Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3277)
З потоку життя (6514)
Душі криниця (3530)
Українці мої... (1470)
Резонанс (1508)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1679)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«АСАНЧИК ╤ КАШКАЧИК» НА ВОЛИН╤
Цього тижня пров╕дав найпершу свою «альма матер» - р╕дну Рудко-Козинську 8-р╕чну...


ЧУДО ЗВЕРШИВ ╤ МОРОЗОМ ПРИГРОЗИВ...
19 вересня церква згаду╓ про чудо, зд╕йснене в Хонах самим Арх╕стратигом Миха╖лом - з кам'яно╖...


«РАНО ЖИТИ МАЙБУТН╤М»
В сьогодн╕шньому числ╕ «КС» пропону╓ читачам доб╕рку в╕рш╕в Юр╕я Щербика -...


╤ВАН П╤СНИЙ — ОСЕН╤ БАТЬКО ХРЕСНИЙ
На ╤вана Хрестителя журавл╕ потягнулися на п╕вдень - до ранньо╖ зими.


ДОПОМОЖ╤ТЬ ВИДАТИ ЗБ╤РКУ ПЕРЕМОЖЦ╤В КРИМСЬКО-УКРА╥НСЬКОГО Л╤ТЕРАТУРНОГО КОНКУРСУ ДЛЯ ШКОЛЯР╤В «МИ – Д╤ТИ ТВО╥, УКРА╥НО!» ╤МЕН╤ ДАНИЛА КОНОНЕНКА!
П╕дготовлена до друку зб╕рка з кращими творами переможц╕в 4-го Всеукра╖нського л╕тературного...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 07.07.2017 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#27 за 07.07.2017
СР╤БНИЙ КАРБ ДАНИЛА КОНОНЕНКА

Ернест Хем╕нгуей колись писав: «В житт╕ кожно╖ людини звучать дзвони дол╕, але не вс╕ чують цей дзв╕н».
А я ж соб╕ думаю, що, можливо, просто далеко не до кожного з нас у буття приходять Люди, здатн╕ розбудити ср╕бло дзвон╕в дол╕. ╤ вже й зовс╕м мало серед них мольфар╕в, здатних залишити по соб╕ хоча би риску нетривко╖ ╕нверс╕╖ на видноколах нашо╖ реальност╕.
Але, на щастя, все-таки ╕снують особистост╕, нав╕ть короткочасне ╕, ба, нав╕ть «заочне» знайомство з якими залиша╓ на серц╕ такий Ср╕бний Карб, що потому усеньке життя ти й сам вже уперто й упевнено вважа╓ш ту зустр╕ч справд╕ доленосною, а того «нежданого прихожанина», д╕йсно, Другом ╕ Братом, без якого ╕ сонце вранц╕ св╕тлом не сяйне.
Бо душа у Друга була такою… здатною в╕ддзеркалити, стократно примноживши все св╕тле ╕ ясне, що потрапляло в ╖╖ обсяг. А все темне ╕ сумне, навпаки, вона наче всотувала, рятуючи ближнього ╕ дальнього свого.
Мабуть, тому так╕ Люди рано згорають.
Вт╕м, кажуть, до таких людей важко потрапити в обойму «сво╖х».
Не знаю – не в╕дчув того щодо себе…
Але в╕дтепер добре знаю, бо й добре в╕дчув уже, що, на жаль, як показу╓ життя, сонце за нашо╖ ╕ без нашо╖ явност╕ все одно будить св╕т для нових спод╕вань та звершень, хоча в списку тих спод╕вань таки випада╓ багацько чого хорошого, важливого, потр╕бного.
╤ нов╕ друз╕, ╕ нов╕ часи, ╕ нов╕ турботи н╕чим, н╕як не можуть зам╕нити, заступити тих л╕ричних в╕дступ╕в та момент╕в ╕стини, як╕ були у дн╕ вчорашньому – в╕щому, начальному ╕ основному. ╤ все лише тому, що нема╓ у вашому тепер╕шньому бутт╕ головного визначальника ╕ основного чинника див та можливостей – Друга, Якого Ви Втратили.
От саме таким був ╕ Данило Андр╕йович Кононенко – Поет, Укра╖нець, Л╕тературний Дух╕вник Кримсько╖ Св╕тлиц╕ (тут звертаю увагу шановних читач╕в – саме Кримсько╖ Св╕тлиц╕, а не т╕льки газети «Кримська св╕тлиця»).
Свого часу Григор╕й Рудницький, кримський кра╓знавець, з яким ми зазнайомилися на теренах сп╕льно╖ зац╕кавленост╕ ╕стор╕╓ю заселення Тавр╕╖, прислав мен╕ разом з якимись арх╕вними матер╕алами «на погляд» ╕ к╕лька чисел ц╕╓╖ газети.
Прочитав я той набуток, як то мовиться, «на одному духу» – до останнього рядочка, до останньо╖ л╕терки. ╤, чесно скажу, стало мен╕ тод╕ ╕ до болю заздр╕сно, ╕ якось невимовно легше та певн╕ше. З одного боку я, мел╕тополець, мешканець м╕ста, яке здавен називають «воротами до Криму», натомлений ╕ розчарований отим «повзучим зрос╕йщенням», отим диктатом «руського м╕ра», яке чекало мене вже нав╕ть за крок в╕д власного «Я», яке гнобило вже тод╕ скр╕зь – у побут╕, на робот╕, в державних та навчальних закладах, у погвалтован╕й м╕сцев╕й прес╕, раптом в╕дчув ще 500 к╕лометр╕в Укра╖ни за душею, за отими ницими «воротами». Те, звичайно, неабияк здивувало, бо мав у Криму повно-повн╕с╕нько родич╕в - аж до хрещено╖ матер╕ та р╕дно╖ сестри з плем╕нниками, ╕ гадав, що добре знаю настро╖, як╕ панують там… З ╕ншого боку вже тод╕ в╕дчуття самотност╕ «на наш╕й не сво╖й земл╕» пересл╕дувало мене пост╕йно, ниючи десь «п╕д ложечкою», гиденько так, але настирно – на р╕вн╕ зв╕рино╖ «чуйки» (як пот╕м виявилося, ╕ недаремно), терзаючи денно ╕ нощно. Мен╕ тод╕ здавалося (як пот╕м виявилося, слава Богу, ╕ даремно), що вс╕х сво╖х друз╕в у м╕ст╕ знаю по╕менно ╕ «вс╕ явки давно провалено». Отож, пор╕вняння мо╓╖ тод╕шньо╖ д╕йсност╕ з кольоровим виднокра╓м «Кримсько╖ Св╕тлиц╕» явно було не на користь Мел╕тополя.
Вт╕м, н╕як╕ «сентименти» все-таки не подвигли мене того дня на основне – на д╕ю, на спробу налагодження зв’язку та сп╕впрац╕.
╤ лише за п╕вроку, побувавши в Мел╕топольському м╕ському кра╓знавчому музе╖ на виставц╕ роб╕т славно╖ кримсько╖ вишивальниц╕ В╕ри Ро╖к, мабуть, якимсь чар╕вним в╕тром до нас занесено╖, та в╕дгукнувшись на юв╕лей майстрин╕ сердечною статтею, я згадав-таки про ╕снування ц╕╓╖ мудро╖ газети ╕ в╕дправив матер╕ал на адресу редакц╕╖.
Цього разу, знову доленосно випадково, число з видрукуваною статтею мен╕ прив╕з ╕з С╕мферополя голова сп╕лки кра╓знавц╕в Мел╕топольщини Р╕зник Володимир ╤ванович. Просто був там на проф╕льн╕й нарад╕, як головний л╕кар Мел╕топольсько╖ м╕сько╖ Санеп╕демстанц╕╖. Просто «на ловця ╕ зв╕р поб╕г»…
Захот╕лося якось подякувати, ╕ я написав листа (цитую його, в╕днайдений в ╤нтернет╕, досл╕вно):

«Дорог╕ друз╕! Доброго дня вам ╕ св╕тлого неба!
Оце врешт╕-решт, через трет╕ руки, таки д╕йшов до мене ще кв╕тневий номер вашо╖ газети з мо╖м нарисом про В. С. Ро╖к.
А газета ж - як… лялечка! От уже, д╕йсно, з Парижа «Наше слово» надсилають нав╕щось регулярно, а те, що робиться поряд, ╕ не в╕да╓ш. 
З Нового року постараюся це поправити.
Передивився поб╕гом сво╖ книжки ╕ в╕д╕брав к╕лька в╕рш╕в, близьких до вашо╖ тематики. Спонтанно ╕ сформувався такий соб╕ «Кримський блок». Над╕юся, що придасться до друку.
Хот╕лося би ╕ще сказати, що, на м╕й погляд, «географ╕ю» тематики вашо╖ газети, а отже ╕ «географ╕ю» ╖╖ розповсюдження вам треба було би значно розширити, не замикаючись на сво╓му кв╕тучому п╕востров╕. Зрештою кримська державн╕сть колись простиралася ╕ще й на нин╕шн╕ Микола╖вську, Херсонську, Одеську област╕, на частину сучасного Запорожжя, на Кубань… Тобто ╓ й ╕сторична виправдан╕сть такого поступу. Не кажу вже про елементарну потр╕бн╕сть: сьогодн╕, скаж╕мо, Мел╕топольщина («ворота в Крим») практично ╕ фактично заблокована «п’ятою колоною» щодо культуролог╕╖, нац╕онально╖ ╕стор╕╖, етнограф╕╖ тощо. З близько десятка газет, котр╕ видаються тут, – жодно╖ укра╖нсько╖!
Думаю, в такому раз╕, значно додалося б сил та можливостей ╕ у вас, ╕ у нас…
У будь-якому раз╕, принаймн╕ мен╕ б дуже хот╕лося, щоб «Кримська св╕тлиця» стала справжньо мо╓ю газетою.
Щастя вам, наснаги ╕ натхнення!
З повагою –
Олег ГОНЧАРЕНКО
м. Мел╕тополь»

Один з в╕д╕браних мною тод╕ в╕рш╕в називався «В╕дверто про набол╕ле». Саме в╕н ╕ дав назву доб╕рц╕ мо╖х поез╕й, надрукованих у «Кримськ╕й св╕тлиц╕» 09.01.2009 року. На цю доб╕рку чекала в майбутньому дивна ╕ славна ╕стор╕я, тож ми ╕ще повернемося до не╖…
Але головним набутком т╕╓╖ Под╕╖ стало мо╓ знайомство з л╕тературним редактором «Кримсько╖ св╕тлиц╕» Данилом Кононенком. Гадаю, саме з його легко╖ руки та благословення ╕ сталася публ╕кац╕я. ╤ саме в╕н потому прислав мен╕ к╕лька прим╕рник╕в газети, долучивши короткого, але ╓много листа:

«Дорогий друже Олеже!
Чудова у тебе поез╕я. ╤з задоволенням подали ми ц╕ в╕рш╕. Уже й резонанс на них хороший – дзвонять люди, дякують, дивуються*. Дивовижно сов╕сний народ Укра╖нц╕: читаю ось тв╕й лист та поез╕╖ ╕ бачу, що болить тоб╕ й суто сво╓, й кримськотатарське. Що ж, слава Богу, що ми отак╕ – не загребущ╕ на чуже ╕ щедр╕ серцем. Не губися в╕дтепер. Справд╕, треба сп╕впрацювати ╕ дружити. Над╕юся, що так воно надал╕ ╕ буде.
З повагою.
Данило Кононенко»

Тут, мабуть, варто пояснити оте «дивуються» в лист╕ Данила. Р╕ч у т╕м, що я, як ╕ багацько ╕нших п╕вденних укра╖нц╕в, тим б╕льше, будучи з роду задунайських козак╕в-поверненц╕в та ще й до того маючи половинку матусино╖ молдавсько╖ кров╕, такий соб╕ хлопець степово╖ маст╕ – ╕ чорнявий, ╕ смаглявий. Отже, на кримського татарина вельми схожий. А оск╕льки ж ╕ доб╕рка в╕рш╕в у газет╕, ╕ м╕й лист до редакц╕╖, який був там же надрукований, ╕ фото, мабуть, ще б╕льше вводили читач╕в у оману, то б╕льш╕сть з тих, хто дзвонив, дивувалися саме тому, що кримець так природно ╕ первинно волод╕╓ укра╖нським Словом.
Також у лист╕ було подано й номер моб╕льного телефону Данила.
Звичайно ж, за якийсь час я подзвонив. Ми довго розмовляли – знайшли багатьох сп╕льних знайомих, виявили безл╕ч однаково улюблених поет╕в, майже у всьому наше бачення д╕йсност╕ ╕ св╕тогляд зб╕галися. Була, звичайно, в╕кова р╕зниця, але ╖╖ ми зневажили з перших же сл╕в, так до к╕нця потому ╕ залишаючись на позиц╕╖ с╕чового пан╕братства – на «ти» ╕ «без по батьков╕».
З Данилом дивовижно легко було сп╕лкуватися: в╕н був справд╕ сво╖м – таким сво╖м, якими бувають х╕ба що близнюки. Я гадав, що то – лише мо╓ в╕дчуття. Проте, сп╕лкуючись з нашими сп╕льними друзями – скаж╕мо, льв╕в’янкою Любою Проць чи пок╕йною полтавчанкою Людою Овд╕╓нко, переконався, що таким в╕н запам’ятався вс╕м, хто його знав. Мав, отже, Кононенко р╕дк╕сну харизму справжньо чесних ╕ справжньо добрих людей – не фальшив╕сть.
Не скажу, що пот╕м передзвонювалися ми надто часто: з одного боку спрацьовувала обоп╕льна порядн╕сть ╕ небажання в╕двол╕кати товариша в╕д нагальних та потр╕бних справ, з ╕ншого боку заважав почасти стан здоров’я ╕ його, ╕ м╕й. В╕н же, цей стан здоров’я, став також ╕ головною причиною того, що нам так ╕ не вдалося зустр╕тися особисто: мене пост╕йно зупиняв страх, опинившись у далеч╕, раптом розхвор╕тися. Це й тим б╕льше, що тамтешн╕ родич╕ явно мо╓╖ укра╖нськост╕ не под╕ляли… Заб╕гаючи наперед, можу сказати, що ╕нсульт все-таки потому добряче ще дався мен╕ взнаки, а що ж до Данила, то тут в╕н врешт╕ зак╕нчився повною м╕рою траг╕чност╕ – передчасною смертю. ╤нша справа – що насправд╕ стало головною причиною само╖ хвороби…
Вт╕м, ми ще встигли зробити головне – наслати одне одному книг, ╕ власних, ╕ щойно прочитаних, ╕ тих, якими взагал╕ вважали за потр╕бне под╕литися. Так, наприклад, у мене, кр╕м книг Кононенка та ╕нших кримчан, з’явилися дорогоц╕нн╕, вважаю, видання – дв╕ антолог╕╖ укра╖нсько╖ поез╕╖ про Крим, виданих з р╕зницею у час╕ приблизно два десятил╕ття. Гадаю, нам ще знадобляться так╕ книги для перевидання п╕сля деокупац╕╖…
«Кримська св╕тлиця» також ще встигла дати статтю про вашого пок╕рного слугу та дв╕йко реценз╕й на мо╖ книги Серг╕я Лащенка, але в╕рш╕в я так б╕льше якось ╕ не з╕брався послати. Та й для само╖ газети невдовз╕ настали скрутн╕ часи, завдяки ющенк╕вським чинодралам, яких плавно зм╕нили ще клят╕ш╕ чинодрали Януковича…
Власне, саме «державницька» д╕яльн╕сть останн╕х ╕ призвела врешт╕ до Майдану, до Революц╕╖ Г╕дност╕ ╕ до вс╕х ╕нших, на жаль, невеселих под╕й в Укра╖н╕ та в Криму.
Пам’ятаю, тод╕ 2014 року, ошелешений тим, що в╕дбувалося, я вже вир╕шив наплювати нав╕ть на здоров’я ╕ таки ╖хати до С╕мферополя – робити хоч щось, намагаючись зм╕нити ситуац╕ю, бо на фото в «соцмережах» ╤нтернету бачив уже й р╕дних плем╕нник╕в, закутаних у чужинськ╕ триколори з посм╕шками аж на кутн╕. Проте саме Данило зупинив тод╕ мене.
– Тримай св╕й фронт удома, в Мел╕топол╕, – сказав. – Скоро ця наволоч юрмами рине ╕ до вас. Ти не уявля╓ш, ск╕льки ╖х у Крим набилося! ╥м уже не вистача╓ м╕сця! ╤ у нас щодня зникають люди, особливо при╖ждж╕…
Пот╕м було все те, що було пот╕м ╕ що згадувати нав╕ть не хочеться.
Я ще зм╕г додзвонитися до нього п╕сля того ганебного «референдуму».
– Це страшно, брате, – згаслим голосом сказав Данило ╕ з╕тхнув: – Учора ще бачив за в╕кном Укра╖ну, а сьогодн╕ – кат його мам╕ ╕ що…
Хочу сказати, що саме тод╕, в останньому числ╕ газети, яке вийшло на вже окупован╕й територ╕╖ Криму, 28 березня 2014 року «Кримська св╕тлиця» повн╕стю повторила видрук мо╓╖ доб╕рки в╕рш╕в. ╤ для всього св╕ту знову прозвучало: «Ви соб╕, як хочете, можете бути чи не бути, а ми тут були, ╓ ╕ будемо!»
То почесно. Тим горджуся. В те, що сказав, в╕рую.
Але…
За к╕лька день зник ╕ моб╕льний зв'язок.
Дал╕ неначе ст╕на межи нашими св╕тами постала.
Часто думав я про нього. Часто згадував. Чекав яко╖сь в╕стки.
╤ в╕стка долинула, але… вельми невесела…
Не стало Поета. П╕шов у засв╕ти Поет, у В╕чн╕сть безмежну.
Кажуть, останн╕ми його словами були слова: «Б╕дна моя Укра╖на!»
Кажуть…
Того дня я написав в╕рш-еп╕таф╕ю, присвячену йому. Нехай прозвучить вона нин╕ для вас ще раз.

Данилов╕ Кононенку
ЕП╤ТАФ╤Я

Земл╕ безр╕дно╖, прог╕ркло╖ води
епос╕ натщесерце додалося…
А ти куди, Поете м╕й? Зажди!
Було ╕ так п╕вкроку до б╕ди,
╕ так чорн╕ли траурно сади,
тепер же ще тужлив╕ше, н╕ж дос╕.
Небесних Сотень стомлен╕ ключ╕
летять-летять над пустами-полями…
Чому ж мовчиш, м╕й друже? Не мовчи!
Лишайся! Будь, у Слов╕ живучи!
Вже, стоячи на Хортиц╕-С╕ч╕,
й так лише луни чу╓мо здаля ми
вчорашн╕х мр╕й, п╕сень ╕ молитов.
Далося втрат стократно проти ноч╕.
А ти… ╕ ти хова╓ш в ╤р╕й оч╕…
А я… в те йняти в╕ри не готов…
В душ╕ – погарище: н╕чого, в╕ри кр╕м.
Душ╕ мо╖й де любо ╕ де мило
сьогодн╕, коли б╕ль з нас точить сили?!
╤ все-таки сахнуся од могили.
Ось Укра╖на схлипнула: «Да-а-ни-и-ло-о…»
Й здригнувся краяний, «окремий», кревний Крим!
Над Степом знову м╕няться заграви, –
пора вертати нам сво╓ по праву.
Прощай. Лети! Ячи з висот! Прости…
Ще, поки ми при сил╕, треба йти –
до д╕ла знову братися ╕ мсти,
а ще в майбуть наводити мости –
весел╕, справжн╕, в╕чн╕ Переправи.

Н╕! Зовс╕м не б╕дна вона, наша Укра╖на, Даниле Андр╕йовичу. ╤ не буде б╕дною, поки ╓ у не╖ справжн╕ Сини, готов╕ накласти за не╖ головою. Так╕ Сини, як ти.
Царства Небесного тоб╕, друже. В╕чная тоб╕ пам'ять ╕ в╕чний спок╕й.
Геро╖ не вмирають!
Ми тут були, ╓ ╕ будемо: це тепер – наш Ср╕бний Карб.

Олег ГОНЧАРЕНКО
м. Мел╕тополь
На фото: О. Гончаренко (л╕воруч) ╕ Д. Кононенко

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 07.07.2017 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18759

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков