Версiя для друку Обговорити в форумi

Напевно, немає жодної людини в країні, яка б не чула про севастопольських курсантів Академії військово-морських сил ім. П. С. Нахімова, що у березні 2014 року заспівали перед окупантами гімн України, коли останні піднімали на флагштоці вишу російський прапор. Їх глушили за допомогою оркестру, однак хлопці доспівали до кінця, після чого покинули плац. І, як виявилося, це був не пафос. Нещодавно вони отримали офіцерські погони, поповнили екіпаж бойового корабля та довели свою готовність далі захищати морські рубежі держави.
Лейтенант Володимир Горбенко навчався на механіка. Спостерігаючи, як по морю біля Севастополя ходять кораблі, юнак уявляв, що дуже скоро і він стане морським офіцером. Як виявилося, ще будучи курсантом він мав більше права називатися офіцером, ніж деякі наставники, бо під час кримських подій не зрадив і не продався.
- Тоді я вперше співав гімн і відчував, що по тілу пробігають мурашки. Мені здається, саме у ті хвилини ми до кінця усвідомили, що у нас є держава. Все відбувалося дуже швидко, надзвичайно важко і боляче, але я щасливий, що мої ще зовсім юні друзі виявилися справжніми чоловіками. Зізнаюсь, що важко було покидати такий вже рідний Севастополь, але я знаю, що ще повернусь.
Після закінчення інституту ВМС НУ "ОМА" лейтенант став начальником вимірювальної лабораторії СР "Балта".
- Судно розмагнічування призначено для проведення спеціальних заходів з метою зменшення власних магнітних полів бойових кораблів та суден, які є на озброєнні військового флоту. Відомо, що кожен корабель має властивість намагнічуватись, а це може призвести до того, що датчики, пристрої і техніка вийдуть із ладу. Зокрема, намагнічена зброя не зможе влучно стріляти. Наше судно вирішує ці проблеми, а саме за допомогою різних спеціальних приладів розмагнічує інші кораблі, - ділиться особливістю роботи Володимир.
- Після закінчення вишу зіткнувся з новими завданнями, тому що по моїй спеціальності місця не було, а я дуже хотів служити на кораблі. Зараз намагаюся якомога краще вивчити свою матеріальну частину, багато читаю, вчуся, розбираюся з пристроями та документацією.
За декілька місяців служби на "Балті" лейтенант виходив у море, стояв черговим низів та вахтовим офіцером.
- Що став військовим моряком - не жалкую. До речі, саме вибір професії познайомив нас з майбутньою дружиною. Як вона любить розповідати, спочатку її погляд зачарувала морська форма, а тільки потім вже я.
Буду докладати максимум зусиль, щоб стати надійною опорою своїй сім’ї та країні.
В родині лейтенанта Кирила Москаленка моряків, а тим паче військових, не було. Але хлопець змалечку захоплювався романами Жюля Верна, які перечитував по декілька разів. По-юнацьки заздрячи героям книжкових пригод, він і сам мріяв стати “морським вовком”. Тож коли вступив до Академії військово-морських сил ім. П. С. Нахімова, його щастю просто не було меж. Серед наставників були офіцери, схожі на справжніх моряків, офіцерів з великої букви, на яких хотілося бути схожим, брати приклад. Було бажання стати таким, як вони. Та скоро юнак зрозумів, що ідеали виявилися пустушками, коли слово потрібно було підтвердити справою. Коли ті, хто навчали, що присягу двічі не дають, і той, хто зрадить Батьківщину, не має права називатися офіцером – зрадили.
- Здавалося, що впав цілий світ, але водночас, я відчув, що співаючи гімн України, ми з хлопцями подорослішали на роки в одну мить. Уявляю, ким себе в ті хвилини відчували ті, хто називали себе офіцерами, якщо це поняття для них хоч щось означало.
А потім була Одеса, де Кирило закінчив Військово-Морський Інститут НУ «ОМА» за спеціальністю судноводіння. При розподіленні потрапив на судно розмагнічування «Балта» командиром штурманської бойової частини. На березі довго сидіти не довелося. Як тільки офіцер прибув на корабель, "Балта" вийшла у море на ходові випробування після ремонту, під час який перевіряли роботу двигунів. Кирило виконував обов'язки штурмана.
- Звичайно, було не просто, бо не вистачало досвіду роботи на кораблі, але задачу я виконав, - говорить Кирило.
- В інституті Військово-Морських Сил я отримав велику теоретичну базу знань. Але, все ж, практики не вистачає. Як виявилося, можна бути відмінником в інституті, але це не означає, що ти зможеш так само добре проявити себе безпосередньо у морі. В червні заплановано ще два виходи судна розмагнічування у море, то ж я з нетерпінням чекаю цього, щоб набути ще більшого досвіду управління кораблем.
Курсант Дамір Аулін по своїй спеціальності у рейтингу був першим. Тож дуже бажав потрапити на корабельну посаду.
- Мій шлях до омріяних погонів почався ще у дитинстві. Пам'ятаю, як відвідував Севастополь з сім'єю, як мене зачаровувало синє море. Але найбільше приваблювали кораблі та морська форма. Тому для себе я твердо вирішив, що у подальшому присвячу своє життя військовій службі, - розповідає Дамір.
Юнак родом із Кропивницького, після дев'ятого класу, не зраджуючи своїй мрії, вступив до Військово-морського ліцею, успішно його закінчив та продовжив здобувати освіту в Академії ВМС ім. П. С. Нахімова у Севастополі. Але у зв'язку з анексією Криму навчальний заклад був передислокований до Одеси.
– Я добре розумів, що відбувається на півострові. Коли я побачив, як мої, здавалось, друзі, з легковажністю продавали честь мундира за дешеві обіцянки, то моє бажання захищати Україну стало ще сильнішим. Ми переїхали до Одеси, де продовжили освоювати професію військового моряка.
Після випуску я потрапив служити на судно розмагнічування "Балта" командиром артилерійської бойової частини, - говорить лейтенант Аулін.
Наразі юнак виконує обов'язки помічника командира корабля. Більша частина особового складу "Балти" - люди, старші від Даміра за віком, та, за його словами, це не створює жодних проблем у спілкуванні. Всі ставляться з повагою та розумінням.
– Сьогодні не вистачає особового складу на кораблях. Але легко на флоті ніколи не було, і хтось опускає руки, а хтось, не зупиняючись, рухається вперед. Я просто маю надію, що ми частіше виходитимемо в море. З нетерпінням чекаю походу "Балти", аби наплавати необхідну кількість діб для допуску до здавання курсової задачі К-2 (дій корабля у морі за призначенням). А ще маю мрію повернутися вже в український Крим та подивитися в очі своїм колишнім друзям і запитати: «Як воно, жити з тавром зрадника Батьківщини?»

Оксана КАРПЕНКО,
спеціальний кореспондент редакції Військово-Морських Сил
м. Одеса

На фото: лейтенанти Володимир Горбенко, Кирило Москаленко та Дамір Аулін

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #26 за 30.06.2017 > Тема "З потоку життя"