"Кримська Свiтлиця" > #18 за 05.05.2017 > Тема "Українці мої..."
#18 за 05.05.2017
ПАМ’ЯТ╤ АНАТОЛ╤Я КРИЛОВЦЯ, ПЕДАГОГА, ПОЕТА, ЖИТТ╢ЛЮБА
Анатол╕й Криловець народився 20 лютого 1961 року в сел╕ Городище Корецького району на Р╕вненщин╕. 1983 року ╕з в╕дзнакою зак╕нчив укра╖нську ф╕лолог╕ю в Р╕вненському пед╕нститут╕. ╤н╕ц╕атор в╕дкриття спец╕альностей «Укра╖нська мова та л╕тература» ╕ «Л╕тературна творч╕сть» в Нац╕ональному ун╕верситет╕ «Острозька академ╕я», де працював до останнього часу. Кандидат ф╕лолог╕чних наук, доцент. В╕дм╕нник осв╕ти Укра╖ни. Член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни. Автор десяти поетичних книг: «Великдень гряде!» (1991), «Скресання» (1993), «Друга чаша» (1999), «Похм╕лля» (2004), «Моя вселенська тимчасов╕сть» (2006), «Поез╕╖ вза╓мне почуття» (2012), «Птаху судились крила» (2014), «Кв╕тка щастя» (2014), «Корона» (2015), «Запрошення до Африки» (2016). Лауреат Всеукра╖нсько╖ л╕тературно╖ прем╕╖ «Благов╕ст» за зб╕рку «Моя вселенська тимчасов╕сть» (2008), прем╕╖ ╕мен╕ Валер’яна Пол╕щука за книжку «Поез╕╖ вза╓мне почуття» (2013) та прем╕╖ ╕мен╕ Василя Юхимовича за книгу поез╕й "Кв╕тка щастя" (2015).
Анатол╕й КРИЛОВЕЦЬ
*** Ц╕вочка по ц╕вц╕ – Св╕тло аж бринить. Павуки-зв’язк╕вц╕ Дзвонять у блакить.
В копах стигле жито. Дн╕ минають, дн╕. Бабине вже л╕то Ходить по стерн╕.
Д╕дове – далеко. В╕чна там зима. Зникли вже лелеки Й журавл╕в нема.
Св╕тла веретено Й нитка у блакить. Ск╕льки ще у мене, Павучки, скаж╕ть. 19 кв╕тня 2013 року
«CЛАВА КПРС» Та ж вода. ╤ та сама р╕чка*. Зупинився в сел╕ прогрес. Незалежност╕ п’ятир╕чка П’ята. «Слава КПРС»
Замазюкана зеленисто, Мов на школ╕ ╕з ф╕ги лист. Той, хто вчора був комун╕стом, Може, нин╕ сепаратист?
Кризи час гаманц╕ очистив, Тож хай напис побуде, хай! Л╕цензуймо ╕ для фашист╕в Прив╕таннячко «Hitler heil!»
На л╕н╕йках – на струнко пузо! – ╤з директором вчител╕ «Ще не вмерла» гудуть… Союзом Пахне смор╕дно на сел╕.
Край м╕й вдруге заходить в р╕чку. Не пропав, але ╕ не пан. Вже на п’яту нам п’ятир╕чку Хоче Пут╕н спустити план.
Лл╓ться кров, ╕ мою державу Знов шмату╓ московський пес. Дощ в╕дмив ╕з роками «славу» – Розпрокляту! – «капе-есес»…
Рве протест – а в душ╕ на денц╕ Ще др╕мучий страх заборон… Чим пиша╓мось, западенц╕? А х╕ба в нас не Лугандон? 10 с╕чня 2015 р. __________________________________________________________ * Тут Геракл╕т Ефеський (бл. 544 або 540 р. – 480 р. до н. е.) мав на уваз╕ р. Горинь, праву притоку Прип’ят╕, яка впада╓ у Борисфен. На правому берез╕ Горин╕ розташоване велике село Вельб╕вне (прим╕тка автора).
СОНЦЕ Сонце л╕в╕ше заходить – Значить, коротша╓ день. Михайло Пас╕чник
Вже день передвеч╕р’ям дише, Серпневу кидаючи т╕нь. ╤ сонце зайде вже л╕в╕ше, Н╕ж ще учора. ╤ хот╕нь
Все б╕льша╓, н╕ж на св╕танку. А дня бездонного катма. Ще треба полюбить коханку, Яко╖ ще чомусь нема.
Та не ревнуй мене, не треба. Убуде з мене, пропаде? Под╕бний, мила, я до неба Й до сонця, що праворуч йде.
Йде битим шляхом, щедро гр╕╓, Та по дороз╕, як на см╕х, Заверне в гост╕ до Мар╕╖, Що жде також тепла ╕ вт╕х.
Сидить, як з п╕сн╕, край в╕конця. Того, ╓диного, нема. Я ╖й вд╕лю окра╓ць сонця, Щоб ╖й розвиднилась п╕тьма.
Не треба кпин╕в ╕ злорадства. Л╕в╕ша╓ серпневий крок. Я, св╕т рятуючи в╕д бабства, Примножую у н╕м ж╕нок!
Я теж колись, як вс╕, одв╕чу. Рентгеном, Боже, просв╕ти ╤ л╕визну мою одв╕чну, ╤ ╖х святенн╕сть правоти. 21 серпня 2015 р.
*** Молодо так ╕ зелено, Начеб не жив я, н╕. Сняться д╕воч╕ пелени Й дос╕ щон╕ч мен╕.
Сон учорашн╕й вам би я Випов╕в. Карта де? Може, Вкра╖на, Замб╕я?.. Словом, земний Едем.
Мною, як зм╕╓м, зваблена – Хлопець на вс╕ св╕ти, – Тягнеш мене п╕д яблуню – Яблучка хочеш ти.
Дал╕ не так, як в Б╕бл╕╖, В нас чомусь повелось. Рвав пап╕ровки б╕л╕ я – Раптом дивлюсь: кокос!
Гордо, на ц╕лу пелену! Що то – жив╕т, гор╕х? Молодо так ╕ зелено Трапився, мабуть, гр╕х.
…Тулишся так дов╕рливо. Сказано ж бо: дитя. Сходить над нашим вир╕╓м Сонцем нове життя. 19 серпня 2015 р.
*** Над пташкою серця життя нависа. Мов коршун, погрожу╓, тисне. З грудей не випурху╓ у небеса Потужна окрилена п╕сня.
Все менша╓ друз╕в. А св╕т – як аркан. Все б╕льша╓ смутку ╕ горя. Стиска╓ всеб╕ль дем╕уржа рука У цятку, щоб враз розпросторить
На св╕т донароджень ╕ п╕слякончин, Де пам’ять в╕д спогад╕в чиста, Де чан всеплавильний, в якому кричить Майбутня чиясь особист╕сть…
╤ вже не ляка╓ картина оця, Де св╕т пропада╓ в туман╕… Св╕домий розстання, пливеш до к╕нця Й п╕д сонцем крижиною танеш. 16 вересня 2014 р.
*** Немов стр╕ла – така прудка, Тонка – немов очеретина. Я, прикусивши язика, Щось белькочу невлад ╕ гину…
Уста пошерхл╕: «Лю… Люблю…» Та сходять крила за плечима. ╤ ти – вся виклик! – без жалю Стр╕ля╓ш карими очима.
Уже ста╓ тужавим лук – Бринить живою тятивою! ╤ я беру тебе до рук, ╤ ти пок╕рно йдеш за мною.
Кладу на тятиву-струну, Тулю жагуче плоть до плот╕… ╤ далину, мов глибину, П╕зна╓мо уже в польот╕!
Найвища п╕сня ╕з п╕сень! Прикмети дня ╕ ноч╕ стерт╕. Це ж нами виповнений Все- Св╕т, у безсмертя розпростертий! 26 серпня 2015 р.
ГЛОБАЛ╤ЗАЦ╤Я П. Кричевському …Протистояння зак╕нчилось миром. Тепер в землян ╓диний кол╕р шк╕ри. Не шк╕ри! Зазвичай вс╕ кажуть: шкури. Товста вона. Й в╕дт╕нок с╕ро-бурий. Ввели в зиготу ген один – п╕н╜в╕на, – ╤ не страшн╕ нам спека й хуртовина! ╢дина мова – ╕н╜л╕ш-п╕джин-п╕н╜в╕ш, Яку вс╕ називають просто: п╕н╜в╕ш. Мужчини, котр╕ мачо, тяжко крячуть: Пом╕ж ногами яйця п╕╜в╕нЯч╕. Смереки, кипариси, баобаби, Секвой╖ ╕ папа╖, буки й граби – ╤ взагал╕: дерева ╕з кущами, – Ус╕ п╕шли до йо… блудниц╕-мами. Миш╕й-пир╕й, мокрець ╕ костерева – Вс╕ трави теж туди, куди й дерева. Про них ти нав╕ть мр╕яти не см╕й. ╤з флори ╓ один лиш отрав╕й! Росте, як дерен, ув один сув╕й, Планету забезпечуючи киснем. ╤з ним пребудем нин╕ й в╕чно-пр╕сно. В╕н хл╕б, салат. В н╕м м╕кроелементи. Пощезли ╕ фриг╕дн╕, й ╕мпотенти. На отрав╕ю, в зат╕нку дерев, Що з пластику, коханц╕в чути рев. Цей рев – найвища п╕сня ╕з п╕сень. Тривають акти п’ятий – сьомий день! Хто ж п’ять хвилин – той осоромивсь. Прямо… До мами п╕де разом ╕з кущами. А риб у мор╕ – ╕ не вибирай! Др╕жджепланктон лише росте – китай! В н╕м по╓днались щука, хек ╕ кит. Лежи ╕ ╖ж, ╕ чухай св╕й жив╕т. В д╕бровах штучних не знайти тварин – Шк╕дливий для життя холестерин. ╢ птахи. Гнуться синтетичн╕ крони – Сп╕вають, мов шпаки, п╕н╜воворони. В╕д ранку й до веч╕рньо╖ зор╕ Звучить, мов дримба, ╖хн╓ н╕жне «кр╕!..» Не стало диких мов ╕ р╕зних нац╕й – Найб╕льш усп╕шна ╕з глобал╕зац╕й! Були проблеми, правда, з «русск╕м м╕ром», Та й в╕н накривсь… почив, як вс╕, ╕з миром. Й насамк╕нець, скажу вам для ╕нтриги, Санац╕я була – палили книги! Тюменським син╕м полум’ям, що з газу, Гор╕в ╕ Гем╕н╜вей, ╕ Мештергаз╕, Толстой, Конфуц╕й, Пушк╕н, ╤в Гандон, Сенека, Аристотель ╕ Катон. Палали Кафка, Криловець, Кричевський*… В╕н знав англ╕йську – п╕н╜в╕ш дуже кепсько. Не раз було зело п╕д хмелем Паша Казав знущально: «П╕н╜в╕ш – то параша». Забанили для нього вх╕д у в╕чн╕сть. ╫удбай-цурюк! Йо гауз ╕з античн╕сть!.. Печальна доля й твор╕в Криловця. Що б не писав, а думав про к╕нця. …Палають «Чаша» ╕ «Скресання», й «Кв╕тка»**. Щось пен╕са***, мов фен╕кса, не видко. ,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,, …╤ соромно, ╕ нудить, ╕ негарно. ╤, мабуть, сон тому такий кошмарний. Це ж треба: у корчм╕ напередодн╕ ╤з друзями хильнути зо дв╕ бодн╕! ╤ ц╕лий тиждень я боюсь заснути – Приходять Чинг╕зхан ╕ Г╕тлер, й Пут╕н… 24 липня 2015 р. ____________________________________________________________ * Павло Кричевський – талановитий рос╕йський поет, член НСПУ, побратим А. Криловця, великий друг Укра╖ни ╕ взагал╕ – праведник народ╕в св╕ту. ** Тут автор в╕дсила╓ читача до сво╖х поетичних зб╕рок: «Друга чаша» (1999), «Скресання» (1993), «Кв╕тка щастя» (2014). *** Тонкий натяк на «хрестомат╕йний» в╕рш А. Криловця «Укра╖нському народов╕», який вперше був надрукований в нин╕ вже раритетн╕й зб╕рц╕ «Скресання». В╕рш – великий аванс державотворч╕й потуз╕ Укра╖ни напередодн╕ першогрудневого референдуму 1991 року – спрямований проти рос╕йського шов╕н╕зму. Почина╓ться рядками: «Воскрес – як фен╕кс, / А спопеляли ж! / Ще вчора – пен╕с, / Сьогодн╕ – фалос».
З╤МБАБВЕ …Не ходите, дети, В Африку гулять. Корней Чуковский Там шпионки с крепким телом… Владимир Высоцкий У З╕мбабве банда ж╕нок упродовж двох рок╕в ╜валтувала чолов╕к╕в. З ╕нтернет-газет
Якщо ти народився Одисе╓м, Синдбадом, То в З╕мбабве не прися, ╥дь в Париж, в Баден-Баден.
Бо на тебе в З╕мбабве Люта банда наскочить. Налетить враз с╕м баб, вель- ми до сексу охочих.
Не змигнеш нав╕ть оком, Як потрапиш в роботу ╤ утратиш жорстоко Чолов╕чую цноту…
Моя мила, прив╕тна, Я с╕мох вже не хочу. Все в╕ддав би на св╕т╕ За тво╖ кар╕ оч╕.
Щось одне з них сльозиться – Туш потрапила з в╕йки. Буде в нас – як годиться: Станеш – мов з╕мбабв╕йка.
Буде в нас – як належить: В ритм╕ вдвох заз╕тха╓м. Палко, мов конголезець, Я тебе покохаю.
На по╖здку в З╕мбабве Нам не вистачить грошей. Нащо с╕м мен╕ баб? ╢ Ти у мене, хороша…
Язичком я д╕стану Туш, що впала ╕з в╕╖… О коха… о кохана, Ти уже з╕мбабв╕╓ш… 8 лютого 2012 р.
*** Ти ╓ вершина Мо╖х жадань, Струнка д╕вчино, Неначе лань.
Я за тобою – Береш розб╕г ╤ п╕д собою Не чу╓ш н╕г.
Та спиниш б╕г ти: Там водоспад. ╤ треба б╕гти Тоб╕ назад…
╤ вже в коханн╕ Ти гор╕лиць ╤деш в╕д лан╕ До олениць
╤ значиш скриком В житт╕ руб╕ж… Чого ж ти, дика, Знов не б╕жиш?
Тво╖ об╕йми, Тво╖ уста… На, серце вийми… Весь в╕к би так!..
╤ сонце ся╓, Немов дитя. Благословля╓ Нове життя. 5 серпня 2015 р.
*** Хт╕в би в╕тром стати, мила, Щоб тво╓ п╕ддерти плаття. Ти б у мент його згубила Так, як губить цв╕т латаття.
Ц╕лував би я кол╕на Й вище – всю тебе, смугляву. Ти б тремт╕ла, стебелино, Мила кв╕тко величава.
╤ було б це доброх╕тно – Ан╕ примусу, н╕ сили. ╤ в╕дчула б ти: ваг╕тна Легков╕йним в╕тром милим.
╤ просилася б ти: «Мамо, Не жени у св╕т за оч╕!.. Не була я з парубками – В╕тер це мене зурочив!..» 26 жовтня 2015 р.
*** Дв╕ чутлив╕ струни – це, напевно, про нас. Я не знаю: любов це чи лиш резонанс. Т╕льки серцем зачепиш невидиму нить, Як в╕длуння у друг╕й душ╕ забринить. Я продовжу тебе, ти продовжиш мене. Хай поез╕я наша пов╕к не мине. …╤ бринять дв╕ струни. ╤ так солодко вдвох. ╤ скоря╓мось ми. Бо музикою Бог. 22 березня 2012 р.
*** Мила, змилуйся ж – проминем. Дн╕ згоряють, неначе св╕ч╕. …Ти прекрасна така, як смерть, – Наречена моя на в╕чн╕сть. 28 лютого 2012 р.
*** Душа в душ╕ – струна н╕ма. Н╕-н╕ – ╕ рветься. В'язати сил уже нема, Нема╓ серця.
Але в’яжу й прошу: не рвись. Вона вт╕ка╓. Ну що ж, зустр╕немось колись За виднокра╓м.
Вс╕х не любив так, як одну. А вже п╕вв╕ку. Яке це щастя: не сягну Стол╕ття п╕ку.
Липневий св╕т, як м╕й, дрижить, В╕д спеки спертий. ╤ неможливо дал╕ жить, Й нескоро вмерти. 27 червня 2012 р.
"Кримська Свiтлиця" > #18 за 05.05.2017 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18480
|