Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 26.03.2004 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#13 за 26.03.2004
ІВАН МАЗЕПА ТА УКРАЇНСЬКИЙ АБСОЛЮТИЗМ
Сергій ПАВЛЕНКО.

20 березня 1639 року - 365 років тому народився гетьман Іван МАЗЕПА

Гетьманщина як автономна держава у складі Московії впродовж 1687 - 1708 рр. зазнала досить значних реформаторських трансформацій. Відбулося не тільки розширення її кордонів, збільшення кількості війська, але й зміцнення органів управління, закріплення за козаками, провідним старшинським станом великих земельних площ, самоврядне забезпечення життєдіяльності українських владних інституцій гнучкою формою стягнення зборів, податків. При цьому вищезгадане не стало прямим відголосом змін, пов'язаних із впливом Петра І на підлеглу йому територію. Навпаки, московські мілітаристські реформи потребували значних економічних, людських ресурсів, а тому послаблювали потенціал Гетьманщини за рахунок майже щорічного відволікання козаків на військові кампанії, будівництво російських фортець, дармові заготівлі провіанту для московських полків. Агресивний натиск російського абсолютизму великою мірою нейтралізувався в Україні посиленням влади гетьманату, авторитетністю її лідера.

"ДО НАС УДАРЯЙТЕСЯ"

Роль особи Івана Мазепи у цьому захисному процесі є домінуючою. Гетьман після Коломацького перевороту 1687 р. отримав повноваження, систему влади, які ще за його попередників базувалися на декларативних демократичних засадах. З одного боку, звичаєве право Запорозької Січі вважалося законом - ідеалом для козацької держави, з іншого - дотриматися його було неможливо через залежність Гетьманщини від Московії, непристосованість вироблених правил козацького військово-табірного життя до умов адміністративно-територіального господарювання.
Початкування гетьманування І. Мазепи засвідчує його данину давнім демократичним традиціям козацтва. Отримавши булаву, він звернувся до старшого і молодшого товариства з пропозицією утримувати на Лівобережній Україні спокій. "...Й в потребах своїх всіх до нас ударяйтеся, - зазначав гетьман в універсалії, - а прихилност нашу мітимете".
У багатьох полках відроджується ритуал виборності полковників. Царські урядовці ще в 1688 р., як писав у своєму щоденнику П. Гордон, "вважали за доцільне, щоб як можна більше полковників різним чином і шляхом ставали незалежними від гетьмана і тим самим не дозволити, щоб гетьман мав такий авторитет і таку владу, які мав попередній [гетьман]".
Цим замірам за життя І. Мазепи не судилося збутися. У правовому полі Гетьманщини 1687 - 1708 рр. активізувалась традиційна демократична інституція старшинської ради, але поряд із цим позиція гетьмана у вирішенні справ була домінуючою і визначальною.
Під час Бендерської комісії, яка мала з'ясувати після смерті І. Мазепи належність і правоспадкоємність залишеного в обозі скарбу, старшина зазначала, що "всупереч давнім законам гетьман панував на Україні самовладно". Такий спосіб правління диктувався тогочасними реаліями. Авторитаризм протистояв ідеалізму за зразком запорозького буття, яке в умовах автономної держави несло дестабілізуючий фактор. Андрій Войнаровський, виправдовуючи на Бендерській комісії гетьмана за самовладність, зауважував, що у полках "інакше було б два або три полковники в одному році". При сліпому копіюванні запорозьких демократичних традицій владні інституції у гетьманаті не мали б сталого характеру, дуже залежали б від настроїв козаків. На такому тлі переваги б мали популізм, авантюризм, фінансова вигода, а не знання та професіоналізм державців-чиновників.

ВІТАННЯ В ПАРИЖ

Іван Мазепа де силою волі, де диктатом, де авторитетом посади встановив тотальний вплив в очолюваному ним суспільстві. Команда співпрацівників, оточення гетьмана добирались ним у першу чергу як відданий персонал, для якого його думка, воля були визначальні. При цьому перевага віддавалася освіченим кандидатам, здібним давнім приятелям - дорошенківцям, родичам, своякам. Як нам видається, він змушений був це робити не тільки у зв'язку з природним острахом втратити високе становище, а й через глибоке переконання у правильності саме таких дій, орієнтованих на створення сильної влади в інтересах України.
Французький посол Жан де Балюз, побувавши 1704 р. в Батурині, дав для історії важливе свідчення, яке проливає світло на управлінські ідеали гетьмана: "Що особливо було мені приємне - це почуття пошани, що принц Мазепа виявив до особи Його Величності (Людовика XIV. - Авт.), про якого багато розпитував мене та якому просив засвідчити свою пошану й відданість. Це була не тільки звичайна куртуазія, питома п. Мазепі, вона відповідає, видко, дійсності: у залі його замку, де висять портрети чужоземних володарів, на найвиднішому місці знаходиться гарний портрет Його Величності".
Людовик XIV народився у 1638 р. Отже, з Мазепою, який з'явився на світ 1639 р., він був практично ровесником. Вони бачились на офіційному прийомі у Луврі під час святкування Піренейського миру 1659 р. Перебуваючи тоді з польськими урядовцями у Парижі, паж польського короля міг пізніше порівняти позитиви сильної влади правління Людовика XIV зі слабким місцем демократії Я. Казимира. Згодом І. Мазепа навчався у Франції, а в роки гетьманування цікавився французькою політикою, отримуючи з Парижа газети. Прикметною особливістю політики Людовика XIV є абсолютне підкорення йому всіх сфер життя країни. Франція за довгий час правління Людовика XIV зміцніла економічно, стала сильною європейською державою. І цей результативний на той час приклад самовладдя, жорсткого контролю, слухняності чиновництва не міг не імпонувати
І. Мазепі, який ще в спудейські роки штудіював авторитетний твір ХVI століття - "Володаря" Нікколо Макіавеллі й у 1687 - 1708 рр. брав на озброєння чимало його постулатів.

"ОТЧИЗНУ СВОЮ РАТОВАТИ"

Авторитарна ідеологія як орієнтир гетьмана у реальному житті Гетьманщини, проявляючись переважно у жорстких методах керівництва, доборі і розстановці кадрів, вимушено, конфліктно співіснувала з традицією звичаєвого права автономії. Неслухняне Запорожжя, свавільний Семен Палій не вписувались у державницьку доктрину абсолютизму. Сильний, впливовий Батурин вступав у закономірну конфронтацію з корисливими, ситуаційними інтересами запорожців, фастівського полковника. Існування в міцніючій автономній державі ще двох автономних міні-державок, які орієнтувалися у залежності від ситуації, вигоди то на Польщу, то на Московію, а гетьманській владі підкорялися з певними застереженнями, суперечило в цілому інтересам України. І. Мазепа прагнув централізувати всі козацькі, охотницькі формування, інстанції на українських теренах під своєю булавою.
Авторитарне правління автономії все ж підпорядковувалося не тільки особистим інтересам, амбіціям І. Мазепи. Старшини запитували Карла ХІІ після смерті гетьмана, чи не ділився останній думками, "на яких основах почав він здвигати цю велику будівлю (державу. - Авт.), в якому устрою хотів поставити нашу батьківщину, звільнивши її від московської неволі й тиранства, за якими законами задумував скріпити ненарушеність запорозького війська?". Відповідь на ці запитання час не зберіг, але частково їх знаходимо у доносі В. Кочубея, який зафіксував фразу, сказану гетьманом кільком полковникам: "Може, Ваш Мосць, разуміете, же я гетман, наміраю гетманство взити на Войнаровского, то не есть так; я того не желаю. Вольно Ваш Мосцем будет, кого хотіти змежи себе обрати на той уряд, а Войнаровскій и без того на своем отчизном кутку й на моем собраніи может виховатися; а того уряду я й тепер вам готов уступити". А коли отказали: "Боже, того не дай, а бысмо оного міли пожадати!" повторив тое: "Коли хто есть межи вами, жебы в сей час смогл отчизну свою ратовати, то я тому уступлю; а естли на мене той тяжар еще, взвикли мні будучи, полагаете, то извольте мене слухати й на мой повод смотрите!" Тобто жорсткість, дистанційність у стосунках з підлеглим оточенням, авторитарність як система у Гетьманщині запроваджува-
лись І. Мазепою у першу чергу з метою "отчизну свою ратовати". У тексті присяги, даної війську, як згадували мазепинці, І. Мазепа клявся "воювати з москалями так довго, доки не визволиться наша малоросійська отчизна й запорозьке військо від деспотичного московського ярма й наші закони та свободи з побільшенням не повернуться до давнього стану".

НА СТОРОЖІ ДЕРЖАВНОСТІ

Авторитарний метод правління, яким послуговувався гетьман, терпляче зносило, але не схвалювало найближче оточення. "Пакти Конституції законів та вольностей Війська Запорозького" (або так звана Конституція Пилипа Орлика), прийняті 10 травня 1710 р. у Бендерах при обранні нового гетьмана, - своєрідна старшинська альтернатива попередній практиці абсолютизму. Хоча автори законодавчого документа з пошаною ставилися до І. Мазепи й називали роки його керманування "днями... видатного гетьманату", однак зазначали, що "дехто з колишніх гетьманів, наслідуючи деспотичне московське правління, зухвало намагався привласнити собі, всупереч праву й рівності, необмежену владу". Натяк тут вчувається як на І. Самойловича, скинутого з гетьманування  старшиною за зверхність, амбіційність, зловживання, так і на І. Мазепу, який сповідував принципи жорстокої дисципліни, вимогливості до підлеглих, втаємниченості своїх дій.
Пакти Конституції обмежували права нового гетьмана і водночас піднімали роль старшинського оточення. Генеральна старшина фактично перебрала на себе обов'язки московського царя, без дозволу якого гетьмани не мали права вести зносини з іноземними державами, знімати з посад полковників, починати військові акції. Однак підконтрольність гетьмана являла собою зовсім інший, якісно новіший тип взаємостосунків. Він покликаний був стояти на сторожі безпеки державності України.
Зрозуміло, що ці старшинські ідеали оточення І. Мазепи могли б реалізуватися лише у вільній країні, без якої їхня дія лише ослабила б інституції гетьманства, оскільки применшення влади гетьмана було на руку російській верхівці.
Початок XVIII ст. - енергійна зміна форм абсолютизму в Московії у бік їх уніфікації, зміцнення. В адміністративні військові реформи Петра І не вписувався гетьманський устрій козацьких вольностей України. Французька дипломатія у 1703 р. мала у своєму розпорядженні таємний проект царя щодо знищення козаччини та колонізування Гетьманщини. Гетьман через своїх довірників у Москві мав інформацію про плани О. Меншикова, царя. "Знаю я сам барзо добре, что они и о вас думают и о мні, - говорив він наближеним, - хотят меня уконтентовать княжением римскаго государства, а гетьманство взять, старшину всю выбрать, городы под свою область отобрать и воевод или губернаторов в них постановить; а когда бы спротивилися, за Волгу перегнать и своими людми Украйну осадить".
У 1708 р. розпочався поділ Росії на губернії, ще раніше почала формуватись регулярна армія (у 1699 р. сформовано 29 полків за німецьким зразком). Явний наступ російського абсолютизму на автономні інституції Гетьманщини був зірваний походом Карла ХІІ, переходом І. Мазепи на бік шведів. Навіть поразка української справи зупинила цей процес на багато десятиліть - оскільки Петро І, його оточення після 1709 р. не наважилися зруйнувати козацький лад, побоюючись спалаху опору в Україні.
Український абсолютизм, таким чином, став на перешкоді російському абсолютизму. Перший не міг виграти через свою підпорядкованість, але він на тому етапі історичного розвитку мав позитивне значення для України. Подальша слабкість гетьманського управління, хиткість становища наступних гетьманів призвели наприкінці XVIII ст. до безперешкодного усунення ознак державності на українських теренах.

м. Чернігів.
("Українське слово").

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 26.03.2004 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1858

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков