Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3269)
З потоку життя (6506)
Душі криниця (3527)
Українці мої... (1470)
Резонанс (1508)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1677)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
╤ВАН П╤СНИЙ — ОСЕН╤ БАТЬКО ХРЕСНИЙ
На ╤вана Хрестителя журавл╕ потягнулися на п╕вдень - до ранньо╖ зими.


ДОПОМОЖ╤ТЬ ВИДАТИ ЗБ╤РКУ ПЕРЕМОЖЦ╤В КРИМСЬКО-УКРА╥НСЬКОГО Л╤ТЕРАТУРНОГО КОНКУРСУ ДЛЯ ШКОЛЯР╤В «МИ – Д╤ТИ ТВО╥, УКРА╥НО!» ╤МЕН╤ ДАНИЛА КОНОНЕНКА!
П╕дготовлена до друку зб╕рка з кращими творами переможц╕в 4-го Всеукра╖нського л╕тературного...


Л╤ТЕРАТУРНА ПРЕМ╤Я ╤МЕН╤ ДАНИЛА КОНОНЕНКА
Прем╕я ╓ творчою в╕дзнакою, якою нагороджуються л╕тератори Укра╖ни за високохудожн╕ твори...


ДОПОМОЖ╤ТЬ ВИДАТИ ЗБ╤РКУ ПЕРЕМОЖЦ╤В КРИМСЬКО-УКРА╥НСЬКОГО Л╤ТЕРАТУРНОГО КОНКУРСУ ДЛЯ ШКОЛЯР╤В «МИ – Д╤ТИ ТВО╥, УКРА╥НО!» ╤МЕН╤ ДАНИЛА КОНОНЕНКА!
П╕дготовлена до друку зб╕рка з кращими творами переможц╕в 4-го Всеукра╖нського л╕тературного...


МУС╤Й, МУС╤Й, ЛИСТОМ ПОС╤Й!
10 вересня - свято Мус╕я. У давнину цього дня завершували збирати конопл╕ ╕ перевозити ст╕жки до...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 07.07.2017 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#27 за 07.07.2017
«КРИМСЬКА СВ╤ТЛИЦЯ»: ПЕРЕД’ЮВ╤ЛЕЙНЕ

Наприк╕нц╕ грудня цього року НАШ╤Й «КРИМСЬК╤Й СВ╤ТЛИЦ╤» мине вже чверть в╕ку. Саме НАШ╤Й – т╕й, яка в Криму народилася, многотрудно вростала у невдячну кримську «крем'яницю», але не корилася дол╕, не ставала на кол╕на, не ховалася, не ут╕кала в╕д труднощ╕в, не зраджувала н╕ сво╖х читач╕в, н╕ того високого укра╖нського м╕с╕онерського призначення, яке випало у чужодухому Криму на ╖╖ долю.
25 рок╕в – ╕ 25 тижн╕в залишилося до юв╕лею, 25 «Св╕тличних» номер╕в, як╕ невеличкий гурт кримських укра╖нських в╕дчайдух-журнал╕ст╕в, зраджених ╕ забутих недолугими ки╖вськими начальничками, продовжу╓ плекати «на наш╕й – не сво╖й земл╕». «Нав╕що? – спита╓ хтось. – Фронт вже давно за спиною, ╕ вашу укра╖нську кримську газетну «брестську фортецю» чека╓ та ж доля, що й Брестську фортецю справжню».
Що на це в╕дпов╕сти… Та чи й треба? Давайте просто впродовж цих 25-ти перед'юв╕лейних тижн╕в-номер╕в оглянемося в минуле, у кожен пережитий разом з читачами, з нер╕дним Кримом ╕ р╕дною Укра╖ною, р╕к, ╕ спробу╓мо зрозум╕ти – в ╕м'я чого ╕ нав╕що понев╕рялися, потерпали, переживали кримську сваволю ╕ ки╖вську чиновницьку байдуж╕сть та зраду, але тягли невдячного «Св╕тличного» плуга, рвали жили й душу ╕… йшли ╕з життя - з╕ «Св╕тлицею» у серц╕ й Укра╖ною на устах…
╤ дякувати Богу – що ╓ ще поруч з нами т╕, хто з «Кримською св╕тлицею» - ус╕ 25 л╕т, в╕д самого ╖╖ початку! Тож сьогодн╕ ╖м - перше слово: Тамара Федор╕вна Соловей, «Ковток свободи» (╤з ненаписаного щоденника)…

КОВТОК СВОБОДИ
(╤з ненаписаного щоденника)

«Призрак бродит по Европе…» - такими словами класики марксизму-лен╕н╕зму передавали сво╖ в╕дчуття в╕д наближення ново╖ епохи. Под╕бно до того, ще до к╕нця 1992 року, коли вийшло перше число «Кримсько╖ св╕тлиц╕», бродив Кримом ╖╖ привид – такий соб╕ згусток енерг╕╖, утворений ╕з думок, бажань,мр╕й ╕ прагнень р╕зних людей, що хот╕ли мати свою укра╖нську газету, яко╖ так ╕ не дала ╖м радянська влада.
Поговорити, помр╕яти про не╖ полюбляла ╕ с╕мферопольська укра╖нська ╕нтел╕генц╕я. Практично ╕з ц╕╓ю метою час в╕д часу збиралися ╕ ми: Олександр П╕лат (в майбутньому кореспондент «КС» за сум╕сництвом), Василь Богуцький (╖╖ в╕дпов╕дальний секретер), Святослав Сосновський (кра╓знавець, ╕сторик, палкий укра╖нський патр╕от рос╕йського походження) та я. П╕сля чашечки кави, а то ╕ чогось м╕цн╕шого, розгоралися пристраст╕: то якою ж ма╓ бути ця газета, як називатиметься, як виглядатиме, як╕ м╕ститиме рубрики? У кожного було сво╓ бачення цих та ╕нших творчих момент╕в, що не допускало компром╕с╕в. З не меншою енерг╕╓ю обговорювали ми ╕ перспективи розвитку щойно створено╖ укра╖нсько╖ держави, охоплен╕ в╕дчуттям, що ╕ нашу думку, ╕ наш╕ бажання буде обов'язково враховано.
То був пер╕од революц╕йного романтизму, що сп╕впадав з аналог╕чними пер╕одами в ╕стор╕╖ людства, як св╕дчать л╕тературн╕ джерела. Не скажу про себе, але хлопц╕, здавалося, задихалися в╕д браку свободи, яко╖ недодавала ╖м радянська д╕йсн╕сть, ╕ посп╕шали все це надолужити, якомога швидше одержати те, про що так давно марилося б╕ля рад╕оприймач╕в, як╕ доносили далек╕ заокеанськ╕ голоси. Тож ╕ д╕ставалося болючих стусан╕в усьому радянському - як головному ворогу, хоча ╕ не сказати, щоб хтось ╕з мо╖х товариш╕в був чимось особливо обд╕лений за тих час╕в.
Але хто ж тод╕ думав про поб╕чн╕ ефекти тако╖ жадано╖ вол╕, якою найактивн╕ше скористалися т╕, кому вона категорично протипоказана?! Славка вбили б╕ля його будинку с╕мома ударами ножа 29 травня 1993 року о п'ят╕й годин╕ ранку. О т╕й же годин╕ я бачила сон: хтось показав мен╕ квадрат на розл╕нованому неб╕ ╕ сказав: «Щойно помер чолов╕к, це його м╕сце» . Прокинулась в╕д переляку, але доля найближчого сус╕да, що жив п╕д тим квадратом, мене хвилювала не дуже. Тим себе ╕ заспоко╖ла. А ввечер╕ д╕зналася, кого ж насправд╕ не стало. Спочатку нав╕ть не заплакала, хоча ╕ був Славко для мене дуже дорогою людиною, це пот╕м вперше п╕знала, що таке депрес╕я, ╕ на тривалий час п╕дс╕ла на транкв╕л╕затори, назавжди п╕д╕рвавши здоров'я.
Сашко помер восени 1996 року ╕ теж загадковим чином. Коли ми прийшли з м╕л╕ц╕╓ю в опечатану квартиру, там все було перевернуто. ╤ не минуло й двох м╕сяц╕в, як в н╕й з'явилися нов╕ господар╕, хоча за законом так╕ квартири не ч╕пають п╕вроку. Знаю, що Сашко останн╕м часом когось дуже боявся ╕ з мо╓ю допомогою пост╕йно намагався створити враження, що живе не один, а я н╕чого не розум╕ла, сердилася ╕ не хот╕ла брати слухавку, коли в╕н про це просив.
Звичайно, н╕хто не знайшов та, напевне, ╕ не шукав н╕ тих, хто в╕д╕брав життя у Славка, хоч п╕врайону чуло, як в╕н, вт╕каючи, благав про допомогу, н╕ тих, хто м╕г бути причетним до смерт╕ Сашка П╕лата, що н╕бито сталася в╕д серцевого нападу. Адже разом ╕з можлив╕стю в╕льно думати ╕ говорити вистрибнув ╕з пляшки джин, якому ╕м'я безмеж, вседозволен╕сть ╕ безкарн╕сть, тим б╕льше, що зросла й мотивац╕я до ц╕ло╖ низки злочин╕в, хоча б тому, що, прим╕ром, квартири тепер «за так» не роздавали, а заробити на житло чесною працею для б╕льшост╕ було просто нереально.
В╕дчув «смак свободи» ╕ Василь Кирилович Богуцький, старшого сина якого знайшли мертвим п╕д в╕кном у п╕дпри╓мця, в квартиру до котрого цей молодий чолов╕к вже к╕лька дн╕в проривався, вимагаючи в╕ддати зароблене. ╤, ймов╕рно, таки прорвався на свою б╕ду… П╕сля цього пан Василь зовс╕м занепав духом, як розпов╕дала його сус╕дка по дач╕, часто говорив про смерть. А одного разу його знайшли в натоплен╕й хат╕ ╕з закритою засл╕нкою, з головою, вкритою ковдрою. ╤ що це було, самогубство чи нещасний випадок, залиша╓ться лише здогадуватися.
Чому про все це розпов╕даю, адже збиралася говорити про «Кримську св╕тлицю», про ╖╖ витоки, в╕дкриваючи сер╕ю публ╕кац╕й, присвячених 25-р╕чн╕й ╕стор╕╖ газети? А тому, що ц╕ люди були для не╖ не чужими, ╕ тому, що хочу передати ту обстановку, в як╕й в╕дбувалося становлення нашого часопису.
Пам'ятаю, як Славко доречно ╕ недоречно закликав мене говорити укра╖нською. А я б ╕ рада, але знала лише свою домашню мову, суржик, послуговуватися яким, зв╕сно, соромилася. Тому ╕ в газету прийшла лише п╕сля к╕лькох запрошень – коли вже готувався ╖╖ п'ятий чи шостий номер, хоча ц╕лий р╕к була безроб╕тною.
У велик╕й к╕мнат╕ столи стояли, як парти, один за одним. Перед╕ мною – гарненька русява гол╕вка мо╓╖ подв╕йно╖ тезки ╕ колеги по видавництву Тамари Федор╕вни Малець. Лише вона ╕з усього немаленького колективу працювала практично без в╕дпочинку – пост╕йно щось писала, як школярка-в╕дм╕нниця, затуляючись рукою. Згодом з'ясувалося, чому. Тамара працювала ╕ на «КС», ╕ на ╕ншу редакц╕ю, оф╕с яко╖ знаходився майже навпроти. «Мещанская газета», кореспондентом яко╖ також була ╕ Тамара, вир╕знялася сво╖м яскравим антиукра╖нським спрямуванням та наступально пропагандистською пол╕тикою – передплата на не╖ була безкоштовною, тож б╕дн╕ поштар╕ по трич╕ на день наповнювали сво╖ сумки «Мещанкою». В наш╕й ситуац╕╖ це виглядало так, н╕бито людина п╕вдня стр╕ляла по б╕лих, а п╕вдня – по червоних. «Кримська св╕тлиця» змушена була з Тамарою розпрощатися, хоча головна ╖╖ провина була в тому, що робила вона «л╕ву» роботу не вдома, бо вс╕ розум╕ли – лише на «св╕тличну» зарплату довго не протягнеш.
Ще одним мо╖м колегою був Фед╕р Степанов, який сид╕в «за партою» безпосередньо позаду. Людина з великим коректорським стажем, а головне – поет ╕ критик, в╕н чомусь не м╕г поширити сво╖ таланти ╕ на газетну працю – репортаж╕ Федора б╕льше нагадували протоколи виробничих збор╕в: н╕ тоб╕ анал╕зу, н╕ узагальнень, н╕ висновк╕в, ╕ жодного натяку на барвисту поетичну мову, якою в╕н волод╕в.
Найц╕кав╕шим ╕ найзд╕бн╕шим журнал╕стом, безумовно, був заступник головного редактора Микола Семена. В╕н порушував неоднозначн╕ ╕ болюч╕ теми, до яких новачку було ╕ не п╕дступитися. Особливо запам'яталася стаття «Будинок М╕лушевих», де йшлося про перспективи повернення батьк╕вського житла кримським татарам, що повернулися на батьк╕вщину. Невдовз╕ я ╕ сама познайомилася з головним геро╓м ц╕╓╖ публ╕кац╕╖, ми нав╕ть потоваришували, К╕р╕м-ага майже до останнього дня свого життя телефонував мен╕ додому, ╕ ми скаржилися одне одному на сво╖ проблеми з╕ здоров'ям, але я так ╕ не визначилася щодо будинку його родич╕в, чи треба було виселяти з нього людей, як╕ понад 50 рок╕в ним оп╕кувалися ╕ вважали сво╖м, тим самим лише примножуючи горе ╕ несправедлив╕сть. Микола Михайлович в цьому питанн╕ був налаштований б╕льш радикально, але взагал╕ знаю його як людину розумну, виважену ╕ тверезомислячу, тому, д╕знавшись, що рос╕йськими спецслужбами було порушено проти нього карну справу як проти екстрем╕ста, була здивована ╕ обурена. Отака розплата за ковток свободи - х╕ба ж вона того варта?!
В редакц╕╖ «КС» Микола Михайлович не пропрацював ╕ року, не набагато довше затримався тут ╕ наш головний редактор «першого скликання» Олександр Кулик, ╓диний кер╕вник, що готував редакторськ╕ колонки. А як же йому було утриматися, письменнику ╕ публ╕цисту (в якост╕ останнього в╕н ╕ розкрився саме в газет╕)! ╤нод╕ перечитую якусь ╕з його колонок – бентежить, хвилю╓, доносить пульс того непростого ╕ суперечливого часу. Думаю, як би Олександр пов╕вся сьогодн╕, як би вписався в рос╕йську д╕йсн╕сть. Бо хоч ╕ був компром╕сною ф╕гурою, але не в головному. Це я про те, як, вже знайшовши ╕ншу роботу ╕ не сказавши н╕кому н╕ слова, в╕н раптом п╕дняв нам зарплату в два з половиною рази, в момент вичерпавши ус╕ ф╕нансов╕ ресурси ╕ залишивши п╕сля себе порожню касу. Щоправда, редактор залишив ще ╕ п'яницю бухгалтера, який активно пропивав (╕ пропив) скудн╕ ф╕нансов╕ залишки.
З того ╕ почалося наше абсолютне безгрош╕в'я, ╕ кап╕таном цього човна без двигуна ╕ весел вимушено став Григор╕й Андр╕йович Рудницький, що був призначений заступником головного редактора п╕сля М. Семени. В╕н, добропорядний ╕ працелюбний, яких тепер б╕льше «не роблять», був напрочуд далеким в╕д реального життя, тож в допомогу Рудницькому ми створили редколег╕ю, намагаючись з'ясувати ф╕нансовий стан газети, залучивши з ц╕╓ю метою аудитор╕в, але вони запросили за цю послугу так╕ грош╕, що нам ╕ не снилися. Не пам'ятаю вже, як все це, зрештою, залагодилося, пригадую лише, що, коли Кулик якось зав╕тав до редакц╕╖, Рудницький не подав йому руки ╕ висказав все, що про нього дума╓.
Згадуючи «КС» того часу, не можна оминути добрим словом фотокореспондента Костянтина Дудченка, я б нав╕ть додала: фотохудожника. В╕н не лише надавав потрясаюч╕ за як╕стю, образн╕стю та смисловим навантаженням фотограф╕╖, як╕ традиц╕йно розм╕щалися в центр╕ на перш╕й шпальт╕, але ╕ сам знаходив геро╖в сво╖х фотосюжет╕в, готував стисл╕ ╕ ╓мк╕ текст╕вки, котр╕ будь-якою правкою можна було лише з╕псувати. Деяке невдоволення у кер╕вництва викликало лише те, що пропонував сво╖ прац╕ Костянтин Васильович ╕ в ╕нш╕ видання. А х╕ба ж вони не були варт╕, щоб ╖х побачило якомога б╕льше людей, а фотограф – аби одержати г╕дну винагороду! Тому й бурчало редакц╕йне начальство потихеньку ╕ рад╕ло, якщо фотограф╕я з'являлася першою саме у нас. Один ╕з найстарших в колектив╕, учасник Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни, Костянтин Дудченко вже давно не раду╓ людей сво╖ми роботами, останн╕й його фотопортрет – серед ╕нших колишн╕х «св╕тличан» на редакц╕йному поминальному стенд╕ п╕д символ╕чним гаслом «З╕ Св╕тлицею у серц╕…».
Ще на стад╕╖ створення прийшов до «Кримсько╖ св╕тлиц╕» ╕ ╖╖ наступний головний редактор - Володимир Миткалик, який спочатку очолював в╕дд╕л. В╕н писав розлог╕ статт╕, присвячен╕ виробництву, п╕дпри╓мництву, б╕знесу, науц╕ тощо, пов'язан╕ з цифрами та ╕ншою тематичною специф╕кою, в як╕ я особливо не вчитувалася, розум╕ючи лише те, що така робота ╓ надзвичайно важкою ╕ в╕дпов╕дальною ╕ що я н╕коли не впораюся ╕з чимось под╕бним. Тому не здивувалася, коли в╕н теж невдовз╕ помахав редакц╕╖ ручкою ╕ п╕шов працювати туди, де б╕льше платили, та, як виявилося, з поверненням вже в нов╕й якост╕. Нав╕ть в л╕карн╕, куди потрапив ╕з ╕нфарктом, Володимир Сильвестрович продовжував писати ╕ передавати в редакц╕ю матер╕али. Але стати знову «до верстата» йому вже не судилося. Так в╕н ╕ залишив без п╕дтримки дружину, дочок ╕ онуку, як╕ були для нього найдорожчими у св╕т╕ людьми.
А тепер – к╕лька сл╕в про наш тал╕сман ╕ символ – письменника Данила Андр╕йовича Кононенка, редактора в╕дд╕лу л╕тератури. Те, наск╕льки важливою для редакц╕╖ ф╕гурою в╕н був, ми знали завжди, але лише тепер, за принципом - велике бачиться на в╕дстан╕, зрозум╕ли, що таке «Кримська св╕тлиця» без Кононенка, без його статей, переклад╕в, п╕дготовлених ╕ орган╕зованих ним матер╕ал╕в, як╕ в╕н продовжував постачати для газети вже оф╕ц╕йно не працюючи ╕ без будь-яко╖ за це винагороди. Данило Андр╕йович був «св╕тличанином» з першого дня ╕снування газети ╕ до останнього свого подиху. Бо як же жити спрагл╕й до свободи людин╕, якщо ╖╖ в не╖ в╕д╕брали, а разом з нею – ще й Батьк╕вщину, ╕ р╕дну мову, ╕ все, з чим так зр╕днилася душа?
З╕знатися, я не ставила за мету розпов╕сти про ус╕х ╕ кожного, хто був дотичним до «Кримсько╖ св╕тлиц╕» б╕льш як двадцятир╕чно╖ давнини, згадала лише тих, хто випадково чи не випадково опинився на к╕нчику пера, ╕ в першу чергу, тих, кого вже нема╓ з нами. Нема╓ сьогодн╕ з нами вже ╕ «Кримсько╖ св╕тлиц╕» - ╖╖ захопили ки╖вськ╕ рейдери (даруйте, що використовую цей образ). Але чи не порядн╕ше було б орган╕зувати там свою газету п╕д умовною назвою «Кримський переселенець», започаткувати сво╖ традиц╕╖ ╕ не ображати н╕ живих, н╕ мертвих?
Лише закрию оч╕ – й ми вс╕ жив╕ ╕ знову молод╕, так╕ сам╕, як наша держава, у яко╖ все попереду: ╕ перший в Криму укра╖нський клас, ╕ справжн╕й патр╕отичний уряд, ╕ перша на п╕востров╕ укра╖нська газета. Нав╕ть до себе починаю ставитися по-особливому, бережно, н╕би до пам'ятного мемор╕алу, де збер╕гаються ╕ люди, ╕ под╕╖ - такими, якими ╖х не бачив ╕ вже не побачить н╕хто ╕нший...

Тамара СОЛОВЕЙ
На фото: редакц╕я «Кримсько╖ св╕тлиц╕», 1993 р╕к

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 07.07.2017 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18763

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков