблинках н╕жн╕ кв╕ти
Простягли до сонця пелюстки.
╥х красою ╕ доросл╕ й д╕ти
Милуватись ходять залюбки.
Хай не люблять ╖х в мозолях руки,
Кажуть, що засм╕чують хл╕ба.
Та що лиш серед колосся бути,
Винн╕ в т╕м волошки т╕ х╕ба? 
То природа-мати любить гарне
Поряд ╕з корисним розм╕стить,
Щоб могла волошка, в син╓ вбрана,
Людям оч╕ й серце звеселить.
Сиве море колоск╕в ╕з жита,
Голуб╕нь волошок серед них…
Не було б отут цих гарних кв╕т╕в,
То куди б закохан╕ прийшли?
З чим пор╕внювали б люб╕ оч╕
Матер╕в, коханих ╕ син╕в?
Н╕! Допоки дн╕ м╕няють ноч╕ –
Голуб╕ть волошкам м╕ж хл╕б╕в!

Любов ╕ кохання
Любов ╕ кохання – то не одно.
Люби ск╕льки хочеш, кохай - одного.
Народна приказка

Ск╕льки сл╕в про любов у тебе,
╤ про зор╕, оч╕ д╕воч╕,
А мен╕ не любов╕ треба –
Я кохання палкого хочу!
Багатьох ти любив: карооких
╤ з очима, як син╓ небо.
Лиш д╕вчину зеленооку
Так любити не см╕й, не треба…
Бо твоя голуб╕нь об╕йме
Н╕жний кол╕р хвил╕ морсько╖
╤ ску╓ в нетривк╕ об╕йми…
Я не хочу любов╕ тако╖!
В╕д вогню твого легко танути
Може чисте серце д╕воче, -
Я ж не хочу тоб╕ зоставити
Зам╕сть себе лиш сл╕д, - не хочу!
╤ коли не судилось п╕знати
Твого серця справжнього болю, -
Значить, ти не вм╕╓ш кохати,
╤ не варто снити тобою.
Ти кохання нед╕лений плом╕нь
На любов╕ здр╕бнив для себе.
А мен╕ ж не палючий пром╕нь
 А незгасне╓ сонце треба!

Тво╖ оч╕
Оч╕ тво╖ – то глибока криниця.
Ох, як нелегко д╕стати до дна…
Хай т╕льки раз, але вволю напиться
Не полиша мене думка одна.
Впитись тобою, забутись в об╕ймах
╤ поц╕лунком з'╓днати уста…
╢ ще на св╕т╕ крилат╕ша мр╕я?
Трохи гр╕ховна й безмежно свята…

Тоб╕
Я буду ц╕лувати тво╖ оч╕,
Голубити тебе до забуття,
Бо швидко промайнуть л╕та д╕воч╕
╤ ╖м уже не буде вороття.
Тоб╕ я шепот╕тиму “коханий“
╤ лаг╕дно дивитимусь з-п╕д в╕й,
Я поведу тебе у св╕т незнаний
Щасливих мр╕й ╕ трепетних над╕й.
Лиш добрим будь ╕ лаг╕дним дов╕ку,
Лиш в╕рним будь ╕ щирим назавжди, -
Тво╖ я ц╕лувать буду пов╕ки
╤ все життя з тобою поруч йти.

В мо╖х очах – вогонь
Хоча н╕що для тебе не нове,
╤ сивина у тебе вже на скронях,
Та все ж зум╕в ти в л╕то дощове
Мен╕ принести сонце на долонях.
Його мен╕ так бережно вручив,
Плечем в╕д непогоди вкривши дужим.
В мо╖х очах вогонь ти запалив,
Що з╕гр╕ва╓ добрим людям душ╕.

Як м╕г я без тебе жити?
Ти вв╕йшла у мо╓ життя,
Як весна повновода взимку,
У байдуже серце внесла
В лютий холод кв╕ти барв╕нку.
Я не в╕рив, що кв╕ти т╕
Не з╕в'януть в холодну зливу.
Ти ж не т╕льки злу замет╕ль –
Серце ти мо╓ розтопила!
Як я довго тебе шукав,
Ск╕льки хибних було стежинок!
╤, признатись, дос╕ не знав,
Що ╕ взимку цв╕те барв╕нок.
А до тебе я жив ╕ не жив,
На др╕бниц╕ розтрачував сили,
╤, здавалось, когось любив,
╤, напевне, мене любили…
╢ багато на св╕т╕ д╕вчат
Гарних, мовби веснян╕ кв╕ти,
Та сп╕шу лиш тебе стр╕чать –
Як же м╕г я без тебе жити?!
М╕г не бачити цих очей,
М╕г не чути ц╕╓╖ мови?
Я в╕дчув безсонням ночей,
Що не зможу без тебе знову.
Ти ╕ казка моя, ╕ весна,
Що доводилось ними снити.
Ти на ц╕лому св╕т╕ одна!
Як же м╕г я без тебе жити?

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #35 за 01.09.2017 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18965

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков