Версiя для друку Обговорити в форумi

Україна за будь-яких обставин повинна наполягати на одночасному вирішенні проблеми Донбасу і проблеми Криму, тому що причина в обох випадках одна — політика Путіна, реваншизм та імперські амбіції, які загрожують Україні й усьому світові. В Німеччині (уповноважений уряду Німеччини зі співробітництва з Росією Гернот Ерлер вважає, що спочатку потрібно сконцентруватися на вирішенні кривавого конфлікту на сході України, а вже потім повернутися до питання анексованого Криму — УНІАН)не те, що мають інше бачення, а тактично дивляться на ситуацію по-іншому, вважаючи, що Росію потрібно втягувати в будь-які перемовини. Для чого? Щоб відтягнути час — для зміцнення України і для того, щоб виснажити Росію санкціями.
На Заході вважають, що самі перемовини — це вже результат. У нас же щоразу, коли відбуваються якісь переговори — у Мінську чи в Європі - завжди очікують, що закінчиться війна, чи чогось подібного. Але так не відбувається. Ми вважаємо, що це — погано, а на Заході думають, що і це вже добре, тобто, що сам факт зустрічі дипломатів уже є позитивом. Бо на Заході переконані: коли дипломати говорять, гармати мовчать. А щоб забезпечити переговірний процес, Путіну потрібно надавати різноманітні стимули. Мовляв, якщо ми поговоримо цього разу, то зможемо одну тему обговорювати, а другу — ні. Так нібито з’являється простір для перемовин чи компромісів.
Саме тому європейці час від часу закидають такі меседжі для Кремля. Адже ми вже не раз чули від Заходу слова про необхідність перезавантаження відносин із Путіним, про те, що є речі, про які не можна з Москвою говорити, а є такі, про які можна говорити, але пізніше. Те, що ми спостерігаємо зараз — це просто чергова хвиля: мовляв, можна спочатку поговорити про Донбас, а вже потім про Крим. Отже, це робиться для того, щоб втягнути Путіна в перемовини, які на Заході вважають теж результатом. Україна має розуміти це, але наполягати на своєму. І, нагадаю, протягом усіх років, доки триває війна, Україна дуже чітко дотримується своєї позиції. У підсумку — Росія отримує санкції, а ми отримуємо допомогу. Україні важливо продовжувати аргументовано показувати Росію як країну-агресора. Все повинно працювати на це. Будь-яке послаблення позицій не заперечує цей меседж, але послаблює його. В такому випадку виходить, що ми нібито говоримо, що, мовляв, ось тут Росія — трошки агресор, а тут — трошки менший агресор.
Триває дипломатична гра: Захід намагається грати «хорошого копа», а Україна мусить грати поганого. Тому ми повинні постійно показувати, що Росія є порушником і окупантом. Це той момент, який повинен лишатися незмінною позицією, попри те, хто і що говорить на Заході. Адже формально нам не заперечують, не кажуть, що Крим не є українським. Формально Захід не заперечує українську позицію. Він просто має інший тактичний підхід. І я не думаю, що якщо ми будемо наполягати на жорсткому вирішенні питання Росії, ми втратимо підтримку західних партнерів. Скоріше, навпаки, ми отримаємо меншу підтримку, якщо не будемо наполягати на цьому.
Сергій Таран,
директор Міжнародного інституту демократій, голова правління Центру соціологічних та політологічних досліджень «Соціовимір»
www.unian.ua

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #32 за 11.08.2017 > Тема "З потоку життя"