Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2395)
З потоку життя (5488)
Душі криниця (3131)
Українці мої... (1401)
Резонанс (1382)
Урок української (978)
"Білі плями" історії (1588)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (231)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ТЕРОР В КРИМУ. ХТО ТЕРОРИСТ?
Лише виключно п╕дла зграя профес╕йних провокатор╕в, цин╕чних правонасильник╕в ╕ безхребетних...


КРИМ: ДОВГЕ ЗАВИСАННЯ НАД ПР╤РВОЮ
Г╕бридна позиц╕я нашо╖ «ново╖» з╕ старим п╕дбо╓м влади, яка без опору здавши ворогу...


ПЕРЕСЕЛЕНЦ╤. ч. 2: СМОР╤Д ГНИЮЧО╥ Г╤ДНОСТ╤
Чи розум╕ють те наш╕ сп╕взасновники, чи св╕домий того наш видавець? Не схоже…


НОВ╤ САНКЦ╤╥: РОС╤Я ЩЕ НЕ РИЗИКНЕ ЙТИ «ВА-БАНК»
Отже, антирос╕йськ╕ санкц╕╖ стали законом США. Дональд Трамп трохи покомизився, трохи...


ГРОМАДЯНИН СВ╤ТУ. ЧОМУ ПОРОШЕНКО ЗАБРАВ У СААКАШВ╤Л╤ УКРА╥НСЬКИЙ ПАСПОРТ
Два роки, один м╕сяць ╕ 26 дн╕в. Р╕вно ст╕льки часу колишн╕й президент Груз╕╖ М╕хе╖л Саакашв╕л╕...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 16.06.2017 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#24 за 16.06.2017
ПСЕВДОМУЗЕЙ У ЦЕНТР╤ КИ╢ВА: АФЕРИСТИ ОБ╤БРАЛИ РОДИНУ ВИДАТНОГО АКАДЕМ╤КА ПЕТРА ТРОНЬКА

Ця сумна ╕стор╕я ма╓, швидше, моральний, а точн╕ше аморальний, характер, н╕ж правовий, й наочно показу╓, як спокуса легких грошей ╕ жадоба швидко╖ наживи призводять людей до духовно╖ деградац╕╖.
Важко знайти людину, яка б не знала про врятован╕ за активно╖ участ╕ академ╕ка Петра Тимоф╕йовича Тронька духовн╕ скарби укра╖нц╕в, або не знала про книжки, як╕ редагував ╕ писав академ╕к.
Без переб╕льшення — в╕н ув╕йшов в ╕стор╕ю Укра╖ни як видатний державний ╕ громадський д╕яч.
Довше нього в уряд╕ за вс╕ часи не пропрацював н╕хто: ╕з 1961-го по 1978 роки був заступником голови Ради м╕н╕стр╕в УРСР й в╕дпов╕дав за гуман╕тарну сферу.
Також працював в╕це-президентом Академ╕╖ наук Укра╖ни й б╕льше 20 рок╕в очолював Укра╖нське товариство охорони пам’яток ╕стор╕╖ та культури.
Це йому належала ╕н╕ц╕атива в╕дновлення Успенського собору Ки╓во-Печерсько╖ лаври, Михайл╕вського собору та Золотих вор╕т у Ки╓в╕, музею-запов╕дника «Козацьк╕ могили» на Р╕вненщин╕ та нац╕онального запов╕дника на Хортиц╕.
Це завдяки Петру Троньку ми ма╓мо сьогодн╕ Музей народно╖ арх╕тектури та побуту в Пирогов╕ п╕д Ки╓вом. 
Кр╕м того, Петро Тимоф╕йович був в╕дпов╕дальним редактором понад ста видань, удосто╓ний звання почесного громадянина 13 м╕ст Укра╖ни (у тому числ╕ Ки╓ва та Харкова), мав звання почесного професора близько 20 ун╕верситет╕в Укра╖ни, а за подвижницьку роботу йому було присво╓но звання Герой Укра╖ни.
Ця людина добре знана й за межами Укра╖ни.
До останн╕х дн╕в, а прожив в╕н 96 рок╕в, мав ясну пам’ять, розум ╕ працював зав╕дуючим в╕дд╕лом рег╕ональних досл╕джень ╤нституту ╕стор╕╖ Нац╕онально╖ академ╕╖ наук, одночасно очолюючи Всеукра╖нський фонд в╕дновлення видатних пам’яток ╕сторико-арх╕тектурно╖ спадщини ╕м. О. Гончара. 
Але п╕сля смерт╕ цього видатного укра╖нця знайшлися крут╕╖, як╕ займають поважн╕ посади, й просто обвели навколо пальця родину академ╕ка.
На себе вони переписали обидв╕ квартири Тронька й, по сут╕, привласнили все майно родини, обставивши вс╕ ц╕ оборудки дов╕реностями в╕д ╕мен╕ доньки — Лариси Петр╕вни Тронько. Ц╕ спритники пояснюють, що н╕хто н╕кого не обкрадав, а навпаки — робили благородну справу, створюючи музей академ╕ка Тронька. 
«Музей Тронька – це профанац╕я»
Коли донька академ╕ка вийшла зам╕ж, батьки розм╕няли величезну квартиру в старовинному будинку на колишн╕й вулиц╕ Енгельса, 15 (де була ц╕ла галерея к╕мнат ╕ лише ╖дальня мала площу 45 кв.м,) на дв╕: двок╕мнатну на вулиц╕ Лаврська й чотирик╕мнатну для себе. 
До одн╕╓╖ з осель Лариси Тронько мене запросив в╕домий письменник, народний депутат Укра╖ни ╤-╤╤╤ скликань Дмитро Чоб╕т.
В╕д станц╕╖ метро «Арсенальна», де ми зустр╕лися, до чотирик╕мнатно╖ квартири, що на вулиц╕ Грушевського, 34-а, — рукою подати.
По дороз╕ пан Дмитро розпов╕в, що сам в╕н «музейник» ╕ свого часу вивчив величезну к╕льк╕сть в╕дпов╕дно╖ л╕тератури.
У Бродах зробив ╕з «нуля» Кра╓знавчий музей й б╕льше 10 рок╕в працював його директором.
Там було проведено три республ╕канськ╕ сем╕нари про те, як треба робити музей. Тож у музеях в╕н «дещо» розум╕╓ й може дати фахову оц╕нку ситуац╕╖, що склалася. 
«Музей Тронька» — профанац╕я, це просто знущання, хоча в прес╕ пост╕йно друкують, що то — музей, — емоц╕йно говорив Дмитро Васильович.
— Я хочу, щоб ви на власн╕ оч╕ побачили, що то за «музей». А до оборудок причетний заслужений журнал╕ст Укра╖ни, який, до реч╕, це звання отримав за сприяння академ╕ка Тронька, Анатол╕й Никифорович С╓риков, тепер╕шн╕й головний редактор журналу «Пам’ятки Укра╖ни».
В╕н же ╓ ╕ громадянином Федеративно╖ Республ╕ки Н╕меччина.
А також його друг — громадянин Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ Валер╕й Олександрович Гриценко.
Саме вони удвох робили всю ту «кухню»: оформили нотар╕альн╕ дов╕реност╕, як╕ дають ╖м право розпоряджатися вс╕м рухомим ╕ нерухомим майном родини академ╕ка».
У будинку, що розташований поблизу Мар╕╖нського парку, Петро Тронько мешкав ╕з 1967 року аж до само╖ смерт╕ у 2011-му.
До слова, у ц╕й же буд╕вл╕ жив ╕ його в╕йськовий побратим — Олександр Покришк╕н, радянський?льотчик-ас, перший трич╕?Герой Радянського Союзу, а згодом — маршал ав╕ац╕╖.
Загальна площа помешкання академ╕ка — 128 кв.м, квартира розташована на шостому поверс╕.
Варто наголосити, що л╕фт вм╕щу╓ лише двох ос╕б, ╕ якщо до «музею» г╕потетично прийде чимала група, то люди будуть довго д╕ставатися нагору... 
«У мемор╕альному музе╖ не ч╕пають нав╕ть поб╕лку»
На пороз╕ нас радо зустр╕ли 80-р╕чна донька академ╕ка Лариса Петр╕вна — кандидат техн╕чних наук, яка майже 30 рок╕в очолювала вчену раду науково-досл╕дного в╕йськового, «закритого» ╕нституту автоматики, ма╓ дв╕ вищ╕ осв╕ти, та ╖╖ давня подруга (й фактично член с╕м’╖ родини Троньк╕в) Валентина ╤ршенко, нараз╕ виконавчий директор Всеукра╖нського фонду в╕дтворення видатних пам’яток арх╕тектури ╕м. О. Гончара.
Це фонд, який створив ╕ аж до сво╓╖ смерт╕ очолював Петро Тронько.
Ран╕ше Валентина Михайл╕вна працювала разом ╕з Петром Тимоф╕йовичем у Рад╕ м╕н╕стр╕в. 
У в╕тальн╕ Лариса Тронько почала свою сумну розпов╕дь:
«Мама свого часу дивилася за квартирою (в нас н╕коли не було домогосподарки) — завжди було чисто й акуратно, що створювало неймов╕рний затишок у помешканн╕. ╤, що зараз ╕з нею зробили... М╕й батько був ╕ рибалкою, ╕ мисливцем, тому ран╕ше тут була така в╕тальня, де вис╕ли мисливськ╕ трофе╖. ╤ тут, ╕ в ус╕х к╕мнатах були дор╕жки, килими, а зараз н╕чого цього нема╓. Стояли у в╕тальн╕ плетен╕ ст╕л ╕ два кр╕сла, як╕ також щезли».
╤демо до кухн╕. «Тут був н╕мецький кухонний гарн╕тур — в╕н вивезений. ╤ зам╕сть автентично╖ мемор╕ально╖ реч╕ на його м╕сце поставили шафу-колону (з книжками) ╕з татового каб╕нету в ╤нститут╕ ╕стор╕╖, — веде дал╕ пан╕ Лариса.
— Вивезено також серв╕зи, тар╕лки, ложки… Кр╕м того, в кухн╕, як ╕ в ус╕х ╕нших к╕мнатах, були гарн╕ дубов╕ в╕кна, але ╖х зам╕нили на пластиков╕ та ще й ╕з ролетами».
У розмову втруча╓ться пан Дмитро:
«С╓риков у сво╖х виданнях, зокрема в журнал╕ «Пам’ятки Укра╖ни», цю квартиру рекламу╓ як створений ним музей, та й усно скр╕зь про це розказу╓. А насправд╕ — це профанац╕я музею, бо мемор╕альний музей створю╓ться таким чином, щоб не зачепити жодно╖ реч╕, нав╕ть поб╕лку не м╕няють, х╕ба-що акуратно чистять. Основна засада мемор╕ального музею — зберегти, як ╓, ╕ н╕чого не ч╕пати. У даному випадку все зруйновано й автентичного тут н╕чого не залишилося, починаючи в╕д в╕тальн╕ й зак╕нчуючи спальнею.
Вивезено чимало картин, мебл╕в, книжок. А книжок тут було понад 20 тисяч: найц╕нн╕ш╕ — вивезен╕, а частина сто╖ть спакована «доброд╕ями» у коробки. ╥х Лариса Петр╕вна не хоче ч╕пати, допоки не зак╕нчиться сл╕дство й аби люди побачили, що то за музей».
Нараз╕ пол╕ц╕я, прокуратура ведуть сл╕дство за статтею 190, за частинами 1 ╕ 4 — це шахрайство в особливо великих розм╕рах, а крим╕нальне провадження було в╕дкрите ще в 2014 роц╕ й тягнеться дотепер.
«Музей вкрадених речей»
Заходимо до велико╖ к╕мнати, повн╕стю заставлено╖ коробками з книжками.
Ж╕нки показують дек╕лька книжок, повн╕стю покритих пл╕снявою, — це саме т╕ книжки, як╕ якимось дивом опинилися в сел╕ Веприк, що на Черн╕г╕вщин╕, й «збер╕галися» на горищ╕ в жахливих умовах.
«Ус╕ ст╕ни тут були у книжкових шафах, — розпов╕да╓ Дмитро Чоб╕т.
— Частину книг С╓риков вив╕з ╕ тримав у сво╓му будинку в сел╕ Веприк. ╤ це було виявлено в ход╕ обшук╕в, ус╕ дан╕ було передано в суди. А ось ц╕ книги, що посеред к╕мнати, стоять тут ще з 2014 року, бо напакован╕ книжками коробки було п╕дготовлено «доброзичливцями» для вивезення, але, на ╖х б╕ду, Лариса Петр╕вна саме прийшла й припинила цю вакханал╕ю».
Привернули увагу величезн╕ роги оленя, як╕ лежали поверх коробок ╕, як пояснила донька академ╕ка, були мисливським трофе╓м ╖╖ батька-мисливця.
Промовистою виявилася бирка, прикр╕плена до р╕г: «Вилучено в ход╕ обшуку в╕д 19.09.2014 року за адресою Черн╕г╕вська область, Бобровицький район, с. Веприк, вул. Миру, 36. Сл╕дч╕ ...» — пряме св╕дчення того, що цю р╕ч вивезли з «мемор╕ального музею» у свою приватну хату.
Така ж «доля» сп╕ткала й чимало ╕нших речей ╕з квартири Тронька. 
У наступн╕й к╕мнат╕ Лариса Петр╕вна розпов╕да╓, що ран╕ше тут була ╖дальня, лежав величезний килим, був чималий ст╕л, стояв диван, ст╕ни були «вс╕ян╕» картинами — нараз╕ фактично н╕чого того вже нема╓.
Сл╕дч╕ пишуть, додала пан╕ Лариса, що п╕сля обшук╕в «повернуто» речей, перел╕к яких вм╕щу╓ться на 85 аркушах... 
«На 90-р╕ччя Валентини ╤ван╕вни, у 2009 роц╕, митники подарували ╕кони, — пригадала неспод╕вано Лариса Тронько. — Були серед них ╕ дв╕ велик╕ й дуже хорош╕, як╕, як з’ясувалося, при першому обшуку 2014 року були знайден╕ у... Веприку. А при другому, коли я почала на цю тему розмовляти, ╖х уже там не було». 
«Будинок у Веприку будувався саме п╕сля того, як пропали грош╕ (а це чотири м╕льйони гривень) академ╕ка, — доповню╓ пан Дмитро.
— Чи не дивний зб╕г? Причому С╓риков зараз говорить, що будував не будинок для себе, а музей для Тронька. То виника╓ питання, а ск╕льки ж тих «музе╖в» треба?»
╤ншою «нестиковочкою» ╓ ще один момент.
Як розпов╕да╓ пан╕ Валентина, С╓риков пост╕йно говорить, що у «черн╕г╕вському» Веприку Петро Тронько в╕дпочивав.
Та це не зовс╕м так, бо Петро Тимоф╕йович був у Веприку, але... Фаст╕вського району, що на Ки╖вщин╕, де в╕дкривав садибу видатного укра╖нського композитора Кирила Стеценка. 
«Я той «веприк╕вський музей» називаю «музей вкрадених речей», — резюму╓ донька академ╕ка. 
«Чорна к╕мната»
У спальн╕ Лариса Петр╕вна ледь не розплакалась:
«Найжахлив╕ше для мене ще й те, що в╕н об╕крав маму. В╕н забрав грош╕ з ╖╖ пенс╕йного рахунку, на якому була сума з семизначними цифрами. Вона жодного разу (протягом 40 рок╕в) ╕з призначено╖ пенс╕╖ не брала н╕ коп╕йки, адже чолов╕к добре заробляв. ╤ в результат╕ у парал╕зовано╖, прикуто╖ до л╕жка 95-р╕чно╖ ж╕нки на рахунку залиша╓ться... 100 гривень. Але С╓риков виставив в ╕нтернет╕ пов╕домлення, мовляв, фундац╕я Тронька просить пелюшки, памперси для хворо╖ ж╕нки. Тобто, м╕льйони фактично вкрадено, а просять... Яка вершина цин╕зму!?» 
Заспоко╖вши л╕тню ж╕нку, Дмитро Чоб╕т продовжив невеселу опов╕дь:
«У ц╕й к╕мнат╕-спальн╕ були картини й стара шафа. Зараз тут... нова шафа-купе, яка явно встановлена не для родини Троньк╕в, а для самого С╓рикова, й у н╕й нараз╕ знаходяться... його реч╕. Тобто в╕н робив тут власне помешкання, а не музей». 
«Я С╓рикову його речей не в╕ддаю, допоки в╕н не поверне ус╕х мо╖х!» — дода╓ Лариса Петр╕вна. 
Як з’ясувалося, колись у ц╕й же к╕мнат╕ був ╕ (один ╕з двох) каб╕нет академ╕ка.
Нараз╕ це ╓дина к╕мната, в як╕й «музейниками» зроблено ремонт: ст╕ни обкле╓н╕ темними шпалерами, стелю для звуко╕золяц╕╖ «обл╕плено» п╕нопластом.
Хоча, як наголошувалося вище, у мемор╕альному музе╖ не ч╕пають нав╕ть поб╕лку.
Коли Валентину ╤ван╕вну, дружину академ╕ка, перевезли з дач╕ до Ки╓ва, то пом╕стили в цю «чорну к╕мнату», як нарекла ╖╖ господиня. 
Здивував балкон, на який можна потрапити з ц╕╓╖ к╕мнати, а точн╕ше — частина вир╕заних балясин у ньому. Хто ╕ нав╕що зробив таку небезпечну «реконструкц╕ю»?
Часткову в╕дпов╕дь на це дала Валентина ╤ршенко:
«С╓риков, коли ми були на цвинтар╕, запросив мене в машину, аби в╕двезти в ╤нститут ╕стор╕╖ на урочистост╕ з нагоди вручення прем╕╖, й почав говорити, мовляв, яка Лариса неадекватна, адже ми з Гриценком к╕лька раз╕в ╖╖ в╕дтягували, бо вона хот╕ла з балкона кинутися. Тобто вони вже готували громадську думку, н╕би Лариса на таке здатна...».
╤ не т╕льки, як можна припустити, громадську думку.
Як пригаду╓ Лариса Тронько, ╖й привозили р╕зн╕ таблеточки, «в╕там╕нчики», в╕д яких згодом почалися страшн╕ головн╕ бол╕.
«Ран╕ше це була к╕мната мо╖х бабусь. П╕сля ╖х смерт╕ — каб╕нет мого батька. Колись тут була ст╕нка, яку в╕н замовив на фабриц╕ ╕мен╕ Боженка. Були тут ще два кр╕сла й журнальний ст╕л, — дода╓ пан╕ Лариса.
— ╤ коли я при╖хала вперше п╕сля двох рок╕в ╕ побачила вс╕ ц╕ зм╕ни, мен╕ стало зле!.. Зараз тут сто╖ть одна шафа-купе, яко╖ н╕коли не було. Натом╕сть частина автентичних речей опинилася у Веприку, а решта зникли нев╕домо де».
Виявля╓ться, свого часу також ╕шлося про створення мемор╕ального каб╕нету ╕ в ╤нститут╕ ╕стор╕╖ Укра╖ни, де Тронько пропрацював 30 рок╕в. «Але «налет╕в» С╓риков — усе зв╕дти, до тр╕сочки, вив╕з, — розпов╕да╓ Валентина Михайл╕вна.
— Мен╕ в╕н казав: «Не втручайтесь! Це працю╓ фундац╕я». П╕сля цього про музей-каб╕нет уже не йшлося». 
«По «наш╕й» крим╕нальн╕й справ╕ нараз╕ працю╓ четвертий сл╕дчий»
╤демо до останньо╖ к╕мнати, в як╕й, як кажуть пан╕ Валентина та пан╕ Лариса, певний час жив С╓риков. «Зверн╕ть увагу, — говорить Дмитро Чоб╕т.
— Тут сто╖ть масажний ст╕л, який в╕н купив для себе. Це св╕дчення того, що збирався жити тут «довго ╕ щасливо». Куплено й музичний центр для «музею»...»
«У ц╕й к╕мнат╕ ран╕ше був ще один каб╕нет батька, але вже у закарпатському стил╕, — розпов╕да╓ Лариса Тронько. — В╕н з’╓днувався з сус╕дньою к╕мнатою. Але то все переробили, перемурували. Нав╕що? Тут також автентичн╕сть збереглася не б╕льше н╕ж на 50 %. Колись на цих поличках, як╕ вц╕л╕ли, були р╕зн╕ сувен╕ри. Якось ансамбль В╕рського виступав у Бразил╕╖, президент ц╕╓╖ кра╖ни подарував мо╓му батьку сомбреро «Б╕ле золото» — згодом воно зникло. Олег Попов подарував портрет ╕з п╕дписом — теж зник.
Дресирувальниця тигр╕в ╤рина Бугримова подарувала стек — ╕ його нема. Тато з мамою були великими вбол╕вальниками ки╖вського «Динамо», ╕ якось команда подарували ╖м м’яч ╕з п╕дписами — в╕н також пропав. Козацький генерал-осавул подарував татов╕ форму й козацьку шаблюку — куди все под╕лося? Як мисливець, тато мав ун╕кальну рушницю (французько╖ ф╕рми, як╕й б╕льше 100 рок╕в), ц╕на ╖╖ близько 1 м╕льйона долар╕в. Теж зникла. Не стало й подарованих Папою Римським золотих запонок. А ск╕льки пропало «по-др╕бницях» речей...»
В╕дверто кажучи, я н╕як не м╕г зрозум╕ти, як усе-таки можна було п╕дписувати доручення, що давали право розпоряджатися ус╕м рухомим ╕ нерухомим майном, за великим рахунком, малознайомим людям?..
╤ в мене склалося враження, що пан╕ Лариса й сама до к╕нця не може втямити, як ╕ чому свого часу на таке п╕шла.
«Я працювала в ╕нститут╕ автоматики зранку й до ноч╕. У тата на робот╕ фактично не була жодного разу. Н╕кого з╕ сп╕вроб╕тник╕в не знала, — пригаду╓ Лариса Петр╕вна. — ╤ ось у 2011 роц╕, коли батька ховали з в╕йськовими почестями (в╕н льотчик-винищувач), то в день прощання з ним у клуб╕ Кабм╕ну до мене п╕дходить якийсь чолов╕к ╕ каже: «Я Анатол╕й», оце й було мо╓ перше знайомство ╕з С╓риковим. Пот╕м почалися дзв╕нки, мовляв, що треба, яка необх╕дна допомога. Пот╕м же на 40 дн╕в по тату С╓риков вже при╖хав ╕з Гриценком (а з ним в╕н скр╕зь ╖здив) ╕ почав «активно працювати»... На той час маму я в╕двезла на дачу, бо вона була лежача, й обидв╕ квартири були закрит╕, стояли «на охорон╕».
Почались дзв╕нки, зустр╕ч╕. Мабуть, через св╕й стан яко╖сь розгубленост╕ я пов╕рила у розпов╕д╕ С╓рикова, що в╕н був учнем батька й н╕бито м╕й тато запов╕дав йому, аби п╕сля смерт╕ Анатол╕й допомагав ╕ мам╕, ╕ мен╕, а кр╕м того, буц╕мто батько мр╕яв, щоб у ц╕й квартир╕ створили музей, щоб була фундац╕я його ╕мен╕. Хоча мен╕ тато н╕коли н╕чого под╕бного не говорив (подумала, може, батьку було незручно про це мен╕ казати). Тож сл╕по пов╕ривши С╓рикову, вир╕шила все робити, «як тато хот╕в». 
╤ от засновниками Фундац╕╖ Героя Укра╖ни Петра Тронька, яка ма╓ статус благод╕йного фонду, стала я (член правл╕ння), моя мама й С╓риков. Але оск╕льки я була пост╕йно з мамою на дач╕, то фактично вс╕ повноваження в╕ддала Анатол╕ю». 
Подруга Лариси Петр╕вни, пан╕ Валентина, дода╓:
«Чому пов╕рила?.. Усе життя Лариса жила за «ст╕ною» батька — в╕н усе брав на себе. Адже п╕д час евакуац╕╖ його молодша двор╕чна донька померла й усю свою любов батьки перекинули на Ларису. Тож у житт╕ особливих проблем Лариса Тронько не мала й раптом у 74 роки вона в╕дчула беззахисн╕сть — опора рухнула з╕ смертю батька. Саме в цей час ╕ «п╕дл╕з» С╓риков з╕ сво╓ю «допомогою», узявши н╕бито на себе увагу й турботу про Ларису». 
Траг╕ком╕чним ╓ й те, як зазнача╓ Дмитро Чоб╕т, що С╓риков нотар╕ально зав╕рив сам соб╕ доручення, н╕би в╕н, як кращий учень академ╕ка, буде представляти Фундац╕ю Тронька в Н╕меччин╕ з правом в╕дкриття рахунк╕в й, в╕дпов╕дно, збирання кошт╕в.
«╤ це брехня, бо в╕н н╕коли не був його учнем, а був лише сп╕вроб╕тником, — обурено додав пан Дмитро. — Кр╕м того, в╕н присво╖в увесь арх╕в Тронька й ╕нтенсивно використову╓ ц╕ документи у сво╓му журнал╕». 
«Партбос» Суслов ненавид╕в великого укра╖нця
Неспод╕вано пан╕ Лариса згадала про те, що 6 листопада 1943 року машина з ╖╖ батьком в’╖хала до Ки╓ва одразу за такими «китами», як Хрущов, Довженко та Жуков.
╤, виявля╓ться, що Михайло Суслов, який був другою людиною в епоху правл╕ння Леон╕да Брежн╓ва в державно-парт╕йн╕й ╕╓рарх╕╖ СРСР, страшенно ненавид╕в Петра Тимоф╕йовича за укра╖нську мову, за вишиванку.
«У 1965 роц╕ батько вперше в ╕стор╕╖ на асамбле╖ ООН виступав укра╖нською мовою. А за в╕дстоювання музею на Хортиц╕ наша с╕м’я взагал╕ вис╕ла на волосинц╕ — могли вислати до Сиб╕ру», — згаду╓ Лариса Петр╕вна. 
Ще одним штрихом до портрета великого укра╖нця ╓ те, що державна дача в Конч╕-Засп╕ була вид╕лена для пожитт╓вого користування Троньку (його сус╕дом був Володимир Литвин), ╕ Петро Тимоф╕йович чи не ╓диний ╕з «небожител╕в», як╕ там мешкав, хто ╖╖ так ╕ не викупив та не приватизував».
Продовжуючи опов╕дь, Лариса Тронько сказала:
«Коли ми були з мамою на дач╕, нам привезли туди нагороди батька. Але я переживала, що зв╕дти вони можуть пропасти. Тож зателефонувала С╓рикову, дала ключ╕ в╕д квартири, сейфа й попросила татов╕ ордени, важлив╕ документи покласти в сейф. Як згодом з’ясувалося, п╕сля цього з сейфа зникло все, в тому числ╕ мамин╕ й мо╖ коштовн╕ прикраси, д╕аманти. Б╕льше того, «завдячуючи» одн╕й сво╖й подруз╕, яка розхвалювала «пом╕чник╕в», я дозволила ╕ С╓рикову, ╕ Гриценку жити у квартир╕.
Оця моя в╕ра людям, а ще стан, викликаний вживанням л╕к╕в (до слова, зараз роблять анал╕зи тих л╕к╕в), як╕ мен╕ привозив С╓риков, ╕ призвели до фатально╖ помилки з п╕дписуванням оцих дов╕реностей. У мене почалися страшн╕ головн╕ бол╕, хоча ран╕ше н╕чого под╕бного не було. П╕сля двох рок╕в перебування на дач╕ я повернулася з мамою до Ки╓ва ╕, як голова Фундац╕╖, почала вимагати повного зв╕ту щодо витрачених кошт╕в фонду. 
Кажу: «Мене люди про це запитають, наприклад, К╕нах, який скинув на фонд 70 тисяч гривень на цей музей…» Але зв╕ту я так ╕ не отримала. Б╕льше того, згодом нав╕ть знайшлися листи, як╕ розсилали по вс╕й Укра╖н╕ (нав╕ть митрополиту Володимиру) з «мо╖м» п╕дписом, у яких я н╕бито прошу грош╕ на пам’ятник татов╕ (хоча пам’ятник уже був оплачений ╕ стояв у 2012 роц╕)».
Аби було зрозум╕лим, зв╕дки у родини Троньк╕в немал╕ заощадження, донька академ╕ка розпов╕ла, що при Союз╕ вона отримувала до 2?000 карбованц╕в.
А ╖╖ батько отримував стипенд╕ю (12 тисяч гривень на м╕сяць, яка не обкладалася податками) як почесний професор Харк╕вського ун╕верситету ╕м. Карамз╕на.
А ще в╕д мер╕╖ Харкова як почесному громадянину щом╕сяця надходило 6 тисяч гривень.
Йшла доплата за звання академ╕ка — 14 тисяч, пенс╕я — 20 тисяч, в ╤нститут╕ ╕стор╕╖ мав платню 12 тисяч.
А життя Петро Тронько в╕в скромне.
За сво╖ грош╕ видавав книжки, але пот╕м отримував за них гонорари.
Ус╕ надходження приходили на р╕зн╕ рахунки в р╕зн╕ банки.
«Ус╕ ц╕ накопичення, — сказала, завершуючи розмову Лариса Петр╕вна, — знят╕ мо╖ми «благод╕йниками» за дорученням».
Дуже шкода, що к╕нця-краю ц╕й ╕стор╕╖ не видно, адже суди тягнуться трет╕й р╕к посп╕ль.
╤ п╕д зав╕су життя л╕тня людина зам╕сть душевного спокою живе у пост╕йному стресовому стан╕: з одного боку, нар╕каючи на сво╖х кривдник╕в, а з ╕ншого — картаючи себе за певну дитячу на╖вн╕сть, дов╕рлив╕сть ╕ в╕ру в добр╕ нам╕ри сторонн╕х людей.
Показовим ╓ й те, що в наш╕й кра╖н╕ добитися справедливост╕ не може нав╕ть донька знаменитого батька.
То чи може розраховувати на правосуддя звичайна людина, яка стала жертвою шахра╖в та аферист╕в?

Тарас ЗДОРОВИЛО
http://umoloda.kiev.ua/number/3173/188/112604/

На фото: Лариса Тронько з батьк╕вським мисливським трофе╓м; А. С╓риков (праворуч) з гендиректором Нац╕онального газетно-журнального видавництва А. Щекуном
***

P.S. в╕д «КС»:
Про "культуриста" С╓р╕кова, котрий прийшов "кермувати" у п╕дконтрольне М╕н╕стерству культури Нац╕ональне газетно-журнальне видавництво ╕ якому колектив висловив недов╕ру, м╕н╕стр╕в Нищука та Кириленка неодноразово попереджали ще у 2014-15-роках. Чому вони його покривають?!
Див╕ться –
https://www.facebook.com/газета-Кримська-св╕тлиця-192473467490932/

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 16.06.2017 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18694

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков