Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЯК ТРЕБА СТАВИТИ ПАМ’ЯТНИКИ…
Прочитала у наш╕й «Св╕тличц╕» про встановлення пам'ятника Симону Петлюр╕ в В╕нниц╕....


З ГОЛОВИ НА НОГИ
«Люди, як╕ обирають корумпованих пол╕тик╕в, самозванц╕в, злод╕╖в та зрадник╕в, не ╓ ╖х...


РОЗ╤РВАННЯ ДИПЛОМАТИЧНИХ СТОСУНК╤В ╤ ВИВАЖЕН╤СТЬ Д╤Й ВЛАДИ
Чи не про нашу мудру владу кажуть: «С╕м л╕т минуло, як музика грала, а в╕н ще й тепер...


ЩО ПОВ'ЯЗУ╢ ЗАКРИТТЯ МИКОЛА╥ВСЬКОГО СУДНОБУД╤ВНОГО ЗАВОДУ ╤ ТЕРАКТИ, ЯК╤ СТАЮТЬ ВСЕ ЧАСТ╤ШИМИ
Така вже була влада. А що ж нин╕шня, революц╕йна? Чого в╕дда╓ перевагу жебранню збро╖ в...


МОВН╤ ПРИСТРАСТ╤, АБО У СВ╤Т╤ ПОВАЖАЮТЬ СИЛЬНИХ
Не вщухають бурхлив╕ дискус╕╖ навколо ст. 7 Закону «Про осв╕ту», прийнятого Верховною...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #18 за 05.05.2017 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#18 за 05.05.2017
АМПУТАЦ╤Я КРИМУ, або ЯК УКРА╥НСЬК╤ ╤НТЕЛЕКТУАЛИ ДОПОМАГАЮТЬ ВОЛОДИМИРУ ВОЛОДИМИРОВИЧУ ЗАЦЕМЕНТУВАТИ КРИМ В МОСКОВСЬК╤Й ГАВАН╤

Бува╓ так, що в запал╕ дискус╕╖, а чи в виступаючи перед аудитор╕╓ю, оратор, в╕дчуваючи, що саме вона хоче почути, потрафляючи ╖╖ м╕нливим настроям, мимовол╕ каже якусь дурню, про яку пот╕м жалку╓. Саме цим два роки тому автор намагався пояснити соб╕ неймов╕рну заяву модного письменника Василя Шкляра, зроблену ним в Луцькому ляльковому театр╕ дванадцятого березня 2015 року:
«Я не ╓ великим прихильником Укра╖ни в╕д Сяну до Дону», - сказав тод╕ пан Шкляр. «Вважаю, що Укра╖н╕ потр╕бна та територ╕я, де ╓ укра╖нський дух. У XXI стол╕тт╕ територ╕ю кра╖ни не варто вим╕рювати квадратними к╕лометрами. Нав╕що мен╕ рос╕йськомовний, до к╕сток просякнутий, кацапський Крим, де я завше в╕дчував себе, як на чужин╕? Нав╕що мен╕ Донбас, який п╕дтриму╓ Пут╕на? Мен╕ кажуть, що там теж ╓ кращ╕ люди. Але ж кращ╕ ╓ й в Америц╕, ╕ в Ф╕нлянд╕╖. Я не хочу жити з такими людьми, як╕ п╕дтримують Пут╕на. Кращ╕ укра╖нц╕ проливають там кров. Але та земля не варта ╖хнього життя. Треба в╕двойовувати ту територ╕ю, де ╓ справд╕ Укра╖на, а вже пот╕м збудувати нормальну державу».
Проте, як виявилось, заява ця не була простою обмовкою. Минуло два роки, ╕ от знову на минулому тижн╕, в тому ж Луцьку, в ╕нтерв’ю «Волинським Новинам» Василь Шкляр на питання корреспондента, чи варто вживати терм╕н «тимчасово окупований» щодо Криму, а чи називати реч╕ сво╖ми ╕менами, «письменник, ╕нтелектуал, пол╕тичний д╕яч, … патр╕от-нац╕онал╕ст», як його представля╓ видання, не роздумуючи, кида╓:
«Не варто. Багато наших пол╕тик╕в ╕з телячим ентуз╕азмом на кожному кроц╕ викрикують, що Крим наш, що ми його повернемо. Та в╕н н╕коли нашим не був ╕ не буде. У 1954 роц╕ Хрущов його в╕ддав. Тод╕ в╕н хот╕в подарувати литовцям Кал╕н╕нградську область. Така маленька Литва, а таку величезну область не захот╕ла. Вони к╕стьми лягли, щоб не взяти ту землю, яка стала б фактором русиф╕кац╕╖, фактором чужого впливу. Вони залишилися на маленьк╕й територ╕╖, але сам╕ там господарювали. А нам, укра╖нцям, треба все: в╕д Сяну до Дону ╕ до П╕вн╕чного полюса. ╢дин╕, хто ма╓ моральне право сказати, що не в╕ддасть жодного клаптика укра╖нсько╖ земл╕, – то це наш╕ вояки. Бо вони готов╕ за це в╕ддати життя. Не годиться сид╕ти на диван╕ й вигукувати: «Ми заберемо Кубань ╕ Воронезьку область». В╕зьм╕ть тод╕ всю Рос╕ю ╕ при╓днайте до Укра╖ни. Вона готова до при╓днання. Нав╕ть столицю перенесуть з Москви у Ки╖в. Т╕льки нас тод╕ не буде. Пол╕тики взагал╕ не мають права дискутувати на тему територ╕ально╖ ц╕л╕сност╕. Для них ця тема табу, а я можу говорити, що схочу, бо в мене посада вища, н╕ж у президента».
Читаючи под╕бн╕ сентенц╕╖, пережива╓ш дивн╕ в╕дчуття. Найперше, – розчарування. Адже читач «Чорного Ворона», певною м╕рою ╕дентиф╕куючи геро╖чного протагон╕ста з автором, п╕дсв╕домо припису╓ останньому його найкращ╕ риси. Аж тут раптом брудн╕ таргани в голов╕ «письменника-╕нтелектуала» так легко й невимушено п╕дпрягаються до злагодженого хору дуг╕но-затул╕нц╕в з ╖х ар╕╓ю про «дарування» хохлам Криму в╕д щедрот п’яного Хрущова!
Не менше диву╓ категоричне заперечення членом пол╕тради «Укропу» Шклярем права пол╕тик╕в нав╕ть дискутувати на тему територ╕ально╖ ц╕л╕сност╕, в той самий час, як за собою непогр╕шимим в╕н це право, як не дивно, збер╕га╓. Така безапеляц╕йн╕сть прикро вража╓. Здавалося, кому ж, як не пол╕тикам-державцям, ╕ оп╕куватись щонайскор╕шим в╕дновленням територ╕ально╖ ц╕л╕сност╕ держави! Але ж – н╕! Наш «патр╕от-нац╕онал╕ст» вол╕╓ за краще в╕ддати ворогов╕ окупован╕ ним земл╕, ан╕ж дозволити вести так╕ аморальн╕ дискус╕╖. А це вже виклика╓ не лише розчарування, але й презирство, огиду. А ще - надсилу стримуваний гн╕в. Саме гн╕в, бо ж клят╕ таргани так загидили високо╕нтелектуальн╕ м╕зки, що наш «патр╕от-нац╕онал╕ст», схоже, нав╕ть не розум╕╓, що укра╖нськ╕ вояки на сход╕ кладуть сво╖ життя зовс╕м не за квадратн╕ к╕лометри скацаплено╖ Донеччини та Луганщини (де ж були т╕ ╕нтелектуали, коли треба було змусити владу виправити ту хибу?), а за сво╖ с╕м’╖, за св╕й св╕т, який п╕дгр╕ба╓ п╕д себе невситимий, безжальний «русский мир». Не кожен з них може висловити те, але ж ця в╕йна ╕ справд╕ йде не за територ╕╖, а за ц╕нност╕ в╕льного св╕ту, як╕ споконв╕ку в╕дстоювали наш╕ пращури, за принципи, в╕д яких не можна в╕дступити, не втративши в соб╕ людини. А серед тих ц╕нностей, з-пом╕ж ╕ншого, ╕ повага себе, до свого Краю, в його м╕жнародно визнаних кордонах.
М╕стечков╕сть шкляр╕вського мислення вража╓. За такою, з дозволу сказати, лог╕кою можна см╕ло залишати «русскому миру» ╕ скацаплену Одещину-Микола╖вщину ╕ московомовн╕ Запор╕жжя та С╕чеславщину. А чого ж – адже укра╖нським духом, про який розводиться пан Шкляр, там теж не дуже пахне ╕ укра╖нсько╖ мови днем з вогнем пошукати, як, власне, й на його р╕дн╕й Черкащин╕. Добре, хоч скацапленому Ки╓ву в╕н ще залиша╓ певн╕ шанси, бо з под╕бними посилами недовго звести Укра╖ну до меж Львова чи Любартового замку…
Сумно те все, бо ж в той час, коли одн╕, ризикуючи щохвилини опинитися за гратами, продовжують в╕дстоювати св╕й Крим нав╕ть в окупац╕╖, а дехто продовжу╓ боротьбу нав╕ть з-за грат, коли притомн╕ укра╖нськ╕ пол╕тики, зокрема, л╕дери Меджл╕су кримськотатарського народу, докладають неймов╕рних зусиль, аби повернути Крим п╕д укра╖нський суверен╕тет, коли найвпливов╕ш╕ м╕жнародн╕ орган╕зац╕╖, зокрема ООН, визнають незаконн╕сть в╕дторгнення п╕вострова, заклики укра╖нських «╕нтелектуал╕в» в╕дхреститися в╕д сво╖х земель (а тут окр╕м г╕перактивного пана Шкляра вже в╕дзначились ╕ Юр╕й Андрухович, ╕ Михайло Слабошпицький, ╕ нав╕ть ╤ван Малкович) ╓ дуже небезпечною збро╓ю – таким соб╕ зазубреним ножем в спину вс╕х тих, хто знемага╓ в нер╕вн╕й боротьб╕ з навалою новочесно╖ орди. Чи уявляють соб╕ ц╕ доброд╕╖, розпускаючи язика на публ╕ц╕, ск╕льки мужност╕ треба, аби позиц╕онувати себе в сьогодн╕шньому Криму укра╖нським громадянином, не боятися при тому висловлювати сво╖ думки, наполягати на сво╖х правах, скаж╕мо, на прав╕ сво╖х д╕ток навчатися укра╖нською, кримськотатарською мовами, створюватити як╕сь, хай ╕ прост╕ под╕╖ – п╕дтримувати сво╖х репресованих земляк╕в, видавати книжки про укра╖нських патр╕от╕в, презентувати ╖х? Чи спада╓ ╖м на думку, як нищ╕вно д╕╓ ╖х кримампутац╕йне ф╕лософствування в ун╕сон з потужною великодержавною пропагандою Кремля, п╕дтинаючи дух тих, кого ми намага╓мось п╕дбадьорити? Чи здогадуються, що сво╖ми бездумними заявами перетворюють укра╖нську нац╕ю в очах кримських татар на паталог╕чних зрадник╕в, адже, не маючи свого в╕йська, сво╖х орган╕в влади, кримськотатарський народ, без вагань позиц╕онуючи себе в час╕ агрес╕╖ як частина укра╖нського народу, ц╕лковито залежав в╕д укра╖нсько╖ влади, тож здавши спершу без жодного опору одв╕чному ворогов╕ кримц╕в ╖х батьк╕вщину – п╕востр╕в, на якому сформувалась, розвинулась, створила свою державу кримськотатарська нац╕я, в╕дхрещуватись пот╕м в╕д свого обов’язку визволити, зв╕льнити ╖х, ╓ зрадою, як╕й нема╓ вибачень.
Читаючи випади проти так звано╖ московсько╖ «вати» – простолюду, який кремл╕вська пропаганда обробляла роками в режим╕ двадцять чотири години на день, с╕м дн╕в на тиждень, розум╕╓ш, як важко було не п╕ддатися тому тиску, коли нав╕ть високочол╕ укра╖нськ╕ ╕нтелектуали, ледь зачепивши того варива кра╓м вуха, безумовно ув╕рували в його посили. «Крим… полинув у об╕йми Рос╕╖, вважаючи себе ╕дентичн╕стю рос╕йською», - впевнено простор╕ку╓ пан Слабошпицький. «Крим… н╕коли нашим не був ╕ не буде», - вторить йому пан Шкляр. «Укра╖на н╕коли не поверне кордони 2014 року. Т╕ люди щаслив╕, що живуть у Рос╕╖. Не треба забирати в людей щастя».
Повне нерозум╕ння ╕ корихвейська безапеляц╕йн╕сть – ось м╕й д╕агноз. Базуючись на сфальшован╕й ╕нформац╕╖ не можна спродукувати висновки яко╖сь ╕ншо╖ якост╕. Зате, линучи з вуст тих, хто в уявленн╕ широко╖ публ╕ки ╓ стовпами сучасно╖ укра╖нсько╖ л╕тератури, моральними авторитетами нац╕╖, патр╕отами апр╕ор╕, кремл╕вська фальшивка вже сприйма╓ться ╕стиною в останн╕й ╕нстанц╕╖. ╤люзорний «кримський народ» набува╓ обрис╕в, а проведений п╕д чоботом окупанта, нечинний з правово╖ точки зору «референдум» набира╓ тако╖ бажано╖ ваги в боротьб╕ Володимира Володимировича за м╕жнародне визнання Криму в його московськ╕й гаван╕.
Як бачимо, пропаганда Кремля д╕╓. А отже, вистила╓ться п╕дгрунтя для подальшо╖ експанс╕╖. ╤ найв╕дворотн╕ше, найогидн╕ше у всьому тому те, що наш╕ ╕нтелектуали, говорячи в ╕ншому правильн╕ реч╕, тут, на жаль, бездумно п╕д╕грують ╖й, втягуючи в ╖╖ липк╕ тенета арм╕╖ сво╖х дов╕рливих пошановувач╕в. Та х╕ба ж лише вони… Сама наша влада багато в чому п╕д╕гру╓ Кремлю. П╕д╕гру╓, гендлюючи з ворогом у час╕ в╕йни. П╕д╕гру╓, намагаючись закр╕пити особливий статус мови окупанта в осв╕т╕, в сам╕й Конституц╕╖ Укра╖ни. П╕д╕гру╓, незаконно обмежуючи права укра╖нських пенс╕онер╕в з окупованих територ╕й на отримання ╖х власних пенс╕йних заощаджень. П╕д╕гру╓ недолугою економ╕чною, ф╕нансовою, провальною ╕нформац╕йною, антикорупц╕йною пол╕тикою, недостатньо активною дипломатичною роботою. П╕д╕гру╓ злочинним гальмуванням вкрай необх╕дних реформ у ф╕нансов╕й, податков╕й, митн╕й систем╕. П╕д╕гру╓ неприйняттям виборчого законодавства, яке унеможливить подальше перебування маф╕╖ при влад╕. П╕д╕гру╓ замовчуванням того очевидного факту, що ре╕нтеграц╕я окупованих на сьогодн╕ територ╕й стане можливою лише в оновлену – сильну, самодостатню, усп╕шну Укра╖ну.
Повертаючись насамк╕нець до того, з чого почали, хот╕лось би зазначити, що ми можемо не бути прихильниками велико╖ Укра╖ни – в╕д Сяну до Дону, але отримавши Край в його кордонах в╕д покол╕ння батьк╕в, ма╓мо обов’язок передати його сво╖м д╕тям, щонайменше, в тих самих кордонах. А ще – зм╕цнити його, зробити зручн╕шим, виг╕дн╕шим, при╓мн╕шим для життя. То, може, зам╕сть провокативних заклик╕в в╕дмовитися в╕д свого на користь захланного сус╕ди, взятися б до д╕ла?

Валентин БУТ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #18 за 05.05.2017 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18485

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков