Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2491)
З потоку життя (5575)
Душі криниця (3163)
Українці мої... (1407)
Резонанс (1397)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1599)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (233)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
В╤ДНОВЛЕННЯ ТЕРИТОР╤АЛЬНО╥ Ц╤Л╤СНОСТ╤
- От, знову в╕н з╕ сво╖м «купи слона»! - скаже хтось. - А чи потр╕бен нам той слон?...


«КРИМИЛОСЬ» НАМ УС╤М ТУТ ДАВНО…
Не можу назвати те, що почула – просто п╕снею. Н╕, це не п╕сня, це - крик душ╕, крик за...


ЧОМУ НЕ ВАРТО ПОР╤ВНЮВАТИ КАТАЛОН╤Ю З ДОНБАСОМ ЧИ КРИМОМ
Таке пор╕вняння, скор╕ше, ╓ ман╕пулюванням ╕нформац╕╓ю.


СУД (ч. II)
Як поведе себе укра╖нський суд в ц╕й справ╕ скоро д╕зна╓мось, адже зас╕дання в╕дбудеться вже ц╕╓╖...


«АЩЕ СМЕРДЪ УМРЕТЪ ЗАДНИЦА КНЯЗЮ»
Суд не люблять. Його уникають. А проте ж, навряд чи хто наважиться поставити п╕д сумн╕в...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 19.05.2017 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#20 за 19.05.2017
«Н╤ЯКО╥ КРИМСЬКОТАТАРСЬКО╥ АВТОНОМ╤╥»?

Останн╕м часом все част╕ше спада╓ на думку, що наше сусп╕льство, як би те не було сумно визнавати, нагаду╓ засмикану життям людину, яка реагу╓ на те, що з нею в╕дбува╓ться, суто рефлекторно – не анал╕зуючи причин свого сьогодн╕шнього г╕ркого становища, ╕ дал╕ пов’язуючи сво╖ спод╕вання на вих╕д з нього з зашкарублими уявленнями, запрограмованими ще за есересер╕╖, як╕ дехто св╕домо чи несв╕домо п╕дживлю╓.
В сумну р╕чницю виселення киримли з Криму, пригадуючи, що ╓ на св╕т╕ цей багатостраждальний народ, ми робимо, як тепер модно казати, як╕сь ╕венти, в пер╕одиц╕ з’являються принаг╕дн╕ статт╕, на рад╕о- телепрограми запрошують член╕в Меджл╕су. Але все те сприйма╓ться широким загалом якось – не сказати байдуже – скор╕ше формально. Мина╓ 18 травня - ╕ кримська б╕да знову в╕дсува╓ться кудись на задв╕рки сусп╕льно╖ св╕домост╕, бл╕дне, губиться на фон╕ незчислених б╕д, як╕ випали на долю нац╕╖. Та й то, сказати, – х╕ба мало согодн╕шн╕х проблем, як╕ печуть нам куди болюч╕ше за ту давню та й не нашу б╕ду? Не нашу…
Он вже й деяк╕ укра╖нськ╕ корихве╖, бездумно засм╕чуючи св╕дом╕сть сво╖х шанувальник╕в щедро зас╕юваними серед укра╖нц╕в зернами геб╕стського бур’яну, в╕дхрещуються в╕д Криму. Заявляють про те в╕дкрито, не соромлячись. Чи не так само двадцять рок╕в тому сов╓цько-кримськ╕ чиновники в╕дхрещувались в╕д вц╕л╕лих виселенц╕в та ╖хн╕х нащадк╕в, що верталися ╕з заслання довжиною у п╕встол╕ття?
А були ж письменники, може, й не так╕ титулован╕, не так╕ лощен╕, не так╕ звикл╕ до телекамер ╕ яскравого св╕тла соф╕т╕в, як╕, проте, набагато тонше в╕дчували життя, докладалися, як могли, утверджуючи укра╖нський Крим, щиро рад╕ючи, при тому, поверненню киримли на землю пращур╕в. ╤ як тут не згадати наших, почилих нин╕, кримських поет╕в Данила Кононенка та Ореста Корсовецького! Кожен бачить св╕т в м╕ру дарованих Богом в╕дчутт╕в. Хтось бачить лише чужий йому скацаплений Крим, а хтось прир╕с до нього серцем так, що не розлучився з ним ╕ п╕сля смерт╕…
Ось лише один коротенький в╕рш мого доброго знайомого пана Ореста, який в╕н читав мен╕ колись у сво╖й т╕сн╕й квартирц╕ на берез╕ бухти Вузько╖. Торкн╕ться його вашим поглядом, м╕й читачу – в ньому гаряче дихання напо╓ного запахами полину та чебрецю кримського степу, в ньому бринить рад╕сть ╕ сум киримли, що, мов лелеки з вир╕ю, вертають нарешт╕ до зарослих будяками п╕дмурк╕в д╕д╕вських осель, до здичав╕лих абрикосових садк╕в, насаджених ╖х мозолястими руками. В╕дчуйте непомильним серцем сво╖м цей ╕стинний, неп╕дробний Крим.

Орест Корсовецький
ЧОКРАК

В степу м╕раж╕ плавляться,
Пашить сухий бур’ян.
В яку дорогу правляться
Ган╕, Гафур, Асан?
Шляхи травою схован╕...
Утоптан╕ стежки...
В╕дмалку в путь рихтован╕
Ступаст╕ парубки.
В╕дмалечку полюблене,
Втонуло в дикий мак
Село давно погублене,
Розвалений Чокрак.
Шляхи, давно не торен╕,
Д╕д╕вськ╕, возов╕...
Прапрад╕д╕вськ╕ корен╕
Глибоко в мурав╕...
Шляхи, давно не ходжен╕,
В густому полин╕...
╤дуть не тут народжен╕
Гафур, Асан, Ган╕.
На картах не позначене,
╥м кроку набавля
Чокрак, село не бачене —
Св╕й край, своя земля.
Минають пляж╕ знадлив╕,
Де п╕ниться лазур,
До р╕дного пожадлив╕
Ган╕, Асан, Гафур.
М╕раж╕ розпливаються,
╤ йдуть татари, йдуть.
Верта-а-ються! Верта-а-ються!
Легка-хай-буде-пу-у-ть!

На в╕дм╕ну в╕д цього в╕рша, який – я певний того – переживе не одне покол╕ння, ╓днаючи укра╖нц╕в та киримли, наш╕ неймов╕рн╕ владц╕, хоробро воюючи з колорадськими стр╕чками, безстрашно зносячи голови комуняцьким ╕долам, перейменовуючи вулиц╕, села ╕ нав╕ть м╕ста, так ╕ не спромоглися за три роки н╕бито про╓вропейсько╖ влади н╕ ухвалити закон про кор╕нн╕ народи, н╕ визначити на законодавчому р╕вн╕ статус киримли, н╕ ухвалити нарешт╕ закон про нац╕онально-територ╕альну автоном╕ю. Законопроект, щоправда, вже заре╓стровано у Верховн╕й Рад╕. Б╕льше того, створено конституц╕йну ком╕с╕ю, яка ма╓ внести в╕дпов╕дн╕ зм╕ни до Конституц╕╖ Укра╖ни, аби уможливити його ухвалення. ╤ все б н╕чого, якби не актив╕зац╕я тих, хто з великою пересторогою ставиться до того, аби киримли, хоча б частково – бо ж автоном╕я то не окрема держава – почувалися господарями у сво╓му дом╕. ╥х зал╕зобетонним аргументом ╓ статус Укра╖ни як ун╕тарно╖ держави. Але ж, панове, х╕ба Крим не був автоном╕╓ю упродовж б╕льш н╕ж двадцяти рок╕в перебування у склад╕ ун╕тарно╖ укра╖нсько╖ держави, притому, автоном╕╓ю не кор╕нного народу, а територ╕альною автоном╕╓ю, створеною на догоду Москов╕╖? Х╕ба ми, наша влада, не вважали те прийнятним, попри явн╕ сепаратистськ╕ теч╕╖, як п╕дводн╕, так ╕ видим╕ неозбро╓ним оком? Але ж як тод╕, так ╕ тепер багатьох ляка╓, що принаймн╕ якась частина владних повноважень в Криму перейде до представник╕в кор╕нного народу. ╤ якби ж то на ту хворобу страждали лише в╕дверт╕ манкурти чи недалек╕, неосв╕чен╕ люмпени з м╕цно впаяними ще з совкових час╕в ксенофобськими забобонами, яких серед укра╖нц╕в н╕коли не було багато, але ж ╖╖ бацилами вражена чимала частина укра╖нських владц╕в.
Не вс╕ ризикують висловлюватись в╕дверто, але пасивний мовчазний спротив важко не пом╕тити. Саме в╕н ╓ головною причиною того, що згадан╕ закони ╕ дос╕ не ухвален╕. Найб╕льше вража╓ ╕нф╕кован╕сть тою хворобою деяких землячк╕в, що змушен╕ були полишити Крим, вт╕каючи в╕д «русского мира». Хто-хто, а вони мали б дуже добре розум╕ти, що справжньою загрозою для ╖х кримського дому в межах Укра╖ни ╓ зовс╕м не прагнення справедливост╕ з боку киримли. Тим б╕льше, п╕сля такого жорсткого уроку. Схоже, дехто з них ще й дос╕ не усв╕домлю╓, що того Криму, з ус╕ма його принадами ╕ вадами, Криму, в якому хтось народився ╕ вир╕с в третьому покол╕нн╕, а ╕нш╕ прожили б╕льшу чи меншу частину свого життя, Криму, в якому кохали ╕ народили д╕тей, вже н╕коли не повернути. Це так само, як неможливо дв╕ч╕ ув╕йти в одну й ту саму р╕чку. Все зм╕нилося. Спроба Москов╕╖ повернути п╕востр╕в у часи есересер╕╖ доводить те з ус╕╓ю очевидн╕стю.
Що ж буде? Буде ╕нший Крим – ще б╕льш принадний, заворожуючий, чар╕вний, багатооб╕цяючий, в╕дкритий св╕тов╕ – Крим, де кор╕нний народ посяде нарешт╕ сво╓ належне м╕сце. Не в╕дхрещуймось в╕д нього!
Не в╕дхрещуймось ╕ не вбиваймо сво╖ми недолугими, непродуманими, щонайменш, висловлюваннями клина м╕ж нами. Мовлю це не просто так. На початку тижня в Мереж╕ з'явилася стаття одного вп╕знаваного ки╖вського кримчанина. Висловлен╕ в н╕й думки, якби вони йшли в╕д перес╕чного громадянина держави Укра╖на, зв╕сно ж, мали б право на ╕снування. Ц╕ ж думки з-п╕д пера чиновника виглядають геть по-╕ншому: нефаховими, суперечливими, недалекоглядними щонайменше. Найг╕рше ж те, що в деяких моментах висловлювання чиновника вносять сутт╓вий розкол м╕ж укра╖нцями та киримли.
Ключовою думкою згадано╖ статт╕ ╓ заперечення права киримли на нац╕онально-територ╕альну автоном╕ю. Натом╕сть автор позиц╕ону╓ себе переконаним приб╕чником переведення Криму в статус перес╕чно╖ област╕, як це було колись за Союзу. Думка ця, ще чотири роки тому, безперечно, мала б право на ╕снування. Але не сьогодн╕. Надто багато зм╕нилося з того часу. ╤ не пом╕тити того може лише сл╕пець.
Власне, нав╕ть сьогодн╕ ми мали б моральне право говорити про майбутн╓ Криму, як перес╕чно╖ област╕ в склад╕ Укра╖ни, якби в╕д початку Незалежност╕ укра╖нська держава проводила мудру, далекоглядну пол╕тику щодо киримли, як╕ поверталися додому, якби в 2014 роц╕ нездари в╕д укра╖нсько╖ влади не здали Крим загарбников╕ без жодного опору. Адже, нагадаю, здано було не просто якусь опосередковану територ╕ю з енною к╕льк╕стю всетерплячих укра╖нських громадян, певна частина яких д╕йсно бажала при╓днання до Москов╕╖. Здано було батьк╕вщину кор╕нних народ╕в Криму: кримчак╕в, кара╖м╕в, киримли – п╕востр╕в, на якому сформувалась кримськотатарська нац╕я, де вона створила свою потужну державу, яка ╕снувала упродовж стол╕ть. Здано було Край, до якого виселен╕ за його меж╕ кримц╕ прагнули повернутися упродовж рок╕в ╕ десятил╕ть, боролися за те, не шкодуючи зусиль ╕ самого життя.
В демократичн╕й держав╕ стосунки народу ╕ влади засновано на дов╕р╕ ╕ контрол╕. Чи про велику дов╕ру кримц╕в до держави, яка в час╕ в╕йни кинула ╖х на ласку ворога, може вестися п╕сля 2014 року?
Я вже не мовлю про те, що корумпован╕, злод╕йкуват╕ представники центрально╖ влади упродовж чи не вс╕х рок╕в Незалежност╕ б╕льше компрометували державу Укра╖на в очах киримли, ан╕ж прихиляли ╖х серця до не╖.
А може, пан чиновник не дуже об╕знаний з тим, що нав╕ть п╕сля його, безперечно, вимушено╖ ем╕грац╕╖ на материк, киримли ще довго, як лише могли, чинили оп╕р загарбнику, за що й розплачуються нин╕? Певно ж з Ки╓ва не видно було сл╕з ж╕нок, д╕тей, як╕ напередодн╕ "референдуму", вже в повн╕стю окупованому Криму, стояли з нац╕ональними та державними укра╖нськими прапорами уздовж кримських дор╕г, прохаючи: "Укра╖но, не полишай нас!"
╤нновац╕йна пропозиц╕я пана чиновника взятися до перейменування населених пункт╕в п╕вострова на користь ╕сторичних кримськотатарських назв ще до деокупац╕╖, коли не контролю╓мо жодного квадратного метра п╕вострова, розчулю╓ до сл╕з, як ╕ роздуми щодо вигляду майбутнього прапора. Де ж були ц╕ чиновники до в╕йни? Чом не прислухались до вимог киримли, не застояли ╖х право перейменувати кримськ╕ села-м╕ста ще тод╕, коли мали на те вс╕ можливост╕?
Чи не тому Укра╖на, попри п╕дтримку св╕тово╖ сп╕льноти, й дос╕ перебува╓ в стан╕ стагнац╕╖, що наш╕ нездарн╕ чиновники не в╕др╕зняють сутт╓вого в╕д другорядного, поборюючи зам╕сть проблем символи, зам╕сть реального засудження злочинц╕в виносять ╖м см╕ховинн╕ заочн╕ присуди, злочинно витрачають безц╕нний час, який доля да╓ нам, аби в╕дродити кра╖ну, на н╕кчемну ╕м╕тац╕ю д╕й?
Ще б╕льше вража╓ постулат пана чиновника "щодо управл╕ння та/або розпорядження ╕сторико-культурними об'╓ктами кримськотатарського народу", як╕, на його думку, мають належати до повноважень Каб╕нету М╕н╕стр╕в Укра╖ни. З якого це дива, пане м╕й др╕бнесенький? За такою Вашою лог╕кою, купка Ваших сус╕д╕в, проголосувавши, набува╓ право розпоряджатися старожитностями Вашо╖ с╕м'╖. Приклад, може, не надто вдалий, але ж паралел╕ очевидн╕.
З огляду на вищесказане ╕ не висловлене тут, бо ж тод╕ треба згадувати так╕ поняття, як г╕дн╕сть, порядн╕сть, честь, треба визнати, що згаданий проект закону «Про статус кримськотатарського народу в Укра╖н╕» (ре╓стр. №6315) ╓ ц╕лком адекватним ╕ прийнятним. Б╕льше того, я спод╕ваюся, що заява президента Укра╖ни про його п╕дтримку не залишиться голосл╕вною, а депутатам ВР не забракне розуму в найкоротший розумний строк ухвалити його.

Валентин БУТ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 19.05.2017 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18565

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков