Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3277)
З потоку життя (6514)
Душі криниця (3530)
Українці мої... (1470)
Резонанс (1508)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1679)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«АСАНЧИК ╤ КАШКАЧИК» НА ВОЛИН╤
Цього тижня пров╕дав найпершу свою «альма матер» - р╕дну Рудко-Козинську 8-р╕чну...


ЧУДО ЗВЕРШИВ ╤ МОРОЗОМ ПРИГРОЗИВ...
19 вересня церква згаду╓ про чудо, зд╕йснене в Хонах самим Арх╕стратигом Миха╖лом - з кам'яно╖...


«РАНО ЖИТИ МАЙБУТН╤М»
В сьогодн╕шньому числ╕ «КС» пропону╓ читачам доб╕рку в╕рш╕в Юр╕я Щербика -...


╤ВАН П╤СНИЙ — ОСЕН╤ БАТЬКО ХРЕСНИЙ
На ╤вана Хрестителя журавл╕ потягнулися на п╕вдень - до ранньо╖ зими.


ДОПОМОЖ╤ТЬ ВИДАТИ ЗБ╤РКУ ПЕРЕМОЖЦ╤В КРИМСЬКО-УКРА╥НСЬКОГО Л╤ТЕРАТУРНОГО КОНКУРСУ ДЛЯ ШКОЛЯР╤В «МИ – Д╤ТИ ТВО╥, УКРА╥НО!» ╤МЕН╤ ДАНИЛА КОНОНЕНКА!
П╕дготовлена до друку зб╕рка з кращими творами переможц╕в 4-го Всеукра╖нського л╕тературного...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 07.07.2017 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#27 за 07.07.2017
Тарас Компан╕ченко, кобзар, л╕дер гурту «Хорея Козацька»: ВОНИ САМ╤ Й ╢ ЗОЛОТО - НАШ╤ ХЛОПЦ╤ НА ФРОНТ╤. ОСОБЛИВО ДОБРОВОЛЬЦ╤!

╤з Тарасом Компан╕ченком зустр╕лися в Ужгород╕, куди в╕н при╖жджав як один ╕з хед-лайнер╕в фестивалю «Карпатська Укра╖на». В╕н мав к╕лька виступ╕в, серед яких ╕ тематичний – ╕з п╕снями, присвяченими героям Карпатсько╖ Укра╖ни – незалежного утворення п╕д жовто-син╕ми стягами на теренах Закарпаття у 1938-му роц╕, яке було знищене угорцями за один день на сумнозв╕сному Красному пол╕.
Виступав Тарас Компан╕ченко ╕ з велико╖ сцени – з в╕домими «хорейськими» х╕тами. А п╕сля концерту в╕дпов╕в на запитання «Укр╕нформу». Говорили ми про виступи для хлопц╕в на фронт╕, адже з початку в╕йни Тарас Компан╕ченко – активний волонтер, ╖здить на Сх╕д, також працю╓ над р╕зними проектами з реаб╕л╕тац╕╖ демоб╕л╕зованих во╖н╕в. «Ми не ма╓мо права ╖х залишити на марг╕нес╕, як колись афганц╕в, – перекону╓ Тарас, – треба давати цим людям можлив╕сть вийти з в╕йни». Також пан Тарас розпов╕в про те, чому з початком в╕йни перестав ховатися за чуж╕ тексти й почав б╕льше писати та сп╕вати свою поез╕ю. «Нам нин╕ потр╕бна неоеп╕ка, – каже кобзар. – П╕сн╕ про цих геро╖в ма╓ знати якнайширше слухацьке коло – бо ми з вами живемо в добу геро╖в, у добу великих почутт╕в ╕ великих людей».

ДОБРЕ БИ ВИДАТИ ПОЕТИЧН╤ АРТЕФАКТИ: АБИ СУЧАСНИКИ ЗНАЛИ!
- Окреме вам спасиб╕, Тарасе, за засп╕ван╕ п╕сн╕ про Карпатську Укра╖ну – малов╕дом╕ й дуже, справд╕, потр╕бн╕ зараз, зокрема, й нам, закарпатцям – ми ма╓мо знати свою ╕стор╕ю, а через п╕сню вона сприйма╓ться набагато емоц╕йн╕ше, д╕ста╓ до глибин душ╕…
- Я рад╕ю, що маю ╕нколи можлив╕сть сп╕вати ц╕ п╕сн╕ – на отаких от гут╕рках у рамках фестивал╕в, ╕нколи – на присвячених спец╕альн╕й тем╕ програмах (востанн╓ п╕сн╕ про Карпатську Укра╖ну сп╕вав на передач╕ у Вахтанга К╕п╕ан╕). Тут ╓ аудитор╕я, яка хоче ╖х почути ╕ зрозум╕ти. Бо на концертах в╕д нас чекають, так би мовити, х╕т╕в «Хоре╖» – ╕ ми мусимо поважати свого слухача. А для мене важливо в камерному такому, б╕льш вузькому середовищ╕ «поговорити на тему». Таких п╕сень не ╓ багато, треба докласти певних зусиль, аби ╖х в╕днайти, тому ц╕кава також ╕стор╕я ╖хнього створення – часто-густо за нею сто╖ть чийсь особистий б╕ль – як-от п╕сня знаменитого фантастичного поета Спиридона Черкасенка, який поклав сина у тому герц╕ на Красному пол╕ – стр╕лецький марш «Весна».
Узагал╕, про Карпатську Укра╖ну сп╕вають дек╕лька п╕сень – найв╕дом╕ш╕: «Ци ви чули, люб╕ браття, як боролось Закарпаття», також «В Закарпаттю рад╕сть стала» – вони колись були дуже популярними в середовищ╕ дисидент╕в, укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖ 70-80-х рок╕в. Узагал╕, в тому середовищ╕ був такий м╕ф про Закарпаття – закодований у цих пол╕тичних п╕снях. ╥х було не так багато, але вони були важлив╕, ╕ наприк╕нц╕ 80-х - на початку 90-х рок╕в наша, зокрема, громада Сп╕лки укра╖нсько╖ молод╕ сп╕вала багато таких п╕сень об’╓днано╖ Укра╖ни – з Кубан╕, з Закарпаття, Буковини, з Волин╕. Ми спец╕ально сп╕вали оц╕ пол╕тичн╕ п╕сн╕, щоб показати, що Укра╖на з р╕зних рег╕он╕в об’╓дналася, аби п╕дкреслити цю ╓дн╕сть. ╤ п╕сн╕ про Карпатську Укра╖ну, в тому числ╕, були важлив╕. Так, як ╕ п╕сн╕ про Крути.
Було б добре зараз нам зробити зусилля – й видати ц╕ п╕сн╕ та поез╕ю, аби й сучасники ╖х знали. Це поетичн╕ артефакти т╕╓╖ доби, вони нам розказують про тих, хто тод╕ мав дух боротися за укра╖нське Закарпаття. ╤ отже – велику г╕дн╕сть. Ось чому так╕ видання варто зараз робити. Це буде наш в╕копомний пам’ятник тим героям, як╕ боролися за Карпатську Укра╖ну.

ЯРЕМА НЕ ВИЙШОВ НА СЦЕНУ, НАВ╤ТЬ ДЕМОБ╤Л╤ЗУВАВШИСЬ – НЕ ЧАС, СКАЗАВ
- Переходячи у розмов╕ в╕д геро╖в минулого до сучасних – я знаю, що ви часто ╖здите з концертами до хлопц╕в на Сх╕д…
- Хот╕лося б, насправд╕, част╕ше… В один ╕з останн╕х раз╕в ми були з «Постравматичною рапсод╕╓ю» – виставою режисера Вадима Дишканта за п'╓сою Дмитра Корчинського в Мар╕упол╕. Прем'╓ра в╕дбулася на мал╕й сцен╕ в нац╕ональному театр╕ ╕м. ╤вана Франка. Я там граю кобзаря-бандуриста – "голос ╕ б╕ль нашого народу" та його Кл╕о. Граю на ц╕л╕й низц╕ ╕сторичних ╕нструмент╕в, сп╕ваю п╕сн╕ в╕д п╕знього середньов╕ччя – битва на Калц╕ 1224 року – кр╕зь в╕ки – до сьогодення, до ╤ловайсько╖ трагед╕╖. П'╓са й вистава саме про це. Ну, словом, я творив музику та п╕сенно-поетичний к╕стяк до цього твору. На фронт╕ ми мали передпрем'╓рний показ, у Мар╕упол╕. Першими нашими поц╕новувачами були б╕йц╕ Нац╕онально╖ гвард╕╖, вояки Збройних сил та наш╕ добровольц╕ з УДА. Ну, але загалом – так, я часто ╖жджу на Сх╕д, там багато друз╕в вою╓.
- Зокрема, й ваш «хоре╖вець», зда╓ться?
- Власне, це Вадим-Ярема Шевчук. В╕н демоб╕л╕зувався в 2016-му, але пот╕м знову повернувся. Займа╓ться там важливими м╕с╕ями. В╕н дуже вбол╕вав весь час за гурт, дзвонив, мав тут замовлення – як художн╕, бо в╕н художник-реставратор, ╕ як л╕рник, бо гра╓ на бандур╕ й кол╕сн╕й л╕р╕. Щоправда, нав╕ть п╕сля того, як демоб╕л╕зувався, з нами н╕ разу не сп╕вав, в╕н весь час казав, що не готовий морально до сцени. Тобто, ма╓ спочатку зреаб╕л╕туватися...
- Пережити це все в соб╕?
- Так. В╕н щиро ╕ чесно каже, що йому не час для сцени. Але кр╕м Яреми, на Сход╕ зараз дуже багато друз╕в вою╓ – у р╕зних формац╕ях: в╕д добровольц╕в до ЗСУ, в╕д артилерист╕в до десантник╕в та "морп╕х╕в".

МАЛО ПРОСТО СКАЗАТИ – МИ ХОРОШ╤, А ВОНИ ПОГАН╤ – ТРЕБА ЗНАТИ, НА Ч╤М СТО╥МО
- От ви ╖дете щоразу до них ╕з п╕снями – то якось форму╓те репертуар, п╕дбира╓те, що сп╕ватимете, чому, для чого? Чи – як на душу ляже? ╤ ц╕каво, як вони сприймають п╕сн╕ про тих, хто боровся за Укра╖ну колись, чию справу, власне, вони продовжують…
- Я би так сказав: важливо просто при╖жджати до них, сп╕лкуватися, говорити, сп╕вати, молитися. З чим би ви не при╖хали, хто б там не при╖хав, що б там не засп╕вав – все це потр╕бно. Чи це буде рок, чи фольк, чи класична музика, чи акустичний сп╕в, чи "попса", чи псальми п╕д кобзу та бандуру…
- Ма╓ значення просто увага – ви це мали на думц╕?
- Зв╕сно, потр╕бен просто момент в╕ддушини, тако╖ реаб╕л╕тац╕╖ морально╖. Просто тому, що хлопцям там важко. А особливо важко на передов╕й – там, де стр╕ляють, де кал╕чать, де вбивають...
Але все ж таки нам, ╖дучи туди, до хлопц╕в, важливо таки сказати сво╓ слово. Воно – у прагненн╕ показати сучасним во╖нам цю тягл╕сть традиц╕╖ укра╖нських захисник╕в, розказати, що вони – насправд╕ г╕дн╕ нащадки во╖н╕в ╕з минулого, геро╖в, що колись так само, як вони зараз, боронили цю землю, стояли на ╖╖ рубежах ╕ в╕дстоювали ц╕нност╕ саме свободи, г╕дност╕, шляхетного походження народу. Тобто, т╕ фундаментальн╕ ц╕нност╕, як╕ притаманн╕ чи ╓ архетипами нашо╖ нац╕онально╖ св╕домост╕, так╕ певн╕ константи. Дуже важливо доносити це зараз там, на Сход╕, показувати оцю тягл╕сть традиц╕╖.
- Це да╓ сили додатков╕ як╕сь, правда?
- Так. Бо просто от, зна╓те, оц╕ хлопц╕ й так – Велик╕. Т╕льки тому, що п╕шли сьогодн╕ воювати за Укра╖ну. Вони ╕ так вмотивован╕...
- Геро╖!
- Геро╖! Це реальн╕ геро╖! Але що можна додати для повн╕шого усв╕домлення цього? Можна просто гаслами сказати, що ми "хорош╕", а вороги – "поган╕". Ну, так, вони – поган╕, бо агресори. Але коли ти розум╕╓ш глибший контекст всього, що в╕дбува╓ться, що це насправд╕ боротьба не т╕льки за територ╕ю, а за ц╕нност╕, культуру, це да╓ додатков╕ сили.

ДАЙТЕ ТЕКСТ, МИ НАПИШЕМО ЦЕ НА СВО╥Х ПРАПОРАХ
- Я часто ╕з ц╕╓ю метою читаю текст «Любезний сине» – послан╕╓ – "Слово ╓дного старого карпаторуського бояра ╕менем Горзова..." з 16 стол╕ття. Оце: (почина╓ декламувати, – ред.) «Любезний сине! Других же сто годов наступило, як проклятий враг ╕ поган любезно╓ наше Отечество ╕ край мучит ╕ пустошит. Кольки труда ╕ б╕ди для уволен╕я ╓го славн╕ наш╕ предкове зносили... ╤ я в том же трудячися ослаб ╕ постар╕в... Онде возьми сей жел╕зний нагрудник ╕ шапку, ╕ самизакрит, хоть лиш тилько неприятелей уб╕й, к╕лько наших врубних знаков ╓сть», – цебто, в нього ╓ герб – "Вруби", це л╕н╕╖ на герб╕, розум╕╓те? – «На д╕да карабин ╕ саблю. ╤ з того здалеку стр╕ляй, а прийдучи на близь, саблею обома руками рубай ╕ обороняйся, поки будеш мочи. ╢днак у всем мудро поступай, ╕ н╕ наглий, ╕ наремний, н╕ слепо дерзкий не будь. ╤ спочатку не так неприятеля погубити, як ╓го познати, ╕ удари хитро одбити желай. А потому, як на руку упадеся, легко ╓го убити возможеш. З коней возьми С╕рого, котрий уже больше раз хитрость свою показав, ╕ на помощ ╕ слугу Ломихащу Гриця ╕ Триколу Павла, як ╕зкусних, мудрих ╕ кр╕пких в збройном обход╕ мужей. По сему, молодцю, с╕вшу на коня ╕ отходящу: "Лети, любезно╓ чадо! Лети! Чу╓ш, звиняща труба зове тя на м╕сто слави! Бог да благословить тво╖ поступки, а я щирою молитвою ╕ желан╕╓м добрим буду ти на помощь. ╤ди ╕ за нашу вольность ╕ слободу ╕ли погинь, ╕ли з нев славен ╕ предками тво╖м равен повернися. Тогди, як тя тилко увижу, радостно оч╕ мо╖ замкну ╕ в гроб спокойнов душев зайду». Оце такий цей текст, наприклад.
В╕н в╕дгуку╓ться в кожному. У мене просять цей текст хлопц╕ – дайте мен╕ зазняти, дайте мен╕, дайте мен╕ – я хочу його цитувати. ╤ це дуже важливо – бо воно да╓ п╕дпору. Отак╕ екскурси в минуле допомагають бути сильн╕ше вмотивованими, стояти на м╕цн╕й основ╕, на м╕цному п╕д╜рунт╕.
- Сьогодн╕ з╕ сцени ви цитували Сковороду – у ваш╕й п╕сн╕ De Libertate - Про Свободу: «Що то за вольн╕сть? Добро в н╕й яке╓? Кажуть, немовби воно золоте╓? Не золоте, хоч, зваж, щире╓ злото проти вольности – полова й болото. Тож De Libertate, Тож слався Свобода!». Ц╕ слова так само зач╕пають, як ╕ цитований вище текст?
- Ус╕ хлопц╕, як слухають, однозначно хитають головами… Зна╓те, вони сам╕ й ╓ золото. Добровольц╕ особливо, та й взагал╕ – ус╕ т╕, хто там. Вони ╓ нашим вогнем. Я не хочу, так би мовити, хвалитися чи щось таке, але бувають так╕ моменти фантастичн╕ – як тод╕, коли мен╕ хлопц╕ з «Правого Сектору» в П╕сках сказали, що випишуть слова ╕з мо╓╖ п╕сн╕ на сво╖х прапорах. Ну ось так╕: "Непоборн╕ т╕ полки, де звитяжн╕ юнаки, Жар сердець ╕ в╕ри твердь: Укра╖на або Смерть. Долю каже Божий перст – меч нести, як власний хрест. Милосердний Пане наш, мил╕сть твою май до нас. Кир╕╓, Кир╕╓, Кир╕╓ елейсон! Деус ет Патр╕а! Господи, господи, Господи помилуй! Бог ╕ Укра╖на!" Я в╕дтод╕ перестав ховатися за сво╖ми текстами. Зна╓те, в перш╕ роки в╕йни, ще в 2014-му роц╕, я наприклад, боявся сво╖ тексти читати або сп╕вати, я ховався за великих, за народну еп╕ку. Думав, чи мо╖ слова досконал╕, чи маю я право ╕ т. ╕н. Тому багато п╕сень, як╕ ╓ мо╖ми, анон╕мно звучать, як укра╖нськ╕ народн╕ п╕сн╕. От «Ми см╕ло в б╕й п╕дем», наприклад.
- Яка стала одним ╕з х╕т╕в…
- Чи колядка, там, чи в╕дома вже тепер «Батуринська колискова»… А ховатися я перестав п╕сля того, як хлопц╕ сказали оте: «Ми напишемо це на сво╖х прапорах». ╤ це, звичайно, надиха╓. Тому що це певне таке визнання – п╕дтвердження тво╓╖ потреби творити гарну поез╕ю. Потреби творити, можна сказати, неоеп╕ку.
Зв╕сно, важливо все, що там вариться в тому котл╕. ╤ те, що там пишуть також – дуже ц╕кав╕ й гарн╕ твори часом пишуть т╕, хто вийшов зв╕дти...
- Як рефлекс╕╖ п╕сля пережитого?...
- Так, рефлекс╕╖. Але часом ти не можеш цього написати всього, озвучити. Це так╕ згустки болю! Коли я написав про наших загиблих козак╕в на Сход╕ Укра╖ни та про ╤ловайський котел, «Савур могилу» – мен╕ тод╕ було надзвичайно важко. Це вилилося в п╕сню. Але коли я п╕зн╕ше дов╕дався в╕д друга "Харитона" ще ╕ його переживання, д╕знався те, що в╕н бачив, у мене просто був такий б╕ль. Бо в тих переказаних мен╕ спогадах – ╕ така безвих╕дь, ╕ така кров, ╕ така жорсток╕сть, ╕ збайдуж╕ння до близькост╕ смерт╕, ╕ зрада, ╕ п╕дступ, ╕ геройство, ╕ самопожертва, ╕ це все водночас… Тому на поминках за другом Серг╕╓м Соньком, за сво╖м побратимом ╕з Херсонщини, що молодесеньким загинув п╕д Мар╕уполем, друг "Харитон", родом з Гуляйполя, просив мене сп╕вати "Чорну р╕ллю ╕зорану". Бо ця давня п╕сня, як про це нещодавно пережите.
Але варто, варто писати високу поез╕ю про наш час! Висок╕ реч╕ потр╕бно творити про наших геро╖в тепер, бо ми справд╕ живемо в добу геро╖в, в добу високих почутт╕в, великих людей...

ТРЕБА ДАТИ ╥М МОЖЛИВ╤СТЬ ВИЙТИ З В╤ЙНИ
- Це те, що ви якось казали, мовляв, давайте знати сво╖х видатних людей, поки вони ще не «сивочол╕ вуса», поки вони молод╕ – й потребують визнання. Тобто, не колись про них розказуватимуть комусь, а хай вони вже, сьогодн╕, це чують.
- Абсолютно! ╥м це потр╕бно зараз – я маю на уваз╕ во╖н╕в. Як т╕льки можете, давайте ╖м знати про те, що ви вважа╓те ╖х героями. Поки вони молод╕. Я познайомився нещодавно ╕з Вадимом Свириденком у якого 4 ампутац╕╖, я попросився п╕сля вистави його обняти просто, тому що я про нього начуваний був, що в╕н геройськи воював, рятував сво╖х, мав страшне обмороження к╕нц╕вок, н╕хто не думав, що в╕н виживе... А в╕н вижив, народив з дружиною дитинку ╕ лише п╕сля 11 м╕сяц╕в по ампутац╕╖ брав участь у перегонах морських п╕хотинц╕в в Америц╕, б╕г 10 к╕лометр╕в ╕ прийшов трет╕м! Або коли приходиш у шпиталь, а там бачиш хлопц╕в, у кого руки чи ноги нема… ╤ вони, вони см╕ються, ти ╖х змушу╓ш сп╕вати… ╥м це дуже потр╕бно! Ми повинн╕ розум╕ти ╖хню жертву. Адже це т╕, що здатн╕ дати, або стеменн╕ше т╕, що вже дали велику жертву за нас, за В╕тчизну. Це велик╕ люди. Вони одружуються, вони якимось чином ще й виконують сво╖ соц╕альн╕, чолов╕ч╕ обов'язки перед дружинами. ╤ дружини св╕домо йдуть на це! Це справд╕ велик╕ люди!
╤ ми не ма╓мо жодного права ╖х залишати десь на марг╕нес╕, як нещасних афганц╕в свого часу. Нам потр╕бно ╖х п╕дтримувати, щоб не було су╖цид╕в. Нам потр╕бн╕ р╕зноман╕тн╕ програми психолог╕чно╖ реаб╕л╕тац╕╖ – тому ми, зокрема, беремо участь у таборах, де д╕ти з таких родин укра╖нських вояк╕в, де можуть бути й батьки, чи╖ д╕ти-во╖ни загинули на в╕йн╕, де сам╕ колишн╕ во╖ни. Ми беремо участь у р╕зних волонтерських акц╕ях – саме тому. Бо не ма╓мо права на ╕нше. Треба дати ╖м можлив╕сть вийти з в╕йни.
Так завжди було в старосв╕тськ╕ часи, у стар╕й Укра╖н╕, у стар╕й ╢вроп╕, у старому св╕т╕. Я маю на уваз╕ шпитал╕ при козацьких монастирях, де часто могли знайти прихисток ╕нвал╕ди, скал╕чен╕, осл╕плен╕ у в╕йнах за в╕ру, свободу й в╕тчизну, лицар╕. Вони, власне, хот╕ли теж виконувати соц╕альну функц╕ю, м╕ж ╕ншим ╕ сп╕вати про Бога, будячи сов╕сть в оспалих душах, та сп╕вати про т╕ битви, в яких брали участь сам╕ чи ╖хн╕ побратими, запалюючи слухач╕в, посп╕льство "горливою (гарячою, палкою, - ред.) любов'ю до В╕тчизни нашо╖"! Отож так ╕ гуртувалися й повставали старосв╕тськ╕ кобзар╕ та бандуристи. Див╕ться, як гарно поясню╓ться це поняття: «старий св╕т» – це ╢вропа, ╕ укра╖н╕зм «старосв╕тський» – й означа╓, власне, «╓вропейський». Тобто, повертаючись до наших старосв╕тських традиц╕й, ми поверта╓мось до ╢вропи, до нас самих, до себе додому.
- Гарно сказано...
- Але ж воно так ╕ ╓. ╤ зараз, коли вс╕ втомилися – нав╕ть в╕д волонтерства – треба також п╕дставляти плече одне одному. Ми нещодавно в М╕нкультури робили таке зас╕дання – сп╕льне для ус╕х музикант╕в, як╕ ╖здять на Сх╕д. ╢ потреба зараз скоординувати свою роботу – бо ╓ м╕сця, в як╕ часто при╖жджають, а ╓ - куди не до╖жджають узагал╕. Ми хочемо створити таку мапу, щоб пост╕йно була ╕нформац╕я про те, де саме найб╕льше потр╕бна моральна п╕дтримка. У музикант╕в нема конкуренц╕╖ за глядача там, на фронт╕. Тому краще охопити ширшу географ╕ю, ан╕ж привезти б╕льше гурт╕в в одне м╕сце. Я думаю, що незабаром ця координац╕я буде д╕яти.

МИ НЕ ЗБИРА╢МО СТАД╤ОН╤В ╤ НЕ ПРАГНЕМО ТОГО
- Скаж╕ть, будь-ласка, з огляду на час, в якому живемо – у вас стало б╕льше слухач╕в? Адже на ваших концертах завжди збиралася певного роду публ╕ка – яка ма╓ почуття до геро╖в минулого, яка хоче чути ц╕ п╕сн╕, кобзарське слово… Чи стало б╕льше таких людей останн╕м часом?
- Не можу сказати, чи це пов'язано з часом, чи з розвитком самосв╕домост╕ укра╖нц╕в… У нас завжди повн╕ зали. Якщо це Будинок звукозапису – то завжди люди сидять на сходах. Якщо ф╕лармон╕я – Льв╕вська чи в столиц╕ – це повен зал, якщо це музей Гончара – люди стоять п╕д ст╕нами. ╢ просто р╕зн╕ формати, от ми не збира╓мо стад╕они. Ми, власне, цього й не бажа╓мо.
Але разом ╕з тим, я переконаний, що потр╕бно слухача виховувати, в тому числ╕, ╕ з телебачення. Мед╕а, телев╕з╕я все ж визнача╓ й дос╕ – чи ти персонаж, якого будуть слухати, чи н╕. Якщо ти з'явля╓шся в телев╕з╕╖, в╕дпов╕дно, ти – з╕рка, в╕дпов╕дно, на тв╕й концерт прийдуть, ╕ ти зможеш донести сво╓ слово ширшому колу людей.
- Н╕коли не думала, що для вас також працю╓ неписане правило «якщо тебе нема в телев╕зор╕, то чи ╓ ти взагал╕?»
- Люди люблять те, що знають. Тому ти можеш бути золотим, ср╕бним, ╕змарагдовим чи ще якимось там перелауреатом ╕ ген╕╓м, але якщо тебе нема╓ в телебаченн╕ – тебе н╕хто не знатиме, а не знатимуть – ╖х не ц╕кавитиме те, що ти робиш чи говориш. От мене нещодавно питали на «Громадському» журнал╕сти, мовляв, чи оц╕ квоти, за як╕ ви так боролися, вам чимось допомогли? Я в╕дпов╕в, що н╕, мен╕ це не допомогло, але я боровся за них ╕ боротимусь. Не за себе, а за принципи: мен╕ може сто раз╕в не подобатися та музика, яка звучить з етер╕в, але я буду боротися за ╖╖ – як за сво╓ – право бути, просто аби вона була, тому що це – все-таки укра╖нський продукт. А вже пот╕м ми будемо боротися за як╕сть цього самого укра╖нського продукту.

ТИХА МУЗИКА ТЕЖ ПОВИННА МАТИ ШАНС
- Тобто спочатку сам продукт, а пот╕м вже його як╕сть?
- Звичайно, ╕ так буде. Просто тиха музика повинна також бути, повинна мати шанс. От у нас, на жаль, ╕ дос╕ уявлення про драйв – що це г╕тари, барабани. Мене часто питають: от чому б не зробити з вашо╖ п╕сн╕, т╕╓╖ чи ╕ншо╖, рок-верс╕ю, з якимсь ансамблем, от як, наприклад, ви з ВВ зробили «╤де с╕чове в╕йсько», воно ж круто вийшло! Але ж не можна, аби воно все було однакове – так, наче це ╓диний спос╕б усп╕ху. Давайте ми створимо умови, дамо шанси р╕зн╕й музиц╕, ╕ акустичн╕й, щоб ╖╖ було почуто, бо тиша ╕ акустика визначають музику, це ╓ критер╕й, це ╕ ╓ камертон. А у нас виходить, що чим голосн╕ше, тим краще, це драйв, ти сл╕в можеш не розбирати, але от воно гепа╓ тоб╕ у вухах ╕, значить, круто. На Бога, хай гепа╓, але момент ╕нтимност╕ чи донесення текст╕в – це вкрай необх╕дне.
- Як це мало би бути можливо – по-вашому?
- Я можу навести досв╕д ╓вропейський, от у Швейцар╕╖ ╓, наприклад, к╕лька канал╕в державних: на одному новини, на ╕ншому – музика фольклорна, ╖хня безпосередньо з р╕зних кантон╕в, ╓ канал класично╖ музики окремий. А у нас жодного каналу такого фактично нема╓.
- У нас ус╕ однаков╕, з приблизно схожим наповненням…
- Так, фактично плей-лист приблизно один ╕ той самий, з дурн╕шими чи слабк╕шими перебивками на уявне укра╖нське типу: «Дай кума, дай кума».
- Чи, там, варенички…
- Так, я не хочу зараз про варенички, бо вони пот╕м ображаються, ц╕ вс╕ автори. Але так зван╕ велик╕ укра╖нськ╕ провайдери все ж вважають, що ти ж просто безталанний, ╕ ти там сидиш соб╕ в дуп╕ десь чи десь в якомусь такому ╕ншому темному м╕сц╕ – й просто заздриш ╖м, "великим ╕ усп╕шним".

УКРА╥НСЬК╤Й МУЗИЦ╤ ТРЕБА ЗАВОЙОВУВАТИ СОБ╤ М╤СЦЕ ЗА ╢ВРОПЕЙСЬКИМ КУЛЬТУРНИМ СТОЛОМ
- Ну так – вони ж сяють у слав╕!
- Хай сяють! Мен╕ не треба цього люциферного блиску, бо можна працювати достойно, залишаючись на  сво╓му м╕сц╕. Тому що дуже см╕шно, я вам скажу, збирати стад╕они; мен╕ см╕шно, коли люди виставляють сво╖ фото з концерту на стад╕он╕, де вони на гальорц╕ на фон╕ велико╖ з╕рки, яка десь там дуже далеко – розм╕ром ╕з комаху. Я в таких випадках запитую: а нав╕що? Тобто, в чому музика? Музика – це коли ╓ ось те середовище, акустика, аура якась, ось це найголовн╕ше, а не те, що зараз будемо запалювати, я не бачу ваших рук, чи н╕г, чи очей… Це все ман╕пулятивн╕ технолог╕╖, насправд╕.
Я вважаю, що музика ма╓ величезний вплив на псих╕ку людини ╕, оск╕льки вона д╕╓ на людину на вельми чутт╓вому р╕вн╕, вона ╓ нос╕╓м ╕дей, що проникають у людину, мовби з вищих, божественних (незнаних, незв╕даних) сфер – вона ма╓ бути чесною, ╕нтелектуальною, високою, в╕льною ╕ щирою. Якщо це не щир╕сть, а технолог╕я – то вибачайте, я в цьому не беру участ╕.
Ось тому мен╕ зда╓ться, що повинн╕ бути окрем╕ музичн╕ канали з р╕зною музикою. Час для вдумливо╖ музики, так як ╕ для класично╖ укра╖нсько╖ музики – настав. Ми повинн╕ знати себе ╕ велику поез╕ю укра╖нську, велику прозу, велику музику – а як, коли у нас нема каналу класично╖ музики? Я, до реч╕, оце зараз ставлення до ╢вробачення переглянув, я тепер ставлюся позитивно до ╢вробачення, в╕ддаю йому належне, бо це особливий св╕т, там особлив╕ люди, ╕ в цьому сегмент╕ добре, що ми так╕ усп╕шн╕ – ╕ нам ╓ що показати. Але ╓ к╕лька ╕нших сегмент╕в, як╕ можливо б╕льш важлив╕ – це сегмент, наприклад, музики класично╖. От ╖деш в Угорщину – в'╖жджа╓ш, ╕ почина╓ звучати рад╕о «Барток» (ФМ-канал, де транслюють виключно класику, - ред.), воно ╕ тут, в Укра╖н╕ б╕ля кордон╕в звучить. Зна╓те до якого м╕сця? До села Тиш╕в на Льв╕вщин╕.
- Показово…
- Так, почина╓ться Тиш╕в – ╕ наста╓ тиша. ╤ зам╕сть «Бартока» звучить рад╕о «Браток» – жартую. А от ╖деш Угорщиною, ╕ там звучить Сметана, Яначек, Дворжек, Мусоргський, Шенберг, Малер, Л╕ст тощо, Рамо, В╕вальд╕, але в цьому плей-лист╕ нема жодного укра╖нського композитора. Де вони там – всесв╕тньо в╕дом╕ укра╖нськ╕ композитори, як у нас кажуть? Де в╕н всесв╕тньо в╕домий? Тобто, укра╖нська музика в╕дсутня в плей-листах класично╖ музики, а це означа╓, на хвилиночку, присутн╕сть в кол╕ ╕нтелектуал╕в.
Зна╓те, збереглась така гравюра з ХV╤╤ ст. – "Европейськ╕ збори" назива╓ться. Це голандська гравюра, виконана в м╕ст╕ Дельфт, близько 1650 року. Там зображено представник╕в р╕зних ╓вропейських народ╕в, що репрезентують Англ╕ю, Швец╕ю, Н╕меччину, ╤спан╕ю, Польщу, Московщину. Серед них ╓ постать укра╖нського козака, що присутн╕й при загально╓вропейськ╕м стол╕ як представник Укра╖ни... Так от, як тод╕, так ╕ тепер за ╓вропейським столом, а в дан╕й ситуац╕╖ – за музичним ╓вропейським столом потр╕бно, щоб укра╖нц╕ були теж, а нас ╕ дос╕ нема╓ там, або ми не присутн╕ там на належному м╕сц╕. А входять туди не так через ╢вробачення, як через високу музику, потужну високу ╕нтелектуальну музику – ╕ давню, ╕ сучасну.

Тетяна Когутич
м. Ужгород

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 07.07.2017 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18767

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков